КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2011                                                                                           № 47/63

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Моторного О.А.

суддів:            Кошіля В.В.

          Шапрана В.В.

при секретарі:           Браславській А.В.

за участю представників:

від позивача – не з’явився,  

від відповідача – Сінахова А.В.,  

від третьої особи – не з’явився,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансметалпродукт” на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2011 (суддя Станік С.Р.)

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансметалпродукт”

до                    Публічного акціонерного товариства „БМ Банк”

третя особа            ОСОБА_1

про                    визнання договору відновлювальної кредитної лінії недійсним.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Трансметалпродукт” (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства „БМ Банк” (відповідач) про визнання договору № 2008-009/DC-002 відновлювальної кредитної лінії від 09.07.2008 недійсним з моменту його вчинення, а також, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог,  договору іпотеки нерухомого майна № 2008-009/DC-002/2 від 09.07.2008,  договору застави обладнання № 2008-009/DC-002/5 від 09.07.2008, договору застави обладнання № 2008-009/DC-002/6 від 09.07.2008, договору іпотеки нерухомого майна № 2008-009/DC-002/3 від 09.07.2008, договору застави транспортного засобу № 2008-009/DC-002/4 від 09.07.2008, договору  іпотеки нерухомого майна № 2008-009/DC-002/1 від 09.07.2008.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2011 провадження у справі в частині визнання договору застави обладнання № 2008-009/DC-002/6 від 09.07.2008, договору іпотеки нерухомого майна № 2008-009/DC-002/3 від 09.07.2008, договору застави транспортного засобу № 2008-009/DC-002/4 від 09.07.2008, договору іпотеки нерухомого майна № 2008-009/DC-002/1 від 09.07.2008 недійсними, припинено на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір в цій частині не підлягає вирішенню в господарських судах. В іншій частині позову - відмовлено. Повернуто ТОВ “Трансметалопродукт” з Державного бюджету України державне мито в сумі  340,00 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ „Трансметалпродукт” звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення суду від 23.03.2011 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Крім того, позивачем заявлене клопотання про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги, мотивоване тим, що повний текст рішення позивачем отримано 05.04.2011, що підтверджується відтисками поштових штампів на конверті.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.05.2011 відновлено ТОВ „Трансметалпродукт”  строк подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження з призначенням розгляду на 24.05.2011.

В судове засідання 24.05.2011 з’явився представник відповідача.  Представники позивача та третьої особи в засідання суду не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, не зважаючи на те, що були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду апеляційної інстанції з відміткою про відправку документа.

Крім того, про належне повідомлення сторін у справі про розгляд апеляційної скарги свідчить, також, повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається про своєчасне отримання представниками ухвали суду.

Неявка зазначених представників, на думку колегії суддів, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для її розгляду.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

На підставі договору № 2008-009/БС-002 відновлювальної кредитної лінії від 09.07.2008 (надалі – кредитний договір, спірний договір), укладеного між ТОВ „Трансметалпродукт” та ТОВ „БМ Банк”, відповідач зобов’язався надати на умовах цього договору, а позивач зобов'язався отримати, належним чином використати та повернути в передбачені цим договором строки кредит в розмірі 2 400 000,00 грн. та сплатити проценти в розмірі 20% річних за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається траншами з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника в банку в безготівковому порядку на поповнення оборотних коштів в період з 09.07.2008 до 08.07.2010.

В забезпечення виконання зобов'язань між банком та ОСОБА_1 було укладено: договір № 2008-009/БС-002/6 застави обладнання від 09.07.2008, договір № 2008-009/БС-002/3 іпотеки нерухомого майна від 09.07.2008, договір № 2008-009/ОС-002/4 застави транспортного засобу від 09.07.2008, договір № 2008-009/БС-002/1 іпотеки нерухомого майна від 09.07.2008.

В забезпечення виконання зобов'язань між банком та позивачем було укладено: договір № 2008-009/ОС-002/2 іпотеки нерухомого майна від 09.07.2008, договір № 2008-009/БС-002/5 застави обладнання від 09.07.2008.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що спірний кредитний договір від 09.07.2008 вчинений під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах, оскільки 2008 рік був пов'язаний з падінням обсягів виробництва, зменшенням попиту на продукцію позивача та кількості контрагентів, їх важким фінансовим становищем тощо, однак потребував підтримання господарської діяльності, а отже супроводжувався витратами без отримання прибутків для їх покриття, а виконання грошових зобов'язань за спірним договором погіршилася у зв'язку із світовою фінансовою кризою. Позовні вимоги щодо визнання договорів застави недійсними позивач обґрунтовує тим, що спірні договори мають похідний характер від основного зобов'язання і з припиненням останнього припиняють також свою дію. Виходячи з цього, позивач просить визнати і ці договори недійними.

Однак, колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, не може погодитися з вищенаведеними доводами позивача, беручи до уваги наступне.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України, істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з п. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору. Слід зазначити, що Цивільний кодекс України не містить переліку істотних умов кредитного договору.

Згідно з п.п. 2 ч. 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

У відповідності до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Також, вказаною статтею встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом.  

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, відповідно до вимог ч. ч. 1, 3, 4 і 5 вказаної статті, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, статтею 233 ЦК України визначаються правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини, за якою правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Під час вирішення спору суд повинен виходити із того, що під тяжкими обставинами розуміють скрутне майнове становище особи, яке виражається у відсутності коштів, необхідних для нормального існування людини, наприклад, для придбання предметів першої необхідності (продуктів харчування, ліків тощо) або нормального функціонування та ведення господарської діяльності юридичної особи. Поняття вкрай невигідних умов правочину охоплює два моменти: об'єктивний і суб'єктивний. Перший з них відображає нееквівалентність передання майна, другий –очевидність цієї обставини для сторін правочину.

Позивач є юридичною особою, яка діє в організаційно - правовій формі - товариство з обмеженою відповідальністю, а отже позивач здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку, яка є підприємництвом.

Згідно зі ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У відповідності до ст. 44 ГК України підприємництво здійснюється на основі: самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів , використання яких не обмежено законом; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику та ін.

Отже, в разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власник ризик, а тому, користуючись правом самостійного залучення фінансових ресурсів, здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків укладення відповідних правочинів та самостійно нести власний комерційний ризик несприятливих наслідків, що можуть настати в результаті таких правочинів. Підприємець самостійно має розрахувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших його дій, та самостійно прийняти рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності підприємця є його власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договір  може  бути  визнаним  недійсним  лише  з підстав і з наслідками, передбаченими законом.  Тому в справі про визнання договору № 2008-009/DC - 002 відновлювальної кредитної лінії від 09.07.2008, договору іпотеки нерухомого майна № 2008-009/DC –002/2 від 09.07.2008,  договору застави обладнання № 2008-009/DC –002/5 від 09.07.2008 недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач, як самостійний господарюючий суб'єкт, здійснюючи власну підприємницьку діяльність, мав самостійно прийняти рішення про доцільність укладення спірного договору в економічно ризикованих умовах, самостійно оцінити власну платоспроможність для виконання зобов'язань за цим договором та ризики настання несприятливих для нього наслідків в результаті його укладення, в тому числі і в разі погіршення економічної ситуації в країні. Уклавши спірний договір на умовах, які в ньому зазначені, позивач фактично погодився з тим, що в існуючих на час укладення договору умовах за результатами здійсненого ним комерційного розрахунку він буде мати можливість виконувати умови цього договору, а тому настання для позивача несприятливих наслідків за договором є власним комерційним ризиком позивача. Факти падіння обсягів виробництва мінеральних добрив в країні, а також настання світової фінансової кризи не може бути визнано тяжкою обставиною, оскільки настання таких обставин є комерційним ризиком позивача, а настання вказаних обставин після укладення договору під час його виконання не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Виходячи із змісту п. 1.2 спірного договору, його укладення між сторонами здійснено з метою отримання коштів для оплати поточних витрат позивача по здійсненню його статутної діяльності, тому не може вважатися угодою укладеною на вкрай невигідних умовах, оскільки невигідність умов для позивача може стосуватися, зокрема, сплати відсотків за користування кредитними коштами банку, а не отриманням кредиту.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Позивачем не надано доказів того, що на момент укладення спірного договору він перебував у скрутному фінансовому становищі, яке б виражалося у відсутності коштів для нормального ведення господарської діяльності, чи для нього існувала загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно було укласти такий правочин.

У відповідності до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” неплатоспроможністю суб'єкта підприємницької діяльності є його неспроможність виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. Банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Позивачем не надано доказів його неплатоспроможності на час укладення спірного договору та відповідне рішення суду про порушення справи про його банкрутство, яке б підтверджувало існування загрози банкрутства, а також доказів того, що укладення спірного договору відбулося саме для усунення такої загрози.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача в частині визнання недійсними договору № 2008-009/DC - 002 відновлювальної кредитної лінії від 09.07.2008, договору іпотеки нерухомого майна № 2008-009/DC –002/2 від 09.07.2008 та договору застави обладнання № 2008-009/DC –002/5 від 09.07.2008.

Також, як було вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі договору застави обладнання №2008-009/DC-002/6 від 09.07.2008, договору іпотеки нерухомого майна №2008-009/DC-002/3 від 09.07.2008, договору застави транспортного засобу №2008-009/DC-002/4 від 09.07.2008, договору іпотеки нерухомого майна №2008-009/DC-002/1 від 09.07.2008 з метою забезпечення виконання зобов’язань позивачем перед відповідачем по договору № 2008-009/DC-002 відновлювальної кредитної лінії від 09.07.2008 між ОСОБА_1, як фізичною особою та відповідачем виникли цивільно-правові відносини, а не між позивачем і відповідачем. Тому в цій частині спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, внаслідок чого провадження в справі в частині визнання договору застави обладнання № 2008-009/DC-002/6 від 09.07.2008, договору іпотеки нерухомого майна № 2008-009/DC-002/3 від 09.07.2008, договору застави транспортного засобу № 2008-009/DC-002/4 від 09.07.2008, договору  іпотеки нерухомого майна № 2008-009/DC-002/1 від 09.07.2008 підлягає припиненню на підставі ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

За результатами розгляду апеляційної скарги ТОВ „Трансметалпродукт” судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовано судом першої інстанцій з достатньою повнотою та з дотриманням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 32, 33, 43 ГПК України.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2011 у справі № 47/63.

Керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -  

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Трансметалпродукт” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2011 року у справі № 47/63 – без змін.

Матеріали справи № 47/63 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      Моторний О.А.

Судді                                                                                          Кошіль В.В.

                                                                                          Шапран В.В.