КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.05.2011 № 05-6-27/125
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шипка В.В.
суддів: Борисенко І.В.
Лосєва А.М.
при секретарі:
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду м. Києва від 30.03.2011р.
по справі № 05-6-27/125 (суддя Дідиченко М.А. )
за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1
до 1) Фонду комунального майна Севастопольської міської ради
2) Севастопольської міської ради
про визнання рішення частково недійсним
за участю представників:
від позивача: не з»явились
від відповідача: 1) не з»явились
2) не з»явились
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа – підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 1) Фонду комунального майна Севастопольської міської ради 2) Севастопольської міської ради про визнання рішення частково недійсним
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.03.2011р. у справі № 05-6-27/125 у прийняті позовної заяви Фізичній особі – підприємцю ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з згаданою ухвалою суду звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу та повернути справу до Господарського суду м. Києва для розгляду по суті.
Встановлено, що в судове засідання 24.05.2011р. представник позивача та відповідача 1 та 2 в судове засідання не з’явилися. Колегія суддів вважає зазначену обставину такою, що не перешкоджає розгляду справи, оскільки представник позивача та відповідача 1 та 2 були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, причини неявки суду не повідомили (повідомлення про вручення поштового відправлення наявні в матеріалах справи).
Розглянувши доводи скарги, перевіривши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія апеляційного господарського суду встановила наступне.
Ухвалою Господарського суду м. Києва № 05-6-27/125 від 30.03.2011р. у прийняті позовної заяви Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до 1) Фонду комунального майна Севастопольської міської ради 2) Севастопольської міської ради про визнання рішення частково недійсним відмовлено на підставі п. 1 ч.1 ст. 62 ГПК України, у зв’язку з тим, що вказаний спір не підвідомчий господарським судам.
Апеляційний господарський суд не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
З наведених правових норм вбачається, що цивільним законодавством регулюються цивільні відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності їх учасників. Публічні відносини, засновані на владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, податкові, бюджетні відносини цивільним законодавством не регулюються. При цьому, учасником цивільних відносин можуть бути держава, державні органи, органи місцевого самоврядування та інші суб'єкти публічного права. У межах цих цивільних відносин можуть оскаржуватись нормативно-правові акти або правові акти індивідуальної дії, видані вказаними суб'єктами публічного права, якщо вони порушують цивільні права або інтереси.
Згідно з ст. 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.
З наведених правових норм вбачається, що у межах господарських відносин можуть оскаржуватись акти органів державної влади, місцевого самоврядування та інших суб'єктів, що ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.
Згідно з п.6 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Відповідно до ст.104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Вказані норми права встановлюють, що в порядку адміністративного судочинства захищаються права та інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин. Публічно-правові відносини є складовою частиною правових відносин, які виникають у суспільстві.
Змістом будь-яких правових відносин є врегульованих правом взаємні права, інтереси, обов'язки та заборони суб'єктів суспільства у цих правовідносинах. Відповідно, зміст публічно-правових відносин складається з взаємних публічних прав, інтересів, обов'язків та заборон суб'єктів суспільства у певних публічно-правових відносинах.
Отже, у публічно-правових відносинах одна особа має та реалізує певні публічні права чи інтереси, а інша особа відповідно виконує певні публічні обов'язки або дотримується публічних заборон. У разі невиконання останньою особою своїх публічних обов'язків або недотримання публічних заборон вона порушує публічні права чи інтереси першої особи, яка не в змозі їх належним чином реалізувати. За цих обставин ця особа має право подати до суду адміністративний позов на захист своїх порушених публічних прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Таким чином, до адміністративного суду з адміністративним позовом має право звернутись особа за захистом саме публічного права, свободи чи інтересу у сфері публічно-правових відносин. Звернення особи з позовом до суду на захист іншого крім публічного права, свободи чи інтересу, наприклад приватного цивільного чи господарського права, інтересу відповідно до вказаних норм Цивільного чи Господарського кодексів України, не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Предметом спору у даних справах є право користування особою певним майном та відновлення цього порушеного права, тобто між сторонами існує спір про право, що в свою чергу виключає її розгляд в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. З Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень —орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. Згідно з ч. 1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.
З наведених норм вбачається, що справою адміністративної юрисдикції може бути спір, який виник між конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх публічних прав та обов'язків у конкретних публічно-правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно законодавчо зобов'язані виконувати вимоги, приписи такого владного суб'єкта. У випадку, якщо суб'єкт (в тому числі орган державної влади, місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції відносно іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, та не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Суб'єкт (особа) за нормами Кодексу адміністративного судочинства України вважається суб'єктом владних повноважень лише тоді, коли він у конкретних правових відносинах, у яких виник спір, здійснює владні управлінські функції (владно керує поведінкою інших суб'єктів, а ці суб'єкти законодавчо підкоряються вимогам та приписам такого владного суб'єкта). У випадку, якщо суб'єкт (в тому числі орган державної влади, місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій (відносно іншого суб»єкта, який є учасником спору), такий суб»єкт не знаходиться «при здійсненні владних управлінських функцій», та не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України необхідних ознак суб»єкта владних повноважень. Даний висновок підтверджується також листом Верховного Суду України № 3.2.-2005 від 26.12.2005.
Як вбачається з матеріалів справи,спірні відносини виникли в зв»язку з тим, що листом від 18.10.2010р. Фонд комунального майна Севастопольської міської ради повідомив позивача про те, що відповідно до п. 1.1. рішення Севастопольської міської ради № 1926 від 13.05.2007р. «Про внесення доповнень та змін у рішенні міської ради № 359 від 11.12.2002 «Про затвердження переліку об»єктів культурної спадщини та об»єктів, соціально значущих для міста (у тому числі нежилих приміщень, які вони займають), які належать до комунальної власності, приватизація яких не допускається» встановлені деякі обмеження та встановлена заборона на приватизацію об»єктів комунальної власності, у тому числі окремих будівель, на які відсутні правовстановлюючі документи на користування земельною ділянкою, а тому в зв»язку з наведеним приватизація спірних приміщень не допускається.
Предметом вказаного позову є визнання частково недійсним вищенаведеного рішення Севастопольської міської ради з приводу відмови у наданні спірних приміщень до переліку об»єктів,які підлягають приватизації.
Відповідно до ст. 1 ГПК України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Крім того, відповідно до п. 3 Рекомендацій ВГСУ № 04-5/120 від 27.06.2007р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з:
- утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, включаючи спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації, крім відповідних спорів за позовами суб'єктів владних повноважень;
- приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації.
Враховуючи викладене, вирішення такого спору на думку колегії суддів, відноситься до підвідомчості господарських судів.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 підлягає задоволенню, ухвала Господарського суду м. Києва № 05-6-27/125 від 30.03.2011р.- скасуванню, а справа - передачі на розгляд Господарському суду м. Києва.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 – задовольнити, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.03.2011р. № 05-6-/125 скасувати.
2. Матеріали справи № 05-6-27/125 передати на розгляд Господарському суду міста Києва.
Головуючий суддя Шипко В.В.
Судді Борисенко І.В.
Лосєв А.М.