КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2011                                                                                           № 18/26

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва  А.М.

суддів:            Разіної  Т.І.

          Шипка  В.В.

при секретарі:            

за участю представників:

позивача:                     ОСОБА_1 – дов. №6 від 04.01.2011р.;

відповідача:                     ОСОБА_2 – дов. №72 від 11.01.2011р.;

                              ОСОБА_3 – дов. №04/07/11 від 04.07.2011р.;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Приватного акціонерного товариства „Народна фінансова-страхова компанія „Добробут”

на Рішення                        Господарського суду міста Києва  

від                               01.03.2011р.

у справі                    №18/26 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом                 Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Уніка”  

до                                Приватного акціонерного товариства „Народна фінансово-страхова компанія „Добробут”

про                         відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 25 500, 00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „Уніка” (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства „Народна фінансово-страхова компанія „Добробут” (далі – відповідач) 25 500,00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач відмовляється відшкодувати позивачу розмір сплаченого останнім страхового відшкодування своєму страхувальнику.

В процесі судового розгляду позивач зменшив розмір своїх вимог (том справи – 1, аркуш справи – 76) та просив суд стягнути з відповідача 24 990,00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на непідтвердженості та недоведеності позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав про те, що позивачем під час подачі позовної заяви відповідачеві та до суду не дотримані вимоги Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, оскільки не надані: заява-повідомлення про настання страхового випадку від страхувальника позивача - ОСОБА_4; докази набрання законної сили постановою Дарницького районного суду м. Києва про притягнення страхувальника відповідача до адміністративної відповідальності; документи на підтвердження кваліфікації та правомочності проведення автотоварознавчого дослідження судовим експертом               Горобець Ю.М.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2011р. у справі №18/26 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 24 990,00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, 249,90 грн. державного мита та 231,28 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2011р. у справі №18/26 скасувати в частині задоволених позовних вимог  та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, ідентичні тим, які зазначались ним під час розгляду справи Господарським судом міста Києва.  

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду судовому засіданні на 06.07.2011р.

В судовому засіданні 06.07.2011р. представники відповідача підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2011р. у справі №18/26 скасувати в частині задоволених позовних вимог  та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні 06.07.2011р. представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

26.05.2010р. між позивачем, як страхувальником, та ОСОБА_4, як страховиком, було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №190000/4005/00000007, згідно з умовами якого під страховий захист позивача взято автомобіль марки “Пежо 308” (державний номерний знак НОМЕР_2). Одним із страхових ризиків є дорожньо-транспортна пригода (том справи – 1, аркуш справи – 7).

19.07.2010р. у м. Києві на перехресті вул. Тростянецької та вул. Ревуцького сталася дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю автомобіля марки “ГАЗ” (державний номерний знак НОМЕР_1) під керуванням водія ОСОБА_5 та автомобіля марки “Пежо” (державний номерний знак НОМЕР_2) під керуванням водія ОСОБА_4 (довідка про ДТП – том справи – 1, аркуші справи – 11-13).

Згідно з постановою Дарницького районного суду м. Києва від 27.08.2010р. №3-8141/2010р. ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_5 пункту 13.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (том справи – 1, аркуш   справи – 14).

В результаті ДТП зазнав пошкоджень автомобіль марки “Пежо” (державний номерний знак НОМЕР_2), який був застрахований у позивача на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту №190000/4005/00000007 від 26.05.2010р.

Матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля марки “Пежо” (державний номерний знак НОМЕР_2) внаслідок пошкодження при ДТП, становить 27 660,66 грн., що підтверджується звітом автотоварознавчого дослідження №7432 від 30.09.2010р. та ремонтною калькуляцією, в яких зазначений перелік робіт, необхідних для відновлення  пошкоджених деталей та характеристики відновлювальних робіт (том справи – 1, аркуші справи – 15-34).

Відповідно до страхового акту №00048807 від 14.10.2010р., наказу №48807 від 14.10.2010р. позивач сплатив на користь ОСОБА_4 страхове відшкодування у сумі 24 900,45 грн., що підтверджується платіжним дорученням №028671 від 19.10.2010р. Сума у розмірі 5 709,60 грн. була зарахована позивачем в рахунок погашення несплаченої страхувальником частини страхового платежу (наказ №48807 від 14.10.2010р. – том справи – 1, аркуші справи – 9-10).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на підставі ст. 27 Закону України “Про страхування” та ст. 993 Цивільного кодексу України до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Оскільки відповідальність власника транспортного засобу, яким керував винуватець ДТП, застрахована відповідачем за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/3909534 від 01.05.2010р. (том справи – 1, аркуш справи – 94), позивач звернувся з позовом про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу саме до відповідача.

Господарський суд міста Києва задовольнив позов частково, зазначивши про те, що при здійсненні розрахунку страхового відшкодування, яке підлягає сплати в порядку регресу, позивачем не було вираховано франшизу, встановлену в полісі відповідача №ВЕ/3909534 від 01.05.2010р. у сумі 510,00 грн.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновками місцевого господарського суду з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

В п.37.4 ст. 37 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

В ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Дана норма кореспондується зі ст. 27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

В процесі судового розгляду було встановлено, що згідно з полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ВЕ/3909534 від 01.05.2010р. відповідачем застрахована відповідальність власника транспортного засобу, яким було спричинено ДТП, внаслідок чого нанесено шкоду транспортному засобу, застрахованому у позивача. Вина водія ОСОБА_5 встановлена в Постанові Дарницького районного суду м. Києва від 27.08.2010р. №3-8141/2010р.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність в частині заподіяння шкоди майну внаслідок експлуатації транспортного засобу марки “ГАЗ” (державний номерний знак НОМЕР_1) будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, була застрахована у відповідача на підставі укладеного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №ВЕ/3909534 від 01.05.2010р.), саме відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля марки „Пежо” (державний номерний знак НОМЕР_2) відповідно до положень Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВЕ/3909534 від 01.05.2010р.), а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту №190000/4005/00000007 від 26.05.2010р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В п.12.1 ст. 12 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 (два) відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності (поліс №ВЕ/3909534 від 01.05.2010р.) передбачено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну у розмірі         25 500 грн., франшиза – 510,00 грн.

Відповідно до ст. 29 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з пунктом 37.1 статті 37 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу (вих.№1931 від 18.11.2010р.), до якої були додані усі необхідні документи для здійснення такої виплати (том справи – 1, аркуші справи – 39-40). Однак, у встановленому порядку та строки відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд виходив з того, що при здійсненні розрахунку вимог про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу позивачем не було вираховано суму франшизи у розмірі 510,00 грн.

Однак, апеляційний господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що поза увагою Господарського суду міста Києва була залишена заява позивача, подана в судовому засіданні 25.01.2011р. (том справи – 1, аркуші справи – 76-77), в якій він зменшує розмір своїх вимог, вирахувавши із суми страхового відшкодування, заявленої в позові, 510,00 грн. франшизи за полісом відповідача. Тобто, на дату прийняття рішення по суті вимог позивача розмір останніх становив 24 990,00 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір (аналогічна правова позиція викладена в Інформаційних листах Вищого господарського суду України від 20.10.2006р. №01-8/2351 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року”; від 13.08.2008р. №01-8/482 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року”).   

В описовій та мотивувальній частинах Рішення місцевий господарський суд зазначив про подання позивачем заяви, в якій було зменшено розмір позовних вимог, та дійшов висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума у розмірі 24 990,00 грн. (остаточна ціна позову, визначена позивачем), але наголосив на частковому задоволенні позову. Тобто, приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив із первісної ціни позову, без врахування її подальшого коригування (зменшення). Судові витрати також були розподілені судом пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто враховуючи задоволення позову лише в частині стягнення 24 990,00 грн. з 25 500,00 грн., заявлених до стягнення в позовній заяві.

Вказане процесуальне порушення не знайшло свого відображення в апеляційній скарзі відповідача, тому має бути виправлено з ініціативи апеляційного господарського суду.

Відносно твердження в апеляційній скарзі про відсутність документів, які б свідчили про кваліфікацію та правомочності проведення автотоварознавчого дослідження експертом               Горобець Ю.М., який проводив автотоварознавче дослідження застрахованого позивачем транспортного засобу, апеляційний господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в матеріалах справи наявні належні докази на підтвердження кваліфікації Горобця Ю.М., як оцінювача, зокрема, кваліфікаційне свідоцтво оцінювача №НОМЕР_3 від 17.06.2006р., свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів №НОМЕР_4 від 26.07.2006р., посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача серії НОМЕР_5 від 03.06.2010р.

Посилання в апеляційній скарзі на недотримання позивачем вимог Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, а саме: неподання заяви-повідомлення про настання страхового випадку від страхувальника позивача - ОСОБА_4 та відсутність доказів набрання законної сили постановою Дарницького районного суду м. Києва про притягнення страхувальника відповідача до адміністративної відповідальності, також є безпідставними. В матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_4 до позивача, в якій останній повідомляється про настання страхового випадку (ДТП) (том справи – 1, аркуш справи – 35). Названа заява містить відбиток штампу для реєстрації вхідної кореспонденції позивача (вх.№48807 від 20.07.2010р).

Належні та допустимі докази на підтвердження скасування чи зміни постанови Дарницького районного суду м. Києва від 27.08.2010р. №3-8141/2010р. в матеріалах справи також відсутні.

Окрім того, як вірно зазначив місцевий господарський суд в своєму рішенні, нормами Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” не передбачено обов’язок страховика за договором добровільного страхування наземного транспорту (у даному випадку позивача) надавати страховику за полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (у даній справі відповідачеві) у разі звернення до останнього з регресною вимогою про відшкодування шкоди надавати такі документи, як заява-повідомлення про настання страхового випадку від страхувальника; постанова суду про притягнення страхувальника відповідача до адміністративної відповідальності з відміткою про набрання нею чинності або документи на підтвердження кваліфікації експерта, який проводив автотоварознавче дослідження застрахованого транспортного засобу.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належних та допустимих доказів на спростування викладеного відповідачем надано не було.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Однак, за результатами перегляду справи, судом апеляційної інстанції було виявлено процесуальні порушення, допущені місцевим господарським судом, внаслідок чого Господарський суд міста Києва дійшов висновку про часткове задоволення позову, фактично задовольнивши позовні вимоги, з урахуванням їх уточнень, у повному обсязі.   

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.  

Таким чином, Рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2011р. у справі №18/26 підлягає скасуванню частково, але з інших підстав, ніж були наведені в апеляційній скарзі, з прийняттям рішення про задоволення позову в повному обсязі.

У зв’язку із задоволенням позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовною заявою до суду в межах уточненої суми позовних вимог покладаються на відповідача, решта - на позивача.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, витрати по сплаті державного мита за її подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Українська транспортна страхова компанія” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2011р. у справі №18/26 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

   „Позовні вимоги задовольнити повністю.

     Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Народна фінансово-страхова компанія “Добробут” (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5-а, код ЄДРПОУ 31093336, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Уніка” (01034, м. Київ, вул. Рейтарська, 37, код ЄДРПОУ 20033533) 24 990,00 грн. (двадцять чотири тисячі дев’ятсот дев’яносто гривень 00 копійок) шкоди, 249,90 грн. (двісті сорок дев'ять гривень 90 копійок) витрат по сплаті держмита та 231,28 грн. (двісті тридцять одну гривню 28 копійок) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.

3. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

4. Матеріали справи №18/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена  до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв  А.М.

Судді                                                                                          Разіна  Т.І.

                                                                                          Шипко  В.В.

13.07.11 (відправлено)