КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2011                                                                                           № 48/131

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко  О.В.

суддів:            Алданової  С.О.

          Смірнової  Л.Г.

при секретарі:           Кривошеї О.В.

за участю представників

від позивача:            ОСОБА_1 дов. №10 від 10.01.2011 року

від відповідача:            не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу    Товариства з обмеженою відповідальністю “Гренландія”

на рішення                 Господарського суду м. Києва

від                                 30.05.2011 року

у справі                       № 48/131 (суддя Бойко Р.В.)

за позовом                          Товариства з обмеженою відповідальністю “ Неохіміки України”

до                                  Товариства з обмеженою відповідальністю “Гренландія”

про                                     стягнення  83 130, 59 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ Неохіміки України” до  Товариства з обмеженою відповідальністю “Гренландія” про стягнення 83 130, 59 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору №164/1/09/04/28 від 28.04.2009 р. позивач поставив відповідачу товар, а відповідач свого грошового зобов'язання з оплати поставленого товару належним чином не виконав, в зв'язку з чим за ним виникла заборгованість у розмірі 69 683,51 грн. Крім того позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 7 963,68 грн., 7% річних у розмірі 3 425,27 грн. та інфляційних витрат у розмірі 3 029,62 грн.

Позивачем подана заява про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість 67 683,51 грн., пеню в розмірі 8 387,33 грн., 7% річних у розмірі 4 030,13 грн. та інфляційних витрат у розмірі 3 029,62 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.05.2011 р. у справі № 48/131 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Неохіміки України» задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гренландія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Неохіміки України» заборгованість у розмірі 67 683 (шістдесят сім тисяч шістсот вісімдесят три) грн. 51 коп., пеню в розмірі 8 387 (вісім тисяч триста вісімдесят сім) грн. 33 коп., 7% річних у розмірі 4 024 (чотири тисячі двадцять чотири) грн. 65 коп., інфляційні витрати у розмірі 3 029 (три тисячі двадцять дев'ять) грн. 62 коп., державне мито у розмірі 831 (вісімсот тридцять одна) грн. 25 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 235 (двісті тридцять шість) грн. 98 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 30.05.2011 р. у справі №48/131, прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.  

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2011 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.07.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 30.05.2011 р. у справі № 48/131.

Представник  відповідача в судове засідання 06.07.2011 року не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 – 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з п. 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, всі учасники судового процесу  були  належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 06.07.2011 року за відсутності представника  відповідача.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

28.04.2009 р. між ТОВ «Неохіміки України» (продавець) та ТОВ «Гренландія» (покупець) укладено договір №164/1/09/04/28 (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець передає, а покупець приймає у власність товар в кількості та асортименті згідно зі специфікаціями, які є невід'ємними частинами цього договору.

Згідно п. 2.1 Договору найменування, одиниці виміру, загальна кількість, марка, тип кожної замовленої покупцем партії товару, вказується у специфікаціях або документах, вказаних у п. 5.6 цього договору, які є невід'ємними частинами даного договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору строки та умови здійснення оплати кожної замовленої покупцем партії товару, вказується у специфікаціях або документах, вказаних у п. 5.6 цього договору. А саме, у випадку, якщо для конкретної поставки строк оплати не встановлений у відповідній специфікації, то остаточний розрахунок за поставлену партію товару повинен відбутися у будь-якому випадку не пізніше, ніж через 15 календарних днів з моменту поставки. Датою поставки є дата підписання відповідної видаткової накладної.

Згідно п. 3.2 Договору загальна ціна договору - це сумарна вартість товару по всіх специфікаціях, підписаних до договору або за їх відсутності сумарна вартість всіх партій товару згідно документів, вказаних у п. 5.6 цього договору.

Відповідно до п. 3.3 Договору моментом оплати товару є дата зарахування коштів на рахунок продавця в повному обсязі відповідно до умов специфікацій або документів, вказаних у п. 5.6 договору.

Покупець здійснює оплату за товар в національній валюті України - гривнях по реквізитам, вказаним у п. 12 цього договору або вказаним у офіційному листі-повідомленні продавця (п. 3.4 Договору).

Оплата товару згідно даного договору здійснюватиметься в гривнях за цінами, визначеними у відповідній специфікації, або, у разі її відсутності, у документах, визначених у п. 5.6 цього договору (п. 3.5 Договору).

Пунктами 5.1, 5.2 Договору визначено, що поставка товару за цим договором може здійснюватись партіями. Строк поставки, умови поставки, місце поставки, погоджуються сторонами у специфікаціях або документах, вказаних у п. 5.6 цього договору. Підписані специфікації не можуть бути змінені і є обов'язковими для виконання.

Відповідно до п.п. 5.7, 5.8 Договору товар вважається поставленим продавцем та прийнятим покупцем за кількістю - у відповідності з вагою нетто та кількістю місць, вказаних в транспортних документах та підтверджується видатковими накладними, за якістю - у відповідності з сертифікатами якості Документом, що підтверджує факт приймання-передачі товару є видаткова накладна.

На виконання умов Договору на підставі видаткових накладних №РН-0000503 від 18.03.2010 р., №РН-0000646 від 07.04.2010 р., №РН-0000850 від 05.05.2010 р., №РН-0000874 від 07.05.2010 р., №РН-0001599 від 19.08.2010 р., №РН-0001651 від 31.08.2010 р. та специфікацій №519 від 18.03.2010 р., №658 від 07.04.2010 р., №865 від 05.05.2010 р., №889 від 07.05.2010 р., №1646 від 19.08.2010 р. та №1684 від 31.08.2010 р. поставив, а відповідач в особі ОСОБА_2, що діяв на підставі довіреності №126 від 07.04.2010 р. та ОСОБА_3, що діяв на підставі довіреностей №110 від 19.03.2010 р., №172 від 05.05.2010 р., №180 від 07.05.2010 р., №348 від 20.08.2010 р., №361 від 31.08.2010 р. отримав товар на загальну суму 76 425,50 грн.

Видатковими накладними визначені ціна, кількість та номенклатура переданого товару.

Відповідачем було частково оплачено вартість товару у розмірі 6 741,99 грн., що підтверджується банківськими виписками з особового рахунку позивача.

Позивач зазначає, що заборгованість відповідача за поставлений товар згідно Договору за вищевказаними видатковими накладними на момент звернення позивача до суду становить 69 683,51 грн.

В матеріалах справи наявні актами звірки взаємних розрахунків станом на 22.10.2010 р., 11.01.2011 р. та 16.02.2011 р., які підписані сторонами та скріплені печатками підприємств.

У зв'язку із невиконанням відповідачем свого грошового зобов'язання позивач звернувся до відповідача з претензією №219 від 12.10.2010 р., в якій просив протягом десяти днів сплатити існуючу заборгованість у розмірі 69 683,51 грн.

Претензія отримана відповідачем 14.10.2010 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №04592830.

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість у розмірі 69 683,51 грн. у встановлений позивачем строк не погасив.

Також, 23.03.2011 р. відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості у розмірі 2 000,00 гри., що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача.

Спір виник у зв’язку з неналежним виконання відповідачем умов договору щодо повної оплати за отриманий товар, у зв’язку з цим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі  67 683,51 грн., пеню в розмірі 8 387,33 грн., 7% річних у розмірі 4 030,13 грн. та інфляційних витрат у розмірі 3 029,62 грн. (враховуючи  заяву про уточнення позовних вимог).

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона —постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні —покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено що, коли у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за  договором №164/1/09/04/28 від 28.04.2009 року виконав належним чином - поставив відповідачу товар, проте як відповідач свої зобов'язання за  вказаним договором щодо оплати за поставлений товар не виконав, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 67683,51грн.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів здійснення останнім повної оплати за товар згідно договору №164/1/09/04/28 від 28.04.2009 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 67 683,51грн. є обґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірна була задоволена.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом  неустойки  є  грошова  сума,  її  розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”  розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто, положення наведеної статті визначає загальний строк нарахування пені, який за волею сторін може бути зміненим.

Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 7.6 Договору сторони передбачили, що за прострочення платежу покупець сплачує продавцеві пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати. Нарахування пені здійснюється незалежно від строку на який є прострочене виконання зобов'язання і припиняється лише в момент повного виконання покупцем свого зобов'язання.

Таким чином, сторонами в Договорі було погоджено можливість нарахування пені за весь час прострочення виконання покупцем грошового зобов'язання.

Оскільки судом першої інстанції здійснено розрахунок пені, відповідно до якого підлягає стягненню з  відповідача пеня у розмірі 9 278,91 грн., однак враховуючи, що суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, то вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 387,33 грн. правомірно задоволена  судом першої інстанції.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 7% річних та інфляційних втрат,  колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 2 даної статті визначає спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов'язань. Таких наслідків є декілька.

По-перше, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення. Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www.ukrstat.gov.ua). Індекси інфляції також публікуються в довіднику систем інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення.

По-друге, дана стаття передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені даною статтею, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Таку позицію займає і судова практика (постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19 серпня 2003 року). Позивачем здійснено вірний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого підлягає стягненню з  відповідача інфляційні втрати у  розмірі 3 029,62грн.

Позивачем вірно здійснено розрахунок інфляційних витрат, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача інфляційні втрати у розмірі 3029,62грн.

Судом першої інстанції здійснено розрахунок 7% річних, відповідно до якого підлягає стягненню з  відповідача 7% річних у розмірі 4 024,65 грн. (в частині стягнення 7% річних  у розмірі 5,48грн.  судом першої інстанції правомірно  відмовлено).

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва у справі №48/131 від 30.05.2011 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Гренландія” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 30.05.2011 року по справі №48/131 залишити без змін.

Матеріали справи № 48/131 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Тищенко  О.В.

Судді                                                                                          Алданова  С.О.

                                                                                          Смірнова  Л.Г.