КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2011                                                                                           № 33/80

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Тищенко  О.В.

суддів:            Смірнової  Л.Г.

          Алданової  С.О.

при секретарі:           Кривошеї О.В.

     за участю представників

від позивача:            ОСОБА_1 дов. №93 від 20.12.2010 року  

від відповідача:            не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу  Відкритого акціонерного товариства “Укртранснафта”

на рішення               Господарського суду м. Києва  

від                               04.04.2011 року

у справі                      № 33/80 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом                 Відкритого акціонерного товариства “Укртранснафта”

до                                Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансмунай”

про                              стягнення заборгованості та штрафних санкцій

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Відкритого акціонерного товариства “Укртранснафта” до  Товариства з обмеженою відповідальністю “Трансмунай” про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що  26.06.2006 року між ВАТ “Укртранснафта” позикодавцем (позивачем) та ТОВ “Трансмунай” позичальником (відповідачем) був укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги, згідно п.1.1. якого, що був змінений додатковою угодою № 1 від 28.12.2007 року, позикодавець зобов’язується надати позичальнику безпроцентну поворотну фінансову допомогу в сумі 78 670,00 гривень (далі - позика) терміном до 20 грудня 2010 року (включно), а позичальник зобов’язується повернути дану грошову суму відповідно до умов даного договору. Позивач виконав умови договору та перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 78 670,00 грн., проте, як відповідач порушив умови договору, не повернув позику у сумі 78 670,00 грн., у встановлений договором строк.

Позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог за вих. № 05-02/245/1938 від 01.04.2011 року, в якій просив стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 78 670,00  грн., пеню в сумі 3 933,50 грн., штраф у сумі 5 506,90 грн., 3% річних у сумі 646,60 грн., індекс інфляції в сумі 1 501,81 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 932,36 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.04.2011 р. у справі № 33/80 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Трансмунай” на користь відкритого акціонерного товариства “Укртранснафта” заборгованість у розмірі 78 670 (сімдесят вісім тисяч шістсот сімдесят) грн. 00 коп., штраф в розмірі 5 506 (п’ять тисяч п’ятсот шість) грн. 90 коп., три процента річних в розмірі 620 (шістсот двадцять) грн. 74 коп., індекс інфляції в розмірі 1 501 (одна тисяча п’ятсот одну) грн. 81 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 862  (вісімсот шістдесят дві) грн. 96 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 225 (двісті двадцять п’ять) грн. 65 коп.  В іншій частині позову відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач порушив умови договору, не повернув позику у сумі 78 670,00 грн. у встановлений договором строк. Заборгованість відповідача перед позивачем становить 78 670,00 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2010 р. –31.12.2010 р. та актом звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2011 р. –17.03.2011 р. Враховуючи приписи ч. 1 ст. 1050 ЦК України, в силу якої встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тому вимоги позивача щодо стягнення пені не підлягають задоволенню. Також, оскільки позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, вимога позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 5 506,90 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 04.04.2011 р. у справі №33/80 скасувати частково та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції невірно було встановлено останній день повернення позички, у зв’язку з чим невірно було розраховано 3% річних. Крім цього, апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено позивачу у задоволенні вимог щодо стягнення пені.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2011 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.06.2011 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з нез’явленням у судове засідання 01.06.2011 року представників відповідача,  колегією суддів ухвалою від 01.06.2011 року розгляд справи було відкладено на 15.06.2011 року.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 04.04.2011 року у справі №33/80 частково скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Представники відповідача в судове засідання 15.06.2011 року не з’явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 – 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з п. 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, всі учасники судового процесу  були  належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні  15.06.2011 року за відсутності представників відповідача.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

26.06.2006 року між відкритим акціонерним товариством “Укртранснафта” позикодавцем (позивачем) та відкритим акціонерним товариством “Трансмунай” позичальником (відповідачем) був укладений договір про надання поворотної фінансової допомоги, згідно п.1.1. якого, що був змінений додатковою угодою № 1 від 28.12.2007 року, позикодавець зобов’язується надати позичальнику безпроцентну поворотну фінансову допомогу в сумі 78 670,00 гривень (далі - позика) терміном до 20 грудня 2010 року (включно), а позичальник зобов’язується повернути дану грошову суму відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п. 2.1. договору позикодавець надає позику грошовими коштами після підписання цього договору повноважними представниками обох сторін. Позика надається у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника.

Відповідно до п. 2.2. договору позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві суму позики протягом п’яти банківських днів з дати закінчення терміну надання позики. Позичальник може повернути суму позики достроково.

Відповідно до п. 2.3. договору сума позики повертається позичальником грошовими коштами у безготівковій формі шляхом перерахування необхідної суми на банківський рахунок  позикодавця.

Відповідно до п. 3.2. договору у разі несвоєчасного повернення позикових грошових коштів позичальник сплачує на користь позикодавця пеню у розмірі 0,05% від несвоєчасно повернутої грошової суми за кожен день прострочки, але не нижче подвійної облікової ставки НБУ, що встановлена на момент виконання зобов’язання.

Відповідно до п. 4.1. договору, що був змінений додатковою угодою № 1 від 28.12.2007 року, цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2010 року, а в частині розрахунків –до повного виконання зобов’язань по завершенню розрахунків.

Позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 78 670,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2716 від 27.06.2006 року.

Позивач зазначає, що відповідач порушив умови договору, не повернув позику у сумі 78 670,00 грн. у встановлений договором строк.

Матеріали справи містять, акт звірки взаємних розрахунків між ВАТ “Укртранснафта” та ТОВ “Трансмунай” за період: 01.01.2010 р. –31.12.2010 р. та акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2011 р. –17.03.2011 р., які підписані головними бухгалтерами сторін та скріплені печатками сторін, відповідно до яких заборгованість відповідача перед позивачем становить 78 670,00 грн.

28.12.2010 року позивач звернувся до відповідача з претензією за вих. № 05-02/862/7690 з проханням терміново повернути заборгованість.

Претензія залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга з викладених в ній підстав задоволенню не підлягає, але рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому рішення підлягає  скасуванню з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено що, коли у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось, додатковою угодою № 1 від 28.12.2007 року був змінений п.1.1. договору про надання поворотної фінансової допомоги, згідно якого позикодавець зобов’язується надати позичальнику безпроцентну поворотну фінансову допомогу в сумі 78 670,00 гривень (далі - позика) терміном до 20 грудня 2010 року (включно), а позичальник зобов’язується повернути дану грошову суму відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п. 2.2. договору позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві суму позики протягом п’яти банківських днів з дати закінчення терміну надання позики.

Таким чином, відповідач повинен був до 28.12.2010 року (20.12.2010 року + п’ять банківських днів = 28.12.2010 року, оскільки 25.12.2010 року та 26.12.2010 року є вихідними днями) повернути позивачу грошові кошти у розмірі 78 670,00грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.  Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач порушив умови договору, не повернув позивачу позику у розмірі 78 670,00 грн. у встановлений договором строк.

Доказів повернення позивачу позику у розмірі 78 670,00 грн. в установлені строки, матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 78670,00грн. є  обґрунтованою, а  отже правомірно задоволена судом першої інстанції.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом  неустойки  є  грошова  сума,  її  розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”  розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 3.2. договору у разі несвоєчасного повернення позикових грошових коштів позичальник сплачує на користь позикодавця пеню у розмірі 0,05% від несвоєчасно повернутої грошової суми за кожен день прострочки, але не нижче подвійної облікової ставки НБУ, що встановлена на момент виконання зобов’язання.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню з 25.12.2010 року по 03.04.2011 року в розмірі 3 933,50 грн. (заява про уточнення позовних вимог).

Проте, колегія суддів здійснює розрахунок пені (враховуючи, що строк виникнення зобов’язання у відповідача щодо повернення позивачу грошових коштів у розмірі 78670,00грн. настав 28.12.2010 року), відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача  пеня за період з 28.12.2010 року по 03.04.2011 року у розмірі  3 815,49 грн.

Розрахунок суми пені

В іншій частині стягнення пені  слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат,  колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України передбачено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом першої інстанції вірно здійснено розрахунок 3% річних за період з 28.12.2010 року по 03.04.2011 року, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача 3% річних у розмірі 620,74 грн.  В частині стягнення 3% річних у сумі 25,86 грн. судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Судом апеляційної інстанції здійснено розрахунок заявлених позивачем сум інфляційних втрат. Згідно розрахунку суду суми заявлені позивачем є нижчими ніж за розрахунком суду.  Враховуючи те, що суд не вправі виходити за межі позовних вимог, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмір 1581,19грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 5506,90грн. на підставі  ч.2 ст. 231 ГК України, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст. 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у-розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз.3 ч.2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Тому, для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 ГК України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов`язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.

Таким чином, у зв`язку із тим, що у договорі сторони не погодили конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, а також з огляду на те, що невиконане відповідачем договірне зобов`язання має саме грошовий характер, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення заявленого позивачем штрафу.

Сама лише наявність у однієї із сторін спірних правовідносин статусу суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки не є достатньою підставою для стягнення із боржника вказаного штрафу, на підставі пункту 2 частини 2 статті 231 ГК України.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 року у справі №42/562.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 5506,90грн. на підставі  ч.2 ст. 231 ГК України є необґрунтованою, отже такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1)   неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.  

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, проте рішення господарського суду м. Києва від 04.04.2011 року у справі №33/80 прийнято з порушенням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,  Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Укртранснафта” залишити без задоволення.

2.  Рішення Господарського суду м. Києва від 04.04.2011  року у справі №33/80 скасувати.

     Прийняти нове рішення, яким:

     Позов задовольнити частково.

     Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Трансмунай” (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60; п/р 2600521841 в АБ “Укргазпромбанк”, МФО 320843, код ЄДРПОУ 34300318) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Відкритого акціонерного товариства “Укртранснафта”(01133, м. Київ, вул. Кутузова, буд. 18/7; п/р 26008056200439 в Столичній філії ПАТ КБ “Приватбанк”, МФО 380269, код ЄДРПОУ 31570412) заборгованість у розмірі 78 670 (сімдесят вісім тисяч шістсот сімдесят) грн. 00 коп., пеню в розмірі 3 815(три тисячі вісімсот п’ятнадцять) грн. 49 коп., три процента річних в розмірі 620 (шістсот двадцять) грн. 74 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 501 (одна тисяча п’ятсот одну) грн. 81 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 846 (вісімсот сорок шість) грн. 08 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі  221(двісті двадцять один) грн. 22 коп.

      В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.    Доручити Господарському суду м. Києва  видати наказ.

5.    Матеріали справи №33/80 повернути до Господарського суду м. Києва  

6.   Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      Тищенко  О.В.

Судді                                                                                          Смірнова  Л.Г.

                                                                                          Алданова  С.О.