КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.06.2011 № 35/142-59/39
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Смірнової Л.Г.
Алданової С.О.
при секретарі: Кривошеї О.В.
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1 дов. №64-2988 від 18.08.2010 року
від відповідача : ОСОБА_2 дов. №270 від 31.01.2011 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Київської міської клінічної лікарні №1
на рішення Господарського суду м. Києва
від 22.04.2011 року
у справі №35/142-59/39 (суддя Картавцева Ю.В.)
за позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва
до Київської міської клінічної лікарні №1
про стягнення 34 025,73 грн.
СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва до Київської міської клінічної лікарні №1 про стягнення з відповідача заборгованості за Договором про надання послуг №3/420 від 18.01.2008р. у сумі 34 025,73 грн. (з них: 26 344,40 грн. - основний борг за період з 01.01.2008р. по 01.09.2009р., 3 333,35 грн. - пеня, 3 119,59 грн. - 3% річних, 765,43 грн. - інфляційні втрати).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих позивачем комунальних послуг.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2011р. у справі №35/142 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 26 344,40 грн. основного боргу, 3 333,35 грн. пені, 3% річних у сумі 3 119,59 грн., 765,43 грн. інфляційних нарахувань, 340,26 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2010р. у справі №35/142 апеляційну скаргу Київської міської клінічної лікарні №1 залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 22.04.2011р. у справі №35/142 - без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2011р. у справі 35/142 задоволено частково касаційну скаргу Київської міської клінічної лікарні №1, постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.11.2010р. та рішення господарського суду міста Києва від 22.04.2011р. скасовано, справу передано до господарського суду міста Києва на новий розгляд.
Скасовуючи попередні судові рішення по справі, Вищий господарський суд України в постанові від 01.02.11 р. зазначив, що судами не перевірено доводів скаржника про те, що п. 1.1 договору передбачено обов'язок підприємства виставляти лікарні платіжні документи і що цей обов'язок має значення для вирішення питання про наявність підстав для застосування до лікарні заходів майнової відповідальності; не з'ясовано, чи уповноважена ЖРЕО-420 брати участь у складанні акту про відмову в прийняття документів «нарочно»; не з'ясовано можливість передачі платіжних доручень іншим способом.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.04.2011 р. у справі № 35/142-59/39 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Київської міської клінічної лікарні №1 на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва 26 344,40 грн. (двадцять шість тисяч триста сорок чотири гривні 40коп.) - заборгованості за Договором №3/420 від 18.01.2008р., 3 333,35 грн. (три тисячі триста тридцять три гривні 35коп.) -пені, 3 119,59 грн. (три тисячі сто дев'ятнадцять гривень 59 коп.) -3% річних, 765,43 грн. (сімсот шістдесят п'ять гривень 43коп.) - інфляційних нарахувань, 340, 26 грн. (триста сорок гривень 26 коп.) - державного мита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, позивачем виконано свій обов'язок з надання платіжних вимог-доручень відповідачу, тоді як останній відмовився від їх отримання та оплати фактично отриманих послуг. Позивач, з врахуванням положень п. 2.2 договору, не зобов’язаний був використовувати інші способи доставки рахунків, ніж той, що передбачений договором. Крім цього, позивачем в якості доказу виконання обов'язку вручення платіжних вимог-доручень надано акт від 03.11.08 р. комісії у складі інженера КП по УЖЕ, майстра ЖРЕО-420 та майстра дільниці ЖРЕО-420, згідно якого зазначено, що відповідач відмовляється приймати платіжні доручення.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2011 р. у справі №35/142-59/39 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не виконані вимоги Вищого господарського суду України, які вказані в постанові від 01.02.2011 року. Відповідач зазначає, що позивач відповідно до умов договору повинен був своєчасно надавати відповідачу платіжні вимоги-доручення до оплати. Проте, в порушення умов п.п.1,1, 3.2.2 Договору, позивач взяті на себе зобов’язання на виконав, а саме не виставляв відповідачу платіжні вимоги. Доказів направлення платіжних документів поштою або будь-яким іншим шляхом позивач не надав. Крім цього, Акт від 03.11.08 р. комісії у складі інженера КП по УЖЕ, майстра ЖРЕО-420 та майстра дільниці ЖРЕО-420 не є належним доказом в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2011 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.06.2011 року.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2011 р. у справі № 35/142-59/39 скасувати, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2011 р. у справі № 35/142-59/39.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
18.01.2008 року між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - позивач) та Київською міською клінічною лікарнею №1 (далі –відповідач) було укладено Договір №3/420 “Про надання послуг”(далі - Договір).
У відповідності до умов Договору (п.1.1.) позивач зобов’язався транспортувати по внутрішньо будинкових мережах орендованого відповідачем приміщення за адресою вул. Флоренції, 12-а, м Київ, комунальні послуги. Додаток №1 до договору встановлює перелік вказаних послуг: центральне опалення, гаряче водопостачання, холодне водопостачання та каналізація, холодна вода яка являється сировиною для виготовлення гарячої води.
Відповідно до п.1.2. Договору відповідач зобов’язався прийняти комунальні послуги та своєчасно їх оплатити.
Згідно п.2.2. Договору відповідач повинен до 10 числа поточного місяця сплатити платежі за комунальні послуги поточного місяця в сумі що визначаються на рівні сум минулого місяця.
Перерахунок за фактично спожиті комунальні послуги здійснюється на підставі табулярів та груп рахунків, що надходять від постачальників комунальних послуг місяцем пізніше, шляхом добору або зарахування надмірно сплачених коштів в рахунок майбутніх платежів. Споживач отримує платіжні вимоги - доручення під розпис відповідальної особи.
Позивачем надано суду копії платіжних вимог-доручень за період з 31.01.08 р. по 30.12.09 р., на підставі яких відповідач мав здійснити оплату наданих послуг.
Також, матеріали справи містять акт від 03.11.08 р. комісії у складі інженера КП по УЖГ, майстра ЖРЕО-420 та майстра дільниці ЖРЕО-420, згідно якого вбачається, що орендар - Міська клінічна лікарня №1 за адресою вул. Флоренції, 12-а (відділення профмедогляду) відмовляється приймати платіжні доручення, так як Головне управління Київської міської клінічної лікарні №1 має вимогу до КП по УЖГ отримувати платіжні доручення поштою.
Позивач стверджує, що останнім належним чином виконано зобов'язання за договором, тоді як відповідач за період з 01.01.08 р. по 01.09.09 р. за комунальні послуги не оплатив, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 26 344, 4 грн.
Крім суми основної заборгованості, позивач просить суд стягнути пеню у розмірі 3333, 35 грн. згідно умов п. 4.1.2 договору, а також інфляційні витрати в розмірі 765, 43 грн. та 3% річних в розмірі 3119, 59 грн. згідно ст. 625 ЦК України.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов’язання за договором про надання послуг №3/420 від 18.01.2008 року, тоді як відповідач порушив договірні зобов’язання щодо здійснення оплати за надані комунальні послуги в порядку та на умовах встановлених спірним Договором, у зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 26 344, 4 грн.
Щодо можливості направлення рахунків іншим способом, ніж вручення під розпис відповідальної особи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.2.2 Договору споживач отримує платіжні вимоги - доручення під розпис відповідальної особи.
Таким чином, сторони чітко визначено спосіб доставки платіжних вимог-доручень - під розпис відповідальної особи, тобто, нарочно.
Отже, з врахуванням положень п. 2.2 договору, позивач не зобов'язаний був використовувати інші способи доставки рахунків, ніж той, що передбачений договором.
Така можливість могла бути ним використана на власний розсуд, а не в обов'язковому порядку.
Щодо уповноваження ЖРЕО-420 брати участь у складанні акту про відмову в прийнятті документів “нарочно”, колегія суддів зазначає наступне.
Житлово-експлуатаційні організації, відповідно до ст. 24 Житлового кодексу України, створюються для експлуатації державного і громадського житлового фонду.
ЖРЕО-420 є структурним підрозділом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, про що зазначено в Положенні про житлову ремонтно-експлуатаційну організацію Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва, затвердженого директором підприємства 01.09.09 р. (п. 1.2 Положення про житлову ремонтно-експлуатаційну організацію Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва)
Згідно п. 3.21 розділу 3 Положення про житлову ремонтно-експлуатаційну організацію Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва надання рахунків про сплату комунальних платежів орендарям та власникам нежилих приміщень є не тільки правом, а й обов'язком ЖРЕО.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, акт від 03.11.08 р. комісії у складі інженера КП по УЖГ, майстра ЖРЕО-420 та майстра дільниці ЖРЕО-420 є належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем виконано свій обов'язок з надання платіжних вимог-доручень відповідачу, тоді як відповідачем були порушені договірні зобов’язання щодо здійснення оплати за надані комунальні послуги в порядку та на умовах встановлених Договором №3/420 від 18.01.2008р.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комунальні послуги у розмірі 26344,40грн. є обґрунтованими, а отже правомірно задоволені судом першої інстанції.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Пунктом 2.5. Договору передбачено що за несвоєчасну сплату платежів, передбачених п.2.2. Договору, відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі 1% від розміру несплачених платежів за кожен день прострочення, але не більше розміру, встановленого чинним законодавством.
Позивачем вірно здійснено розрахунок пені, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача пеня у розмірі 3 333,35 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем здійснено вірний перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача 3% річних у розмірі 3119,59грн. та інфляційних втрат у розмірі 765,43грн.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва у справі №35/142-59/39 від 22.04.2011 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Київської міської клінічної лікарні №1 залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 22.04.2011 року по справі №35/142-59/39 залишити без змін.
Матеріали справи №35/142-59/39 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Тищенко О.В.
Судді Смірнова Л.Г.
Алданова С.О.