КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2011 № 48/154
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів: Куксова В.В.
Коршун Н.М.
за участю представників сторін:
від позивача: представник не з’явився,
від відповідача: ОСОБА_1 – представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-будівельна компанія”
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.05.2011 р.
по справі №48/154 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-будівельна компанія”
до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями „Дока Україна Т.О.В.”
про визнання частково недійсним договору,
ВСТАНОВИВ:
В березні 2011 року позивач звернувся з позовом про визнання недійсним пункт 3.1 Договору оренди майна №7.79 від 17.05.2007р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюванним пунктом Договору сторони не погодили таку істотну умову Договору як вартість орендованого майна.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.05.2011р. у справі №48/154 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на неповне з’ясування обставин місцевим господарським судом, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.
Обґрунтування апеляційної скарги фактично тотожні позовним вимогам.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
06.07.2008р. через канцелярію суду позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи в зв’язку з тим, що його представник хворіє.
Розглянувши в судовому засіданні дане клопотання, колегія суддів дійшла до висновку, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).
Проте, позивачем відповідно до вимог ст.ст.32,34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів наявності підстав неможливості забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами для задоволення клопотання.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегією суддів встановлено наступне.
17.05.2007р. між позивачем, як орендарем, та відповідачем, як орендодавцем, був укладений договір оренди майна (оперативна оренда) №7.79, відповідно до умов якого орендодавець приймає на себе зобов'язання надати орендарю у тимчасове користування та за плату елементи опалубки (майно) згідно додатку 1 (специфікація елементів опалубки), яка є невід'ємною частиною цього договору, а орендар зобов'язується прийняти зазначене майно та своєчасно здійснювати оплату орендних платежів (далі - Договір).
Плата за тимчасове користування майном згідно Додатку №1 (орендна плата) розраховується за фактичний термін користування майном і складає 4,2% на місяць від загальної вартості майна, що передається у тимчасове користування орендарю та становить суму у розмірі 2 806,20 грн., у тому числі ПДВ - 467,70 грн. (п. 3.1 Договору).
Додатком №1 до Договору сторонами визначено вартість майна (66 814,22 грн.) та розмір орендної плати (4,2% від вартості майна - 2 806,20 грн.) (а.с.64).
Відповідно до п.3.2 Договору у разі передачі у тимчасове користування орендаря частини майна, інших або додаткових елементів, розмір орендної плати змінюється пропорційно зміні комплектації елементів, що фактично передані.
Додатками №2-24 до Договору сторонами погоджено додаткову специфікацію елементів опалубки, згідно з якою визначено вартість майна, що передається в оренду та орендну плату.
Орендна плата незалежно від її розміру щомісяця перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця з урахуванням фактичної кількості майна, що перебуває в орендному користуванні орендаря, при цьому 50% від загальної орендної плати на місяць орендар зобов'язується сплачувати орендарю шляхом передплати до 3 числа кожного відповідного місяця оренди, а решту до останнього дня кожного відповідного місяця користування майном ( п. 3.5 Договору).
Згідно із п.4.5 Договору документом, що засвідчує факт та обсяг передачі майна орендарю, є відповідна накладна та/або акт прийому-передачі, що підписується представниками обох стороні та вручаються орендодавцем орендарю в момент фактичного відвантаження майна в повному обсязі або в окремій його частині.
Так, на виконання умов Договору відповідачем надано у тимчасове користування майно, що підтверджується накладними на переміщення, а позивачем, в свою чергу здійснено оплату орендних платежів, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.
Спірні правовідносини виникли внаслідок з оспорювання позивачем законності п. 3.1 Договору.
Підставою для недійсності п. 3.1 Договору позивачем визначається те, що сума орендної плати, нарахована відповідно до умов п. 3.1 Договору, є необгрунтованою, оскільки сторонами не було погоджено істотної умови договору (вартість переданого в оренду майна).
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи дійшла до висновку, що судом першої інстанції правомірно було відмовлено в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч.1 ст.628 Цивільного кодексу Україна зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Із положень п. 4.5 Договору вбачається, що обсяг передачі майна орендарю погоджувався в момент фактичного відвантаження майна, а документом, що засвідчує факт та обсяг такого майна є відповідна накладна та/або акт прийому-передачі.
На момент укладання Договору в оренду було передано майно відповідно до додатку №1 до Договору, яким визначено загальну вартість такого майна та орендну плату, що відображено як в додатку №1, так і в п. 3.1 Договору.
Відповідно до п.3.2 Договору у разі передачі у тимчасове користування орендаря частини майна, інших або додаткових елементів, розмір орендної плати змінюється пропорційно зміні комплектації елементів, що фактично передані.
Матеріалами справи підтверджується, що до спірного Договору сторони склали додатки № 2-24 "Додаткові специфікація елементів опалубки до Договору" та Інструкцію щодо повернення елементів опалубки "Дока" за договорами оренди (оперативної оренди), які є його невід'ємною частиною.
Відповідними додатками до Договору сторони погоджували розмір вартості майна, що передається в оренду, та розмір орендної плати за користування таким майном.
Колегія суддів відзначає, що розмір орендної плати, визначеної п. 3.1 Договору (2 806,20 грн.) розрахований відповідно до додатку №1 до Договору, в той час як додатками №2-24 змінювався обсяг майна, що передавався в оренду, а отже і вартість такого майна.
Таким чином, твердження позивача про непогодження сторонами загальної вартості майна, переданого в оренду, не ґрунтується на встановлених обставинах справи.
Крім того, із банківської виписки з рахунку позивача вбачається, що у період з 25.05.2007 р. по 30.06.2010 р. (більше 3 років) позивач виконував умови договору та сплачував орендну плату, не заявляючи будь-яких претензій стосовно вартості майна та розміру орендної плати.
Позивач також стверджує, сторонами в пункті 3.1 Договору не було погоджено істотної умови договору (вартість переданого в оренду майна), а тому просить цей пункт визнати недійсним.
Відповідно до ч.1 ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
В силу п.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями чинного законодавства України розрізняється поняття недійсності та неукладеності договору.
За змістом п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 р. непогодження сторонами всіх істотних умов договору може свідчити про неукладеність такого договору, що виключає можливість визнання його недійсним.
Виходячи із безпосереднього змісту Договору з урахуванням додатків та враховуючи фактичне виконанням сторонами умов Договору (надання відповідачем в користування майна та сплата позивачем орендних платежів), відсутні підстави для висновку про неукладеність Договору.
Також, колегія судів звертає увагу на те, що рішенням Господарського суду м.Києва від 16.03.2011 р. у справі №17/174 було встановлено, що сторони умовами Договору чітко визначили розмір та порядок орендної плати, що прямо залежала від вартості майна, що передавалось в оренду і яка була зазначена в Специфікаціях.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-будівельна компанія” залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м.Києва від 30.05.2011р. по справі №48/154 залишити без змін.
3. Матеріали справи №48/154 повернути Господарському суду м.Києва.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Авдеєв П.В.
Судді Куксов В.В.
Коршун Н.М.
08.07.11 (відправлено)