ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
22.06.06р. | Справа № А17/126 |
За позовом Акціонерного товариства “Автотранспортне підприємство 11264”, м. Дніпропетровськ
до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, м. Дніпропетровськ
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001432301/0 від 12.12.2005р.
Суддя —Стрелець Т. Г.
Секретар судового засідання —Хохлова Т. А.
Представники:
від позивача: Бичков В.В., довіреність без номеру від 03.01.2006р., представник; Куценко Ю.М. довіреність без номеру від 25.04.2006р., представник;
від відповідача: Прошакова М.В., довіреність № 35845/9/10/023 від 27.12.2005р., головний державний податковий інспектор.
Суть спору:
Акціонерне товариство „Автотранспортне підприємство 11264” (у подальшому —позивач) звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (у подальшому —відповідач) № 0001432301/0 від 12.12.2005р., яким позивачеві визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 83356,79 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що для цілей податкового обліку суттєвою ознакою господарської діяльності платника податків є мета отримання доходу, а не прибутку, і винесення відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення свідчить про встановлення відповідачем додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат. Також, позивач вказує, що ціни на ПЕТФ-преформи та кришки поліетиленові для закупорювання ПЕТФ пляшок відносяться до товарів, ціни на які формуються самостійно позивачем.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що до валових витрат можна віднести лише ті витрати, які призвели до отримання доходу (а не валового доходу), тобто до зростання власного капіталу. Також відповідач з посиланням на пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. № 168/97-ВР (у подальшому —“Закон про ПДВ”) вказує на неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ з придбання товарів, вартість яких не відноситься до складу валових витрат, оскільки вони не використовувались у власній господарській діяльності позивача.
У поясненнях до позову від 09.06.2006р. позивач просить суд звернути увагу на податкове роз’яснення, яке, на думку позивача, повинно застосовуватись при прийнятті рішення по справі. Крім того, клопотанням від 13.06.2006р. для підтвердження факту прибутковості всієї господарської операції позивач залучає до матеріалів справи реєстр відомостей про експорт товару. У Додаткових поясненнях від 20.06.2006р. позивач зазначає, що кінцевою метою застосування знижок при постачанні товарів на експорт в Європу було отримання прибутку.
У судовому засіданні 22.06.2006р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови.
Дослідивши докази, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, —
В с т а н о в и в :
Відповідачем було проведено комплексну документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2004р. по 30.06.2005р., за результатами якої був складений Акт № 002180 від 01.12.2005р.
За наслідками перевірки було, зокрема, встановлено порушення пп. пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 “Закону про ПДВ”, в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість на суму 55571,19 грн., у тому числі у травні 2005р. на суму 38135,89 грн., у червні 2005р. на суму 17435,30 грн.
За наслідками перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення № 0001432301/0 від 12.12.2005р., яким позивачу було визначене податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 83356,79 грн., у тому числі 55571,19 грн. —основний платіж, 27785,60 грн. —штрафні (фінансові) санкції.
З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається наступне:
- у відповідності з договором № 63пр/05 від 25.04.2005р., укладеним між позивачем (покупець) і ТОВ “Новотрейд” (продавець), позивач протягом травня-червня 2005р. придбав ПЕТФ-преформи та кришки поліетиленові для закупорювання ПЕТФ пляшок;
- на підставі договорів комісії № 1-К/05 від 25.04.2005р., № 1-К/06 від 17.06.2005р. позивач передав придбаний товар на комісію ТОВ “Наяда”;
- у подальшому ТОВ “Наяда” на виконання договорів комісії експортувало вказаний товар за межі митної території України наступним нерезидентам:
- фірма “Troy AGVA Meneralbrunnen GmbH” (Німеччина)
- фірма АТ “Алдарис”(Латвія)
- фірма “Uniplast Berline Kfm” (Німеччина)
- фірма “Mega Plastik GmbH” (Австрія)
- ЗАТ “Путокснис” (Литва);
- позивачем не надано у матеріали справи первинних бухгалтерських документів, які б свідчили про вартість придбаних у ТОВ “Новотрейд” товарів, а також про вартість товарів, реалізованих на експорт за договорами комісії;
- реєстр відомостей про експорт товарів не може вважатись первинним бухгалтерським документом, оскільки не має всіх необхідних реквізитів, передбачених ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. N 996-XIV.
Господарський суд вважає за необхідне відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог у цій частині на підставі наступного.
У відповідності з п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (у подальшому —“Закон про прибуток”) господарська діяльність визначається як будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Згідно з п. 5.1 ст. 5 “Закону про прибуток” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
У відповідності з пп. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ (у подальшому —“Закон № 2181”) обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках самостійного визначення ним податкового зобов’язання, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків визначення суми податкового зобов’язання за непрямими методами.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивачем не надано у матеріали справи належних і допустимих доказів того, що товарно-матеріальні цінності були придбані ним з метою використання у власній господарській діяльності.
Матеріали справи свідчать, що здійснивши завідомо збиткову операцію з придбання продукції за значно більшою ціною, ніж ціна подальшого продажу, не для використання у власній господарській діяльності, позивач не мав права відносити витрати з придбання товарів до валових витрат виробництва.
Пунктом 1.7 ст. 1 “Закону про ПДВ” передбачено, що податковий кредит —це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 “Закону про ПДВ” податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).
Згідно пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 “Закону про ПДВ” у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються.
При винесенні постанови суд враховує, що позивачем не надано доказів наявності обставин, в силу яких він був змушений продати придбаний товар значно дешевше ціни такого придбання.
Так, твердження позивача про надання знижок нерезидентам не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.
Крім того, посилання позивача на податкове роз’яснення не приймаються судом, оскільки, по-перше, податкове роз’яснення не є нормативно-правовим актом, обов’язковим для застосування господарським судом, а по-друге, абз. “г” пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 “Закону № 2181” встановлено, що податкові роз’яснення використовуються контролюючими (у т.ч. податковими) органами при здійсненні апеляційних процедур.
Слід зазначити, що лист ДПА України від 25.07.2003р. № 6519/6/15-1116 стосується оподаткування операцій з придбання товарів з наступною їх реалізацією нижче ціни придбання, а в акті перевірки відповідач посилається на відсутність у господарській операції позивача мети отримання доходу. Тобто, саме відсутність у діях позивача мети отримання доходу було підставою донарахування податку на додану вартість, а не сам факт реалізації товару за ціною, нижче ціни придбання.
Виходячи з наведених норм, а також враховуючи, що вартість придбаних товарів віднесена позивачем до складу валових витрат неправомірно, суд приходить до висновку, що віднесення позивачем до складу податкового кредиту травня-червня 2005р. 55571,19 грн. не відповідає чинному податковому законодавству України.
З підстав, наведених вище, суд вважає правомірним винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0001432301/0 від 12.12.2005р.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, —
П о с т а н о в и в :
В позові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська № 0001432301/0 від 12.12.2005р. відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження або апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 186 КАС України.
Суддя Т. Г. Стрелець
26.06.2006р.