КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.05.2011 № 32/639
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іваненко Ю.Г.
суддів: Лосєва А.М.
Разіної Т.І.
при секретарі: Семенович А.В.
за участю представників
від позивача: не з’явилися;
від відповідача: ОСОБА_1 – дов. №1394 від 24.06.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк
України»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 11.03.2011 року
у справі №32/639 (суддя Хрипун О.О.)
за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
України у місті Києві
до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк
України»
про стягнення 613,03 грн.
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення 613,03 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2011 року позовні вимоги задоволено, зобов’язано відповідача списати грошові кошти в сумі 613,03 грн. з рахунку ОСОБА_2. № НОМЕР_1, відкритий в Дніпровському відділенні № 7989/0394 у місті Києві Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, та перерахувати їх на користь позивача.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2011р. у справі №32/639 та прийняти нове, яким в задоволення позовних вимог відмовити.
Свою апеляційну скаргу відповідач обґрунтовував тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права ст.ст. 509, 1066, 1068 Цивільного кодексу України, оскільки умовами укладеного договору та чинним законодавством передбачений обов'язок банка вчиняти дії, в тому числі списувати кошти на вимогу клієнта (уповноваженої особи). Кошти на рахунку є власністю клієнта і саме він, а після його смерті спадкоємці, мають право на розпорядження ними, банк не має право на розпорядження коштами, що надходять на рахунки його клієнтів.
Також, відповідач наголошував на тому, що між позивачем та відповідачем немає договірних відносин. Натомість, чинним законодавством України не надано повноважень банківським установам розпоряджатись рахунками клієнтів в разі їх смерті.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.05.2011р.
Представник відповідача в судовому засіданні 11.05.2011 року надав суду усні пояснення по суті спору, в яких просив суд задовольнити апеляційну скаргу, з викладених в ній підстав, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №32/639 від 11.03.2011р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В судове засідання апеляційної інстанції представник позивача не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про поважність не з’явлення в судове засідання, суд не повідомили, будь-яких клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Враховуючи вищевикладене та те, що явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, апеляційний суд визнав за можливе розпочати розгляд справи у відсутність представника позивача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний Господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Так, 20.03.2007 постановою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві № 01/20п8 про призначення перерахованої щомісячної страхової виплати, ОСОБА_2. призначено страхову виплату потерпілому на виробництві, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 133,83 грн.
09.07.2001 ОСОБА_2. звернулася до Позивача з заявою, в якій просила належні їй страхові виплати перераховувати на її поточний рахунок № НОМЕР_1, який відкрито у Відкритому акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України». На виконання вказаної заяви Позивачем здійснювались страхові виплати на зазначений рахунок потерпілого.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2. померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 14.03.2007, належно засвідчена копія якого додана до матеріалів справи.
Постановою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві № 01/20-3 від 27.07.2007 ОСОБА_2. припинено виплату щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 133,83 грн.
За твердженням Позивача, Відділенням Фонду на особистий рахунок ОСОБА_2. в Банку після її смерті були зайво перераховані грошові кошти в сумі 613,03 грн., однак Відповідач не повернув Позивачу страхові виплати, які були перераховані Позивачем після смерті громадянки ОСОБА_2.
Як вбачається з виписки по рахунку ОСОБА_2., що наданий Відповідачем станом на дату розгляду справи в суді першої інстанції грошові кошти зняті в повному обсязі.
Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги повністю, зазначивши про їх обґрунтованість та підтвердженість належними доказами. За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що слід зобов’язати відповідача списати грошові кошти в сумі 613,03 грн. з рахунку ОСОБА_2. № НОМЕР_1, відкритий в Дніпровському відділенні № 7989/0394 у місті Києві Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”, та перерахувати їх на користь позивача
Апеляційний господарський суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини; інші юридичні факти.
Відповідно до ст.1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом ч. 1-3 ст.1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до п.2.2. договору банк зобов'язується прийняти від клієнта кошти в сумі, зазначеній в п.2.1. та видати клієнту ощадну книжку або магнітну картку; забезпечити зберігання і повернення суми коштів, які знаходяться на рахунку та нарахованих відсотків, обумовлених п.3.2. цього договору на першу вимогу клієнта готівкою або в безготівковій формі, зберігати таємницю операцій по рахунку клієнта.
Більш того, частиною 1 статті 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити, що рішення суду як підстава списання коштів, що встановлена ст.1071 ЦК України є наслідком розгляду вимоги щодо захисту прав стягувача, яка повинна бути адресована особі, на яку покладено обов'язок списати кошти.
В даному випадку це є спадкоємці застрахованого, за наявністю таких, або відповідна територіальна громада (ст.1277 Цивільного кодексу України).
Умовами укладеного договору та чинним законодавством передбачений обов'язок банка вчиняти дії, в тому числі списувати кошти на вимогу клієнта (уповноваженої особи). Кошти на рахунку є власністю клієнта і саме він, а після його смерті спадкоємці, мають право на розпорядження ними, банк не має право на розпорядження коштами, що надходять на рахунки його клієнтів.
Крім того, чинним законодавством України не надано повноважень банківським установам розпоряджатись рахунками клієнтів в разі їх смерті.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне звернути увагу на те, що оскільки, відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» не має прав на кошти, що знаходяться на рахунку, відкритому застрахованою ОСОБА_2. і чинним законодавством не покладається на відповідача обов'язок списання коштів з особового рахунку застрахованої особи в разі її смерті, тому відсутні правові підстави для задоволення вимог про зобов'язання відповідача списати грошові кошти з рахунку.
Також, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач зобов'язаний списати кошти з належного застрахованій особі рахунку.
Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі по тексту - підприємства та організації) мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що у відповідача існував обов'язок вчиняти дії на вимогу позивача.
У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи.
Судом апеляційної інстанції було встановлено, що під час прийняття оскаржуваного рішення місцевим господарським судом неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а саме не виникнення у відповідача обов’язку списати кошти з належного застрахованій особі рахунку, що в свою чергу свідчить про невірне застосування норм матеріального, а також процесуального права.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4)порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2011р. у справі №32/639 підлягає скасуванню повністю з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.
Таким чином, судові витрати за апеляційну скаргу покладаються на позивача, а саме: у сумі 51,00 грн. – державне мито за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2011р. у справі №32/639 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві (03113, м. Київ, пров. Артилерійський, 7-9; код 25884905) на користь Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” (01023, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г; код 00032129) 51,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.
6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
7. Матеріали справи №32/639 повернути до Господарського суду міста Києва.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя Іваненко Ю.Г.
Судді Лосєв А.М.
Разіна Т.І.
17.05.11 (відправлено)