Справа № 2-32/2011

БАЛАКЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

Іменем України

10.08.2011 р.                                                                                             м. Севастополь  

          Балаклавський   районний  суд  м. Севастополя  у складі:головуючого - судді Сафонова В.В., при секретарі  Троць І.В., за участю  представника прокуратури  м. Севастополя ОСОБА_1, розглянув цивільну справу за позовом прокурора м. Севастополя в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3,  ОСОБА_4 та Фонду комунального майна Севастопольської міської ради,  треті особи, які не заявляють  самостійних  вимог на предмет спору:  рада  опіки та  піклування Балаклавської РДА м. Севастополя, ДКП «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна про часткове скасування приватизації та часткове визнання угоди недійсною,-

                                                                    встановив:

      Прокурор м. Севастополя звернувся в суд з зазначеним позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2  і на підставі ст. 121 Конституції України, ст.ст.48,71,76, ч.3 ст.145 ЦК України ( в редакції  ЦК 1963 р.) , ст.ст.256, 257, 261 ЦК України  просить скасувати приватизацію у власність ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 в частині її ? долі та  визнати за неповнолітнім ОСОБА_2 право власності на ? долю вказаної  квартири, а також визнати договір дарування вказаної  квартири, укладеного 17.03.2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недійсним в частині дарування останньому  ? цієї квартири.

     Вимоги  мотивовані тим, що за рішенням профкому підприємства та ЖПК БРУ ім. Горького від 16.12.1993 року на всю сім’ю відповідача ОСОБА_3 була надана двокімнатна квартира АДРЕСА_1, загальною  площею 53.7 кв.м. в яку вони переїхали.

    Після розірвання шлюбу у 1994 році ОСОБА_6 виїхала в інше місце проживання за адресою АДРЕСА_3.  В спірній квартирі залишалися мешкати ОСОБА_3 та його неповнолітній син ОСОБА_7.

     На підставі розпорядження органу приватизації №20/32 від 17.12.2001 року  ОСОБА_3 приватизував вказану квартиру, про що свідчить свідоцтво  на його  ім’я про право власності на житло від 17.12.2001 року. Але, при зверненні до органу приватизації відповідач не  вказав на наявність у нього неповнолітнього сина ОСОБА_7, якому також належало право на участь в приватизації вказаної квартири, що призвело до не  включення дитини до кола власників вказаної квартири та порушення житлових прав. У подальшому, на підставі договору дарування від 17.03.2003 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, спірна квартира перейшла  у власність останнього.

      В судовому засіданні представник прокуратури м. Севастополя, а також  представник ОСОБА_2 його мати –ОСОБА_6  підтримали позов у повному обсязі та наполягали на його задоволенні, пояснивши,  що після розірвання шлюбу у 1994 році колишня дружина  відповідача  ОСОБА_6 та її син ОСОБА_2 перейшли проживати окремо за адресою своєї реєстрації, а саме АДРЕСА_3, де й були  зареєстровані з моменту народження дитини. В 2005 році  вона  (ОСОБА_6) та її син  ОСОБА_7 вказану квартиру приватизували. В 2007 році  їй (ОСОБА_6) стало відомо, про  приватизацію її  колишнім чоловіком ОСОБА_3 спірної  квартири  без участі в приватизації її  сина ОСОБА_7, що на думку представників  є незаконним.

      Відповідач ОСОБА_3 позов не  визнав і пояснив, що  за рішенням суду від 1992 року шлюб з ОСОБА_8 був  розірваний і остання з дитиною  ОСОБА_8  перейшла проживати до  своїх батьків за місцем її реєстрації по АДРЕСА_3.  До  розірвання  шлюбу вони разом проживали у найманих  квартирах, тому як свого житла не мали. В 1993 році  він, як молодий спеціаліст БРУ, получив  жилу площу у гуртожитку  за  адресою АДРЕСА_2 на одного чоловіка, що підтверджується випискою з рішення Балаклавської РДА від 03.06.1994 р. №258. Вказана кімната в гуртожитку була непридатна для проживання і він також тимчасово проживав у свого батька.   На підставі  розпорядження БРДА, 14.09.1999 року він  получив ордер на вселення  на цю жилу площу, на якій він був зареєстрований один і крім нього більш ніхто не проживав та не був зареєстрований на цієї  жилої  площі. Він  повністю  переобладнав цю квартиру за свій рахунок і зробив в ній  повний капітальний ремонт, тому збільшилась площа квартири. В цьому ж  році гуртожиток  був переведений в статус житла, після чого він скористався своїм право на приватизацію вказаної квартири  і,  на  підставі свідоцтва  від  17.12.2001 року про право власності на житло, він став власником  цієї  квартири. У наступному він  подарував вказану квартиру своєму брату  ОСОБА_4, договір  дарування був оформлений у нотаріальному порядку. Вважає, що позов прокурора не обґрунтований на Законі, тому в задоволенні позову  необхідно відмовити. Також  вважає, що прокурор незаконно та безпідставно звернувся з  позовом до  суду в інтересах неповнолітнього, тому як у останнього є законний представник -  його  мати ОСОБА_6, яка не позбавлена батьківських прав відносно нього, до того ж на наступний час він  повнолітній і сам взмозі захищати свої права, тому прокурор  безпідставно підміняє ОСОБА_6 в  даному процесі.

     Відповідач ОСОБА_4 позов  не  визнав і  пояснив, що  відповідач ОСОБА_3 є його братом, який на законних підставах  подарував  йому свою квартиру. Вказана квартира належала брату  на праві власності, що  підтверджується правовстановлюючими документами.  Йому, як  брату, відомо, що спірна квартира до 1999 року була гуртожитком., в якої  а ні ОСОБА_6, а ні її син ОСОБА_7 не  проживали, а проживали на приватних  квартирах, тому як не мали свого житла.  Після розірвання шлюбу у 1992 році, остання з  сином  перейшли  проживати до своїх батьків,  де вони  і були постійно зареєстровані.  Вважає, що на момент приватизації братом квартири у 2001 році, в квартири  ніхто не  проживав і  не був зареєстрований,  тому підстав для  задоволення позову прокурора немає.

     Представник відповідача Фонду комунального майна в судове засідання не з’явився, направив до суду письмову  заяву з  проханням розглянути справу у відсутності  свого представника та надав свої письмові заперечення (а.с. 198).

      Представник  третьої особи  ДКП «Бюро технічної  інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна»в судове засідання свого представника не направив, повідомлений  належним чином.

      Свідок ОСОБА_9, яка є сестрою ОСОБА_6, показала, що в 1993, 1994 р.р. вона приходила в гості до  своєї сестри, яка проживала з  відповідачем ОСОБА_3 та сином ОСОБА_7  по АДРЕСА_1.

     Свідок ОСОБА_10 суду показала, що  вона  є  подругою ОСОБА_6 і знає їх родину. Їй відомо, що  до літа 1995 року ОСОБА_6 та  її син ОСОБА_7 проживали  з  відповідачем ОСОБА_3 за  адресою АДРЕСА_1.

     Свідок ОСОБА_11  суду показала, що вона  є мамою ОСОБА_6  Вона  приходила до  неї  в гості за  адресою АДРЕСА_1.

     Свідок ОСОБА_12 суду показав, що  він  є  товаришем відповідача ОСОБА_3. Він  проживає  по сусідству з ОСОБА_3  Він постійно знаходився у квартирі ОСОБА_3 за адресою по АДРЕСА_1, тому як вони товаришували з ним і він мав від квартири ключі. Однак,  він не знає а ні  колишню дружину ОСОБА_6,  а ні  її мати  ОСОБА_13, а також ніколи не бачив  їх у квартирі ОСОБА_3. В квартирі був хлам  і мусор,  тому як квартира підлягала ремонту і там не могли  постійно проживати ніхто.

     Свідок ОСОБА_14 суду показав, що він є батьком відповідача  ОСОБА_3  В спірній квартирі ніколи не  проживали а ні ОСОБА_6, а ні її  син ОСОБА_7 і ніколи в квартирі не були зареєстровані. В 1992 році шлюб був розірваний у судовому порядку,  після чого  син проживав в його  квартирі, а ОСОБА_6 з  сином ОСОБА_7 проживали у своїх батьків на вул. Аксютина  14.

    Вивчивши  матеріали  цивільної справи,  допитавши свідків, дослідивши та оцінивши  зібрані  по справі докази  у їх сукупності  суд приходить  до  висновку, що позовні вимоги  не обгрунтовані  на  Законі, в зв'язку з чим в задоволенні позову необхідно відмовити, виходячи з наступного.

      Судом встановлені такі факти і відповідні ним правовідносини, які  регулюються нормами Житлового законодавства та Законом України «Про приватизацію  державного житлового фонду».

      ОСОБА_3 та ОСОБА_15 знаходились між собою  шлюбі, що  підтверджується  копією свідоцтва про  шлюб від  01.10.1990 р (а.с.7), від  якого  мають сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про його  народження (а.с.8).  На підставі рішення суду від  18.09.1992 року шлюб  між ними  був розірваний (а.с.35), що підтверджується свідоцтвом про  розірвання  шлюбу від  02.03.1994 р. (а.с.10).  ОСОБА_3 була виділена жила площа в будинку АДРЕСА_1, як столяру ЖКО  Балаклавського рудоуправління у складі сім’ї з 1 чоловіку,  що підтверджується копією протоколу №61 засідання профкому, адміністрації  і житлово-побутової комісії Балаклавського рудоуправління від 16.12.1993 року, відповідно до якого останній  раніше був зареєстрований  за адресою вул. Жукова, 89 по договору піднайму (а.с.123). З лютого 1994 р. на вказаній спірній житловій площі  зареєстрований ОСОБА_3. Вказаний будинок, а також  спірна квартира №5, до 1999 року мали статус гуртожитку Балаклавського рудоуправління,  що підтверджується довідкою Фонду комунального майна (а.с.60). На підставі Розпорядження Балаклавської РДА від 14.09.1999 року №784  вказана квартира  була  переведена в статус житла і надана в найм на сім’ю з  одного чоловіка ОСОБА_3 по ордеру №443 від 31.95.2000 року, в якої був зареєстрований та фактично  проживав  один ОСОБА_3 (а.с.60, 70, 124).  На підставі заяви ОСОБА_3  від 04.12.2001 року, а також довідки  РЕП-12 про склад родини з одного чоловіка, останній приватизував вказану квартиру на підставі законодавства про приватизацію, у результаті чого став власником спірного житла,  що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 17.12.2001 року (а.с.12, 66, 67). Вказані обставини законності приватизації спірної квартири також підтверджується письмовою відповіддю заввідділом приватизації Фонду комунального майна  ОСОБА_16 (а.с.60).

     Згідно зі ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин, приватизація державного житлового фонду –це відчуження квартир (будинків), кімнат в квартирах і одноквартирних будинках, де проживають два і більш наймачів і приналежних їм господарських споруд та приміщень державного житлового фонду в інтересах громадян України.   Відповідно до вимог ч.1,5 ст.5 вказаного Закону, якщо загальна площа квартири (будинків), які належить приватизації, відповідає площі, передбаченої абзацем 2 ст.3 вказаного Закону, квартири (будинки) передаються наймачу та членам його сім’ї. До членів сім’ї наймача відносяться лише громадяни, які постійно проживали в квартирі (будинку) разом з  наймачем або за якими залишилося право на житло.

     Як слідує з наданих доказів,  як ОСОБА_6, так і її син ОСОБА_2 постійно були зареєстровані і постійно проживали  після розірвання шлюбу у 1994 році за адресою  АДРЕСА_3, які  в жовтні 2006 року приватизували вказану квартиру  у встановленому  законом порядку (а.с.63-64). На момент приватизації відповідачем ОСОБА_3 спірної квартири  ніхто з третіх осіб, включаючи його сина ОСОБА_7, не був зареєстрований і  постійно не проживав  в квартирі  разом з  наймачем  ОСОБА_3, також ніхто з  інших осіб, включаючи його сина ОСОБА_2, не мав права  на житло в спірній квартирі. Факт тимчасового проживання ОСОБА_6 та її сина в спірній квартирі, яка у 1994 року мала статус гуртожитку, не має ніякого  правового значення і до уваги судом не приймаються, оскільки  вказана квартира переведена у статус житла у 1999 році після чого у наймача виникло  суб’єктивно право на приватизацію  цієї квартири, але на цей момент а ні син  ОСОБА_2, а ні сама ОСОБА_6 не були членами сім’ї відповідача ОСОБА_3, а були співнаймачами квартири АДРЕСА_3, як члени однієї  родини, яку вони приватизували в законному порядку.

      Що стосується вимог про часткову недійсність договору дарування вказаної спірної квартири від 17.03.2003 року, то  ці вимоги безпідставні і не  обґрунтовані на законі, тому як вказана квартира належала на праві власності ОСОБА_3, який на свій розсуд  розпорядився вказаною квартирою та  засвідчив  договір дарування у нотаріальному порядку, тому ніяких підстав для задоволення позову в цій частині також немає.

      Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь  у справі.

    Такаим  чином суд приходить до висновку, що вимоги прокурора до відповідачів безпідставні і не засновані на Законі.  Ніяких доказів в обґрунтування своїх позовних  вимог прокурор суду не надав, тому, в задоволенні позову  необхідно відмовити у повному обсязі.

      На підставі  Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», керуючись ст.ст. 81,88, 212-215, 218, 293-294 ЦПК України, суд,-

                                                                       ВИРІШИВ:

      В задоволенні позову прокурора м. Севастополя в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3,  ОСОБА_4 та Фонду комунального майна Севастопольської міської ради про скасування приватизації у власність ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 в частині її ? долі, та  визнання за неповнолітнім ОСОБА_2 права власності на ? долю вказаної  квартири, а також визнання договору дарування вказаної  квартири, укладеного 17.03.2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недійсним в частині дарування останньому  ? цієї квартири  -  відмовити у повному обсязі.

              Рішення суду набуває законної сили  протягом  10 (десяти) днів з дня проголошення рішення.

              Апеляційна скарга  на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

              Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення  судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий  суддя:                                                                                                 В.В.  Сафонов