№ 11-111/2008 р. Головуючий у 1 інстанції Лях В.І.
ч.2 ст.186 КК України Доповідач в апеляційній інстанції Опейда В.О.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м.Луцьк 26 лютого 2008 року
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинського області в складі:
головуючого - судді Опейди В.О.
суддів Оксентюка В.Н., Бешти Г.Б.
з участю прокурора Смолюка Б.С.
потерпілого ОСОБА_1
засудженого ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Луцьку кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Ратнівського районного суду від 30 жовтня 2007 року, яким ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, уродженець м.Камінь-Каширський Волинської області, українець, громадянин України, з вищою освітою, не одружений, підприємець, не судимий, мешканець АДРЕСА_1, засуджений ,-
за ч. 2 ст.286 КК України на 5 (п'ять) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки;
На підставі п.є) ст.1 Закону України «Про амністію» від 11 липня 2003 року ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного основного і додаткового покарання.
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу залишено попередній - підписку про невиїзд.
Задоволено цивільний позов і стягнуто з ОСОБА_2в користь ОСОБА_1 16430 грн. заподіяної шкоди.
Судові витрати по справі за проведення судових експертиз в сумі 583 грн. 21 коп. стягнуто з ОСОБА_2 в доход держави.
Вирішено питання речових доказів у справі.
Розглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів судової палати в кримінальних справах ,-
В С Т А Н О В И Л А :
За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що 05 травня 2002 року близько 23 години 30 хвилин керуючи автомобілем «Фольксваген-Пассат» не зареєстрованим у встановленому законом порядку, рухаючись на автодорозі в селі Нуйно Камінь-Каширського району в напрямку м. Каменя-Каширського, неподалік фельдшерсько-акушерського пункту в умовах недостатньої видимості в темну пору доби, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху і при заздалегідь виявленій на його смузі руху перешкоді лежачогоОСОБА_3, який знаходився в стані алкогольного сп'яніння важкого ступеню, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, або безпечного об'їзду перешкоди, вчинив наїзд наОСОБА_3, якого смертельно травмував. Своїми діями порушив вимоги п.п. 12.1, 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України, якими встановлено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку, стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги; у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
Не погоджуючись з вироком суду засуджений ОСОБА_2 в своїй апеляції вважає його незаконним та просить його скасувати, а справу закрити, виправдавши його. Стверджує, що були допущені суттєві порушення норм процесуального права при проведенні досудового і судового слідства. Всупереч процесуальному закону судом було винесене більш суворе покарання позбавлення його волі на п'ять років проти чотирьох згідно вироку Камінь-Каширського районного суду, що законом не допускається при повторному судовому розгляді. Крім того, при проведенні як досудового так і судового слідства проігноровані вказівки суду апеляційної інстанції. Вважає, що допущено однобічність і неповнота судового слідства, оскільки показання свідка ОСОБА_4 залишились неперевіреними, а також не був допитаний ключовий свідок судовомедичний експерт ОСОБА_5Крім того не витребувані і не досліджені речові докази і документи слідчих дій. Стверджує, що залишився не доведеним причинний зв'язок інкримінованих йому порушень з наступившими наслідками дорожньо-транспортної пригоди. При проведенні експертного дослідження експертом дано відповіді не на всі питання. Вважає, що не наведено переконливих доводів причетності його до скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а також не з'ясовано щодо наявності у нього права на керування транспортними засобами. Вимушений був погодитись на застосування амністії в силу ряду суб'єктивних причин, так як не міг ризикувати свободою. Вважає, що судом не звернуто увагу на протиправну поведінку загиблогоОСОБА_3, який знаходився в стані сильного алкогольного сп'яніння.
В поданій на вирок апеляції, прокурор що затверджував обвинувальний висновок, не оспорюючи обставин доведеності вини засудженого у скоєнні інкримінованого злочину просить вирок суду змінити в зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину особи засудженого, обравши йому покарання у виді чотирьох років позбавлення волі. В решті вирок просив залишити без змін.
В запереченні на апеляцію засудженого, потерпілий ОСОБА_1 вважає доведеним, що його син загинув під час дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок наїзду автомобілем «Фольксваген-Пасат» керований ОСОБА_2, що доведено висновками фізико-хімічної та судово-медичних експертиз. Вважає, що процесуальних порушень судом при розгляді справи не допущено.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку і доводи апеляції, думку засудженого, який зазначив, що повністю визнає свою вину у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди і наїзді на потерпілого, разом з тим підтримав подану ним апеляцію та просив скасувати вирок оскільки на його думку не повно з'ясовані всі обставини у справі. Апеляцію прокурора засуджений визнав частково, погодившись з необхідністю зміни міри покарання. Подана прокурором апеляція підтримана ним в повному обсязі, а апеляція засудженого визнана частково, зокрема стосовно зменшення основної міри покарання. Потерпілий ОСОБА_1 апеляцію засудженого заперечив, погодившись з апеляцією прокурора. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що подані апеляції підлягають до часткового задоволення.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи і його висновок про доведеність вини засудженого у скоєнні інкримінованого злочину відповідає зібраним у справі і дослідженим у судовому засіданні доказам. Водночас, твердження засудженого про недоведеність його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України суперечить встановленим фактичним обставинам справи.
Зокрема, згідно матеріалів справи вбачається, що наїзд на потерпілогоОСОБА_3 відбувся в темну пору доби в с.Нуйно Камінь-Каширського району на автодорозі, що веде в напрямку м.Каменя-Каширського. Даний факт стверджується в першу чергу протоколом огляду місця події /т.1 а.с. 3-4/ у відповідності до якого відображено дорожню ситуацію, а також зафіксовані і вилучені відповідні сліди на місці події та місце розташування трупа.
Суд вірно зробив висновок про те, що наїзд на потерпілого в конкретній дорожній ситуації був зроблений саме автомобілем «Фольксваген-Пасат» належним ОСОБА_2. Наведене узгоджується з висновком судово-медичної експертизи, зокрема, стосовно виявлених тілесних ушкоджень на трупі потерпілого, їх локалізації та механізму утворення.
Крім того, у відповідності до протоколу огляду автомобіля з фототаблицями /т.1 а.с.91-97/ вбачається, що кріплення бамперу на правому крилі знизу має сліди відламу нижнього лівого кінця. У висновку трасологічної експертизи стверджено, що частини кріплення переднього бампера автомобіля «Фольксваген-Пасат» надані на дослідження були частиною одного цілого. Згідно висновку судово-криміналістичної експертизи /т.1 а.с.109-113/ встановлено, що підкрильник вилучений при огляді місця дорожньо-транспортної пригоди по своєму типу і виду аналогічний підкрильнику вилученому з автомобіля «Фольксваген-Пасат».
Висновком фізико-хімічної експертизи /т.1 а.с.49-55/ стверджено, що лаково-фарбове покриття виявлене під час огляду місця події співпадають з зразками відібраними з автомобіля «Фольксваген-Пасат» добровільно виданого ОСОБА_6 та є частинами лаково-фарбового покриття вказаного автомобіля.
Враховуючи встановлене, а також у відповідності до висновку комісійної експертизи проведеної експертами медиками і автотехніками /т.1 а.с.137-143/ встановлено, що первинний наїзд автомобілем наОСОБА_3 був здійснений правою половиною бампера та нижнім краєм правого крила в ліву половину тулуба, ліву руку та ліву поверхню голови при горизонтальному положенні потерпілого з послідуючим здавленням тіла між покриттям дороги та виступаючими частинами днища автомобіля та переміщенням тіла.
Слід зазначити, що в конкретному випадку, крім встановленого факту перебування потерпілогоОСОБА_3 в стані сильного алкогольного сп'яніння не здобуто доказів його протиправної поведінки в дорожній ситуації.
Факт керування ОСОБА_2 в той вечір зазначеним автомобілем ствердили в ході судового розгляду свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9.
Показання самого засудженого як в ході досудового, так і судового слідства були не послідовними. Разом з тим, враховуючи встановлені в ході розгляду справи наведені докази, суд підставно взяв до уваги визнавальні показання які були ним дані як при проведенні досудового слідства так і в ході судового розгляду, де він повністю визнав свою вину як у вчиненні інкримінованого злочину, так і повністю визнав заявлений цивільний позов.
Наведене стверджується і позицією ОСОБА_2 висловленою ним в ході розгляді справи в суді апеляційної інстанції де він черговий раз повністю визнав свою вину у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди і наїзді на потерпілого. Не заперечуючи правильності застосування відносно нього судом Закону України «Про амністію», він разом з тим підтвердив апеляцію щодо необхідності скасування вироку суду.
Підтвердженням правильності прийнятого судом рішення слугує і висновок судової автотехнічної експертизи /т.1 а.с.71-73/ у відповідності до якого місце наїзду на потерпілого є права смуга у відповідності до електроопори і в заданій ситуації водій автомобіля мав технічну можливість уникнути наїзду на перешкоду, яка знаходилась на смузі руху автомобіля шляхом застосування екстреного гальмування в момент об'єктивного виявлення перешкоди.
Враховуючи на сукупність встановлених у справі обставин і зібраних доказів посилання засудженого на однобічність і неповноту судового слідства не відповідає фактичному перебігу подій та встановленим обставинам у справі в цілому. Висновок суду про його винуватість грунтується на повно з'ясованих і досліджених в ході судового розгляду доказах.
Зокрема, при проведенні досудового слідства приймались міри по виправленню виявлених порушень і у відповідності до конкретних обставин та зібраних доказів у справі прийняті відповідні процесуальні рішення. Згідно до встановленого були прийняті мотивовані рішення. Посилання в апеляції на необхідність виклику нових і повторному допиті в ході судового розгляду свідків не заслуговують на увагу, оскільки ці питання вирішувались судом. Не заслуговують на увагу і твердження в апеляції засудженого щодо виявлення на місці пригоди осколків скла, ніби то які залишились поза увагою суду. Так, зазначене скло було виявлене тільки через декілька днів після того як відбулась пригода і при початковому огляді місця події воно виявлене не було. Зважаючи на сукупність зібраних доказів у справі зазначене скло було визнане таким, що немає відношення до самої пригоди. Разом з тим, слід зазначити, що зазначені обставини були предметом з'ясування як вказаного судового розгляду так і попереднього. У відповідності до проведених у справі експертних досліджень судом дано їм оцінку у відповідності до фактичних обставин справи.
Таким чином встановлено, що причиною скоєння дорожньо-транспортної пригоди і наставших наслідків стало порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України у відповідності до яких автомобіль під керуванням засудженого здійснив наїзд на людину в результаті чого вона загинула.
Зважаючи на встановлене, судом вірно кваліфіковані дії засудженого ОСОБА_2 за ч.2 ст.286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого. В причинному зв'язку з наступившими наслідками є порушення засудженим п.п.12.1; 12.2; 12.3 Правил дорожнього руху України.
Не заслуговує на увагу твердження засудженого щодо не з'ясування судом обставин в частині наявного у нього права на керування транспортними засобами. Зокрема, при проведенні досудового так і судового слідства ОСОБА_2 послідовно стверджував, що ним були здані іспити і він отримав відповідні документи на право керування транспортними засобами. Відсутність у ОСОБА_2 самого посвідчення на право керування транспортними засобами не говорить про відсутність у нього самого права на право керування транспортними засобами.
Разом з тим, колегія суддів судової палати знаходить, що призначаючи покарання засудженому суд першої інстанції не врахував вимог ст. 375 КПК України, оскільки ухвалою апеляційного суду Волинської області від 23 березня 2007 року вирок Камінь-Каширського районного суду від 09 листопада 2006 року щодо засудження ОСОБА_2 за ст. 286 ч.2 КК України на 4 роки позбавлення волі був скасований з направленням справи для проведення додаткового розслідування, а тому під час нового судового розгляду, суд не вправі був посилити покарання або застосувати більш тяжкий злочин щодо останнього. Зважаючи на зазначену обставину, подані апеляції підлягають до часткового задоволення, а вирок суду підлягає зміні в цій частині.
Визнавши ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.286 КК України, суд при призначенні йому покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про його особу та конкретні обставини справи.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 вперше притягується до кримінальної відповідальності, є підприємцем, характеризується задовільно.
У відповідності до наведеного, покарання за вчинення інкримінованого злочину засудженому призначене відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК України з врахуванням тяжкості вчиненого ним злочину, даних про його особу, відсутності обтяжуючих та пом'якшуючих покарання обставин.
Враховуючи, що ОСОБА_2 було заявлене клопотання про застосування щодо нього Закону України «Про амністію» як до особи, що є потерпілою від наслідків Чорнобильської катастрофи, то судом підставно застосовано Закон України «Про амністію» від 11 липня 2003 року і згідно п.є) ст. 1 ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання. Посилання ж в апеляції засудженого на вимушену згоду на застосування вказаного закону в силу суб'єктивних причин об'єктивно суперечить матеріалам справи, оскільки він особисто клопотав про його застосування, чого і сам не заперечує, а тому у суду не було підстав не застосувати зазначений закон.
Враховуючи вищенаведене, підстави для скасування вироку щодо ОСОБА_2 у справі відсутні.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати в кримінальних справах, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляції засудженого ОСОБА_2та прокурора Камінь-Каширського району задовольнити частково.
Вирок Ратнівського районного суду від 30 жовтня 2007 року щодо ОСОБА_2змінити.
Призначити ОСОБА_2покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на два роки.
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Головуючий //підпис// Опейда В.О.
Судді //підпис// , //підпис// Оксентюк В.Н., Бешта Г.Б.
Оригіналу відповідає:
Суддя апеляційного суду
Волинської області В.О.Опейда