Справа № 2-а-280/11/0812

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

30 січня 2011 року                                                                                          м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Наумової І.Й., при секретарі Фіркаловій І.Ю., за участю позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора з адміністративної практики роти 1 ОДДЗ м.Запоріжжя Ніценко Юлії Іванівни про поновлення строку на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, скасування постанови про адміністративне правопорушення -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Комунарського районного суду м.Запоріжжя з адміністративним позовом  до інспектора з адміністративної практики роти 1 ОДДЗ м.Запоріжжя Ніценко Юлії Іванівни про поновлення строку на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, скасування постанови про адміністративне правопорушення. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до постанови серії АР081110 від 30.03.2009 року встановлено, що 27.03.2009 року о 08 годині 29 хвилин в м.Запоріжжі по вул.Набережна, парк «Перемоги», керуючи автомобілем ВАЗ 2106 д/н НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 100 км/год., перевищив швидкість на 40 км. Швидкість вимірювалась приладом «Візир»№ 0812543. Позивач допустив порушення п.12.4 ПДР України, за що передбачена відповідальність згідно ч.І ст.122 КУпАП та постановлено накласти штраф у розмірі 300 грн.

В судовому засіданні позивача ОСОБА_1 позов підтримав, просив задовольнити, та повідомив, що  30.03.2009 року інспектором з адміністративної практики роти 1 ОДДЗ м.Запоріжжя Ніценко Ю.І. винесено постанову  серія АР 081110 по справі про адміністративне правопорушення, в якій зазначено, що швидкість була визначена приладом "Візир" № 0812543. На підставі даних приладу "Візир" працівник відповідача вирішив, що позивач порушив п.12.4  ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.І ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та постановив накласти штраф в розмірі  грн. Вказану постанову позивач не отримував, про притягнення до адміністративної відповідальності не знав. Позивач дізнався про складання щодо нього постанови під час проходження техогляду автомобіля в ДАІ та х отриманої постанови 12.10.2010 року. Немає жодних доказів того, що позивач керував вищезазначеним автомобілем. За таких обставин вважає, що дану постанову складено з грубим порушенням п.13.1 Інструкції про діяльність підрозділів дорожно-патрульної служби Державтоінспекції МВС України, а вимоги Правил дорожнього руху України позивачем порушені не були.

З врахуванням згаданих обставин  позивач просив поновити строк на оскарження та позов задовольнити.

Відповідач інспектор з адміністративної практики роти 1 ОДДЗ м.Запоріжжя Ніценко Ю.І. у судове засідання не з’явилась, хоча про час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, до суду клопотання та заперечення не надала, тому суд, відповідно до вимог ч.4 ст.128 КАС України, вирішує справу на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вислухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Постановою інспектора з адміністративної практики роти 1 ОДДЗ м.Запоріжжя Ніценко Ю.І. ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді адміністративного штрафу в розмірі300 грн. Зазначена постанова винесена за результатами застосування фіксації порушень ПДР засобами фото- та відеофіксації, що працюють у автоматичному режимі, у відповідності до ст.14-1 КУпАП. Проте така постанова не відповідає вимогам закону з таких підстав.

Прилад, яким проводився нагляд за дорожнім рухом з метою фіксації порушень ПДР, не є автоматичним засобом фото-чи відеофіксації, оскільки він знаходиться у співробітника ДАІ, керується ним безпосередньо або через комп'ютер (визначаються ті параметри, які фіксуються приладом, зокрема, швидкість, абощо, об'єкт зйомки, її режими, кут огляду приладу, тощо. Між тим, ст.14-1 КУпАП передбачає, що для її застосування необхідно, щоб фіксація велася саме засобами; фото-, кіно- або відео зйомки, які працюють у автоматичному режимі. За таких умов, така фіксація не відповідає вимогам закону, до того ж, не сприяє виконанню основних завдань міліції, зокрема, ДАІ по профілактиці та припиненню правопорушень.

Кут огляду приладу «Візир», відповідно до його ТТХ; набагато більший кута захвату відеофото-камери, з чого виходить, що швидкість визначена приладом «Візир»зовсім не обов'язково належить автомобілю на зображенні, тому що швидкість може належати автомобілю що рухався поруч з більшою швидкістю ніж автомобіль на зображенні, або з більшою відображаючою поверхнею на момент фіксації швидкості.

В постанові зазначено, що фотоматеріали отримано за допомогою працюючого в автоматичному режимі спеціального технічного засобу «Візир»№ 0812543, хоча в  «Методичних рекомендаціях по роботі з радіолокаційним відео записуючим вимірювачем швидкості «Візир»зовсім немає такого поняття, як робота в автоматичному режимі, а робота такого приладу відбувається тільки в ручному режимі.

Таким чином, в постанові невірно зазначено, що постанова про винесення штрафу винесена на підставі автоматичної фіксації порушення.

Відповідно до ст.14-1 КУпАП, пристрій, який робить фіксацію правопорушення ПДР повинен працювати в автоматичному режимі, а пристрій «Візир»не дозволяє працювати і фіксувати транспортні засоби в автоматичному режимі, тобто без втручання людини (інспектора) він не в змозі автоматично зафіксувати правопорушення, в даному випадку інспектор натиснувши кнопку фіксації, вибравши відповідний проміжок часу натиснув кнопку фіксації, і зафіксував вибраний ним момент часу, автомобіль та місце фіксації.

Відповідно до Закону України «Про міліцію», співробітник міліції повинен припиняти адміністративні правопорушення, а також відповідно до п.12, Наказу від 13.11.2006 N 1111, Про затвердження Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України інспектору чітко визначено активно реагувати і припиняти правопорушення в тому числі, перевищення швидкості, а не спостерігати за правопорушенням, яке відбувається в його присутності. Такі завдання працівників ДПС зазначені і у відомчому наказів МВС України.

Сам факт не припинення правопорушення позбавив особу, яка керувала транспортним засобом можливості об'єктивно оцінити те, що відбувалося на місці і вказати інспектору на можливі причини помилкової фіксації швидкості автомобілю, що в свою чергу ставить під сумнів місце, час та швидкісний режим зазначений в постанові про правопорушення.

Крім того, у постанові відсутні вказівки на те, хто; саме проводив фото фіксацію тощо. Між тим, це повинно бути зафіксовано, тим більше, що у відповідності до п. 13.2 Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України (затверджено Наказом МВС 13.11.2006 N 1111), до використання спеціальних засобів нагляду за дорожнім рухом допускаються лише співробітники, які вивчили інструкції та склали заліки з використання цих приладів. Тому при оцінці як законності, так і достовірності фіксації порушень ПДР необхідно мати відомості про цих співробітників. Відповідно до п.п. 12.2, 12.3 зазначеної Інструкції, визначено виключний перелік способів та тактичних прийомів нагляду за дорожнім рухом. При цьому нагляд за рухом з автомобіля без спеціального пофарбування та спеціальних сигналів допускається виключно у випадках руху у потоку транспорту. А використання приватних транспортних засобів не допускається взагалі.

У постанові про адміністративне правопорушення відсутні докази належності виміряної швидкості саме автомобілю позивача. Фактично співробітником ДАІ, що склав постанову, було продемонстровано тільки час, який нібито пройшов з моменту вимірювання швидкості, на приладі. Встановити та довести, що вимірювалася швидкість саме автомобіля позивача неможливо, а за таких умов різниця у кілька секунд може означати, що насправді виміряно швидкість автомобіля, який рухався у кількох десятках метрах від автомобіля позивача.

При цьому у момент, близький до вимірювання швидкості, можливо поряд із більшою швидкістю рухалися декілька автомобілів.

Згідно ст.33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Зазначене вказує про порушення процесуального законодавства та упередженість до позивача співробітника ДПС, який виніс постанову.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" результати вимірювань можуть бути використані за умови, якщо відомі відповідні характеристики похибок або невизначеності вимірювань, проте відповідачем такі дані не вказані.

Відповідно до п.13.1 Інструкції про діяльність підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України, затвердженою наказом МВС від 13.11.2006 № 1111, спеціальні технічні засоби, в тому числі прибори для визначення швидкості руху, застосовуються згідно інструкцій і методичних вказівок по їх експлуатації.

Також, відповідач не зазначив чи пристрій, яким здійснювалося фіксування руху транспортного засобу відповідає вимогам щодо точності, які встановлені для такого пристрою, у певних умовах його експлуатації, чим порушив вимоги ч.1 ст.11 вище зазначеного закону.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП є недоведеним і необгрунтованим. Оскільки показання технічного приладу (ВІЗИР №0812543) не містить функції фіксації, будь-яким способом, факту перевищення швидкості руху, як в даному випадку, тому зафіксована приладом та зазначена в постанові швидкість руху не може бути достовірною та належним доказом, на якому ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року N 14 Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Згідно з ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Крім цього, ч. 3 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги, а відповідно до ч. 4 коментованого кодексу, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом також встановлено, що позивач отримав постанову по справі про адміністративне правопорушення лише 12.10.2010 року, що підтверджується матеріалами справи, тому не пропустив строк на оскарження.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що постанова інспектора адміністративної практики за таких обставин підлягає скасуванню, оскільки винесена без достатніх доказів.

Таким чином суд вважає, що адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 64, 124, 152 Конституції України, Закону України «Про міліцію», ст.ст. 10, 11 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", ст.ст. 6-14, 69-71, 86, 99-103, 158-163, 167 КАС України, ст.ст.287, 288, 293 КУпАП, суд, -

                                                        ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора з адміністративної практики роти 1 ОДДЗ м.Запоріжжя Ніценко Юлії Іванівни про поновлення строку на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити повністю.

Скасувати постанову АР 081110  від  30.03.2009 року по справі про адміністративне правопорушення (п.1 ст.122 КУпАП), винесену інспектором з адміністративної практики роти 1 ОДДЗ м. Запоріжжя Ніценко Ю.І. відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає, набирає законної сили з моменту постановлення.

Суддя:                                                                                                    І.Й. Наумова