Справа № 2-1844/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

18 травня 2011 року   Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі: головуючого судді Бондар Я.М., при секретарі  Івченко І.Ю., за участі представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Голоцван Д.В, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в м. Кривому Розі, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» про стягнення моральної шкоди,

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В:

          Позивач звернувся до суду із даним позовом, на обґрунтування якого зазначив, що в період з 1982 року по 2008 рік працював на підземним черговим електрослюсарем ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат». В 2008 році в нього були виявлені професійні захворювання –радикулопатія шийна та попереково-крижова зі стійким больовим і м’язово-тонічним синдромом тощо. Позивач втратив 45% професіональної працездатності.

          Причиною професійного захворювання є тривалий стаж роботи в умовах важкої фізичної праці, яка перевищувала гранично-допустимі норми та в умовах несприятливого мікроклімату. Винним в захворюванні вважає керівництво ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат»,  тому що згідно діючого законодавства –статті 13 Закону України  „Про охорону праці”, та ст. 153 КЗпП України, підприємство зобов’язано було створити безпечні та не шкідливі умови праці.

Позивач  вважає, що професійним  захворюванням відповідач спричинив йому моральну  шкоду,  оскільки він утратив 45 % працездатності та переносить фізичні страждання. Позивач зазначив, що від професійних захворювань  вимушений постійно проходити курси стаціонарного лікування, відновної терапії, потребує санаторно-курортного лікування, він відчуває фізичний біль, підвищену втому. Для зменшення болю змушений приймати медикаменти.

Згідно  вказаного  в  нього  змінився рівень життєвої діяльності, йому  необхідно  багато  зусиль  для  організації  свого життя, лікуватися. Суму компенсації за спричинену моральну шкоду позивач оцінив в розмірі  173000 гривень.          

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги повністю.

Представник відповідача позов  не  визнав та  у своїх запереченнях зазначив, що позивач свідомо обрав даний фах та роботу на підприємстві відповідача, яка здійснюється у шкідливих умовах, був попереджений про ці шкідливі фактори та умови праці, йому надавалися засоби індивідуального захисту, він має право на пільгову пенсію.

Вислухавши представників сторін, вивчивши письмові докази у справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Відповідно до ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.  Статею 173 КЗпП  України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків.  Ст. 237-1 КЗпП  України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають  він нього додаткових зусиль для організації свого життя. До 2008 року обов’язок відшкодування моральної шкоди, заподіяної, зокрема, внаслідок професійного захворювання, покладався на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні, та відповідні норми закону були зупинені законами про Державний бюджет відповідно за 2006 та 2007 роки.

Як зазначено у  рішенні Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008року, положеннями пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзацу третього пункту 10,  пункту 11 розділу I Закону № 717-V  скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або  професійного  захворювання, на  відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду,  яке вони мали відповідно до  приписів  первинної  редакції  Закону  № 1105-XIV.  Проте  Конституційний  Суд України вважає,  що саме  право цих громадян на відшкодування моральної шкоди  не  порушено, оскільки  статтею 1167 Цивільного  кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю  України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл  обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного  захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

          Як випливає з трудової книжки позивача, копія якої долучена до матеріалів справи, він з 01.01.1988 по 17.06.2008 року працював підземним проходчиком, підземним електрослюсарем черговим та по ремонту обладнання ШБУ Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат».

          За висновком МСЕК від 16.04.2008р., позивачу було первинно безстроково встановлено третю групу інвалідності, 45% втрати професійної працездатності та  рекомендовано санаторно-курортне  та  медикаментозне лікування. При повторних переоглядах, останній 05.05.2011 року групу інвалідності та відсоток втрати працездатності підтверджений.

          Згідно до Акту розслідування №5 від 21.03.2008р. розслідування хронічного професійного захворювання, комісійно проведено розслідування професійного захворювання та встановлено (п.17 акту), що причиною профзахворювання позивача є робота на протязі 25 років 4 місяців в умовах важкої праці та несприятливого мікроклімату, параметри яких перевищували нормативи. Також, комісією встановлено (п.19 Акту), що винними є керівництво шахт, на яких працював позивач, зокрема і «ВАТ «Кривбасзалізорудком»,  що  порушили ст.13 Закону  України  «Про  охорону  праці», ст. 153 КЗпП України.

          Із  виписних епікризів, копії яких долучені до матеріалів справи  встановлено, що  позивач  неодноразово знаходився  на  лікуванні від професійного захворювання, переносить фізичний біль, потребує наступного лікування.

              Отже в судовому засіданні встановлено, що позивачу при  виконанні трудових  обов’язків,  зокрема з вини підприємства-відповідача спричинена шкода здоров’ю згідно наслідкам професійного захворювання, він втратив 45% працездатності та переносить фізичний  біль, потребує наступного лікування. Комісією, яка  проводила  розслідування  професійного  захворювання (п.19 Акту) встановлено, що винними в отриманні позивачем профзахворювань є, зокрема й адміністрація  ВАТ «КЗРК», на якому позивач пропрацював 20 років 2 міс. з 25 років 4 місяців загального «шкідливого»трудового стажу та інших підприємств -роботодавців. При вказаних обставинах суд вважає, що професійними захворюваннями порушено звичайний  для  нього спосіб життя, він вимушений  витрачати  додаткові сили для організації свого життя - лікуватися, а при таких обставинах  переносить  моральні  страждання  та  переживання.

Суд не може погодитися із запереченнями представника відповідача, що позивач був ознайомлений із шкідливими умовами праці, погодився з ними, через що відсутня вина підприємства у заподіянні шкоди, оскільки той факт, що роботодавець ознайомив свого працівника з умовами праці, в тому числі її шкідливими факторами, не позбавляє підприємства від законодавчо встановленого обов’язку забезпечити якісні та безпечні умови праці, а в даному випадку причиною виникнення професійного захворювання  було саме перевищення гранично допустимих норм важкості праці, як визначено висновками комісії при розслідуванні профзахворювання, і які не оспорило підприємство-відповідач.

 При  обговоренні   суми  за  причинену  моральну  шкоду, яку позивач оцінив у 173 000 грн., суд  виходить  із принципів розумності,  виваженості і справедливості, враховуючи тяжкість наслідків у стані здоров'я позивача, частоту та тривалість необхідного лікування від набутого захворювання,  розмір відсотків  втрати  професійної  працездатності - 45%, вину підприємства у професійному захворюванні і заперечення цієї вини з боку підприємства, а також те, що позивач працював у важких умовах праці не лише на підприємстві - відповідачі, а й на іншому підприємстві, керівництво, якого також допустило перевищення гранично допустимих норм фізичного навантаження, отже  вважає необхідним  частково задовільнити позовні вимоги, назначивши позивачу компенсацію в розмірі 20000 гривень, що буде відповідати  компенсації  за  спричинену  моральну  шкоду.

На підставі викладеного, керуючись  ст.ст. 153, 173, 2371 КЗпП України, 1167 ЦК України,  ст.ст. 7, 8,10, 11, 60, 88, 212- 218 ЦПК України, суд, -  

В И Р І Ш И В:

           Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»на користь   ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 20000 (двадцять тисяч) гривень.

        Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат»на користь місцевого бюджету 8,50 грн. державного мита та 37 грн. на відшкодування витрат, пов’язаних з інформаційно-технічним розглядом справи.

        В решті частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення або отримання копії рішення особами, які не були присутні під час його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Саксаганський районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                                             Бондар Я.М.