Справа № 2-а-8294/11

ПОСТАНОВА

іменем України  

 25 липня 2011 року                                           м. Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області в складі: головуючого - судді Гамули Б.С. розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – Управління) про визнання дій неправомірними, зобов’язання нарахувати і виплатити пенсію

                                           в с т а н о в и в :

22 червня 2011 року позивач ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області в якому зазначає, що вона є інвалідом ІІІ групи захворювання, пов’язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи, постраждалою категорії 1 від такої катастрофи та  проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, є непрацюючим пенсіонером.

На даний час позивач перебуває на обліку в Управлінні як одержувач пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до листа та повідомлення про призначення пенсії відповідач проводить нарахування та виплату їй як непрацюючому пенсіонеру, що є постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи та проживає у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі – Закону), в розмірі 10 грн. 50 коп. та ст. 54 Закону у розмірі 15 % прожиткового мінімуму,  з чим вона не погоджується.   

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 39 Закону відповідачем їй повинне виплачуватись підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Згідно до ст. 54 Закону, як інвалід ІІІ групи захворювання, пов’язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС має право на отримання додаткової пенсії в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідач в таких розмірах пенсій їй не виплачував і не виплачує, зробити їх перерахунок в сторону збільшення та виплату відмовляється.

Просить суд зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату їй доплат до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до вимог ст. ст. 39, 54 Закону за період в межах строку звернення до суду.

Відповідач, 21 липня 2011 року, подав до суду письмове заперечення в якому він позов не визнав та зазначив, що повноважень по призначенню пенсії по інвалідності відповідно до ст. 54 Закону немало і немає. Така пенсія призначається управлінням Пенсійного фонду в Камінь-Каширському районі Волинської області.

При виплаті позивачу підвищення до пенсії, передбаченого ст. 39 Закону, він діяв в межах повноважень, наданих йому законами України, підзаконними нормативно-правовими актами та здійснював нарахування такої виплати відповідно до Закону з врахуванням вимоги постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року №836, якою встановлено розрахункові величини для обчислення розміру такої виплати. Щодо вимог за ст. 39 Закону позивач не подав матеріали на підтвердження того, що він є непрацюючим пенсіонером та не подано доказу про місце його проживання.

В законну силу 19 червня 2011 року вступив Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» № 3491-VI від 14 червня 2011 року, яким установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50 Закону застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Крім цього, управління не може бути належним відповідачем  у даній справі, оскільки не є власником або розпорядником коштів Державного бюджету України та не наділено правом приймати законодавчі акти загальнодержавного значення.

Просить у задоволенні позову відмовити.

Позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Судом установлено, підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, постійно проживає в м. Камені-Каширському Волинської області, є непрацюючим пенсіонером.

Дані обставини стверджено паспортом, пенсійним посвідченням, довідкою відповідача.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1, знаходиться на обліку в Управлінні. Управлінням Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області призначається пенсія по інвалідності, згідно ст. 54 Закону, до повноважень якого належить функція з призначення пенсії особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. Зважаючи, що призначення пенсії, передбаченої ст. 54 Закону, належить до повноважень управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області, суд вважає, що в задоволенні її позову до Управління в частині зобов’язання відповідача здійснити нарахування і виплату пенсії згідно ст. 54 Закону слід відмовити.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вказаний населений пункт, відповідно до Переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23 липня 1991 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України №17 від 12 січня 1993 року, віднесено до зон гарантованого добровільного відселення.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 39 Закону, пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення підвищуються у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Вказані розміри підвищення до пенсії зазнали змін, що відбулись відповідно до п.п.9, п.п.13 п.28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року, який набрав чинності 01 січня 2008 року.

Згадані положення бюджетного Закону рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано неконституційними та такими, що втратили чинність з дня ухвалення вказаного рішення, а тому дана стаття Закону залишилась чинною в первинній редакції.

Відповідач згідно його довідки, поданого письмового заперечення та листа виплачував позивачу підвищення до пенсії в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що є значно меншим.

Виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні позивачу розміру підвищення до пенсії застосуванню підлягає ст. 39 Закону, а не згадана постанова, оскільки остання істотно звужує обсяг раніше встановлених законом прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Суд вважає, що положення ч. 3 ст. 28 згаданого Закону не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком для обчислення інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч. 1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Беручи до уваги Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» № 3491-VI від 14 червня 2011 року, що набув чинності 19 червня цього року, яким установлено, що у 2011 році норми і положення статі 39 Закону застосовується у порядку та розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік, позовні вимоги слід задовольнити по день набрання чинності цим Законом, тобто по 18 червня 2011 року.

Виходячи з наведеного суд доходить висновку, що відповідач зобов'язаний здійснити перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 39 Закону в розмірі двох мінімальних заробітних плат із врахуванням ст. 53 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», ст. 22 Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» в межах, передбаченого ст. 99 КАС України, шестимісячного строку звернення до суду, а саме за період з 22 грудня 2010 року по 18 червня 2011 року з урахуванням виплачених їй сум.

Дії відповідача щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії в такому розмірі є неправомірними.

Оскільки відповідно до підпункту 5 пункту 2.2 розділу ІІ Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27 червня 2002 р. N 11-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України
від 25 лютого 2008 р. N 5-5), зареєстровано в Міністерстві юстиції України
13 березня 2008 р. за N 208/14899, саме на головне управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі покладено обов’язок здійснювати призначення (перерахунок) пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", тому суд вважає за необхідне зобов’язати провести перерахунок та виплату пенсії позивачу саме УПФУ в Волинській області.

Не мають правового значення і твердження відповідача про відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом розмірів пенсій як на причину невиконання державою взятих на себе зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Суд не стягує з Управління судового збору, оскільки від його сплати на підставі п. 34 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” від 31 січня 1993 року відповідач звільнений.

Керуючись ст. ст. 11, 17, 21, 105, 158, 160, 162, 183-2 КАС України, ст.ст.39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, Законом України «Про державний бюджет на 2010 рік», рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, суд,

постановив:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу ОСОБА_1 як особі, яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, непрацюючому пенсіонеру, підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат згідно ст. 39 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за період з 22 грудня 2010 року по 18 червня 2011 року.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 як особі, яка проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, непрацюючому пенсіонеру, підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, передбаченого ч. 1 та ч. 2 ст. 39  Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за період з 22 грудня 2010 року по 18 червня 2011 року з врахуванням ст. 53 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік», ст. 22 Закону України «Про державний бюджет на 2011 рік»і виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Камінь-Каширський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови з подачею копії скарги до апеляційної інстанції.

        Головуючий :                                                                  Б.  С.  Гамула