СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
02 серпня 2011 року Справа № 5002-18/1836.1-2011
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заплава Л.М.,
суддів Воронцової Н.В.,
Фенько Т.П.,
за участю представників сторін:
прокурор міста Ялти не з'явився,
представник позивача, не з'явився, Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим;
представник позивача, ОСОБА_1, довіреність № б/н від 28.06.11, Державний заклад "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Москва" Міністерства охорони здоров'я України;
представник відповідача, не з'явився, Сімеїзська селищна рада;
представник відповідача, не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Дифузія";
представник третьої особи, не з'явився, Міністерство охорони здоров'я України;
розглянувши апеляційні скарги заступника прокурора міста Ялта та заступника прокурора Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Осоченко І.К.) від 16.06.2011 у справі № 5002-18/1836.1-2011
за позовом прокурора міста Ялти (вул. Кірова, 18,Ялта,98600)
в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим (вул. Кечкеметська, 114,Сімферополь,95038)
Державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Москва" Міністерства охорони здоров'я України (вул. Радянська, б. 1,Сімеїз, Ялта, 98680)
до Сімеїзської селищної ради (вул. Зоряна, б.2,Сімеїз,Ялта, місто, Автономна Республіка Крим,98680)
товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Дифузія" (вул. Лютеранська, 20,Київ 1,01001)
за участю 3-ї особи: Міністерства охорони здоров'я України (вул. Грушевського, 7, Київ 21, 01021)
про визнання недійсним рішення № 14 та договору оренди земельної ділянки
ВСТАНОВИВ:
Прокурор м. Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, Державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Москва" звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до Сімеїзської селищної ради та ТОВ "Фірма "Дифузія", за участю третьої особи –Міністерства охорони здоров'я України про:
-визнання недійсним рішення 27-ої сесії 23-го скликання Сімеїзської селищної ради № 14 від 30.06.2000 "Про укладення довгострокового договору оренди на земельну ділянку";
- визнання недійсним договору оренди від 11.07.2000 серії АВМ № 636604 земельної ділянки площею 0,1245 га, розташованої за адресою: місто Ялта, смт. Сімеїз, вул. Баранова, санаторій "Москва", укладеного між відповідачами, посилаючись на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України та норми Закону України "Про оренду землі" обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення ради від 30.06.2000 не свідчить про вилучення земельної ділянки з землекористування санаторію "Москва", а Сімеїзською селищною радою рішення про таке вилучення земельної ділянки не приймалось.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.06.2011 (суддя Осоченко І.К.) у справі № 5002-18/1836.1-2011 у позові прокурору міста Ялти в інтересах держави в особі Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, Державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Москва" Міністерства охорони здоров'я України відмовлено.
Не погодившись з постановленим судовим актом, заступник прокурора міста Ялти та заступник прокурора Автономної Республіки Крим звернулися з апеляційними скаргами, в яких просять рішення господарського суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.
Доводи апеляційних скарг мотивовані порушенням судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права.
У судове засідання 02.08.2011 представники прокуратури міста Ялти, Республіканського комітету по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим, Сімеїзська селищна рада, товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Дифузія", Міністерство охорони здоров'я України не з’явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить штемпель з відміткою про відправлення ухвали сторонам про призначення розгляду справи на 02.08.2011.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 № 2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність нез’явившихся сторін.
На підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повторно розглянувши справу встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Дитячий санаторій "Москва" є державним спеціалізованим (спеціальним) санаторно-курортним закладом, підпорядкованим Міністерству охорони здоров’я України, який використовує згідно державного акту на право постійного користування землею серії КМ № 0000008 земельну ділянку площею 5,4255 га у смт. Сімеїз для функціонування санаторію.
Пунктом 3.2. Статуту Державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Москва", затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України № 118-0 від 29.05.2008, та зареєстрованого 20.06.2008 визначено, що майно та кошти санаторію є державною власністю та належать йому на праві оперативного управління.
Пунктом 3.5. Статуту санаторію передбачено, що передача майна санаторієм в оренду, у тому числі приміщення лікувальних та спальних корпусів санаторію, укладання інвестиційних договорів або будь-яких інших угод, що тягнуть відмову від майна або земельної ділянки (їх частини) здійснюється після прийняття рішення Міністерством охорони здоров’я України на засіданні відповідної комісії, згідно законодавства України.
Аналогічні положення містив й статут санаторію, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Господарським судом Автономної Республіки Крим під час розгляду справи було встановлено, що додатком від 10.06.2000 до договору № 27Д-99 від 19.05.1999 санаторій "Москва" зобов’язався надати ТОВ "Фірма “Дифузія" площу та приміщення для офісу та науково-дослідницької лабораторії на території санаторію "Москва". На підставі цього договору та додатку до нього передано товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма Дифузія" по акту приймання-передачі від 02.09.1999 збірно-щитовий будинок, який розташований у смт.Сімеїз,вул..Радянська,1 на території санаторію „Москва”.
Листом Міністерство охорони здоров’я № 1701-137 від 02.11.1999 узгодило відвід земельної ділянки 0,12 га з землекористування санаторію "Москва" для організації лабораторії нетрадиційної енергетики та співробітництва з НВНЦ ТОВ "Техноцентр", що створено відповідно наказу Українського державного університету Харчових технологій № 120 від 17 грудня 1997 року "Про створення навчально-науково-виробничого центру теплоенергозбереження (Техноцентр ТЕЗ)" на базі ТОВ "Фірма "Дифузія".
Рішенням 21-ої сесії 23-го скликання Сімеїзської селищної ради від 29.12.1999 року № 12 "Про надання дозволу на інвентаризацію земельної ділянки санаторію "Москва" для передачі її у тимчасове користування" на підставі звернення санаторію „Москва” № 169 від 24.12.1999 надано дозвіл на інвентаризацію та складання технічного звіту на земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану на території санаторію "Москва", яка знаходиться у постійному користуванні на підставі державного акта № 11 серії КМ № 0000008, виданого 11 червня 1993 року, для вилучення вищевказаної земельної ділянки з використання санаторієм "Москва" та надання її у тимчасове користування на умовах оренди ТОВ "Фірма "Дифузія".
Відповідно листа головного лікаря санаторію "Москва" № 86 від 25.04.2000 , санаторій узгодив матеріали з інвентаризації та не заперечував проти вилучення ділянки з земель санаторію "Москва" для утворення лабораторії нетрадиційних методів енергетики.
Рішенням 27-ої сесії 23-го скликання Сімеїзської селищної ради від 30.06.2000 р. № 13 "Про укладення довгострокового договору оренди на земельну ділянку" було затверджено:
1) проект відводу;
2) технічний звіт з перенесення в натурі меж земельної ділянки ТОВ "Фірма "Дифузія" загальною площею 0,1245 га;
3) вилучено земельну ділянку загальною площею 0,1245 га із земель користування санаторію "Москва”;
4) внесені зміни до Державного акта № 11 від 11 червня 1993 року; надано ТОВ "Фірма "Дифузія" земельну ділянку загальною площею 0,1245 га в смт. Сімеїз, вул. Радянська, 21, із земель населеного пункту Сімеїз, код Ф 6зем 35.
Рішенням 27-ої сесії 23-го скликання Сімеїзської селищної ради № 14 від 30.06.2000 "Про укладення довгострокового договору оренди на земельну ділянку" затверджено проект відведення та технічний звіт з перенесення у натуру меж земельної ділянки ТОВ "Фірма "Дифузія" загальною площею 0,1245 га; передано в орендне користування ТОВ "Фірма "Дифузія" земельну ділянку загальною площею 0,1245 га в смт. Сімеїз, вул. Баранова, з земель населеного пункту Сімеїз, код Ф 6зем 35 строком на 20 років, для обслуговування лабораторії нетрадиційних методів енергетики з забезпеченням санаторію "Москва" теплопостачанням.
У державний акт на право постійного користування земельною ділянкою санаторієм "Москва" були внесені зміни з посиланням на пункт 2 вищезазначеного рішення про вилучення земельної ділянки з землекористування санаторію „Москва”.
11.07.2000 на підставі рішення 27-ої сесії 23-го скликання Сімеїзської селищної ради № 14 від 30.06.2000 "Про укладення довгострокового договору оренди на земельну ділянку" між Сімеїзською селищною радою та ТОВ "Фірма "Дифузія" був укладений договір оренди земельної ділянки, переданої із земель населеного пункту „Сімеїз” код Ф 6зем 35., розташованої в смт. Сімеїз, вул. Баранова, санаторій „Москва”.
Заслухавши представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційних скарг судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним рішення Сімеїзської селищної ради № 14 від 30.06.2000 "Про укладення довгострокового договору оренди на земельну ділянку" та визнання недійсним договору оренди від 11.07.2000 земельної ділянки площею 0,1245 га, розташованої за адресою: місто Ялта, смт. Сімеїз, вул. Баранова, санаторій "Москва", укладеного між Сімеїзською селищною радою та ТОВ "Фірма "Дифузія".
Згідно зі статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи та посадові особи місцевого самоврядування приймають акти, причому рада в межах своїх повноважень.
Вказаною нормою встановлюється, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, зі змісту вказаної норми вбачається, що правовий акт може бути визнаний недійсним (незаконним, протиправним), тобто таким, що не відповідає закону (іншому правовому акту), якщо він виданий органом або посадовою особою з перевищенням наданих йому законом повноважень або в межах компетенції, але з порушенням діючого законодавства.
Відповідно частини 1 статті 9 Земельного Кодексу України (в редакції від 18.12.1990 року) до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить - передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому ст. 17 і 19 цього Кодексу.
Згідно частини 1 статті 19 Земельного Кодексу України (у редакції від 18.12.1990 року) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для тих чи інших потреб. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.
Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.
Відповідно до частини 6 статті 19 Земельного кодексу України України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації провадиться лише після вилучення (викупу) цієї ділянки в порядку, передбаченими статтями 31 і 32 цього Кодексу.
Відповідно до статті 34 Земельного кодексу України підприємство, установа і організація погоджують найбільш доцільне місце розташування об'єкта, розміри намічуваної для вилучення земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) із власником землі або землекористувачем, районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом охорони культурної спадщини органом архітектури і подають відповідні матеріали до сільської, селищної, міської ради народних депутатів, яка розглядає їх і погоджує місце розташування того об'єкта, під який має право вилучати земельну ділянку.
З матеріалів справи вбачається, що місце розташування та розмір помічуваної для вилучення земельної ділянки погоджені з землекористувачем управлінням державної адміністрації міста Ялта (висновок № 445 від 03.12.1999), Південно-Кримською регіональною інспекцією по охороні навколишнього середовища та природних ресурсів (висновок № 368 від 30.03.2000), Республіканським комітетом по охороні та використання пам’ятників історії та культури (висновок від 22.03.2000 № 129/01-20), Санітарною епідеміологічною станцією міста Алупка (висновок № 020310 від 25.04.2000), Ялтинським міським управлінням земельних ресурсів (висновок від 25.05.2000 № 1082-2/10-25).
Статтею 31 Земельного Кодексу України (у редакції від 18.12.1990)
передбачено, що вилучення земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, організаціям проводиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення сільської, селищної ради народних депутатів із земель сіл та селищ для усіх потреб, за винятком випадків, передбачених статтею 33 цього Кодексу, тому Сімеїзською селищною радою було прийнято оскаржуєме рішення та рішення № 13 від 30.06.2000 про вилучення земельної ділянки з дотриманням вимог статей 19,31,34 Земельного кодексу України (в редакції від 18.12.1990), тобто Сімеїзська селищна рада мала повноваження на вилучення земельної ділянки та надання її в користування після вилучення земельної ділянки.
Рішенням Сімеїзської селищної ради № 14 від 30.06.2000 земельна ділянка площею 0,1245 га з землекористування санаторію „Москва” не вилучалася, а затверджувався проект відведення та технічний звіт з перенесення у натурі меж земельної ділянки, та надавалась в оренду ТОВ "Фірма "Дифузія” земельна ділянка площею 0,1245 га, вилучена рішенням Сімеїзськї селищної ради № 13 від 30.06.2000 з земель санаторію „Москва”.
Судова колегія не приймає до уваги лист Міністерства охорони здоров’я України № 04.03-02/31-53/100 від 10.02.2010, оскільки він не відповідає встановленим обставинам справи.
Враховуючи всі обставини справи, судова колегія вважає, що рішення 27-ої сесії 23-го скликання Сімеїзської селищної ради № 14 від 30.06.2000 "Про укладення довгострокового договору оренди на земельну ділянку", з тексту якого вбачається не вилучення земельної ділянки з землекористування санаторію „Москва”, а укладання довгострокового договору оренди земельної ділянки з ТОВ "Фірма "Дифузія”, було прийнято в межах компетенції Сімеїзської селищної ради з дотриманням вимог статей 9,19,31,34 Земельного кодексу України (чинного на момент прийняття оскаржує мого рішення), тому підстав для визнання недійсним вищевказане рішення.
Статтею 15 Закону України «Про оренду землі», що діяла в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, передбачений порядок укладання договору оренди землі, якою встановлено, що особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування заяву (клопотання).
Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводиться у порядку, передбаченому Земельним Кодексом України. У разі згоди орендодавця надати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір, в якому обумовлюють істотні та інші умови оренди землі.
Надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроблення проекту її відведення.
У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, визначеному Земельним Кодексом України. Проект відведення земельної ділянки є невід ємним додатком до договору оренди.
Згідно статті 2 Земельного Кодексу України (в редакції від 18.12.1990 року) відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:
1) землі сільськогосподарського призначення;
2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);
3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;
4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико - культурного призначення;
5) землі лісового фонду;
6) землі водного фонду;
7) землі запасу.
Віднесення земель до категорій провадиться відповідно до їх цільового призначення. Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель.
Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.
З листа управління Держкомзему у місті Ялта № 1045-2/10-25-4 від 23.03.2010 вбачається, що земельна ділянка санаторію «Москва»площею 5,4255 га віднесена до категорії земель - землі оздоровчого призначення.
Відповідно до частини 1 статті 73 ЗК України (у редакції від 18.12.1990 року) до земель оздоровчого призначення належать земельні ділянки, що мають природні лікувальні фактори, сприятливі для організації профілактики та лікування.
До матеріалів справи прокурором м. Ялта були надані матеріали перевірки Державної Азово - Чорноморської екологічної інспекції від 04.06.2010 року за № 11/1610, з яких вбачається, що на земельній ділянці, яка передана в оренду ТОВ «Фірмі «Дифузія»розташовані та використовуються одно-двох поверхові капітальні, некапітальні будівлі та споруди з можливістю постійного та тимчасового проживання .
Такі матеріали перевірки, в свою чергу, не виключають природні лікувальні фактори, сприятливі для організації профілактики та лікування на такої земельної ділянці.
Крім того, з рішення № 14 Сімеїзської селищної ради від 30.06.2000 вбачається, що земельна ділянка площею 0,1245 га надається у користування товариства з обмеженою відповідальністю „Дифузія” із земель населеного пункту код Ф 6 зем 35, що не виключає можливість її використання як для охорони здоров’я та соціальних послуг енергозбереження санаторію „Москва”.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Сімеїзської селищної ради №232 від 28.07.2009 за ТОВ "Фірма "Дифузія" визнано право власності на не житлове приміщення будівлі лабораторії нетрадиційної енергетики, розташованої на орендує мій земельній ділянці.
Дані обставини не свідчать про нецільове використання земельної ділянки наданої у користування ТОВ "Фірма "Дифузія".
Статтею 18 Закону України «Про оренду землі»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Факт державної реєстрації засвідчується печаткою реєструю чого органу з підписом уповноваженої на це особи та зазначенням дати реєстрації на всіх примірниках договору. Один зареєстрований примірник договору зберігається в органі, який здійснив його реєстрацію.
У матеріалах справи відсутні докази державної реєстрації такого договору оренди земельної ділянки.
Згідно статті 14 Закону України «Про оренду землі»( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), умови договору оренди земельної ділянки не можуть суперечити законам України.
Істотними умовами договору оренди земельної ділянки є:
1)об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);
2) термін договору оренди;
3) орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду);
4) цільове призначення, умови використання і збереження якості землі;
5) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;
6) існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки;
7) сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкту оренди чи його частини;
8) відповідальність сторін.
Відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі статтею 18 цього Закону, а також для визнання договору недійсним.
Тобто з даної правової норми вбачається, що перелік підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки є вичерпаним. У такому переліку відсутня така підстава визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, як відсутність державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.
Крім того, оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування такого рішення у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідного договору недійсним.
З урахуванням висловленого судова колегія не знаходить підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору оренди.
Необґрунтовані посилання позивача на статті 203,215, 267 Цивільного кодексу України, який діє з січня 2004 року, оскільки відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності .
Щодо правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільного кодексу України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли та продовжують існувати після набрання ним чинності.
Пунктом 9 цих Положень встановлено, що до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Оскільки договір, який просить визнати недійсним позивач, укладений до набрання чинності Цивільним кодексом України, відповідність його законодавству має перевірятись з урахуванням діючих на момент його укладення норм.
У зв’язку з тим, що правовідносини виникли у 2000 році, в період дії Цивільного Кодексу УРСР 1963 року, то на ці правовідносини поширюється 3-річний строк позовної давності незалежно від наявності чи відсутності заяви сторони про її застосування, оскільки Цивільний Кодекс України вступив в дію з 01.01.2004 року.
Так, статтею 71 Цивільного Кодексу УРСР передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно статті 74 ЦК УРСР вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражем або третейським судом незалежно від закінчення строку позовної давності.
Відповідно до статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.
Статтею 80 ЦК УРСР передбачено, що закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.
Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
У позовної заяві прокурор просить суд визнати причину пропуску строку для пред’явлення даного позову поважною та поновити його.
Але, розглянувши матеріали справи, судова колегія не вбачає підстав для поновлення прокурору строку позовної давності, та зауважує, що у період з 2000 року по 2010 рік прокурором щорічно проводилися перевірки додержання містобудівного, природоохороного та земельного законодавства як з боку Державного закладу "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Москва" , так і з боку Сімеїзської селищної ради.
Крім того, Республіканський комітет по земельних ресурсах Автономної Республіки Крим та Державний заклад "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Москва", в чиїх інтересах було подано позов прокуратурою міста Ялта, не тільки знали про договір оренди земельної ділянки, який є предметом спору, а й надавали відповідні згоди та необхідні документи щодо вказаної земельної ділянки.
Таким чином, судова колегія прийшла до висновку, що строк позовної давності для пред'явлення даного позову, передбачений статтею 71 ЦК УРСР, закінчився, поважних причин для його поновлення не вбачає.
Судова колегія вважає, що даний спір підвідомчий господарським судам виходячи з положень статей 13,14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави ЗО Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України, земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власника земельних ділянок.
З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48,133,148, 152, 197, 283 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або у користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах відповідно до статті 14 Конституції України держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.
Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, підвідомчі господарським судам.
Аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що господарський суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтями 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційні скарги заступника прокурора міста Ялта та заступника прокурора Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.06.2011 у справі № 5002-18/1836.1-2011 залишити без змін.
Головуючий суддя Л.М. Заплава
Судді Н.В. Воронцова
Т.П. Фенько
РОЗСИЛКА:
1.прокуратура міста Ялти
(вул. Кірова, 18,Ялта,98600)
2.Республіканський комітет по земельних ресурсах АР Крим
(вул. Кечкеметська, 114,Сімферополь,95038)
3.Державний заклад "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Москва" Міністерства охорони здоров'я України
(вул. Радянська, б. 1,Сімеїз, Ялта, 98680)
4.Сімеїзська селищна рада
(вул. Зоряна, б.2,Сімеїз,Ялта, місто, Автономна Республіка Крим,98680)
5.товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Дифузія"
(вул. Лютеранська, 20,Київ 1,01001)
6.Міністерства охорони здоров'я України
(вул. Грушевського, 7, Київ 21, 01021)
7. прокуратура Автономної Республіки Крим
( вул.Севастопольська,21, Сімферополь,95015)
8. прокуратура міста Севастополя
(вул.Павліченко, 1 Севастополь)
9. Куприянов А.В.
(вул.Рузвельта,10/12 (Готель "Бристоль",бізнес-центр), Ялта,98600)