Справа № 2-1376/11

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

 21 червня 2011 року  Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючого  - судді Качмар В.Я.

при секретарі -           Матчишин І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дрогобич цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Львівській області та Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Дрогобицькому районі Львівської області, треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4,  про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

    19.05.2011 року позивач звернулася до суду із позовом до відповідачів, в якому просить визнати незаконним наказ №10-ос від 05.05.2011 року на підставі якого її звільнено з роботи, з посади головного бухгалтера відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Дрогобицькому районі Львівської області за п.2 ст.36 КЗпП України, просить поновити її на цій посаді, а також стягнути в її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.05.2011 року і по день поновлення на роботі.

    В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідно до наказу №23-к від 23.02.2009 року її було прийнято на вищевказану посаду на час перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами головного бухгалтера відділення ОСОБА_5. В грудні 2010 року вона (ОСОБА_1) завагітніла. 05.05.2011 року прийшовши на роботу, вона почула себе погано та каретою швидкої допомоги її було доставлено до лікарні. В цей день до неї прийшли начальник відділення де вона працювала ОСОБА_4, його заступник ОСОБА_6 та головний спеціаліст відділу кадрів управління ОСОБА_7, які принесли наказ про її звільнення та її трудову книжку, від ознайомлення та отримання останньої вона відмовилась.

Вважає своє звільнення незаконним, посилаючись не те, що її було звільнено в період тимчасової непрацездатності та на те, що на час звільнення вона була в стані вагітності, то в силу ст.184 КЗпП України таке звільнення допускається з обов’язковим працевлаштуванням, однак жодної іншої роботи їй запропоновано не було.

Окрім цього, внаслідок звільнення їй було завдано моральної шкоди - вона пережила великий стрес, адже перебуваючи на посаді, навіть у відпустці чи то на лікарняному присвячувала себе справам Фонду. Враховуючи наведене, просить стягнути з відповідачів в її користь моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Представники позивачки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, послались на обставини викладені у позовній заяві, просять позов задоволити.

Представник відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду у Львівській області та третьої особи ОСОБА_3., ОСОБА_6, в судовому засіданні позов заперечив, з підстав викладених у письмовому запереченні долученому до матеріалів справи, в якому покликається на законність звільнення позивачки з роботи у зв’язку з виходом на роботу з 06.05.2011 року ОСОБА_5, як основного працівника, який займає посаду головного бухгалтера відділення. Окрім цього на день звільнення позивачкою не було представлено жодного документу про її вагітність, а тому їй не було запропоновано іншої роботи. Позаяк, керівник управління Фонду ставив питання про наступне працевлаштування ОСОБА_1, мав намір узгодити з нею вакантні посади на інших підприємствах, однак не мав можливості це реалізувати, оскільки вона була у лікарні, а влаштувати на роботу особу, яка тимчасово непрацездатна, відповідно, не можна. На даний час немає вакантних посад, які можна запропонувати позивачці. З приводу моральної шкоди вказує на те, що заподіяння такої жодним чином не підтверджено, не визначено в чому саме полягали моральні страждання позивачки. З цих підстав, вважає позовні вимоги безпідставними, а тому просить в задоволенні позову відмовити. (а.с.10, 32)

Представник відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Дрогобицькому районі Львівської області Сотурчак З.Б. в судовому засіданні позову не визнала через його безпідставність, просить в задоволенні такого відмовити.

Третя особа ОСОБА_4 в судовому засіданні позов заперечив, послався на законність спірного наказу та правомірність звільнення позивачки, а тому в задоволенні позову просить відмовити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задоволити частково, виходячи з таких міркувань.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 23.02.2009 року працювала на посаді головного бухгалтера відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Дрогобицькому районі Львівської області на час перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами головного бухгалтера відділення ОСОБА_5 та перебування її у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку. (а.с.5, 12, 49)

Згідно наказу №10-ос від 05.05.2011 року «Про звільнення ОСОБА_1 з відділення ВД ФСНВ України у Дрогобицькому районі (Львівської області)»ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв’язку із закінченням строку трудового договору, п.2 ст.36 КЗпП України, як наслідок дострокового виходу ОСОБА_5 із відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 06.05.2011 року.(а.с. 6, 7)

З довідки №315 від 12.05.2011 року вбачається, що ОСОБА_1 з 05.05.2011 року по 12.05.2011 року знаходилась на стаціонарному лікуванні через загрозу передчасних пологів, що стверджує той факт, що на момент звільнення позивачка була вагітною. (а.с.8)

Відповідно до вимог пп. 2, 3 ст. 23 та п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, і підставою припинення трудового договору є закінчення цього строку.  

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року (з подальшими змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів»роз’яснено, що при укладенні трудового договору на визначений строк, цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (п. 7 Постанови).  

Підстави поновлення позивача на роботі регламентовані положеннями викладеними в ст. 235 КЗпП, з якої вбачається, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Беручи до уваги той факт, що звільнення позивачки проведено на законній підставі –у зв’язку із закінченням терміну строкового договору, то суд приходить до переконання що в частині позову про поновлення ОСОБА_1 на займаній нею посаді до звільнення, слід відмовити.

Згідно із ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.  

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду в п. 9 вищевказаної постанови, звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України вагітних жінок провадиться з обов’язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник чи уповноважений ним орган виконав цей обов’язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не було надано на тому ж або іншому підприємстві (в установі, організації) іншу роботу або запропоновано роботу, від якої вона відмовилася з поважних причин.

Для застосування ч.3 ст.184 КЗпП України закон передбачає наявність стану вагітності саме на час звільнення особи, а не на час розгляду справи. Застосування даної норми не ставить залежність і від своєчасного повідомлення працівницею власника або уповноваженого ним органу про вагітність. Несвоєчасне повідомлення працівницею роботодавця про свою вагітність не впливає на застосування гарантій, передбачених КзпП України.

Враховуючи вище наведене та те, що за змістом норми ч.3 ст.184 КЗпП України роботодавець зобов’язаний вжити заходів до працевлаштування працівниці до розірвання з нею трудового договору (в даному випадку його припинення), а не після його припинення, то відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Львівській області зобов’язаний був працевлаштувати ОСОБА_1 до припинення з нею трудового договору, а тому наказ про звільнення останньої є незаконним та з цих підстав відповідача слід зобов’язати працевлаштувати ОСОБА_1 в робочих органах Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Львівської області або на будь-якому іншому підприємстві, установі, організації.

З довідки про середній заробіток ОСОБА_1 №223\04\01 від 08.06.2011 року вбачається, що середньоденна заробітна плата позивачки становить 121,91 грн. (а.с.46)

Підсумовуючи викладене та нормативно закріплене право позивачки на середню заробітну плату, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору, з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві захворювань України у Дрогобицькому районі Львівської області в користь позивачки необхідно стягнути, враховуючи положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100, середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3779,21 грн. (121,91 грн. х 31 день вимушеного прогулу).

Щодо відшкодування моральної шкоди, то суд приходить до переконання що в цій позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних
життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд враховує характер неправомірних дій відповідача, його поведінку після припинення трудових відносин з позивачкою, тривалість порушення прав позивачки, яка перебуває в стані вагітності, зазнала нервового стресу, який є для неї шкідливим у її стані, таке звільнення спричинило ряд незручностей в сімейному та побутовому житті,- як наслідок порушення нормального ритму життя, нормальних життєвих зв’язків, тяжкість вимушених змін, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

А тому, враховуючи вимоги п.п.3,5,9,13 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31.03.1995 року №4, з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Львівській області слід стягнути в користь позивача 200 грн. моральної шкоди.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 81, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задоволити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Львівській області №10-ос від 05.05.2011 року «Про звільнення ОСОБА_1 з Відділення ВД ФСНВ України у Дрогобицькому районі Львівської області».

Зобов’язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Львівській області працевлаштувати ОСОБА_1 в робочих органах Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Львівській області або на будь-якому іншому підприємстві, установі, організації.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України у Дрогобицькому районі Львівської області в користь ОСОБА_1 3779,21 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу без утримання прибуткового податку та інших обов’язкових платежів.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Львівській області в користь ОСОБА_1 200 гривень на відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Львівській області 17 гривень судового збору та 37 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення –з дня отримання такого.        

Суддя                                       В.Я.Качмар