Справа №2-118/11р.

                Р І Ш Е Н Н Я

                                     І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

21 червня 2011 року.     Ватутінський міський суд Черкаської області

         в складі: головуючого                          Муляр В.С.

                        при секретарях                        Крамаренко Т.Є., Руденко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ватутіне справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: відділ державної виконавчої служби Ватутінського міського управління юстиції Черкаської області, просте товариство «Гермафлекс Даніель Ховорус», ЧОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»про визнання права власності і звільнення автомобіля з-під арешту, -

                                                              в с т а н о в и в:

представник позивача-адвокат ОСОБА_6 просить суд визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки MERSEDES-BENS C200, 1998 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, тип ТЗ-легковий СЕДАН-В, реєстраційний номер НОМЕР_1 та звільнити з-під арешту автомобіль марки MERSEDES-BENS C200, 1998 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, тип ТЗ-легковий СЕДАН-В, реєстраційний номер НОМЕР_1, який був накладений за постановами головного державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Ватутінського міського управління юстиції Комашко С.І. від 19.11.2010 року та від 22.12.2010 року, посилаючись на те, що позивач ОСОБА_1 проживає та працюю в м. Норильськ, Російська Федерація та є громадянином Росії, в м. Ватутіне проживає його сім’я (дружина, син, мати). В 2008 році  позивач ОСОБА_1 усно домовився із ОСОБА_2, який є його товаришем, що він придбає для нього в Україні автомобіль іноземного виробництва, щоб ним користувалися члени його сім”ї та він, під час відпустки.

       11.09.2008 року ОСОБА_2 за кошти ОСОБА_1 на товарній біржі «Укральянс»  придбав  автомобіль MERSEDES BENZ C 200 1998  року випуску,  кузов № НОМЕР_2, тип ТЗ–легковий  СЕДАН-В.  Кошти для придбання для ОСОБА_1 автомобіля в сумі 14 тисяч доларів США він 01.09.2008 року перерахував через установу  ощадбанку в м. Норильськ Красноярського краю на картковий рахунок ОСОБА_2 в Надра Банк м. Київ.  03.09.2008 року ОСОБА_2 ці кошти повністю  зняв з рахунку, а 11.09.2008 року купив автомобіль. За  згодою ОСОБА_1 автомобіль був придбаний та 31.03.2009 року зареєстрований в Звенигородському ВРЕР  на ім’я ОСОБА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_1) з умовою  видачі на ім’я ОСОБА_1 та на ім’я його матері ОСОБА_10 довіреності на право розпоряджатися автомобілем, зокрема, керувати автомобілем,  знімати з обліку та ставити на облік  в органах ДАІ, здавати в оренду, продати.  Придбати та зареєструвати автомобіль на своє ім’я  ОСОБА_1 в той час  не  мав можливості, в зв’язку з тим, що  він громадянин Росії та взв’язку з обмеженим часом відпустки.   05 квітня 2009 року така довіреність була складена  ОСОБА_2 та посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11 в реєстрі за № 544. З моменту   придбання та по даний час спірний  автомобіль зберігається в гаражі ОСОБА_1, що знаходиться в м. Ватутіне, Черкаської області в гаражному кооперативі «Скеля».

На початку березня 2011 року ОСОБА_1 звернувся в Звенигородський ВРЕР по питанню  переоформлення  на себе автомобіля, де його було повідомлено, що згідно постанови  відділу державної виконавчої служби  Ватутінського міського управління юстиції накладено обмеження на проведення реєстраційних операцій по автомобілю. Звернувшись у відділ Державної виконавчої служби  з цього приводу він довідався, що  19.11.2010 року та 22.12.2010 року головним державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Ватутінського міського  управління юстиції Комашко С.І. винесені постанови  про арешт майна  ОСОБА_2 та оголошення заборони  на його відчуження на підставі виконавчих листів Господарського суду Черкаської області про стягнення боргу на користь ПТ «Гермафлекс Даніель Ховорус»1148003,00 грн.  та Ватутінського міського суду про стягнення на користь  ЧОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»27424,50 грн.

        Відповідно до  ст. 1000 Цивільного Кодексу України за договором доручення одна сторона ( повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони ( довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

       Обов’язкова  письмова форма для договору доручення законом не передбачена. Відповідно до ч.1, 2 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

       Ст.328 Цивільного Кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред’явити позов, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

       Відповідно до ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження»арешт на майно боржника може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. За статтею 59 цього Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

      Факт, що автомобіль MERSEDES-BENZ С200, 1998 року випуску, ідентифікаційний  номер  НОМЕР_2, СЕДАН-В, реєстраційний номер НОМЕР_1 придбаний ОСОБА_2 для ОСОБА_1 за договором доручення підтверджується переказом ним 01.09.2008 року на картковий рахунок відповідача коштів в сумі 14 тис. доларів США, зняття ОСОБА_2 з рахунку цих коштів в повній сумі 03.09.2008 року, укладенням  11.09.2008 року біржового договору на придбання автомобіля, видачею на ім’я ОСОБА_1 довіреності на керування та розпорядженням автомобілем, зберігання автомобіля у належному  йому гаражі по місцю проживання його сім’ї в місті Ватутіне, Черкаської області, в той час, як сам відповідач ОСОБА_2 фактично мешкає в м. Києві.

      Згідно акта оцінювача майна ОСОБА_12 від  15.03.2011 року № 25, діючої на підставі свідоцтва  Фонду державного майна України про реєстрацію в державному реєстрі оцінювачів від 16.11.2010 року, кваліфікаційного свідоцтва оцінювача від 17.07.2010 року та сертифіката суб’єкта оціночної діяльності від 06.12.2010 року, ринкова вартість автомобіля MERSEDES-BENZ С200 ідентифікаційний номер WDB 2020201А538259, реєстраційний номер НОМЕР_1 становить 79405,56 грн.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, надіслав до суду телеграму та пояснення на позов, де просить суд дану справу розглядати в його відсутності, позов ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на автомобіль визнає та пояснює, що дійсно  ним був куплений такий автомобіль за усним дорученням ОСОБА_1 і за його кошти, які він перевів йому із м. Норільск (Росія) на його картковий рахунок у Надра Банку м. Київ 01.09.2008 року в сумі 14000 доларів США.11.09.2008 року він купив даний автомобіль через товарну біржу та договір був оформлений на нього, оскільки письмового доручення від ОСОБА_1 на купівлю автомобіля не було. Вони усно по телефону домовилися, що він оформить автомобіль на себе, а пізніше ОСОБА_1 переоформить його по генеральному дорученню. 31.03.2009 року він поставив вказаний автомобіль на облік у Звенигородському ВРЕР і за вказівкою ОСОБА_1 залишив його в гаражі тестя ОСОБА_1 в м. Ватутіне. 05.04.2009 року він склав довіреність на ім’я ОСОБА_1 та на його матір на керування на розпорядження автомобілем. Довіреність та біржовий договір він передав матері ОСОБА_1 –ОСОБА_5 З того часу я даного автомобіля не бачив. Чому ОСОБА_1 до цього часу не переоформив автомобіль на себе йому не відомо. Даний автомобіль куплений за кошти ОСОБА_1 і фактично належить йому.

Представник відділу державної виконавчої служби Ватутінського міського управління юстиції Черкаської області Комашко С.І. просить в позові ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на те, що станом на 28.04.2011 року виконавчі провадження про стягнення боргів з ОСОБА_2 завершені на підставі п.10 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавчі документи направлені по територіальності виконання до відділу ДВС Деснянського районного управління юстиції за останнім відомим місцем проживання боржника: АДРЕСА_1

Представник простого товариства «Гермафлекс Даніель Ховорус»в судове засідання не з’явився, просить дану справу розглядати в його відсутності та в своєму запереченні просить суд в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності та звільнення автомобіля з-під арешту відмовити, посилаючись на те, що позивач посилається на те, що між ним та відповідачем був укладений усний договір доручення на придбання автомобіля. В біржовому договорі від 11.09.2008 року, предметом якого є купівля-продаж транспортного засобу не зазначено, що відповідач дії від імені позивача, а відповідно до ст. 1000 Цивільного Кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Отже покупцем за вищевказаним договором являвся сам відповідач, а у відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Тобто, з цього можна зробити висновок, що власником транспортного засобу є все таки відповідач, а не позивач.

          Позивач посилається на те, що обов’язкова письмова форма для договору доручення законом не передбачена. Але оскільки за договором доручення дії вчиняються однією стороною від імені іншої даний договір опосередковує відносини представництва і на нього поширюються також відповідні положення глави 17 ЦК України (ст.ст. 237-243). Незважаючи на те, що повноваження повіреного могли б  визначатися не тільки довіреністю, але й випливати з договору доручення, ч.1 ст.1007 ЦК України передбачає, що довіритель зобов’язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій за договором доручення. Таким чином, практично повірений може діяти від імені довірителя лише за наявності довіреності.

          Форма договору доручення може бути як усною, так і письмовою. Але, при вирішенні  питання про належну форму довіреності слід керуватися визначенням ст.244 ЦК України, де вказано, що довіреність є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тому навіть якщо між позивачем та відповідачем був укладений, в усній формі, договір доручення,  то довіреність, видана на його виконання, в будь-якому випадку, повинна була б бути виданою у письмовій формі. З матеріалів справи, можна зробити висновок, що така довіреність не видавалася, а отже у відповідача не було достатніх підстав на представництво інтересів відповідача.

          Позивач посилається на те, що ним 01.09.2008 року були направлені кошти у розмірі 14000 доларів США на картковий рахунок відповідача, відкритого в філії ПАТ КБ Надра КРУ. Згідно поточного звіту від 16.03.2011 року, виданого відповідачем, не можливо встановити, ні відправника даних коштів, ні призначення платежу. Тобто відсутні будь-які підтвердження того, що дані кошти направлялися саме позивачем, згідно усного договору доручення на придбання транспортного засобу.

          Якщо прийняти до уваги, що позивачем були надіслані кошти відповідачу у розмірі 14000 доларів США, а відповідач згідно даних біржового договору від 11.09.2008 року купив транспортний засіб ринковою вартістю 79405 грн. 56 коп., то за дані кошти, нібито отримані позивачем, відповідач міг би купити більше таких транспортних засобів. Значні розбіжності щодо ринкової вартості транспортного засобу та ціною, за яку був куплений автомобіль, не мають підстав для встановлення зв’язку між коштами, які надійшли на картковий рахунок відповідача та укладанням 11.09.2008 рок біржового договору.

          Отже, у відповідача не було належних юридичних підстав діяти в інтересах позивача, щодо придбання транспортного засобу. Біржовий договір від 11.09.2008 року дає підстави вважати, що укладався він виключно в інтересах самого відповідача, а платіж, який був отриманий на картковий рахунок відповідача, не містить жодної інформації, щодо приналежності коштів та особи їх відправника.

Представник ЧОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в судове засідання не з’явився, подав до суду заяву в якій просить дану справу розглядати в його відсутності, в своєму запереченні вказує на те, що немає правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки вимоги позивача ґрунтуються на доводах помилкового розуміння окремих норм діючого законодавства, а також незнанням норм законів, які застосовуються до даних правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст. 328 право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно з ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. За умовами п.3 ч.1 ст.208 ЦК України правочин фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян належить вчиняти у письмовій формі. У відповідності до акта оцінювача майна ОСОБА_12 від 15.03.2011 року № 25, поданого позивачем, ринкова вартість автомобіля, що є предметом спору становить 79405 грн. 56 коп. Крім того, позивач стверджує, що для придбання відповідачем для позивача автомобіля, останнім було перераховано на рахунок відповідача кошти в сумі 14000 доларів США. Таким чином будь-який правочин, щодо набуття власності на автомобіль, повинен був бути здійснений в письмовій формі. Як свідчить сам позивач, ніяких правочинів, укладених в письмовій формі, які б могли бути підставою  для оформлення позивачу права власності на автомобіль не існувало та не існує.

При цьому, ні біржовий договір на придбання автомобіля відповідачем, ні довіреність на керування та розпорядження автомобілем, ні зберігання автомобіля у гаражі, по місцю проживання сім’ї позивача, згідно з діючим законодавством  України не є правочином, що підтверджує право власності позивача на автомобіль.

Таким чином на момент винесення головним державним виконавцем відділу Державної виконачої служби Ватутінського міського управління юстиції Комашко С.І.  19.11.2010 року та 22.12.2010 року постанов про арешт майна відповідача, автомобіль цілком правомірно та на законних підставах належав та належить на даний час саме відповідачу.

Заслухавши сторони, свідків та вивчивши матеріали справи суд вважає, що в позові  ОСОБА_1 необхідно відмовити, виходячи із слідуючого:

В судовому засіданні встановлено, що на початку березня 2011 року ОСОБА_1 звернувся в Звенигородський ВРЕР по питанню  переоформлення  на себе автомобіля, де його було повідомлено, що згідно постанови  відділу державної виконавчої служби  Ватутінського міського управління юстиції накладено обмеження на проведення реєстраційних операцій по автомобілю MERSEDES BENZ C 200 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2, тип ТЗ–легковий  СЕДАН-В.

Звернувшись у відділ Державної виконавчої служби  з цього приводу він довідався, що  19.11.2010 року та 22.12.2010 року головним державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Ватутінського міського  управління юстиції Комашко С.І. винесені постанови  про арешт майна  ОСОБА_2 та оголошення заборони  на його відчуження на підставі виконавчих листів Господарського суду Черкаської області про стягнення боргу на користь ПТ «Гермафлекс Даніель Ховорус»1148003,00 грн.  та Ватутінського міського суду про стягнення на користь  ЧОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»27424,50 грн.

Позивач ОСОБА_1 в своїх позовних вимогах стверджує, що нібито між ним та відповідачем ОСОБА_2 був укладений усний договір на придбання автомобіля, на придбання якого він переслав останньому 14000 доларів США, за які 11.09.2008 року ОСОБА_2 придбав  для нього автомобіль MERSEDES BENZ C 200 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2, тип ТЗ–легковий  СЕДАН-В, що стверджується біржовим договором товарної біржі «Укральянс»(а.с.7).

Однак в судовому засіданні  ці ствердження позивача не знайшли свого підтвердження виходячи із слідуючого: Як вбачається із біржової угоди від 11.09.2008 року ОСОБА_2 дійсно придбав автомобіль MERSEDES BENZ C 200 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2, тип ТЗ–легковий  СЕДАН-В.

В зазначеній біржовій угоді від 11.09.2008 року, предметом якого є купівля-продаж транспортного засобу не зазначено, що відповідач діє від імені позивача, а відповідно до ст. 1000 Цивільного Кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Отже покупцем за вищевказаним договором являвся сам відповідач, а у відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач посилається на те, що обов’язкова письмова форма для договору доручення законом не передбачена. Але оскільки за договором доручення дії вчиняються однією стороною від імені іншої даний договір опосередковує відносини представництва і на нього поширюються також відповідні положення глави 17 ЦК України (ст.ст. 237-243). Незважаючи на те, що повноваження повіреного могли б  визначатися не тільки довіреністю, але й випливати з договору доручення, ч.1 ст.1007 ЦК України передбачає, що довіритель зобов’язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій за договором доручення. Таким чином, практично повірений може діяти від імені довірителя лише за наявності довіреності.

          Форма договору доручення може бути як усною, так і письмовою. Але, при вирішенні  питання про належну форму довіреності слід керуватися визначенням ст.244 ЦК України, де вказано, що довіреність є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тому навіть якщо між позивачем та відповідачем був укладений, в усній формі, договір доручення,  то довіреність, видана на його виконання, в будь-якому випадку, повинна була б бути виданою у письмовій формі. Позивачем така довіреність не видавалася, а отже у відповідача не було достатніх підстав на представництво інтересів відповідача.

Позивач посилається на те, що ним 01.09.2008 року були направлені кошти у розмірі 14000 доларів США на картковий рахунок відповідача, відкритого в філії ПАТ КБ Надра КРУ. Згідно поточного звіту від 16.03.2011 року (а.с.15-16), не можливо встановити, ні відправника даних коштів, ні призначення платежу. Тобто відсутні будь-які підтвердження того, що дані кошти направлялися саме позивачем, згідно усного договору доручення на придбання транспортного засобу.

          Якщо прийняти до уваги, що позивачем були надіслані кошти відповідачу у розмірі 14000 доларів США, а відповідач згідно даних біржового договору від 11.09.2008 року купив транспортний засіб ринковою вартістю 79405 грн. 56 коп. (згідно акту про оцінку транспортного засобу від 15.03.2011 року, а на день укладання договору вона була ще вищою) за ціною 10 грн., то за дані кошти, нібито отримані відповідачем від позивача, відповідач міг би купити велику кількість таких транспортних засобів. Значні розбіжності щодо ринкової вартості транспортного засобу та ціною, за яку був куплений автомобіль, не мають підстав для встановлення зв’язку між коштами, які надійшли на картковий рахунок відповідача та укладанням 11.09.2008 рок біржового договору.

          Отже, у відповідача не було належних юридичних підстав діяти в інтересах позивача, щодо придбання для нього транспортного засобу. Біржовий договір від 11.09.2008 року дає підстави вважати, що укладався він виключно в інтересах самого відповідача, а платіж, який був отриманий на картковий рахунок відповідача, не містить жодної інформації, щодо приналежності коштів та особи їх відправника.

Придбаний 11.09.2008 року автомобіль був зареєстрований в Звенигородському ВРЕР  на ім’я ОСОБА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_1), лише 31.03.2009 року, що стверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.6), а не на позивача.

05.04.2009 року ОСОБА_2 було видано довіреність на ім’я ОСОБА_1 та на ім’я його матері ОСОБА_10 на право розпоряджатися автомобілем, зокрема, керувати автомобілем,  знімати з обліку та ставити на облік  в органах ДАІ, здавати в оренду, продати, яка була посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11 в реєстрі за № 544, що стверджується копією довіреності (а.с.8).

Відповідно до п.4 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1338, якою затверджені Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин на шасі, автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, а також самохідних машин на шасі, автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок , згідно з п.2 яких вони є обов’язковими для всіх юридичних і фізичних осіб, - перед відчудженням транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ. Відповідно до ст.44 цих правил зняття з обліку транспортних засобів здійснюється після їх огляду в підрозділі ДАІ на підставі заяви власника з поданням документа, що посвідчує його особу.

Як встановлено в судовому засіданні з показів представника позивача, пояснень відповідача, показів свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_1, ні відповідач ОСОБА_2, а також ні позивач ОСОБА_1, ні його мати ОСОБА_14 маючи повноваження за дорученням від ОСОБА_2, заяву  про зняття з обліку автомобіля та відповідних документів в органи ДАІ не подавали і огляд автомобіля органами ДАІ не здійснювався, тобто автомобіль ними не був знятий з обліку в органах ДАІ і і не переоформлений на іншу особу, а чомусь залишився бути зареєстрований на ОСОБА_2

Із показів свідків ОСОБА_10 - матері позивача, ОСОБА_15 - його дружини та ОСОБА_16 –товариша позивача, яким суд дає належну оцінку, як родичам позивача, вбачається, що автомобіль MERSEDES BENZ C 200 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2, тип ТЗ–легковий  СЕДАН-В, який нібито купив ОСОБА_2 для ОСОБА_1 знаходиться в його розпорядженні і в даний час знаходиться в гаражі, що розташований в м. Ватутіне Черкаської області в гаражному кооперативі «Скеля».

Відповідно до ч.1 ст. 328 право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно з ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. За умовами п.3 ч.1 ст.208 ЦК України правочин фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян належить вчиняти у письмовій формі.

Сукупність зібраних судом доказів свідчить про те, що в установленому порядку договір купівлі-продажу спірного автомобіля між позивачем та відповідачем не укладався, також не укладався договір між відповідачем та Товарною біржею про придбання автомобіля на користь позивача. А з огляд на викладене, ні доручення видане ОСОБА_2 на право розпоряджатися його автомобілем позивачу та його матері, ні зберігання автомобіля в гаражі по місцю проживання сім’ї позивача, згідно з діючим законодавством України не є правочином, що підтверджує право власності позивача на автомобіль MERSEDES BENZ C 200 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_2, тип ТЗ–легковий  СЕДАН-В.

Таким чином на момент винесення головним державним виконавцем відділу Державної виконачої служби Ватутінського міського управління юстиції Комашко С.І.  19.11.2010 року та 22.12.2010 року постанов про арешт майна відповідача (а.с.18,19), автомобіль цілком правомірно та на законних підставах належав та належить на даний час саме відповідачу ОСОБА_2

Виходячи з наведеного суд вважає за необхідне в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: відділ державної виконавчої служби Ватутінського міського управління юстиції Черкаської області, просте товариство «Гермафлекс Даніель Ховорус», ЧОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»про визнання права власності і звільнення автомобіля з-під арешту  відмовити.

На підставі наведенного, ст.ст. 237-243, 244, 655, 1000 ЦК України, Постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1338 та керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212, 213, 214, 215 ЦПК України суд, -

в и р і ш и в:

в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: відділ державної виконавчої служби Ватутінського міського управління юстиції Черкаської області, просте товариство «Гермафлекс Даніель Ховорус», ЧОД ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»про визнання права власності і звільнення автомобіля з-під арешту –відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Черкаської області через Ватутінський міський суду Черкаської області протягом десяти днів після його проголошення..

Головуючий                                     В.С. Муляр