ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий  господарський  суду  України  в складі колегії

за участю представників сторін:

-          позивача                                ОСОБА_1, ОСОБА_2

-          відповідача                            Шістки В.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 26.04.2006 (суддя Гарник Л. Л.), залишеним без змін постановою від 20.06.2006 колегії суддів Одеського апеляційного господарського суду (у складі головуючого судді Гладишевої Т.Я., суддів Савицького Я.Ф., Лавренюк О.Т.), позовні вимоги  задоволені часткового, стягнуто з ЗАТ “Одеса-чай” на користь СПД - ФО ОСОБА_1 50000 грн. безпідставно отриманих коштів, в решті позову відмовлено.

Судові акти мотивовані тим, що відповідачем не доведено факт здійснення поставки чаю на суму 50000 грн., оскільки передача товару з посиланням на накладну НОМЕР_1, яка не відповідає вимогам нормативних актів щодо змісту документів бухгалтерського обліку, не може вважатися доказом отримання позивачем товару. Також, суди дійшли висновку про відмову позивачу в частині задоволення позову про стягнення з відповідача 18 процентів за користування чужими грошовими коштами, розмір яких складає 9662 грн. 80 коп., оскільки позивачем не доведено існування домовленості сторін щодо розміру нарахованих процентів.

Не погодившись з рішенням та постановою у справі, ЗАТ “Одеса-чай” звернулось з касаційною скаргою, вважаючи, що спірні рішення та постанова у справі прийняті за не повно встановлених обставин справи, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Зокрема, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків внаслідок неврахування виконання відповідачем умов усного договору поставки чаю, що, на думку скаржника, підтверджується накладною НОМЕР_1 з відтиском печатки позивача та письмовими поясненнями колишнього виконуючого обов'язки генерального директора ЗАТ “Одеса-чай”.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, вважає рішення та постанову у справі суду законними і обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу ЗАТ “Одеса-чай” - без задоволення.

Розпорядженням в. о. голови судової палати Вищого господарського суду України від 27.09.2006 №02-12.2/337 склад колегії суддів, яким була прийнята до касаційного провадження касаційна скарга у даній справі, змінено і її розгляд здійснюється у постійному складі колегії суддів: головуючого судді Грейц К.В., суддів Бакуліної С.В., Глос О.І.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами першої  та апеляційної інстанцій встановлено, що 12.02.2004 позивач перерахував відповідачеві 50000 грн. в рахунок наступної поставки чаю. Такі обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи платіжним дорученням НОМЕР_2, в графі „призначення платежу” якого зазначено „Передплата за чай згідно рахунку б/н разом з ПДВ”, а також довідкою Сумської обласної філії АКБ „Укрсоцбанк” НОМЕР_3 про перерахування позивачем на р/р відповідача 50000 грн.

Листом від 07.03.2005 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути попередню оплату в розмірі 50000 грн., оскільки в порушення договірних зобов'язань і вимог Цивільного кодексу України поставка чаю до цього часу не здійснена. Опис вкладення у цінний лист від 07.03.2005 та поштова квитанція НОМЕР_4 підтверджують надсилання цього листа адресатові.

Оскільки відповідач отримані гроші не повернув, позивач вимагає їх повернення згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно набутих з нарахуванням відповідно до ст. 1214 ЦК України 18% річних за 392 дні користування ними в сумі 9662,80 грн.

Задовольняючи позовні вимоги СПД - ФО ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача 50000 грн., як безпідставно отриманих, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про недоведеність факту укладання сторонами в усній формі договору поставки партії товару (чаю), на виконання якого, за твердженням відповідача, позивачем були перераховані грошові кошти і йому на повну суму відвантажено товар.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частина 2 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 206 ЦК України усна форма угоди допускається за умови її виконання під час укладення, тобто характерною ознакою усної угоди є збіг у часі двох стадій її розвитку - виникнення і припинення шляхом виконання дій, що складають зміст угоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Частина 2 ст. 642 цього Кодексу встановлює, що, якщо особа одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З системного аналізу зазначених норм суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку щодо відсутності пропозицій сторін укласти договір купівлі-продажу чаю та відсутності в правовідносинах сторін ознак, притаманних угодам, укладеним в усній формі відповідно до вимог чинного законодавства.

Судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку  представленим відповідачем документам, які, на його думку, засвідчують факт поставки позивачеві чаю „Суданська роза” в рахунок здійсненої передоплати в кількості 2881 кг на суму 50000 грн., а саме, лист позивача від 17.01.2005 та накладна НОМЕР_1, що в порушення  вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку,  затвердженого   наказом   Міністерства   фінансів України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за № 168/704, не містять підпису позивача.

Будь-яких інших і належних бухгалтерських, складських, відвантажувальних документів, які б підтверджували отримання позивачем товару за накладною НОМЕР_1, відповідач на вимогу суду не надав.

Колегія суддів зазначає, що згідно з чинним процесуальним законодавством суд касаційної інстанції не може оцінювати, додатково перевіряти докази. Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції під час здійснення касаційного провадження у справі виходить із кола фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій. Отже, посилання скаржника на підтвердження передачі чаю поясненнями колишнього генерального директора ЗАТ “Одеса-чай” не може бути прийнято до уваги колегією суддів, оскільки встановлення фактичних обставин справи не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції.

Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог СПД - ФО ОСОБА_1  в частині стягнення з відповідача 50000 грн., як безпідставно отриманих коштів, і вважає, що решта доводів скаржника зводиться до намагання надати їм перевагу над фактично встановленими обставинами справи і наявними в ній доказами, однак, не впливає на результат вирішення спору.

Наведене свідчить про те, що під час прийняття рішення та постанови у справі, суди попередніх інстанцій не припустились порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України          

П О С Т А Н О В И В :

          Постанову Одеського апеляційного господарського суду від  20.06.2006 у справі № 1-27/126-05-3306 господарського суду Одеської області залишити без змін, а касаційну скаргу ЗАТ “Одеса-чай” -без задоволення.

Головуючий суддя                                                                      Грейц К.В.

С у д д і                                                                                         Бакуліна С.В.

                                                                                                       Глос О І.