Справа № 2-272/11

РІШЕННЯ

                                                                 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2011 р.

Суворовським районним судом м. Одеси у складі:

головуючого судді - Позняка В.С.

при секретарі –Голованець Н.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні (зал судового засідання №6) в м. Одесі цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк»про визнання кредитного договору та договорів поруки не дійсними,

ВСТАНОВИВ:

          Позивач звернувся до суду з позовом, відповідно до якого просить стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 кредитну заборгованість за кредитним договором № 146 МТ від 14.03.2007 р. 8635, 68 $ доларів США що відповідно з офіційним курсом долара до гривні на 29.10.2009 складає 69151,07 гривень, стягнути з відповідачей судові витрати у розмірі 691,51 грн., витрати на інформаційно- технічне забезпечення 120,00 грн.

          04.06.2010 року. Позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Приморського районного суду м. Одеси з позовом  до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк »відповідно до якого просять визнати недійсними  кредитний договір № 146 від 14.03.2007 р., договори Поруки № 146 МТР, № 146 МТР/1 від 14.03.2007 року. Зобов’язати Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк »прийняти від ОСОБА_3 суму у розмірі 54 859,01 гривень з розстрочкою платежів на 60 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складатиме 914,39 гривень.

          Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси вище вказані справи об’єднані в одне провадження до Суворовського районного суду м. Одеси.
          Представник Позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк »у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, про стягнення у солідарному порядку з відповідачів  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 кредитну заборгованість за кредитним договором № 146 МТ від 14.03.2007 р. 8635, 68 $ доларів США що відповідно з офіційним курсом долара до гривні на 29.10.2009 складає 69151,07 гривень, стягнути з відповідачей судові витрати у розмірі 691,51 грн., витрати на інформаційно- технічне забезпечення 120,00 грн. наполягав на їх задоволенні.

          Представник Відповідачів ОСОБА_5 та Позивачів відповідно об’єднаного позову з підстав зазначених у позові, проти позову про стягнення у солідарному порядку суми заборгованості по кредитному договору № 146 від 14.03.2007 р. заперечував, пояснив, що задоволення  позову не може виключити повністю або частково задоволення об’єднаного позову, а саме визнання недійсним кредитного договору, який суперечить діючому законодавству, оскільки вважає, що первісний позов про стягнення заборгованості у солідарному порядку є безпідставним та необґрунтованим посилаючись на те, що 14 березня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк»та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, текст якого складений ПАТ КБ «Приватбанк»містить положення, які значно погіршили положення Відповідача за позовом ПАТ КБ «Приватбанк»Позивача за об’єднаним позовом Про визнання кредитного договору № 146 від 14.03.2007 р.  недійсним, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме Відповідач Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк », надавши кредит у доларах США порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, статті 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, тому вважає, що використання Відповідачем Публічне акціонерне товариство комерційний банк « Приватбанк »,  долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних пав та обов'язків на шкоду Позичальника), що значно погіршує становище Позивача ОСОБА_3, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) у разі настання певних подій, що дає право для Позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. 
          Представник Відповідача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк »,   у судовому засіданні позов не визнав, поданий Відповідачем пояснив, що Позивач ухиляється від виконання своїх зобов’язань за кредитним договором, згідно якого Позивач отримав споживчий кредит у розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) доларів США зі сплатою 21,% річних терміном погашення по 14 березня 2008 року, а саме в частині погашення кредиту та сплати відсотків за його користування. 
          Заслухавши пояснення представника Позивача ПАТ КБ «Приватбанк»та представника Відповідачів, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовних вимогах ПАТ КБ «Приватбанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором необхідно відмовити, позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк»про визнання кредитного договору та договорів поруки не дійсними, підлягає задоволенню з наступних підстав. 
          Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. 
          Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 
          Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. 
          Судом встановлено, що 14 березня 2007 року між Позивачем та Відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 146МТ.
          Відповідно до пп. 1.1. п.1 кредитного договору Банк зобов'язується надати "Позичальникові" кредитні кошти шляхом перерахування з позикового рахунку на поточний рахунок Позичальника  з „14” березня 2007 року і терміном погашення по „14” березня 2008 року включно у сумі 20 000 $ доларів США ( двадцять тисяч  доларів США 00 центів), на споживчі потреби та в порядку передбачених п.п. 4.1. кредитного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 21% річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та зі сплатою: комісії за обслуговування кредиту 2% від суми кредиту, що сплачується щомісяця На підставі п.п. 1.1. п.1. кредитного договору Позивачем отримані кошти в розмірі 20 000 $ доларів США ( двадцять тисяч  доларів США 00 центів),  що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ складає 101 000 гривень ( сто одна тисяча гривень, 00 копійок) про що не заперечується представником Позивача та представником Відповідача в судовому засіданні. 
          Відповідно інформації по кредиту, наданої у судове засідання представником Відповідача, Позивачем було сплачено по погашенню кредиту суму у розмірі 6 444,98 доларів США ( шість тисяч чотириста сорок чотири доларів США 98 центів), що в еквіваленті згідно наданої Відповідачем інформації по кредиту складає 46 140,99  гривень (сорок шість тисяч сто сорок гривень 99 копійок). 
          У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України. 
          Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. 
          Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов’язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. 
          Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов'язань грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. 
          Відповідно до ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України. 
          Згідно Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п. 1 ст. 3, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. 
          У відповідності з підпунктами "а", "в" та "е" підпункту 6.1. та підпунктів 6.2, Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 р. № 200, фізичні особи –резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: 
- сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; 
- сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; 
- оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. 
          Згідно підпункту 6.3. пункту 6 зазначених Правил ф ізичні особи, а також юридичні особи –резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. 
          Відповідно до підпункту 7.1. пункту 7 означених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти - суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. 
          Таким чином використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. 
          Відповідно до п. 1 ст. 5 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. 
          Згідно п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. 
          Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. 
          Згідно п.5 ст. 5 Декрету НБУ одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. 
          При розгляді судової справи Відповідачем не було надано доказів, щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Таким чином, Суд приходить до висновку, що при наданні Відповідачем та отриманні Позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення Позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає , що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України –гривні; статтю 3 Закону України № 2346-III „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ”, яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України; статті 6,7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, які чітко встановлюють випадки використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю 3 Декрету Кабінету міністрів України від 19.02.1993р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. 
          Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність –це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). 
          Отже подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України –принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в долларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Відповідач перекладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на Позивача –позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України.           Таким чином, використання Відповідачем доллара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для Позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. 
          Таким чином, суд вважає, що об’еднаний позов ОСОБА_3 ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк »  про визнання недійсним кредитного договору  № 146 МТ від 14 березня 2007 року та укладених 14 березня 2007 р., між ОСОБА_1 ОСОБА_2 та Відповідачем Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк » договорів поруки, в якості забезпечення виконання зобов’язання за зазначеним кредитним договором підлягає задоволенню в повному обсязі. У відповідності із ст. 216 ЦК України , кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. 
                Враховуючи викладене, керуючись ст. 99 Конституції України, ст. 5, п. 5 ст.18 Закону України „Про захист прав споживачів”, ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 3 Закону України № 2346-III „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ”, ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, ст. ст. 203, 215, 216, ч. 2 ст. 192, ч. 1 ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України, абз. 2 та 4 ст. 17 Закону України „Про іпотеку”, ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, - 

ВИРІШИВ:

          В позовних вимогах ПАТ КБ «Приватбанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованності за кредитним договором –відмовити.             

          Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк»про визнання кредитного договору та договорів поруки не дійсними - задовольнити.

            Визнати недійсним кредитний Договір про надання споживчого кредиту №146 МТ, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк» 14.03.2007року.

          Визнати недійсним договір поруки про надання споживчого кредиту№146МТР, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк»14.03.2007року.

          Визнати недійсним договір поруки про надання споживчого кредиту №146МТР/1, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк»14.03.2007року.

          Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Суворовській районний суд м. Одеси шляхом подання апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення.   

          СУДДЯ: