Справа № 2-1052/11

РІШЕННЯ

Іменем України

14 березня 2011р. Ленінський районний суд м. Луганська у складі:

головуючого –судді Масенко Д.Є.

при секретарі –Філатовій Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КП «Стандарт-Луганськ»про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

встановив:

          20 липня 2010р. позивач звернулась до суду з позовом до відповідача та просила стягнути на її користь заборгованість із заробітної плати в сумі 2807,59гр., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01.06.2010р. по 20.07.2010р. в сумі 2947,50гр. та відшкодувати моральну шкоду в сумі 2000гр.

          У позовній заяві від 17.11.2010р. позивач збільшила розмір позовних вимог в частині середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та просила стягнути на її користь 6956,10гр. за період з 01.06.2010р. по 17.11.2010р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила наступне. 16 червня 2009 року її  було прийнято на посаду інженера 1 категорії БУ - 1 в КП «Стандарт - Луганськ». У зв'язку з систематичною затримкою виплати заробітної плати нею було прийняте рішення про звільнення за власним бажанням. 31 травня 2010 року вона звільнилася з роботи з підстав передбачених ст. 38 КЗпП України. На день звільнення з роботи остаточного розрахунку з нею проведено не було, не булу виплачено заробітну плату, заборгованість по якій складає 2807 грн. 59 коп.

На неодноразові звернення до бухгалтерії відповідача, щодо виплати заборгованості вона отримувала відмову з посиланням на те, що відсутні грошові кошти.

Крім того позивач вважає, що в результаті протиправних дій відповідача вона зазнала
моральні страждання, які полягають у наступному.

На її утриманні знаходиться неповнолітній син (1995 року народження), який за станом свого здоров'я потребує санаторного оздоровлення у зв'язку з кістково - хрящовими проблемами, однак у зв'язку з протиправними діями відповідача вона не в змозі була виконати свій батьківський обов'язок, щодо належного піклування за станом здоров'я сина та забезпечення його та себе навіть мінімальним обсягом необхідних харчових продуктів та лікарських засобів. У зв'язку з вищезазначеними обставинами, за час безрезультатних спроб отримати належну заробітну плату їй довелось фізично і психологічно переживати всі пов'язані з цим неприємності, оскільки відповідач своїми незаконними діями протягом тривалого часу обмежував її права, відмовляв в задоволенні законних вимог, перешкоджав в здійсненні законних конституційних прав і свобод, порушив плани щодо особистого і суспільного життя.

Також, дії відповідача завдали моральної шкоди, що виражена в посяганні на природні і невід'ємні, гарантовані Конституцією України, особисті права і свободи як людини і громадянина.

Крім того, внаслідок неправомірних дій відповідача у неї в період тривалого часу з'явилися головні болі, безсоння, що раніше ніколи не було їй притаманне, порушився нормальний спосіб життя і відпочинку, відбулася втрата засобів забезпечення сім'ї, погіршали батьківські взаємини в спілкуванні з неповнолітнім сином у зв'язку з чим відбулася втрата авторитету у друзів і сусідів за місцем проживання з припиненням з деякими з них стосунків.

Разом з цим вона  втратила можливість удосконалювати свою ділову кваліфікацію для подальшого працевлаштування за фахом, потрапила в розряд неплатників за комунальні послуги, вимушена була витрачати свій вільний час для захисту своїх конституційних прав, а не для піклування за сином чи пошуком нової роботи.

У зв'язку з викладеним відновлення порушених прав вимагає додаткових фізичних і моральних зусиль. Порушені відповідачем її законні, гарантовані Конституцією України та Законами України права і свободи і понесені у зв'язку з цим фізичні, психологічні і моральні збитки вимагають тривалого часу для налагодження і відновлення. З урахуванням ринкової економіки держави і матеріально-фінансових стосунків в суспільстві відновлення її порушених прав і свобод, іміджу і дружніх взаємин у сім’ї, а також звичного способу життя, відпочинку і лікування, поваги сина, відчуття громадянина держави, де правлять закон і порядок вимагає значних матеріальних витрат та моральних зусиль.

          В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав відповідні пояснення.

          Відповідача надав суду письмові заперечення проти позову, в судове засідання свого представника не направив, про час, дату та місце розгляду справи  був повідомлений належним чином.

          У своїх запереченнях відповідач зазначив, що позовні вимоги визнає частково, а саме суму боргу по заробітній платі 2 807грн.59коп., іншу частину позову КП «Стандарт-Луганськ»не визнає з наступних підстав.

30.05.2010року позивач звільнилась с підприємства згідно ст.38 КЗОТ України, одразу отримавши трудову книжку, про що свідчить запис у особовій картці, а також запис у «Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них».Тобто позивачка могла працевлаштуватись цього ж дня, а згідно ст. 117 ч.3 КЗпП України у випадках, якщо звільнений робітник до повного розрахунку влаштується на іншу роботу, розмір компенсації зменшується на суму заробітної плати отриманої у новому місті роботи.

Починаючи с 20.07.2010р. КП «Стандарт-Луганськ»виплатило заборгованість по заробітній платі за травень місяць усім робітникам, окрім ОСОБА_1 тому що вона не  з'являлась в КП «Стандарт-Луганськ», та уникала телефонних дзвінків, навмисно відтягуючи час.

В частині позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди відповідач також на згоден з позовом з підстав необґрунтованості.

          Вислухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

          Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 у період з 16.06.2009р. по 31 травня 2010 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах та звільнилась з підстав передбачених ст. 38 КЗпП України. На день звільнення з роботи остаточного розрахунку з нею проведено не було, заборгованість по заробітній платі складає 2807 грн. 59 коп. Зазначені обставини визнаються сторонами та не потребують доказування відповідно до положень ч.1 ст. 61 ЦПК України.

          В судовому засіданні також встановлено, що з дня звільнення позивача 31.05.2010р. по 20.07.2010р. заборгованість із заробітної плати їй не виплачена, що підтверджується довідкою (а.с.6), платіжною відомістю (а.с.30) та видатковим касовим ордером (а.с.31).

          Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум,  що належать йому від підприємства,  установи,  організації,  провадиться  в  день звільнення.  Якщо працівник в  день  звільнення  не  працював,  то зазначені  суми  мають  бути  виплачені  не пізніше наступного дня після пред'явлення  звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі  спору  про  розмір  сум,  належних  працівникові  при звільненні,  власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк  виплатити  не  оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника  або уповноваженого  ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності  спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки  по  день  фактичного розрахунку.

При наявності  спору   про   розміри   належних   звільненому працівникові  сум  власник  або  уповноважений  ним  орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково,  то  розмір  відшкодування  за  час  затримки визначає орган,  який виносить рішення по суті спору.

          Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення на її користь з відповідача заборгованості із заробітної плати в сумі 2807,59гр та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.06.2010р. по 20.07.2010р. в сумі 2947,50гр.

          Посилання відповідача на ті обставини, що позивач в день звільнення отримала трудову книжку та мала можливість працевлаштуватись, тому суму середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідно розраховувати з урахуванням цих обставин, судом до уваги не приймаються, оскільки цей висновок зроблено на припущеннях, що є порушенням вимог ст.60 ЦПК України. Крім того, відповідачем не надано суду жодного доказу того, що ним були виконані положення ст.ст. 116,117 КЗпП України при звільнення позивача.

          Разом з цим суд не може погодитись з вимогами позивача в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку у період з 01.06.2010р. по 17.11.2010р. в сумі 6 956,10гр., оскільки відсутні підстави вважати, що за період з 20.07.2010р. по 17.11.2010р. заборгованість із заробітної плати не погашена у зв’язку з протиправними діями відповідача. Відповідні положення містяться у постанові пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якою передбачено обов’язок роботодавця довести відсутність своєї вини в цьому. Так, з платіжної відомості за травень 2010р. (а.с.30) та видаткового касового ордеру від 20.07.2010р.(а.с.31) вбачається, що позивач міг отримати заробітну плату це 20.07.2010р., разом з іншими працівниками, які її отримали, однак не зробив цього, як не зробив цього і після отримання ним листа відповідача від 27.01.2011р.Також, представником позивача в судовому засіданні повідомлено, що позивач після звернення до суду 20.07.2010р. до відповідача не звертався.

          Що стосується позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, суд вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з тих підстав, що такий вид відповідальності відповідача не був передбачений при укладанні трудової угоди з позивачем.

Керуючись ст.ст.116,117 КЗпП України, постановою Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 –задовольнити частково.

Стягнути з КП «Стандарт-Луганськ»на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати 2 807,59гр., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 2 947,50гр.

В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити  за необґрунтованістю.

Рішення в частині стягнення заборгованості із заробітної плати за один місяць - допустити до негайного виконання.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Головуючий: