Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м      У к р а ї н и

2-263/11

27.07.2011 р. Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

            головуючого судді                                                   Маймур Г.Я.

          за участю секретаря                                                   Богатирьової Д.І.

                                            позивача                                                              ОСОБА_1

                    представника позивача                                                              ОСОБА_2

                                     відповідачки                                                              ОСОБА_3

              представника відповідачки                                                             ОСОБА_4

     розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог Обслуговуючий кооператив «Житлово –будівельний кооператив №301 та ОСОБА_5 про вселення і виділення в користування кімнати та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи без самостійних вимог ОСОБА_6 та обслуговуючий кооператив «Житлово –будівельний кооператив №301»про визнання права власності на квартиру, визнання відсутності права власності на 1\2 квартири та зобо»язання  передати 3630 грн,  суд –

В С Т А Н О В И В:

     29 квітня 2010р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог обслуговуючий кооператив «Житлово –будівельний кооператив №301»та ОСОБА_6  про вселення.

    З урахуванням уточнених позовних вимог від 7 жовтня 2010р. позивач обґрунтував свої позовні вимоги тим, що рішенням виконкому міськради народних депутатів м.Дніпропетровська від 23 квітня 1980р. він був включений до списку членів ЖБК №301.

    Відповідно до названого списку 15 липня 1981р. йому було видано житловий ордер №2213 на право зайняття 2 –х кімнатної квартири АДРЕСА_1, житловою площею 28,2 кв.м.

    Пізніше у спірну квартиру був прописаний він і його дружина - відповідачка по справі ОСОБА_3

    У січні 1994р. було виплачено усі кооперативні платежі за квартиру, квартира була викуплена з кооперативу і стала приватною власністю. Це підтверджується реєстраційним свідоцтвом МБТІ, в якому міститься дані про викуп квартири і її реєстрацію як його приватна власність за реєстром № 65 від 9 лютого 1994р, копія якого є в матеріалах справи.

    Враховуючи, що квартира була придбана під час шлюбу з відповідачкою і є їхньою спільною сумісною власністю і вони повинні володіти та користуватися квартирою спільно, узгоджено, не порушуючи прав одне одного. Однак, відповідачка протиправно порушує його законні права володіння, користування і розпорядження квартирою, не пускаючи його в квартиру.

    На теперішній час він перебуває на пенсії і отримує 1300 грн. щомісячно і з врахуванням зростаючих цін на всі речі і продукти харчування, ліки і плату за житло, не має можливості придбати житлову площу для проживання за наймом. Він хоче проживати на своїй житловій площі.

    Спірна квартира складається з двох окремих житлових кімнат: площею 15,8 кв.м., та 12,4 кв.м., кухні площею 7,5 кв.м., коридору площею 7,4 кв.м., ванної кімнати площею 2,7 кв.м., туалету площею 1,2 кв.м., кладових площами 0,5 і 0,3 кв.м., житловою площею 28,2 кв.м., загальною площею 49,5 кв.м. Також є лоджія, до якої ведуть двері із малої кімнати. Квартира розташована на другому поверсі 9-ти поверхового панельного будинку. План квартири, її технічна характеристика підтверджується технічним паспортом на квартиру, яка є в матеріалах справи.

    Беручи до уваги, що відповідачка позбавляє його законного права користування квартирою, яка належить йому як сумісна власність, він змушений звернутися за захистом своїх прав до суду і просить виділити йому в користування  кімнату площею 12,4 кв.м., відповідачці кімнату площею 15,8 кв.м. Враховуючи, що відповідачці відійде більша кімната, мені в порядку компенсації виділити лоджію, а коридор, кладові, ванну, туалет і кухню залишити в загальному користуванні.

    За період шлюбу з відповідачкою вони придбали у 1985р. у приватної особи піддержаний автомобіль ВАЗ 21051, яким відповідачка може користуватися. Ніякого гаражу у його у власності немає, що підтверджується довідкою МБТІ. А металевий гараж, який він купив за 100 руб, у липні 1986р. зі згоди відповідачки, обміняв на магнітофон і може його передати відповідачці.

         Позивач просив задовольнити його позовні вимоги.

         2 вересня 2010р. ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічними  позовними вимогами до ОСОБА_1 посилаючись на те, що питання спільної сумісної власності між ними було вирішено ще у жовтні 1992 р. при оформленні їхнього розлучення.

          25 серпня 1979 р. між нею та ОСОБА_1 було укладено шлюб.  Від сумісного життя у шлюбі у них 8 лютого 1989 р.  народився син ОСОБА_6

   Проживаючи у шлюбі з ОСОБА_1 з серпня 1979р. по жовтень 1992р. ними було набуто майно, яке належало їм на праві спільної сумісної власності, це: двокімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; автомобіль ВАЗ 2105 красного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 (придбаний на гроші її батьків); залізний гараж з місцем та недобудований капітальний гараж, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2

   Коли їхньому сину ОСОБА_6 було 2,5 роки ОСОБА_1 покинув сім'ю та перейшов на постійне місце проживання до громадянки ОСОБА_8, яка проживала у квартирі 156 того ж будинку АДРЕСА_1, з якою досі проживає у цивільному шлюбі.

   У жовтні 1992р. ОСОБА_1 за взаємною згодою забрав собі автомобіль ВАЗ 2105 красного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1, вартість якого на час розподілу майна складала 8 200руб, недобудований капітальний гараж та залізний гараж з місцем, який потім продав, залишивши її з малолітнім сином у двокімнатній квартирі, вартість якої на той час складала 6 500руб. Подальшої участі в утриманні квартири ОСОБА_1 не приймав та взяв у неї в борг гроші 400долларів США, які не повернув.

   На сьогоднішній день у двокімнатній квартирі проживає вона та її син ОСОБА_6

   Близько 20 років ОСОБА_1 не спілкувався із колишньою сім'єю.

   Для вимог  про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлено трирічний строк позовної давності. Вона вважає що розподіл спільної сумісної власності з ОСОБА_1 пройшов ще у 1992р, що майно поділене  з ним  і ніяких спорів між ними не існує. Вона не займалася переоформленням документів, так як не було ані часу ані грошей.

   Посилання ОСОБА_1 на те що він один був власником двокімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 є некоректним та помилковим оскільки на час отримання ордеру на кооперативну квартиру він вже був у шлюбі з нею і у неї є всі квитанції які підтверджують внесення  плати за утримання житла та комунальних платежів.

    ОСОБА_1 не попередивши її та сина, у добровільному порядку, сплатив їхню заборгованість за комунальні послуги у сумі 3 630грн. Оскільки він для неї більш ніж двадцять років вже чужа людина, вважає приймати від нього яку-небудь допомогу, навіть грошову, неприйнятною, тому просить суд ухвалити рішення яким, зобов'язати ОСОБА_1 прийняти від неї гроші в сумі 3 630грн.

    В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, а зустрічні позовні вимоги відповідача не визнали. При цьому позивач стверджував, що відпрацював за квартиру 26 років, батьки йому дали гроші 10тис.руб на кооперативну квартиру, він отримав ордер і продовжував сплачувати внески. Він постійно ОСОБА_3передавав гроші для оплати внесків, так як вона спочатку не працювала, а потім у неї не було коштів. Пішов із сім»ї він в квітні 1993р, оскільки відповідачка зраджувала і неодноразово пропонував розміняти спірну квартиру, але вона не погоджувалась ані на які варіанти і сама їх не шукала. Гаражі реалізували разом, автомобіль відповідачка передала йому, оскільки він їй не потрібен. На сьогоднішній день він хворіє, переніс інсульт і йому потрібне житло.  

   Відповідачка та представник відповідача в судовому засіданні позов не визнали, підтримали зустрічні позовні вимоги, посилаючись на те, що питання про розподіл спільної сумісної власності було вирішено  ще у 1992р, оскільки позивачу передано автомобіль і два гаража.

   Третя особа ОСОБА_6 просив розглядати справу за його відсутності, проти позову заперечував,  зустрічний позов матері ОСОБА_3 підтримав.  

   Представник третьої особи із ЖБК № 301 підтримувала зустрічний позов відповідачки і пояснила, що членом ЖБК-301 є позивач, але розподіл квартири неможливий. Окрім того, позивач залишив квартиру відповідачці.

   ОСОБА_9 виключена із числа учасників по справі, оскільки не зареєстрована в спірній квартирі і не проживає там.

   Вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідків і дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позов про вселення позивача та про усунення перешкод в користуванні житлом підлягає задоволенню, в позові про виділення кімнати необхідно йому відмовити,  зустрічний позов - задовольнити частково, а саме: визнати за ОСОБА_3  право власності на 1\2 частки спірної квартири, а в іншій частині зустрічного позову необхідно відмовити з наступних підстав.

    Встановлено, що з 25 серпня 1979р. сторони знаходились в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська 8 вересня 1992р. (т.1 а.с. 55,154). Від шлюбу у них є син ОСОБА_6  ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований і проживає в спірній квартирі.     

    Відповідно до ч. 1 ст.383 ЦК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання.

       У судовому засіданні встановлено, що 15 липня 1981р. ОСОБА_1, як члену ЖБК-301 був виданий житловий ордер №2213 на право зайняття 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_1  загальною площею 49,5 м.кв.     Відповідачка чинить перешкоди позивачу в користуванні житлом. Згідно ордеру позивач має право  займати спірну квартиру із 2-х кімнат, а тому підлягає вселеню і перешкоди відповідачка зобов»язана усунути.

    Із матеріалів справи вбачається, що в 1994р. сторонами було завершено виплату усіх кооперативних внесків за квартиру, тобто зазначена квартира стала сумісною приватною власністю сторін по 1\2 частці. Суд вважає, що сторони сплатили внески за квартиру під час проживання в шлюбі і мають рівні права.

    Реєстраційним посвідченням на кооперативну квартиру №186 житловою площею 28,1 кв.м, житлового будинку АДРЕСА_1 БТІ посвідчує ,що зазначена квартира зареєстрована в цілому за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі довідки ЖБК №301 від 20.01.1994р.про виплату квартири та занесено в реєстрову книгу №25 за реєстровим номером 65 від 9.02.1994р. (т.1 а.с. 14).

    В зазначеній квартирі зареєстровані сторони та їхній син ОСОБА_6, а фактично проживають - відповідачка та син.

     В квітні 1993р. із-за неприязних стосунків позивач пішов із сім’ї і відповідачка без підставно чинить перешкоди в користуванні квартирою.

     Суд вважає за необхідне вселити позивача в спірну квартиру, оскільки він також є її власником та зареєстрований в ній у встановленому порядку.

     Відповідачка в судовому засіданні визнавала, що чинить перешкоди позивачу в користуванні житлом, оскільки не бажає, щоб він вселявся і вважає, що у нього немає права на житло в спірній квартирі.

   Згідно ч. 4 ст. 156 ЦК України припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє права користування займаним приміщенням.

   Статею 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна,  що є у спільній  сумісній  власності,
володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

    Судом встановлено, що сторони придбали спірну квартиру під час шлюбу і це є їхня сумісна власність. Позивач проти цього не заперечував, тобто визнав в судовому засіданні, що 1\2 зазначеної квартири належить відповідачці, його колишній дружині на підставі  ст.ст.22, 28 КпШС України.

     Ці обставини частково підтверджені поясненнями сторін, представника третьої особи та письмовими доказами: копіями паспортів, згідно яких сторони зареєстровані у спірній квартирі, ордеру на ім.»я позивача, реєстраційного посвідчення та довідками ЖСК №301 про виплату сторонами внесків.       

     Суд вважає, що розподілу майна між сторонами після розлучення не було, оскільки про це немає доказів, лише поясненя відповідачки.

    Ствердження відповідачки про домовленість із позивачем про розподіл сумісно нажитого майна нічим не підтверджено. Позивач категорично заперечував проти наявності такої домовленості.

     Пояснення свідків: рідної сестри відповідачки ОСОБА_10 та подруг і сусідів ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_13 і ОСОБА_14 про розподіл сумісно нажитого майна між сторонами, суд не приймає до уваги, оскільки їм не відомі фактичні обставини, вони не були присутні при домовленості сторін, а поясненя дали зі слів відповідачки. Окрім того, суд вважає, що ці свідки є заінтересованими по справі: ОСОБА_10 –рідна сестра, а всі інші свідки є подругами та сусідами позивачки.                    

   Зустрічні позовні вимоги про визнання відсутності у позивача права власності на спірну квартиру  та про зобов’язання передати йому 3630грн. не основані на законі та не підлягають задоволенню.

     Що стосується строку давності, то він не може бути застосований за таких обставин відносно власника квартири.  

      Судові витрати позивач просив не стягувати.  

Керуючись ст.ст.369, 383, 405 ЦК України, ч.4 ст.156 ЖК України, ст.ст.10,11, 57-64, 209,

214, 215 ЦПК, України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 про вселення в квартиру задовольнити.

Вселити ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 у позові до ОСОБА_3 про виділення в  користування у квартирі АДРЕСА_1 кімнати площею 12,4 кв.м. і лоджії площею 6кв.м. та залишення в загальному користуванні кухні, коридора, кладової, ванни, туалету –відмовити.

ОСОБА_3 у зустрічному позові до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, визнання відсутності права власності на 1\2 квартири  та зобов’язання передати 3630грн.–відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в Апеляційний суд Дніпропетровської обл. через Самарський районний суд м.Дніпропетровська в десяти денний строк з дня його проголошення.    

       Г О Л О В У Ю Ч И Й      С У Д Д Я  :