Справа № 2а-625/2011

                                                                                                                  Категорія 10.3.1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

10 травня 2011 року

Біловодський районний суд  Луганської області  у складі:

Головуючого судді:                                     Ткаченко О.Д.  

розглянувши у скороченому  провадженні  адміністративну справу за  адміністративним позовом гр. ОСОБА_1 на дії управління Пенсійного Фонду в Біловодському районі Луганської області з вимогою про визнання бездіяльності незаконною та зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за час з 15.10.2010 року, -

ВСТАНОВИВ:

15.04.2011 року вищевказаний позивач звернувся з адміністративним позовом до відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі Луганської області в якому зазначив, що він має правовий статус „дитини війни”, відповідачем йому не доплачувалося підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ”, тому він просить суд визнати бездіяльність відповідача незаконною та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за час, вказаний у позові, виходячи з того, що з 01.10.2010 року прожитковий мінімуму для осіб, які втратили працездатність, мав враховуватися в сумі по 723  гривень щомісячно, з 01.01.2011 року –750 гривень, а з 01.04.2011 року –764 гривень.

Позивач звернувся з клопотанням про проведення слухання справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, надав суду письмове клопотання про розгляд  справи за відсутності представника, посилався на те, що надає свої подані письмові заперечення, де просить суд відмовити в задоволенні позову, мотивуючи свої доводи відсутністю законодавчого врегулювання цього питання та про застосування у 2010 році та з січня 2011 року при виплаті пенсій пенсіонерові - дитині війни розміру підвищення до пенсії в сумах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»і фактичне отримання позивачем доплати до пенсії у розмірі 49 грн. 80 коп., визначеного на підставі вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України.

          Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 3 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” чітко окреслено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно - правовими актами.

До того ж, стаття 11 визначає, що посадові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства про соціальний захист дітей війни, несуть відповідальність згідно з законом.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визначається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Окрім того, п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя ” передбачає у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Системний аналіз цих законодавчих актів свідчить про те, що законами України саме на суб’єкт владних повноважень покладено безпосередній обов’язок їх виконувати,  бо саме ч. 2 ст. 71 КАС України покладає обов’язок саме на суб’єкта владних повноважень довести правомірність, а значить і своєчасність свого рішення, дії чи бездіяльності.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний Фонд України, та який діє через свої місцеві органи, відповідач не вчинив жодної дії для нарахування коштів та їх повної виплати дитині війни відповідно норм закону, за таких обставин суд вважає, що відповідач відповідно положень ч.2 ст. 5 КАС України, за якою провадження в адміністративних справах здійснюється  відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляді і вирішення справи - з 15.10.2010 року не виконав своїх повноважень без поважних причин. Тому посилання на відсутність законодавчого врегулювання цього питання є безпідставним.  

Судом встановлено, що позивач за цією справою є особою, яка підпадає під категорію «діти війни», що підтверджується пенсійним посвідченням №НОМЕР_1, та якому не в повному обсязі  нараховано та сплачено соціальну допомогу як дитині війни (йому за даними заперечень щомісячно сплачувалось з жовтня 2010 року по 49,80 гривень).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд вважає за необхідне визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Біловодському районі  Луганської області щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії за час з 15.10.2010 року як дитині війни у визначеному законом розмірі, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки зазначена бездіяльність порушує права та інтереси позивача. Але позовні вимоги підлягають задоволенню з врахуванням вже здійсненої виплати, що в цілому становить для стягнення залишок від різниці з щомісячно недоплаченої допомоги. За 2011 рік –виходячи з нового розміру прожиткового мінімуму, встановленому Законом України від 23.12.2003 року «Про Державний бюджет на 2011 рік».

Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, який був встановлений Законом України № 2154 від 27 квітня 2010 року «Про державний бюджет України на 2010 рік»,  та який набрав чинності 30 квітня 2010 року, становив  з 01.10.2010 року - 723 гривні. Законом України «Про державний бюджет України на 2011 рік»від 23.12.2010 року № 2857-У1, який набрав чинності з 01.01.2011 року, за ст. 21 встановлено прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць у розмірі з 01 січня 2011 року для осіб, які втратили працездатність –750 гривень,  а з 01 квітня 2011 року –764 гривні.

Відповідно  до принципу верховенства права, державою визначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою цінністю ( ст. 1, ч. 1 ст. 3 Конституції), за ст. 48 Конституції закріплено право на достатній життєвий рівень, у 2005 році Україною ратифіковано Європейську соціальну хартію.

 Згідно рішення Конституційного суду України від 17.02.2010 року № 6-рп ( справа № 1-8/2010) зазначено, що Конституційний Суд України, виходить з того, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, і в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання (частина третя статті 113, частина перша статті 117 Основного Закону України). До того ж Кабінет Міністрів України, керуючись у своїй діяльності законами при врегулюванні у своїх актах відповідних питань, не може змінювати, доповнювати чи розширювати зміст цих законів (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 жовтня 2009 N 28-рп/2009).

Незважаючи на ратифікацію норми міжнародного права, відповідно до ст. 52 Закону України від 27.04.2010 року № 2154 «Про Державний бюджет на 2010 рік»визначено, що розміри державних соціальних гарантій на 2010 рік , що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим законом  та нормативно - правовими актами Кабінету Міністрів України. Але відповідно пізніше прийнятого рішення Конституційного суду № 1-31( № 14-рп/2010) від 20.05.2010 року констатовано, що делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади законом не передбачено, тому, конституційно закріпивши статус соціальної держави, держава зобов’язалася проводити діяльність, направлену на забезпечення певного рівня добробуту своїх громадян, підтримку соціально незахищених верств населення і встановлення у суспільстві соціальної справедливості, встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою  конституційного права на соціальний захист, а тому  вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами (ст. 1,6,19,22,64 ч.1 Конституції України), а не скасовуватись або звужуватись на підставі підзаконних актів.

У зв’язку з чим суд вважає доводи відповідача, викладені в запереченні до позову, стосовно відсутності у них прав на донарахування не сплаченої у повному обсязі грошової допомоги, не об’єктивними, та такими, що порушують права позивача на допомогу, гарантовану Конституцією України та законом України .

Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

          Керуючись ст. ст. 2, 5,18, 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.22,55 Конституції України, ст.6 Закону України  № 2195 -1У від 18 листопада 2004 року  «Про соціальний захист дітей війни», суд –

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги гр. ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Біловодському районі Луганської області щодо невиплати підвищення до пенсії позивачу  гр. ОСОБА_1 у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом за відповідний період,  у період з  15.10.2010 року по 31.12.2010 року, також з 01.01.2011 року (з урахуванням здійснених виплат).

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Біловодському районі здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії позивачу гр. ОСОБА_1 у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом за 2010 рік, та з січня 2011 року, як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 15.10.2010 року по 31.12.2010 року та з 01.01.2011 року (з урахуванням здійснених виплат).

Стягнути з Державного бюджету України на користь вищевказаного позивача 3,40 гривень судових витрат у справі.

          Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Біловодський районний суд Луганської області шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.

          Суддя:                                                                               О.Д.Ткаченко.