Справа  № 2-а-3327/11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

15 липня 2011 року  ,  о 12 год. 35 хв. суддя Бобринецького районного суду Кіровоградської області Адаменко І.М., розглянувши  у скороченому провадженні  в м. Бобринець Кіровоградської області  в залі судових засідань Бобринецького районного суду Кіровоградської області справу за  адміністративним позовом  ОСОБА_1  до управління Пенсійного фонду України в Бобринецькому районі Кіровоградської області про визнання дій неправомірними управління Пенсійного Фонду України у Бобринецькому районі та зобов’язання  управління Пенсійного фонду України в Бобринецькому районі Кіровоградської області здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії у відповідності із статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,-

В С Т А Н О В И В:

          Позивачка  звернулася  до суду з позовними вимогами до управління Пенсійного фонду в Бобринецькому районі про визнання дій неправомірними та зобов’язання управління пенсійного фонду України в Бобринецькому районі Кіровоградської області  здійснити перерахунок та виплату підвищення до пенсії у відповідності із статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період  з 01.01.2011р. по 01.07.2011 року,  обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що є пенсіонеркою  та має статус "дитини війни", тому у відповідності до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на щомісячну соціальну державну допомогу у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, яку відповідач не нараховував належним чином у відповідності до вимог Закону.

          Ухвалою Бобринецького районного суду Кіровоградської області  від 01.07.2011р. прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито скорочене провадження.

          Згідно заперечення відповідача встановлено, що на 2010-2011рр.не передбачено коштів для проведення виплат підвищення до пенсії, у зв’язку з чим Управління Пенсійного Фонду не мало змоги здійснити виплату даного підвищення.

          Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, приходжу  до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню  з наступних підстав.

          Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.   

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.          

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          За змістом ч.1 ст. 58 Закону України "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування" Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для   її   виплати,   забезпечує  своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням  коштів  Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних  активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

          З матеріалів справи вбачається, що позивач – ОСОБА_1,  ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має статус дитини війни, вказані обставини підтверджуються також  відміткою в пенсійному посвідчені, виданого на ім’я  позивачки.

За правилами ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

          Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.   

       При цьому статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Однак, вважаю за можливе застосувати саме частину 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Також вважаю, за необхідне застосувати дану норму Закону, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою названої статті мінімального розміру пенсії за віком.

             Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для «дітей війни»є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є «дітьми війни». Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації Конституційного права громадян, які є «дітьми війни», на соціальний захист.   

          Законом  України “Про Державний бюджет на 2008 рік”, а саме  п.2 ч.41 ст.85 було  внесено зміни до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та визначено, що на 2008 рік щомісячна соціальна допомога виплачується в розмірі надбавки встановленої для учасників війни.

          Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року  вищезазначені зміни визнані неконституційними та втратили чинність з дня їх ухвалення.

          Рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов’язковим  до виконання на території України та відповідно до ст.73 Закону України “Про Конституційний Суд України” у  разі, якщо акти  або  їх  окремі  положення  визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони  оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

          Таким чином, після прийняття вищезазначених рішень Конституційного Суду України, а також враховуючи те, що дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не зупинялася на 2010 рік та 2011 рік та не передбачалось обмежень щодо застосування положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідач повинен був здійснити перерахунок пенсії позивачу у розмірах, передбачених ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", відповідно з 01.01.2011р..

          Встановлені обставини дають підставу зробити висновок про те, що з 01.01.2011р. право позивача на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", було обмежено відповідачем, який незаконно не здійснив відповідний перерахунок та виплату пенсії у відповідності до зазначеної норми Закону без належних для цього правових підстав, а тому  приходжу до висновку, що  бездіяльність  відповідача по справі управління Пенсійного фонду України у Бобринецькому районі, щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” є незаконною.

          При цьому суд виходить з того, що на спірні у цій справі правовідносини не розповсюджується правило, за яким судова постанова не може стосуватися дій, які ще не розпочалися, оскільки існують усі юридичні умови для їх вчинення відповідачем. Так, предметом позову у цій справі є бездіяльність суб’єкта владних повноважень, яка пов’язана з щомісячними соціальними виплатами позивачу, як дитині війни. На момент  розгляду справи відносини між позивачем та відповідачем  ще не завершилися, нарахування підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідачем проводиться на підставі розпорядження, в якому зазначається основний розмір нарахованої пенсії за віком, виходячи із заробітку та стажу позивача, надалі нараховуються певні надбавки, на які має право позивач, у тому числі і підвищення до пенсії, як дитині війни.

          Вказане свідчить про те, що дії відповідача щодо нарахування позивачу довічно підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі, меншому ніж 30% мінімальної пенсії за віком, тобто, з порушенням положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»є неправомірними.

З огляду на те, що пенсія за віком позивачу призначена довічно, підвищення до пенсії, як дитині війни, також відповідачем позивачу призначалось довічно, змін до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»на законодавчому рівні не вносилось, соціальний статус особи не змінився, тому відсутні будь-які підстави обмежувати строк нарахування та виплати підвищення до пенсії у розмірах, передбачених ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Отже виходячи з вищенаведеного та ч.2.ст.19 Конституції України, суд вважає, що суд, зобов’язаний з метою повного захисту прав позивача, відповідно ст.11 КАС України вийти за межі позову, та не  визначати в судовому рішенні кінцеву дату виплати позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

          За таких обставин, порушені права підлягають усуненню шляхом зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» починаючи  з 01.01.2011р.  з урахуванням раніше виплачених сум до внесення законодавцем в редакцію ст.6 Закону відповідних змін.

          Доводи представника відповідача про відсутність порядку перерахунку та виплати зазначеного підвищення пенсії та відсутності відповідного фінансування не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, так як саме на органи Пенсійного фонду України покладено обов'язок перерахування та виплати пенсії з відповідними підвищеннями.

          Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтвердженні судові витрати з Державного бюджету України.

          Згідно підпункту «б», п.1 ст.3 Декрету КМ України від 21.01.1993 року «Про державне мито»зі скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що  ущемляють права громадян справляється державне мито в розмірі 0,2 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто –3 грн. 40 коп., тому саме цю суму слід стягнути з держави на користь позивача.

          На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3, 6, 10 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", ст.ст.28, 58 Закону України "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування", Законом “Про Державний бюджет на 2008 рік”, Рішенням Конституційного Суду України  №10-рп/2008 від 22.05.2008, ст.ст.2, 7, 11, 69-71, 99, 158-163, 183-2, 256 КАС України, суд, -          

П О С Т А Н О В И В :

          Адміністративний позов ОСОБА_1    задовольнити.

Визнати дії  управління Пенсійного фонду України в Бобринецькому районі Кіровоградської області щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії  ОСОБА_1  в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни",  починаючи  з 01.01.2011р. -  незаконними.

          Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Бобринецькому районі Кіровоградської області здійснити перерахунок та виплату пенсії  ОСОБА_1   безстроково починаючи з  01.01.2011р., з урахуванням підвищення в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та раніше виплаченої різниці,  відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"  до змін в законодавстві або зміни соціального статусу особи.

          Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  3 грн. 40 коп.  судових витрат.

          Постанову виконати негайно.

          Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

          Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.  

                    Суддя                                                                                          І.М.Адаменко