2-2253/11

Р  І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

06 травня 2011 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі:   

головуючого: судді Золотарьова О.Ю.   

при секретарі: Михайліченко Є.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні у залі суду в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору про спільну діяльність та визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідачки про розірвання договору про спільну діяльність та визнання права власності, посилаючись на ту обставину, що йому на праві власності належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

01 вересня 2007 року між позивачем та відповідачкою було укладено договір про спільну діяльність щодо будівництва нового житлового будинку та відповідних господарських побудов та споруд на земельній ділянці, розташованій за адресою:  АДРЕСА_1.

При цьому вкладом ОСОБА_1 був житловий будинок літ. Д-1, загальною площею 65, 1 кв. м., житловою площею 48,9 кв. м. з відповідними господарськими побудовами та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, у разі необхідності –грошові кошти. Вкладом відповідачки були грошові кошти та будівельні матеріали.

Після завершення будівництва ОСОБА_1 та ОСОБА_2, згідно умов договору, набували право власності на будівлю в рівних частках.

Після укладання договору про спільну діяльність позивач був змушений виконувати усі передбачені договором умови самотужки, адже відповідачка посилалася на зайнятість та скрутне становище.

Після завершення будівництва позивачеві було видано технічний паспорт, згідно якого об’єкт нерухомого майна складається з житлового будинку літ. З-1 з терасою літ. з, ганком літ. з 1, загальною площею по житловому будинку 171,6 кв.м., житловою площею 131,5 кв.м., яма вигрібна літ. И, житлова мансарда літ. МС, гараж літ. Ж, ворота літ. № 5.

До позивача звернулася відповідачка із вимогою оформити правовстановлюючі документи на належну їй частку за договором про спільну діяльність від 01 вересня 2007 року, оскільки це передбачено умовами договору.

Дані обставини перешкоджають позивачеві користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. Це порушує права, які гарантовані особі ст. 41-42 Конституцією України та ст. 319 ЦК України, де вказано, що власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном, на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії які не суперечать закону.

Тому позивач просить розірвати договір про спільну діяльність від 01.09.2007 року, укладений між ним та відповідачкою;

визнати за позивачем право власності на об’єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку літ. З-1 з терасою літ. з, ганком літ. з 1, загальною площею по житловому будинку 171,6 кв.м., житловою площею 131,5 кв.м., яма вигрібна літ. И, житлова мансарда літ. МС, гараж літ. Ж, ворота літ. № 5.

У судовому засіданні позивач присутнім не був, але до початку слухання справи надав суду заяву у якій підтримав позовні вимоги, просив розгляд справи провести без його участі.

Відповідачка до судового засідання не з’явилася, але до початку слухання справи надав суду заяву в якій просив розгляд справи провести у її відсутність. Проти задоволення позову не заперечувала.

Суд, дослідивши й оцінивши в сукупності докази по справі, доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачеві на праві власності належав житловий будинок з відповідними господарськими побудовами та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 29.06.2006 року (а.с. 11), право власності зареєстровано 26.07.2006 р. (а.с. 12).

01 вересня 2007 року між сторонами справи було укладено договір про спільну діяльність щодо будівництва нового житлового будинку та відповідних господарських побудов та споруд на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, до 1 березня 2011 року, шляхом об'єднання своїх зусиль, майна та грошових коштів, які належать сторонам на відповідних правових підставах, спільно діяти для досягнення спільної господарської мети (п.1.1. Договору).

При цьому вкладом ОСОБА_1 є житловий будинок літ. Д-1 загальною площею 65,1 кв.м., житловою площею 48,9 кв.м. з відповідними господарськими побудовами та спорудами за адресою:АДРЕСА_1 та у разі необхідності грошові кошти, а вкладом ОСОБА_2  грошові, будівельні матеріали (п. п. 1.2. Договору).

В обмін на внесені кошти та нерухоме майно після закінчення будівництва нового житлового будинку з відповідними господарськими побудовами та спорудами сторони договору набували право власності на будинок в рівних частках.

Після укладання договору про спільну діяльність позивачем за власні кошти було здійснено будівництво житлового будинку, господарських споруд, оскільки відповідачка ухилялась від виконання умов вказаного договору –не придбала будівельні матеріали, не надавала грошові кошти.

На теперішній час після здійснених будівельних робіт, до позивача звернулася відповідачка із вимогою оформити правовстановлюючі документи на належну йому частку за договором про спільну діяльність від 01 вересня 2007 року, оскільки умови договору, як було нею зазначено, виконані, але позивач відмовив відповідачці у задоволенні вимоги з обґрунтуванням того, що відповідачка не виконала своїх зобов'язань за договором.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1131 ЦК України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Як встановлено судом тільки однією зі сторін договору, тобто позивачем, виконані усі істотні умови за укладеним договором.

Частиною 2 ст. 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України: "Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

У результаті будівництва з'явився новий об'єкт - житловий будинок літ. Д-1 загальною площею 65,1 кв.м., житловою площею 48,9 кв.м. з відповідними господарськими побудовами та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, що кваліфікується як нова річ, причому використані в процесі будівництва матеріали припинили існування у первісному вигляді та стали складовою частиною новоствореної речі.

Відповідно до статті 187 ЦК України складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, тобто позов позивача по справі є позадоговірною вимогою власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними про повернення майна чи усунення інших перешкод, не зв'язаних з позбавленням володіння. Даний позов спрямовано на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Підставою такого позову є обставини, що підтверджують право власності на майно та ст. 16 ЦК України, яка визначає визнання права, як способу захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до ч.2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Враховуючи наведене, суд вважає вимоги позивача, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 187, 331, 386, 392, 638,  651, 1131 ЦК України, ст.ст.10, 11, 59, 60, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Розірвати договір про спільну діяльність від 01 вересня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо будівництва нового житлового будинку та відповідних господарських побудов та споруд на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати право власності за ОСОБА_1 на об’єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку літ. З-1 з терасою літ. з, ганком літ. з 1, загальною площею по житловому будинку 171,6 кв.м., житловою площею 131,5 кв.м., яма вигрібна літ. И, житлова мансарда літ. МС, гараж літ. Ж, ворота літ. № 5.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                                                                                     О.Ю.Золотарьов