Справа № 448/1650/24                                        Головуючий у 1 інстанції: Кічак Ю.В.

Провадження № 22-ц/811/2865/24                                Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                29 листопада 2024 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Мостиського районного суду Львівської області від 11 вересня 2024 року в справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини,

                                                в с т а н о в и в:

       09.09.2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини –

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, і до досягнення дитиною повноліття.

       Ухвалою Мостиського районного суду Львівської області від 11 вересня 2024 року у видачі судового наказу відмовлено.

       Роз`яснено заявниці ОСОБА_1 , що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 165 ЦПК України, не є перешкодою для повторного звернення з такою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення недоліків заяви.

       Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 , просить її скасувати з підстав порушення норм процесуального права і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в іншому складі суду.

       Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що підставою звернення до суду із вказаною заявою стало те, що боржник із моменту розірвання шлюбу відмовляється брати участь в утриманні неповнолітнього сина, дитина проживає разом із нею та знаходиться на повному її утриманні.

       Зауважує, що в заяві про видачу судового наказу зазначала, що дитина проживає разом із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки боржник створював перешкоди їй та дітям у користуванні квартирою, що негативно впливало на психологічний стан та розвиток дітей.

       Вважає, що наявність місця реєстрації дитини у квартирі, де зареєстрований боржник, не дає підтвердження того, що дитина проживає разом із ним, враховуючи те, що сторони мають у приватній власності декілька квартир, які були придбані ними під час шлюбу.

       Зазначає, що після розірвання шлюбу вона разом із дитиною пішла проживати до своїх батьків, проте, планує змінити місце проживання разом із дитиною, переїхавши в одну з квартир, що має у приватній власності.

       Додає, що закон не зобов`язує особу, яка проживає в квартирі 1-2 місяці реєструватись за цим місцем проживання. Оскільки квартира, де зареєстрована дитина, перебуває у спільній сумісній власності сторін, це дає право реєструвати дитину за місцем проживання матері або батька, проте, не є беззаперечним доказом проживання дитини саме за зареєстрованим місцем проживання.

       Крім того, зазначає, що суд помилково вказав на відсутність доказів матеріального забезпечення дитини заявником, оскільки норми ЦПК України, що передбачають видачу судового наказу, не вказують про те, що на підтвердження утримання дитини, заявник повинен надавати всі чеки, квитанції та інші бухгалтерські документи, які підтверджують розмір щомісячних витрат на дитину. Вказані документи подаються сторонами у разі наявності спору та досліджуються судом у позовному провадженні, а не під час видачу судового наказу.

       Наголошує, що право на звернення до суду з позовом чи заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів належить особі, з якою проживають діти, та є безумовним, крім випадків, якщо вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства). У разі наявності спору між сторонами щодо місця проживання дитини, це не є перешкодою для звернення із заявою про видачу судового наказу.

       20.09.2024 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апелянта.

       Зазначає, що після розірвання шлюбу у 2010 році між сторонами існував спір щодо визначення місця проживання дітей і рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 25.05.2011 року було визначено місце проживання їхнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком – ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Зауважує, що з того часу обставини не змінились, син й надалі проживає разом із ним за вказаною адресою, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Шегинівської сільської ради від 31.08.2022 року та довідкою про реєстрацію місця його проживання.

       Додає, що оскільки дитина проживає разом із батьком та перебуває на його повному утриманні, то матір не має правових для стягнення з батька аліментів на утримання дитини. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін.

       Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.2 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

       Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

       У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

       Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 19.11.2024 року, є дата складення повного судового рішення – 29.11.2024 року.

       Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

       Частиною третьою статті 19 ЦПК України визначено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

       За змістом розділу ІІ ЦПК України, наказне провадження – це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, в якому суд у встановлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ, повинні бути документально підтвердженими та безспірними, тобто не може викликати сумнівів ні момент настання права вимоги, ні сума грошових коштів.

       Такий спрощений вид провадження застосовується у справах за вимогами, які мають очевидно достовірний характер.

       Цей вид провадження не є свідченням відсутності спірних відносин між сторонами, однак, в силу очевидності права вимоги заявника відсутній спір про наявність самого права.

       Згідно статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

       Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (частина п`ята статті 183 СК України).

       Аналогічні за змістом положення містяться й у пункті 4 частини першої статті 161 ЦПК України.

       Отже, чинне законодавство наділяє правом на стягнення аліментів того з батьків, з ким проживає дитина.

       Таким чином, місце проживання дитини є істотною умовою для розгляду заяви про видачу судового наказу, тобто може вплинути на висновок суду про права та обов`язки заявника і боржника.

       Вимоги щодо форми та змісту заяви про видачу судового наказу визначені статтею 163 ЦПК України.

       Так, зокрема, згідно з ч.2 ст.163 ЦПК України, у заяві повинно бути зазначено: вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються (п.4); перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (п.5).

       У відповідності до п.4 ч.3 ст.163 ЦПК України, до заяви про видачу судового наказу додаються документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

       Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, згідно довідки виконавчого комітету Шегинівської сільської ради Яворівського району Львівської області №111 від 31.08.2022 року про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 31.08.2022 року зареєстрований разом із батьком – ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 .

       З наведеного слідує, що на час звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів, дитина, на утримання якої заявниця просила стягнути аліменти, була зареєстрована разом із батьком.

       Документів про те, що неповнолітній ОСОБА_3 фактично проживав разом із своєю матір`ю – заявницею ОСОБА_1 , останньою до заяви не долучено.

       Крім того, в заяві про видачу судового наказу ОСОБА_1 зазначає, що вона з дитиною проживає разом, а ОСОБА_2 , як батько, відмовляється брати участь в утриманні неповнолітнього сина, у зв`язку з чим вона звернулась до суду з даною заявою про видачу судового наказу.

       Таким чином, відмовляючи ОСОБА_1 у видачі судового наказу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявниця не надала будь-якого доказу на підтвердження тієї обставини, що неповнолітня дитина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться саме на її утриманні, а отже, право вимоги заявника не є очевидним, оскільки є спір про наявність самого права заявника звертатися до суду із такою заявою.

       Відповідно до п.1 ч.1 ст.165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заява подана з порушенням вимог ст.163 цього Кодексу.

       У даному випадку, в порушення вимог п.4 ч.3 ст.163 ЦПК України, до заяви про видачу судового наказу не додано документів, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

       При цьому, необхідно зазначити, що відмова у видачі судового наказу із вказаної підстави, не є перешкодою для повторного звернення з такою заявою після усунення її недоліків або звернення до суду із позовною заявою про стягнення аліментів.

       Так, зокрема, у частині першій статті 166 ЦПК України зазначено, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

       Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні даного питання, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – залишити без змін.

       Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

                                                       п о с т а н о в и в:

       апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

       Ухвалу Мостиського районного суду Львівської області від 11 вересня 2024 року залишити без змін.

       Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складений 29 листопада 2024 року.

Головуючий:                                                    С.М. Бойко

Судді:                                                             С.М. Копняк

А.В. Ніткевич