Дата документу 03.12.2024 Справа № 337/2781/23

Запорізький апеляційний суд

Єдиний унікальний № 337/2781/23                 Головуючий у 1 інстанції: Мурашова Н.А.

Провадження № 22-ц/807/1629/24 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

Провадження № 22-ц/807/1629/24-2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року   м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Кухаря С.В.,

Полякова О.З.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи – ОСОБА_3 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Яна Станіславівна, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2024 року, повний текст якого складено 10 червня 2024 року, та на додаткове рішення від 03 червня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до ОСОБА_2 , треті особи – ОСОБА_3 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я.С., про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов обґрунтовано тим, що 11.03.2020 між ним та ОСОБА_4 був укладений договір позики, відповідно до якого він надав останній позику в сумі 651 479,40 грн., що за курсом НБУ (1 долар США = 25,31 грн.) на день укладення договору було еквівалентно 25 740,00 доларів США, з кінцевим строком погашення позики 25.03.2025 включно.

На підтвердження отримання коштів за цим договором ОСОБА_4 була власноручна написана розписка.

Крім того, виконання ОСОБА_4 зобов`язань з повернення позики було забезпечено іпотекою майна – квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим між ними було укладено Іпотечний договір, посвідчений 11.03.2020 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бахматською Т.М. за реєстровим №1105.

За умовами договору позики ОСОБА_4 зобов`язувалася повернути йому таку ж суму грошових коштів в строк і за графіком відповідно до п 3.1 договору позики. ОСОБА_4 частково виконувала свої зобов`язання з погашення позики, останній платіж відбувся 18.10.2021, після чого зв`язок з нею припинився. В подальшому на запит його адвоката ними була отримана відповідь відділу РАЦС від 03.03.2023 про те, що 02.11.2021 Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено актовий запис про смерть №1306, згідно з яким ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

13.03.2023 він засобами Укрпошти направив відповідачу ОСОБА_2 , який є сином і спадкоємцем ОСОБА_4 , вимогу кредитора, яка була отримана відповідачем 25.03.2023.

Також він 05.04.2023 року засобами Укрпошти направив Претензію (вимогу) кредитора до спадкоємця приватному нотаріусу ЗМНО ОСОБА_5 , яка була отримана останньою 19.04.2023 та долучена до спадкової справи №23/2022.

Однак відповідач як спадкоємець позичальника ОСОБА_4 зобов`язання за вказаним договором до цього часу добровільно не виконав, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно в рахунок погашення заборгованості за вказаним договором позики в загальному розмірі 987 201,98грн.

Цей розмір заборгованості складається із боргу за позикою – 544 820,40грн., компенсації внаслідок знецінення суми позики внаслідок девальвації гривні згідно з п.4.2. договору позики та ст.533 ЦК України - 242 381,58грн., неустойки (пені) за прострочення виконання згідно з п.4.3. договору позики, зменшеної за власним рішенням позивача, - 100000,00грн., пені згідно з п.4.4 договору позики та ч.2 ст.625 ЦК України, зменшеної за власним рішенням позивача 100000,00грн.

Вказує на те, що договірні правовідносини у зв`язку зі смертю позичальника ОСОБА_4 не припинились, іпотека є чинною, право власності на предмет іпотеки перейшло до відповідача ОСОБА_2 в порядку спадкування і останній зобов`язаний задовольнити його грошові вимоги, відсутність у відповідача свідоцтва про право на спадщину не є підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора, оскільки спадщина належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Просить звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 11.03.2020 в загальному розмірі 987 201,98 грн., шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною не нижчою за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Також просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу адвоката.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2024 року позов задоволено частково.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,8кв.м, яка належала на праві власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем за законом якої є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , в рахунок задоволення грошових вимог ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , за договором позики від 11.03.2020 року в загальному розмірі 544 820,40грн (п`ятсот сорок чотири тисячі вісімсот двадцять гривень 40 копійок), що є заборгованістю за тілом позики, і на день ухвалення цього рішення за офіційним курсом НБУ (1 долар США = 39,6650грн) еквівалентно 13 735,55 доларів США, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною не нижчою за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В іншій частині вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 4359,50грн. та витрат на правничу допомогу в сумі 11 312,14грн., усього 15 671,64грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні 100000, 00 грн. (нарахованої грошової відповідальності (компенсації) за несвоєчасне повернення позики у порядку ст. 625 ЦК України, згідно п. 4.4 Договору позики), та 242 381, 58 грн. (компенсації знецінення суми позики девальвації гривні у відповідності до п. 4.2 Договору позики та ст.. 533 ЦК України); та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Також просить суд стягнути з відповідача судові витрати, понесені ним у зв`язку з розглядом апеляційної скарги; а також у зв`язку з задоволенням апеляційної скарги здійснити перерозподіл судових витрат, що підлягають стягненню за судовими витратами понесеними позивачем у суді першої інстанції, та стягнути їх на користь позивача.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить додаткове рішення суду скасувати, та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати на стадії розгляду справи у суді першої інстанції, на професійну правничу допомогу у розмірі 32 879, 00 грн. та стягнути судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 9872, 03 грн.

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи відповідач і його представник адвокат Працевитий Г.О. не з`явилися, причини неявки не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не подавали. Суд визнав за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача, третьої особи ОСОБА_3 , які підтримали апеляційні скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 100000, 00 грн. (нарахованої грошової відповідальності (компенсації) за несвоєчасне повернення позики у порядку ст. 625 ЦК України, згідно п. 4.4 Договору позики), та 242 381, 58 грн. (компенсації знецінення суми позики девальвації гривні у відповідності до п. 4.2 Договору позики), виходив з того, що такі вимоги повинні охоплюватись періодом до смерті позичальника ОСОБА_4 . Розрахунок компенсації за знецінення гривні внаслідок її девальвації не відповідає наведеній в договорі позики формулі розрахунку, який повинен здійснюватися на момент повернення кожного щомісячного платежу. При цьому, покладення на відповідача обов`язку компенсувати позивачу знецінення внаслідок девальвації суми позики, строк повернення якої за договором позики на момент смерті ОСОБА_4 не настав (441 026,75 грн.), не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Колегія суддів не може повністю погодитись з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 11.03.2020 між позивачем ОСОБА_1 , (Позикодавець), від імені якого діяв за довіреністю ОСОБА_3 (третя особа), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (Позичальник) був укладений договір позики (арк..12-15 т.1), відповідно до якого Позикодавець передав у власність Позичальника грошові кошти в сумі 651 479,40грн., що за курсом НБУ (1 долар США = 25,31 грн.) на день укладення договору було еквівалентно 25 740,00 доларам США, а Позичальник зобов`язалась повернути Позикодавцю таку ж суму грошових коштів в строк і за графіком відповідно до цього договору, з кінцевим строком погашення позики - 25.03.2025 року включно.

Згідно з п.2.3 договору позики своїм підписом під цим договором Позичальник підтверджує факт отримання від Позикодавця коштів у якості позики при підписанні цього договору.

На підтвердження цього факту позичальником ОСОБА_4 11.03.2020 також складена та власноруч підписана розписка (арк..16-17 т.1).

Відповідно до п.3 договору позики позичальник ОСОБА_4 зобов`язувалась повернути позику згідно з графіком – щомісячними платежами до 25 числа кожного місяця (25.04.2020 в сумі 16 831,15грн., в подальшому – по 10 756,75грн. щомісячно).

Відповідно до п.4.1 договору позики у разі несплати чергового платежу та/або суми відшкодування, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, в строки згідно з графіком повернення коштів, то в разі прострочення повернення чергової частини Позикодавець має право вимагати дострокового повернення усієї суми зобов`язання, що залишилась відповідно до ст.1050 ЦК України, та виникає право на стягнення предмета застави.

Виконання Позичальником ОСОБА_4 зобов`язань за вказаним договором позики було забезпечено порукою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 . Відповідний договір між останньою як Поручителем та Позикодавцем ОСОБА_1 в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 було укладено також 11.03.2020 (арк..236-238 т.1).

Крім того, в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника ОСОБА_4 за вказаним договором позики, між нею та Позикодавцем ОСОБА_1 в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 11.03.2020 було укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_4 (Іпотекодавець) передає в іпотеку ОСОБА_1 (Іпотекодержатель) квартиру АДРЕСА_1 , яка належить Іпотекодавцю ОСОБА_4 на праві власності відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10.08.2007 Іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бахматською Т.М., реєстровий №1105, із забороною відчуження предмета іпотеки, реєстровий №1106. Відомості про іпотеку та відповідні обтяження зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в установленому законом порядку (арк..18-24, 229,230,235 т.1).

Відповідно до відповіді Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 03.03.2023 №203/32.20-25 (арк..26 т.1), наданої на запит представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Старюк В.А., ІНФОРМАЦІЯ_6 зареєстровано смерть ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть №1306 (арк.. 25-26 т.1).

Крім того, згідно з свідоцтва про смерть НОМЕР_4 , виданого 02.11.2021 Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Запоріжжі (арк..82звор т.1).

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_4 та спадкоємцем першої черги за законом після її смерті (арк..85 т.1).

17.02.2022 відповідач ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса ЗМНО ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , і приватним нотаріусом відкрита спадкова справа №23/2022, в Спадковому реєстрі № 69162421, яка на час розгляду цієї справи є чинною, свідоцтво про право на спадщину спадкоємцю не видавалось (арк..82-109 т.1).

13.03.2023 позивач ОСОБА_1 поштою направив відповідачу ОСОБА_2 як спадкоємцю ОСОБА_4 вимогу кредитора про виконання боргових зобов`язань спадкодавця, яку відповідач отримав 25.03.2023 (арк..27-31 т.1).

Крім того, 05.04.2023 позивач ОСОБА_1 поштою направив приватному нотаріусу ЗМНО Корнієнко Я.С. Претензію (вимогу) кредитора до спадкоємця ОСОБА_4 про виконання боргових зобов`язань спадкодавця, яку нотаріус отримала 19.04.2023 і вона долучена до спадкової справи №23/2022 (арк..32-36,95-109 т.1).

Згідно з розрахунком заборгованості (арк..37-38 т.1), доданим позивачем до позовної заяви, позичальник ОСОБА_4 за життя частково виконувала свої зобов`язання за договором позики від 11.03.2020, на день її смерті - 31.10.2021 сума повернутої нею позики склала 106 659,00грн., заборгованість за щомісячними платежами - 103 793,65грн., залишок неповернутої позики - 441 026,75грн, усього заборгованість за позикою становить 544 820,40грн.

Також позивачем нараховано та включено до складу заборгованості за договором позики від 11.03.2020 компенсацію внаслідок знецінення суми позики внаслідок девальвації гривні відповідно до п.4.2 договору позики в сумі 242 381,58грн., пеня відповідно до п.4.3 договору позики, зменшена на власний розсуд позивача (позикодавця), в сумі 100 000,00грн., проценти за прострочення грошового зобов`язання на підставі ст.625 ЦК України відповідно до п.4.4 договору позики, зменшені на власний розсуд позивача (позикодавця), в сумі 100 000,00грн.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором(частина перша статті 1049 ЦК України).

Так, 11 березня 2020 року позивач ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , діючи вільно, на власний розсуд уклали договір позики, за яким ОСОБА_4 отримала в борг грошові кошти в сумі 651 479,40 грн., які зобов`язувалась повертати щомісячними платежами (25.04.2020 в сумі 16 831,15грн., в подальшому 25 числа кожного місяця по 10 756,75грн), з кінцевим строком повернення – 25.03.2025.

В даному випадку факт укладання між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 договору позики, реальне отримання позичальником ОСОБА_4 грошових коштів у визначеному розмірі підтверджується наданими позивачем письмовим договором позики від 11.03.2020 та двома розписками, складеними ОСОБА_4 також 11.03.2020 (одна друкованим текстом з особистим підписом, інша аналогічного змісту власноруч написана).

Також суд встановив, що виконання зобов`язань позичальником ОСОБА_4 за цим договором позики було забезпечено іпотечним договором від 11.03.2020, який був підписаний представником позикодавця ОСОБА_1 за довіреністю – ОСОБА_3 та особисто позичальником ОСОБА_4 , посвідчений нотаріально, обтяження нерухомого майна іпотекою зареєстровано в державному реєстрі, що відповідає вимогам ст.4,18 Закону України «Про іпотеку».

Вказані договір позики та іпотечний договір були укладені між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 11.03.2020 з дотриманням вимог чинного законодавства, є дійсними та обов`язковими для виконання.

Жодних обставин, які б свідчили про недійсність/нікчемність вказаних договорів, судом під час розгляду цієї справи не встановлено.

Судом встановлено, що позичальник ОСОБА_4 в порушення вимог діючого законодавства та умов укладеного договору позики неналежним чином виконувала свій обов`язок щодо повернення суми позики шляхом сплати щомісячних платежів за обумовленим в договорі позики графіком, допускала прострочення сплати щомісячних платежів, вносила їх в меншому розмірі, ніж передбачено договором.

ІНФОРМАЦІЯ_7 позичальник ОСОБА_4 померла.

Спадкування є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб`єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників. Тобто, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.      У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно зі статтею 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах – до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Оскільки зі смертю боржника зобов`язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

- чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Оскільки після смерті боржника зобов`язання з повернення позики входять до складу спадщини, то умови договору позики щодо строків повернення позики чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців у межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частиною першою та другою статті 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Стаття 17 Закону України «Про іпотеку» визначає підстави для припинення іпотеки, серед яких немає такої як смерть іпотекодавця, оскільки за змістом частини першої статті 1282 ЦК України та частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності на предмет іпотеки в порядку спадкування іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, який як спадкоємець набуває статусу іпотекодавця. Отже, іпотека у зв`язку з фактом набуття її предмета у власність спадкоємцями боржника-іпотекодавця не припиняється.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , будучи сином померлого позичальника ОСОБА_4 і спадкоємцем першої черги за законом, прийняв спадщину після смерті своєї матері в порядку ч.1 ст.1269 ЦК України, оскільки на момент смерті останньої не проживав постійно з нею за однією адресою, але в установлений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і вона відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України належить йому з моменту відкриття спадщини.

Вказане підтверджується копією спадкової справи, заведеною приватним нотаріусом ЗМНО ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 за заявою відповідача ОСОБА_2 і фактично не заперечується останнім.

ОСОБА_1 як кредитор спадкодавця ОСОБА_4 у передбачений ст.1281 ЦК України строк пред`явив свої вимоги до спадкоємця – відповідача ОСОБА_2 . Зокрема, достовірно про смерть позичальника ОСОБА_4 позивач дізнався після отримання відповіді відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 03.03.2023 про державну реєстрації смерті ОСОБА_4 13.03.2023 позивач направив відповідачу ОСОБА_2 вимогу кредитора про виконання боргових зобов`язань спадкодавця, яку відповідач особисто отримав 25.03.2023. Крім того, 05.04.2023 позивач направив приватному нотаріусу ЗМНО ОСОБА_5 претензію (вимогу) кредитора до спадкоємця ОСОБА_4 про виконання боргових зобов`язань спадкодавця, яку нотаріус отримала 19.04.2023 і вона долучена до спадкової справи №23/2022, копія якої, як вже зазначалось, була безпосередньо досліджена судом під час судового розгляду.

Таким чином, в силу ст.1282 ЦК України у відповідача ОСОБА_2 виник обов`язок задовольнити вимоги позивача ОСОБА_1 як кредитора спадкодавця ОСОБА_4 за зобов`язаннями, які виникли за договором позики від 11.03.2020 та існували на час відкриття спадщини, в межах дійсної вартості отриманої спадщини. Під дійсною вартістю спадкового майна розуміється ринкова грошова оцінка його на момент відкриття спадщини.

До складу спадщини після смерті ОСОБА_4 увійшла квартира АДРЕСА_1 , яка за наявними у цивільній справі документами належала спадкодавцю ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10.08.2007. Вартість цієї квартири на момент відкриття спадщини в межах процедури спадкування не визначалась. За іпотечним договором, укладеним 11.03.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оціночна вартість вказаної квартири як предмета іпотеки визначена сторонами договору в розмірі 200 000,00грн.

Однак, на момент ухвалення рішення у цій справі відповідач ОСОБА_2 вимогу кредитора – позивача ОСОБА_1 не задовольнив, свідоцтво про право на спадщину, до якої увійшло нерухоме майно – квартира АДРЕСА_1 , яка до того ж обтяжена іпотекою, у нотаріуса не отримав, в той час, коли це є його обов`язком, визначеним ч.1 ст.1297 ЦК України.

Разом з тим, відсутність свідоцтва про право на спадщину, як і відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухому майно та їх обтяжень»  не позбавляє відповідача ОСОБА_2 права на спадщину і відповідно не звільняє від обов`язку задовольнити вимоги позивача як кредитора померлої ОСОБА_4 . Умовою відповідальності відповідача в даному випадку є сам факт прийняття спадщини, що знайшло своє достовірне підтвердження під час судового розгляду.

Колегія суддів наголошує, що з огляду на предмет судового спору до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин про розмір боргових зобов`язань боржника на день відкриття спадщини, а також їх існування на день звернення до суду з відповідним позовом до спадкоємців.

Судом першої інстанції встановлено, що заборгованість за договором позики становить 544 820,40грн.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості за договором позики, а також в частині відмови у стягненні пені не оскаржується сторонами, тому не переглядається судом апеляційної інстанції в цій частині.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 100000, 00 грн. (нарахованої грошової відповідальності (компенсації) за несвоєчасне повернення позики у порядку ст. 625 ЦК України, згідно п. 4.4 Договору позики), та 242 381, 58 грн. (компенсації знецінення суми позики девальвації гривні у відповідності до п. 4.2 Договору позики).

ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надав нові докази, а саме: вимогу про зміну термінів та дострокове повернення позики, яка була направлена ним на адресу ОСОБА_4 30.04.2020 року; а також заяву ОСОБА_4 , посвідчену приватним нотаріусом, в якій вона зазначає, що 04.05.2020 року отримала вимогу про зміну термінів та дострокове повернення позики.

В обґрунтування заяви про долучення вищевказаних доказів позивач зазначає, що не мав можливості подати їх раніше, оскільки вони знаходились у м. Херсон.

Отже, вказані вимога про зміну термінів та дострокове повернення позики та заява ОСОБА_4 є новими доказами, які позивачем до суду першої інстанції не подавалась і при ухваленні рішення судом не досліджувалась.

Відповдно до змісту ч. 1,8 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Як передбачено ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

КЦС ВС у своїй постанові від 13.01.2021 у справі № 264/949/19 зазначав, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

ОСОБА_1 не надавав доказів, які б свідчили про неможливість подання вказаних документів до суду першої інстанції.

Крім того, позов подано до суду в травні 2023 року, тобто, після звільнення м. Херсон.

Також колегія суддів звертає увагу на таке.

Так, вимога про дострокове повернення позики змінює строк основного зобов`язання.

Проте, в суді першої інстанції позивач навіть не зазначав про те, що ним направлялась вимога про дострокове повернення суми позики, та посилався на прострочення щомісячних платежів до моменту смерті позичальника, а не всієї суми позики, та здійснював розрахунок заборгованості саме на підставі прострочення щомісячних платежів.

На вказані обставини позивач не посилався також і в апеляційній скарзі.

На підставі вказаної вимоги позивач надав до апеляційного суду новий розрахунок заборгованості, що фактично є зміною предмету позову, що на стадії апеляційного провадження суперечить нормам ЦПК України, зважаючи на те, що в суді першої інстанції він не посилався на обставини зміни строку основного зобов`язання.

Зважаючи на те, що позивач не надав доказів неможливості подання відповідних доказів до суду першої інстанції, а також не повідомив суд першої інстанції про вказані обставини, колегія суддів не приймає вказані докази.

Таким чином, апеляційний суд переглядає оскаржуване рішення суду на підставі доказів, які досліджувались судом першої інстанції.

Відповідно до ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом вказаної норми закону нарахування процентів річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п.4.4 договору позики у разі несвоєчасного повернення Позичальником позики, він в порядку ст.625 ЦК України зобов`язаний сплатити 50% річних у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, а також сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Отже, п.4.4 договору позики відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України встановлено розмір процентів 50% річних.

Оскільки умовами договору позики передбачено сплату щомісячних платежів, то з моменту прострочення кожного платежу у позичальника виникав обов`язок сплати проценти в розмірі, визначеному п. 4.4 договору позики.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, станом на дату смерті ОСОБА_4 заборгованість за відсотками згідно п. 4.4 Договору позики становить 51 350, 95 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Також, згідно з п.4.2 договору позики крім суми позики Позичальник компенсує (відшкодовує) Позикодавцю знецінення суми позики внаслідок девальвації гривні. Сума такої компенсації (відшкодування) застосовується до кожного чергового платежу згідно з графіком повернення та розраховується за формулою: В=Пхк2/к1-П, де В – сума компенсації, П- сума щомісячного платежу, к2 – курс НБУ долару США до гривень на момент повернення позики (її чергової частини), к1 – курс НБУ долара США до гривні на момент укладання цього договору/отримання позики. Формула не застосовується, якщо к2 менше, ніж к1.

Судом першої інстанції правильно зазначено про те, що покладання на відповідача ОСОБА_2 обов`язку компенсувати позивачу знецінення внаслідок девальвації суми позики, строк повернення якої за договором позики на момент смерті ОСОБА_4 не настав (441 026,75грн), не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Проте, ОСОБА_4 за життя повинна була сплачувати компенсацію відповідно до п. 4.2 договору позики за щомісячними платежами.

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, видно, що до платежів, які вносились ОСОБА_7 на погашення заборгованості не враховано компенсацію відповідно до п. 4.2 Договору позики.

Таким чином, заборгованість за компенсацією за Договором позики відповідно до умов п. 4.2 становить 16 770, 20 грн., розрахована за щомісячними платежами до моменту смерті ОСОБА_4 , яка повина була їх сплачувати з урахуванням зміни курсу долара США.

Отже, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за компенсацією відповідно до п. 4.2 договору позики станом на дату смерті ОСОБА_4 в розмірі 16 770, 20 грн.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції, правильно зазначивши про те, що заборгованість за відсотками за п.4.4 договору позики та заборгованість за компенсацією за п.4.2 договору повинна охоплюватись періодом до смерті позичальника ОСОБА_4 , не визначив розмір такої заборгованості станом на дату смерті ОСОБА_4 .

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що оскаржуване рішення на підставі ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню в оскаржуваній частині з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог в цій частині із зазначенням, що в рахунок задоволення грошових вимог ОСОБА_1 за договором позики від 11.03.2020 року необхідно включити 68 121, 15 грн., які складаються з: 16 770, 20 грн. – заборгованість за компенсацією згідно п. 4.2 Договору позики, 51 350, 95 грн. – заборгованість за відсотками згідно п. 4.4 Договору позики.

Вимоги апелянта, заявлені у суді апеляційної інстанції, про зміну судового рішення і визначення розміру основної заборгованості за офіційним курсом на день ухвалення судового рішення, апеляційним судом не розглядаються. Такі позовні вимоги не завлялися в суді першої інстанції, в частині визначення основного розміру заборгованості судове рішення позивчачем не оскаржувалося. Відповідач як спадкоємець померлого боржника відповідаж в межах заборгованості, яка існувала на день відкриття спадщини, а не на день ухвалення судового рішення.

Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення.

Судом встановлено, що 23.05.2024 року до суду першої інстанції надійшла заява позивача про вирішення питання розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу в розмірі 32879,00грн., з доказами їх понесення, що також відповідає вимогам ч.8 ст.141 ЦПК України.

Суд першої інстанції,частково задовольняючи вказану заяву, виходив з того, що належним чином обґрунтованим та доведеним є розмір понесених позивачем у цій справі витрат на правничу допомогу в сумі 20493,00 грн. У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а саме 11312,14грн. 

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суд першої інстанції.

Так, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини 1, 2 статті 133 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»  договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини першої та другої статті137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на зазначене, положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

У відповідності до положень пункту 1 частини 2 статті 137 ЦПК України витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Таким чином, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

Зважаючи на складність та конкретні обставини справи, необхідність дотримання критерію співмірності та розумності розміру понесених стороною витрат, реальності адвокатських витрат, характер виконаної адвокатом роботи, колегія суддів вважає відсутніми підстави для збільшення розміру витрат на правничу допомогу, визначеного судом першої інстанції.

Проте, зважаючи на те, що апеляційним судом збільшено розмір задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підялають стягенню витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеній частині позовних вимог (62,08%), а саме 12722,05 грн.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

       Таким чином, судовий збір, стягнутий судом першої інстанції з відповідача, підлягає перерозподілу.

Звжаючи на те, що позов задоволено на 62,08% з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 4902,84 грн., сплачений за подання позовної заяви.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу задоволено на 19, 89% з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 817,19 грн., сплачений за подання апеляційної скарги.

Таким чином, додаткове рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2024 року необхідно змінити, збільшивши розмір витрати на професійну правничу допомогу та судового збору, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 в особоі представника – адвоката Шевченка А.С. заявив клопотання про стягнення з ОСОБА_2 на його користь витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 52 233, 00 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано ордер на надання правничої допомоги, акт-опис № 1 виконаних робіт від 08 листопада 2024 року на суму 52 233, 00 грн.

У вказаному акті міститься перелік наданих юридичних послуг адвокатом, а саме: дослідження та аналіз рішення суду першої інстанції (1 год) – 1514, 00 грн., наради з клієнтом щодо доцільності подання апеляційної скарги, консультація, обрання способу захисту (1 год) – 1515, 00 грн., детальне опрацювання законодавчої бази та судової практики (3 год) – 4542, 00 грн., підготовка та складання апеляційної скарги на рішення суду (10 год) – 15140, 00 грн., дослідження та аналіз додаткового рішення суду (1 год) - 1514, 00 грн., наради з клієнтом щодо доцільності подання апеляційної скарги на додаткове рішення, консультація, обрання способу захисту (1 год) – 1514, 00 грн., детальне опрацювання законодавчої бази та судової практики з застосування відповідних процесуальних норм (3 год) – 4542, 00 грн., підготовка та складання апеляційної скарги на додаткове рішення (6 год) – 9084, 00 грн., складання заяви про усунення недоліків (0,5 год) – 757, 00 грн., складання додаткових пояснень, аналіз судової практики (3 год) – 4542, 00 грн., складання клопотання про доручення доказів (2 год) – 3028, 00 грн., підготовка та складання заяви про надання доказів на підтвердження розміру судових витрат (3 год) - 4542, 00 грн.

Колегія суддів приймає до уваги те, що відповідачем не подано заперечення на заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу та, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення відповідних витрат, проте, в першу чергу з`ясуванню підлягає, чи підтверджується належними та допустимими доказами обсяг наданих адвокатом послуг, чи була фактично виконана адвокатом робота, вартість якої заявляється до стягнення з іншої сторони.

Дослідивши вищевказаний акт, зважаючи на складність та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що тривалість роботи, яка вказана адвокатом, є завищеною, належним чином не обґрунтованою, що суперечить критерію розумності.

Надання вказаних послуг вочевидь не вимагала від адвоката витрат часу у вказаному ним обсязі 34,5 години.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Зважаючи на складність та конкретні обставини справи, необхідність надання адвокатом позивача послуг під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції та їх характер, необхідність дотримання критерію співмірності та розумності розміру понесених стороною витрат, реальності адвокатських витрат, характер виконаної адвокатом роботи, а також зважаючи на часткове задоволення вимог апеляційної скарги (19,89%), апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2024 року задовольнити часткове.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за п. 4.4. Договору позики та заборгованості за компенсацією за п. 4.2 Договору позики, та прийняти постанову про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, виклавши абзац другий резолютивної частини оскаржуваного рішення в такій редакції:

Звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 39,8кв.м, яка належала на праві власності ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла  ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем за законом якої є ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , в рахунок задоволення грошових вимог ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , за договором позики від 11.03.2020 року в загальному розмірі 544 820,40грн (п`ятсот сорок чотири тисячі вісімсот двадцять гривень 40 копійок), що є заборгованістю за тілом позики, і на день ухвалення цього рішення за офіційним курсом НБУ (1 долар США = 39,6650грн) еквівалентно 13 735,55 доларів США, а також в рахунок задоволення грошових вимог про стягнення 68 121, 15 грн. (шістдесят вісім тисяч сто двадцять одна гривня, 15 копійок), які складаються з: 16 770, 20 грн. – заборгованість за компенсацією згідно п. 4.2 Договору позики, 51 350, 95 грн. – заборгованість за відсотками згідно п. 4.4 Договору позики, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною не нижчою за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2024 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2024 року змінити, виклавши абзац перший додаткового рішення в такій редакції:

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 4902,84 грн., та витрат на правничу допомогу в сумі 12722,05 грн., всього 17 624, 89 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги в розмірі 817,19 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000, 00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови складено 08 грудня 2024

Головуюча: І.В. Кочеткова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков