02.12.24

22-ц/812/1080/24

Провадження № 22-ц/812/1080/24

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 грудня 2024 року м. Миколаїв

справа № 490/1301/23

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Травкіною В.Р.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації невикористаних відпусток, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - адвокатом Саченко Андрієм Павловичем, на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 31 травня 2024 року під головуванням судді Шолох Л.М., повний текст судового рішення складений цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації невикористаних відпусток.

Позивач зазначав, що він перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 на підставі безстрокового трудового договору про працю від 01 вересня 2009 року на посаді ваговика, а з 01 березня 2011 року на посаді охоронця. За умовами договору відповідач зобов`язався оплачувати працю у розмірі 660 грн. Розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Вихідні дні надаються субота, неділя, тривалість щорічної оплачуваної відпустки 24 дні за згодою сторін. Разом з тим з 01 березня 2022 року відповідач перестав платити заробітну плату, а 26 листопада 2022 року його було звільнено з роботи за згодою сторін.

Посилаючись на те, що до теперішнього часу відповідачем не проведено розрахунку в порядку зазначеному статтею 116 КЗпП України, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь невиплачену заробітну плату за період з 01 березня 2022 року по 26 листопада 2022 року у розмірі 57 616 грн., невиплачену компенсацію за невикористані відпустки за період з 2009 по 2022 рік в розмірі -32 283 грн 33 коп. та 10 400 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано достатніх та належних доказів для встановлення факту виникнення заборгованості по виплаті заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Саченко А.П., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача зазначав, що судом безпідставно вказано на недоведеність позову, оскільки в матеріалах справи міститься трудовий договір та копія трудової книжки із відповідними записами, довідки ОК-5 та ОК-7, в яких відсутні записи про сплату роботодавцем ЄСВ за 2022 рік, звіти із ГУ ДПС, у тому числі, за період з 2021 по 4 квартал 2022 року, в яких відсутні записи про виплату заробітної плати позивачу. Також апелянт звертав увагу на те, що обсяг обов`язків, які виконував позивач як охоронець, не є предметом судового розгляду з питань виплати заборгованості по заробітній платі, а тому вважає необґрунтованими посилання на це суду в оскаржуваному рішенні. Суд безпідставно вказав що відсутні докази не нарахування компенсації невикористаних днів щорічних відпусток за період з 2009 по 2022 рік, оскільки такі відомості повинні зберігатися у роботодавця. Разом із тим відповідач не надав відповіді на адвокатський запит представника позивача з вимогою надати відповідні розрахунки та не виконав ухвалу суду від 24 лютого 2023 року, постановлену в межах розгляду даної справи, щодо надання відповідних розрахунків. Водночас суд залишив без уваги ухилення відповідача від надання витребуваних документів та безпідставно в цій частині переклав тягар доведення на позивача.

Відповідач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник - адвокат Саченко А.П. підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги.

Відповідач ФОП ОСОБА_2 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Пояснив, що ОСОБА_3 дійсно працював у нього на підставі трудового договору, на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну їх підприємство було зруйновано внаслідок ракетного обстрілу та не працювало, згодом вони поновили роботу. Під час робочої зміни позивача, який працював охоронцем, зникли цінні робочі інструменти, внаслідок чого виник конфлікт із ОСОБА_1 та позивач звільнився 26 листопада 2022 року з роботи за згодою сторін. Відповідач стверджував, що заробітна плата позивачу була виплачена іншої особою за його усним дорученням в розмірі 17 000 грн. Також ОСОБА_2 не заперечував, що відпустки позивачу надавались тривалістю 14 днів.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не повною мірою відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що на посаді охоронця він працював на умовах трудового договору від 01.09.2009 року, не надано доказів того, як оподатковувалася робота охоронця та які саме обов`язки виконувалися позивачем, а також доказів того, що він не отримував заробітню плату у зазначений ним період та компенсацію за невикористані відпустки.

Проте колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, 01 вересня 2009 року сторонами був укладений безстроковий трудовий договір, за умовами якого ФОП ОСОБА_2 зобов`язується оплачувати працю ОСОБА_1 у розмірі 660 грн. При цьому сторони погодили, що розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Вихідні дні надаються субота, неділя, проте за згодою сторін конкретні дні вихідних можуть змінюваться. Тривалість щорічної оплачуваної відпустки - 24 дні (а.с. 15).

Відповідно до трудової книжки позивача, оригінал якої був досліджений судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 01 вересня 2009 року був прийнятий на посаду ваговика в ФОП ОСОБА_2 01 березня 2011 року був переведений з посади ваговика на посаду охоронця. 26.11.2022 року звільнений із займаної посади на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін (а.с 22-29).

Факт перебування сторін у зазначений зазначений період у трудових відносинах ФОП ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції визнавав.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України (в редакції, що була чинною на день звільнення позивача) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (в редакції, що була чинною на день звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до статтей 3, 3-1 Закону України "Про оплату праці" (в редакції, що була чинною на день звільнення позивача) мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" мінімальна заробітна плата була встановлена у місячному розмірі: з 1 січня - 6 500 грн, з 01 жовтня - 6 700 грн.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно наданих позивачем Індивідуальним відомостям про застраховану особу Пенсійного Фонду України (форми ОК-5 і ОК-7) підтверджено нарахування позивачу заробітної плати ОСОБА_2 починаючи з вересня 2009 року по грудень 2021 року включно (а.с. 16-21). Аналогічна інформація міститься у наданих позивачем до суду першої інстанції Відомостях Державної податкової інспекції у м. Миколаєві (Центральний район) з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків. Разом із тим, у вказаних Відомостях за період з І кварталу 2021 року по 4-й квартал 2022 року відсутні дані про нарахування та виплату позивачу заробітної плати, починаючи з січня 2022 року (а.с. 33-40).

Позивач стверджує, що заробітну плату за період роботи з 01 березеня 2022 року по день звільнення - 26 листопада 2022 року - він не отримував.

Будь-яких доказів виплати позивачу заробітної плати за вказаний період та про проведення повного розрахунку з позивачем в день його звільнення відповідач суду не надав.

Відповідно до КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем щодо виплати належних працівникові сум, покладається на роботодавця, а не на позивача (працівника).

Крім того, ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року за клопотанням представника позивача було витребувано у ФОП ОСОБА_2 : розрахунок заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 на час звільнення; графік робочих та вихідних днів ОСОБА_1 та табелі обліку робочого часу; інформацію щодо відпусток позивача із зазначенням кількості їх днів та кількості днів невикористаної відпустки за період роботи з 01 вересня 2009 року до дня звільнення; відомості щодо розміру одноденного заробітку позивача. Зобов`язано надати вищевказані документи до суду протягом десяти днів та роз`яснено, зокрема передбачені частиною 10 ст. 84 ЦПК України наслідки неподання витребуваних доказів.

Вказана ухвала була отримана відповідачем 11 листопада 2024 року (а.с. 132), проте жодних документів відповідачем до суду апеляційної інстанції не було надано. Невиконання ухвали апеляційного суду про витребування документів відповідач пояснив їх відсутністю внаслідок пошкодження будівлі, де вони зберігались.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» (в редакції на час спірних правовідносин) роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідачем не було надано і тих документів, які стосуються обліку робочого часу, нарахування і виплати заробітної плати за період вже після відновлення роботи підприємства.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості із невиплаченої заробітної плати позивача, виходячи з мінімального розміру заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" за період з 01 березня 2022 року по 26 листопада 2022 року в загальному розмірі 57 616 грн 00 коп. (вказана сума визначена без утримання передбачених законом податків та обов`язкових платежів).

Щодо позовних вимог про визначення компенсації за невикористані відпустки.

Згідно з частинами першою та третьою статті 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

За змістом статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

За приписами статті 6 Закону України "Про відпустки" щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

З огляду на зміст положень статті 2 Закону України "Про оплату праці" компенсація за невикористану відпустку входить до структури заробітної плати, тому звернення до суду за захистом такого права не обмежено будь-яким строком.

Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Позивач стверджує, що за весь період роботи у ФОП ОСОБА_2 , йому кожного року надавалась відпустка тривалістю 14 днів, відпустка за 2021-2022 рік йому не надавалась. Викладені обставини відповідач в судовому засіданні у суді апеляційної інстанції не заперечував.

Отже, загальна тривалість невикористаних щорічних відпусток за період із 2009 року по день звільнення - 26 листопада 2022 року становить 149 календарних днів, які залишилися некомпенсованими.

Належних і допустимих доказів на спростування указаних обставин відповідачем не надано, а наявність таких апеляційним судом не встановлена.

Згідно пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 (в редакції на час звільнення позивача), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Отже з огляду на розмір заробітної плати позивача у вказаний період (листопад 2021 року - 6 000 грн, з грудня 2021 року по вересень 2022 року - 6 500 грн., жовтень 2022 року - 6 700 грн) компенсація за невикористані 149 днів відпустки становить 32 070 грн 08 коп.

Власного розрахунку відповідачем не надано, як і доказів виплати позивачу компенсації за невикористані дні відпустки, а доводи відповідача зводяться виключно до його незгоди з обов`язком щодо виплати таких сум.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення компенсації за невикористані дні відпусток. Разом із тим, оскільки позивач помилився при обчисленні розміру такої компенсації, вказані вимоги підлягають частковому задоволенню - в розмірі 32 070 грн 08 коп.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 26 листопада 2022 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, що відповідачем не спростовано, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

ОСОБА_1 звернувся до суду 16 лютого 2023 року, до того ж пояснень як позивача, так і відповідача, письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми позивачу при звільненні не надавалось. Отже передбачений ч. 2 ст. 233 КЗпП України строк позивачем було дотримано.

За таких обставин, оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення - про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції в загальному розмірі 2 677 грн 50 коп. (1 077 грн 00 коп. + 1 606 грн 50 коп).

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, то слід зазначити наступне.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем було надано договір на правничу (правову) допомогу від 09 лютого 2023 року, укладений між ним та адвокатом Саченко А.П. та квитанція до прибуткового касового ордеру № 1 від 15 лютого 2023 року про сплату ОСОБА_1 10 400 грн. на підставі договору від 09.02.2023 року (а.с. 30-32). Проте вказаний договір на правничу (правову) допомогу містить загальний перелік зобов`язань адвоката щодо представництва інтересів та надання правничої допомоги ОСОБА_1 без посилань на дану цивільну справу, відсутній детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у даній справі, а тому не можна вважати доведеним, що сплачені позивачем 10 400 грн за прибутковим касовим ордером № 1 від 15.02.2023 року пов`язані з розглядом справи, що переглядається.

Вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, надану у суді апеляційної інстанції, позивачем не було заявлено.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Саченко Андрієм Павловичем, задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 31 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 57 616 грн 00 коп. та компенсацію за невикористані відпустки в розмірі 32 070 грн 08 копійок, а всього 89 686 грн 08 копійок ( вісімдесят дев`ять тисяч шістсот вісімдесят шість гривень вісім копійок) з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції в загальному розмірі 2 677 грн 50 коп. (дві тисячі шістсот сімдесят сім гривень п`ятдесят копійок)

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складений 09 грудня 2024 року