Справа № 2-а-1797/11

П О С Т А Н О В А  

іменем України

"07" червня 2011 р.Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Головуючої –судді                                                        Астахової О.О.,

при секретарі                                                                           Бартко Н.В.

            розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської  районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру  по нарахуванню та здійсненню соціальних  виплат про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії, -

в с т а н о в и  в :

Позивач звернулась до суду з вимогою про визнання дій відповідача протиправними щодо перерахунку їй пенсії, мотивуючи свої вимоги тим, що їй, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, не в повному обсязі нараховується та виплачується щорічна одноразова допомога на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а саме в розмірі меншому, ніж це передбачено вищезазначеною нормою Закону. Тому позивач просить визнати дії відповідачів протиправними та зобов’язати відповідачів провести перерахунок та виплату щорічної одноразової допомоги відповідно до вимог ст. 48 вищевказаного Закону починаючи з 02.06.1995 року, у розмірі 5 мінімальних заробітних плат з урахуванням проведених виплат.

Крім того, позивач  просить визнати дії  відповідача протиправними щодо перерахунку  пенсії, зазначаючи, що їй, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ІІ категорії, не в повному обсязі нараховується та виплачується  щомісячна додаткова  пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, відповідно до ст. 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а тому просить зобов’язати відповідача провести перерахунок  додаткової пенсії відповідно до вимог ст. 51 вищевказаного Закону, починаючи з 16.08.1995 року, у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07.06.2011р. позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій відповідачів неправомірними та зобов’язання відповідачів провести перерахунок та виплату щорічної одноразової допомоги відповідно до вимог ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, та зобов’язання відповідача провести перерахунок  додаткової пенсії відповідно до вимог ст. 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, починаючи за період часу з 02.06.1995 року по 17.09.2010 року включно, залишені без розгляду на підставі ст. 99, 100 КАС України.

          У судове засідання позивач не з»явилась надала до суду заяву з проханням проводити розгляд справи у її відсутність. Зі змісту заяви вбачається, що позовні вимоги вона підтримує у повному обсязі та просить позов задовольнити.

Представник відповідача -  Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва, у судове засідання не з»явився, надав до суду письмові заперечення в яких просив в задоволенні позову відмовити, з підстав викладених в запереченнях, а справу  розглянути у його відсутність з урахуванням  наявних доказів.           

Відповідачі - Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської  районної у м. Києві державної адміністрації (надалі по тексту Управління) та  Київський міський центр  по нарахуванню та здійсненню соціальних  виплат у судове засідання не з’явились,  хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи або заяв про розгляд справи без їх участі до суду не надійшло.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.   

Відносини, які склалась між позивачем та відповідачем є публічно –правовими, виходячи зі змісту статті 3 та п.2 ч.1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, у тому числі, органів державної влади.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Як  встановлено в судовому засіданні, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, інвалід ІІ групи та віднесена до ІІ категорії осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

У відповідності до ст.  48 Закону України  «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасникам ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС І категорії, інвалідам І та ІІ груп передбачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.    

          Позивачу Управлінням нараховувалось, а Центром –виплачувались щорічна допомога на оздоровлення в інших розмірах, ніж це встановлено Законом, а саме: у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.19996 та № 562 від 12.07.2005 року - по 120 грн. на рік.

          Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист.  годувальника. Відповідно до п.1 та п. 6 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються   свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.

          Розмір щорічної допомоги на оздоровлення в 5 мінімальних заробітних плат для   учасників ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС ІІ категорії встановлено ст. 48 Закону в редакції від 06.06.1996 року, яка чинна на теперішній час.

            Дія вказаної статті зупинялась відповідними Законами України «Про державний бюджет...»на 2006 та 2007 роки. Зупинення дії вказаної статті на 2007 рік визнано неконституційним у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року. З 01.01.2008 року діяла нова редакція статті 48, яка визнана неконституційною  Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року.

          Отже, норма Закону, яка передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, в розмірі 5 мінімальних заробітних плат в період, за який позивач висуває вимоги, діяла з 01.01.2002 року по 01.01.2006 року (у 2006 році та з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року дія норми зупинялась бюджетними законами); з 09.07.2007 року  по 01.01.2008 року та з 22.05.2008 року до теперішнього часу ( з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року діяла інша редакція).

          В цей же період Кабінетом Міністрів України приймались постанови, які також регламентували питання розміру щорічної допомоги на оздоровлення, а саме: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 836 та Постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562.

          Стаття 62 Закону, яка має назву: «Роз’яснення порядку застосування цього Закону», містить положення, згідно якого роз’яснення порядку застосування Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Зміст зазначеної норми не дає підстав для висновку, що Кабінету Міністрів України надано право змінювати норми Закону, тим більше, що це б суперечили принципу розподілу повноважень між гілками влади, оскільки єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент, тому ст. 85 Конституції України прийняття законів віднесено до повноважень Верховної Ради України, а не Кабінету Міністрів України, який згідно ст. 113 Конституції у своїй діяльності керується в тому числі і законами.

          Зміст Постанов свідчить, що Кабінет Міністрів України не встановлював порядок, в якому повинно проводитись роз’яснення порядку застосування Закону, а фактично встановлював нові розміри соціальних виплат, зменшивши їх в порівнянні з розмірами, визначеними Законом.

Оскільки норми підзаконних нормативних актів не можуть суперечити нормам законів, а тим більше змінювати їх, тому при вирішенні питання щодо розміру щорічного допомоги на оздоровлення, яка підлягає виплаті позивачу, суд дійшов висновку, що  підлягають застосуванню норми Закону, а саме ст. 48, а не Постанов Кабінету Міністрів.

Крім того, з 01.01.2007 року набула чинності нова стаття 71 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у відповідності до якої дія положень цього Закону не може призупинитися іншими законами, крім законів, про внесення змін до цього Закону.

У відповідності до Положення про управління праці та соціального захисту населення Дніпровської  районної в м. Києві державної адміністрації, Управління приймає заяви та інші дані одержувачів виплат. Функції по здійсненню виплат покладено на Київській міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, тому вимоги позову підлягають задоволенню в межах повноважень  відповідачів.

               Таким чином, для позивача як інваліда ІІ групи, особи, постраждалої внаслідок аварії на ЧАЕС ІІ категорії, розмір щорічної одноразової допомоги повинен був розраховуватися, виходячи із розмірів, передбачених ст.ст. 48, 71 Закону, а не постанов КМУ чи положень Законів, які значно звужують обсяг існуючих прав особи.

          Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 2 статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України, які  приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Пунктом 3 частини першої статті 85 та статтею 91 Конституції України до повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в України віднесено прийняття законів. Виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України і бюджетна система (пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України).

В частині 1 статті 96 Конституції України закріплено, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ст. 95 Конституції України).

При цьому, Конституційний Суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 констатував: метою і особливістю  закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій.

Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України).

Відповідно до частини 3 статті 150 Конституції України Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Оскільки предмет закону про Державний бюджет чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, то суд приходить до висновку, що цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац 7, 8 пункту 4 вказаного Рішення КСУ).  

Статтею 62 даного Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»встановлено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Тобто в даному випадку мова йде саме про роз'яснення порядку застосування закону, а не про визначення такого порядку. Під застосуванням суд розуміє механізм здійснення передбачених даною статтею сум виплат. Таким чином, на Кабінет Міністрів України статтею 62 покладена функція роз'яснення порядку застосування цього закону, а не встановлення нових сум щорічної допомоги на оздоровлення.

У Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів і базується на нормах спеціальних нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом до уваги не приймається.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на  Чорнобильській АЕС, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у відповідному розмірі.

Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України - права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до положень статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Суд ще раз звертає увагу на те, що згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Керуючись вимогами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на адміністративні суди покладено обов'язок, -  у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Керуючись вищевикладеним, суд, встановивши невідповідність положень нормативно-правового акту Конституції України застосовує положення Конституції України як норми прямої дії. При цьому, адміністративний суд може лише не застосовувати закон, який не відповідає Конституції України.

Отже, виходячи з пріоритетності конституційних норм, суд приходить до висновку, що на момент здійснення виплат  позивачеві застосуванню підлягали норми статті 48 Закону України  «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не положення  пунктів 13 та 30 статті 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік», які істотно звужували обсяг встановлених Законом № 796-XII, що  згодом було підтверджено Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 3 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Стосовно позовних вимог щодо перерахунку та виплати недоотриманої  додаткової пенсії, то судом встановлено наступне.

Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва і отримує додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 2, передбачену ч. 1 ст. 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, але, з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 отримує її в розмірах, передбачених вказаною постановою, а не Законом України.

ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році, що підтверджується копіями посвідчень, наявних в матеріалах справи та не заперечується відповідачем, перебуває на обліку в УПФУ у Дніпровському районі м. Києва та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 50 вищевказаного  Закону в редакції Закону від 19.12.1991 року  №2001-ХІІ особам, віднесеним до 2 категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Редакція вказаної норми була змінена Законом України №107-VI від 28.12.2007р. та передбачала особам, віднесеним до 2 категорії, призначення  щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатності та  набрала чинності з 01.01.2008 року.

        Проте, вказані зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року.

         Згідно з ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

         За таких обставин, відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції Закону від 19.12.1991 року, позивач має  право на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

        Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

       Умови призначення і виплати пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, регулюються Законом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

        Призначення і виплата такої допомоги здійснюється Управліннями Пенсійного фонду України в районних, районних у містах Києві та Севастополі за місцем реєстрації або місцем проживання постраждалих осіб.

         За таких обставин Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва є належним відповідачем в даній справі.

Відповідно до ст. 62 Закону № 796-ХІІ роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Частиною 1 ст. 67 Закону № 796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Отже, Законом України № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір бази нарахувань пенсій, встановлений законом, а надано право роз’яснення порядку застосування цього Закону.

Суд не враховує твердження представника відповідача, що встановлення конкретних (зменшених) сум для обчислення пенсій Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки вказані дії Кабінету Міністрів України не реалізують, встановлені Законом, права та гарантії, а змінюють та корегують, встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим в свою чергу, порушують його норми, оскільки статтею 71 Закону, де чітко встановлено, що дія положень цього Закону на може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Зважаючи на наведене, суд вважає, що здійснення виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 2 згідно Постанови Кабінету Міністрів України не є правомірним, тобто таким, що відповідає нормам Законів України та Конституції України, як Основного Закону держави.

           Зі змісту статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

           За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".   Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

           Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом.

             Згідно ч. 3 ст. 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, у тому числі віднесеним до категорії 2. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

           Отже, для позивача з 22.05.2008 року Управлінням Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, щодо якої встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою ІІ  категорії,  розмір щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, повинен був розраховуватися, виходячи з наведених розмірів.

При постановленні судового рішення, суд вважає правильним визначити початковий строк проведення даних виплат, починаючи з 18.09.2010 року (в межах передбаченого ст. 99 КАС України строку звернення до суду) і не визначати кінцевий термін, враховуючи, що пенсія позивачу відповідно до Розпорядження Управління Пенсійного фонду призначена довічно.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про викладені в позовній заяві доводи позивача є обгрунтованими, а відповідно позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України судові витрати по справі суд відносить на рахунок держави.

Враховуючи викладене, керуючись Конституцією України, ст. 2, 17, 18, 71, 93, 94, 99, 100, 104, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 48-67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування»,

п о с т а н о в и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва, Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської  районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру  по нарахуванню та здійсненню соціальних  виплат про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії -  задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру  по нарахуванню та здійсненню соціальних  виплат щодо відмови ОСОБА_1  у здійсненні перерахунку і виплаті в заниженому розмірі щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації видати розпорядження про нарахування та виплату ОСОБА_1  щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до положень ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в розмірі 5 мінімальних заробітних плат починаючи з 2010 року, з урахуванням проведених виплат.

Зобов’язати Київський міський центр  по нарахуванню та здійсненню соціальних  виплат виплатити ОСОБА_1  недоплачені суми щорічної допомоги на оздоровлення у відповідності до положень ст. 48 Закону України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в розмірі 5 мінімальних заробітних плат починаючи з 2010 року з урахуванням проведених раніше виплат.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1  додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи ІІ категорії, з порушенням вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи ІІ категорії, виходячи з 30 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 18 вересня 2010 року, з урахуванням проведених виплат

Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суду м. Києва, шляхом подання апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня проголошення постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                                                                           О.О. Астахова