Дата документу:  02.06.2011

Справа № 2-3515/11

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

02 червня 2011 року                                                                                              м. Київ

Солом’янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого                судді Шевченко Л. В.,

при секретареві          Прохоровій К. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Приват Банк», третя особа: ОСОБА_2, про захист прав споживача та зміну умов кредитного договору, -

в с т а н о в и в:

У квітні  2011 року ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом до ПАТ «Приват Банк», третя особа: ОСОБА_2, про захист прав споживача та зміну умов кредитного договору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 07.09.2006 між позивачем і відповідачем укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач надав позивачеві у тимчасове користування кредитні ресурси в сумі 19 668 дол.  США на придбання автомобіля, а також 8 374 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою процентів в розмірі 0,88 % на місяць, строком до 05.09.2013.

07.09.2006 між відповідачем та третьою особою було укладено договір поруки, за яким поручитель взяв на себе зобов’язання відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов’язань за кредитним договором в повному обсязі.

Кредитний договір був укладений в умовах стабільної державної економіки та грошово-фінансової системи. З червня 2008 року з незалежних від волі сторін причин настала всесвітня світова фінансова криза. У зв’язку з нею в Україні почалися не прогнозовані економічні процеси, значних потрясінь зазнала і досі зазнає грошово-фінансова система держави. Вказані обставини, на думку позивача, є істотними та вирішальними як для укладення кредитних договорів, так і для їх виконання.

Враховуючи те, що кредитні ресурси розраховуються в доларах США, позивач змушений був купувати іноземну валюту за гривні та погашати кредит. Різке коливання курсу долару до гривні поставило його у невигідне становище.

Керуючись ст. 652 ЦК України, позивач звернувся до суду і просить змінити умови кредитного договору від 07.09.2006, доповнивши розділ «Предмет договору»пунктом 1.1.1 в наступній редакції: «Валюта кредиту –долар США, або гривневий еквівалент, за курсом НБУ на момент укладення договору, а саме 1 долар США дорівнює 5,05 грн.», а також доповнивши розділ «Предмет договору»пунктом 1.1.2  в наступній редакції: «Сплата боргу здійснюється за курсом долару США на момент укладення договору, а саме 1 долар США дорівнює 5,05 грн.».

У судовому засіданні представник позивача підтримала позов та просила його задовольнити з підстав, наведених у ньому.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на його безпідставність, та просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі.

Третя особа у судове засідання не з’явилася, однак від неї надійшла заява про розгляд справи за її відсутністю (а.с. 28).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 07.09.2006 між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір № К2Н0АК00390019, за умовами якого відповідач надав позивачеві у тимчасове користування кредитні ресурси в сумі 19 668 дол.  США на придбання автомобіля, а також 8 374 дол. США на сплату страхових платежів, зі сплатою процентів в розмірі 0,88 % на місяць, строком до 05.09.2013 (а.с. 7-10).

07.09.2006 між відповідачем та третьою особою укладено договір поруки, згідно з яким поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов’язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (а.с. 11-12).

Позивач зазначає, що внаслідок фінансової кризи прибутковість від його діяльності значно зменшилася та продовжує зменшуватися в подальшому. Він отримує прибутки в гривнях, тому змушений купувати долари США по комерційному курсу для внесення оплати по договору. Завчасне знання про можливе настання фінансової кризи стало б вирішальною умовою для прийняття рішення про відмову від укладення кредитного договору на зазначених умовах.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що настання світової фінансової кризи не є істотною зміною обставин у розумінні ст. 652 ЦК України, оскільки економічна криза носить загальний характер і стосується обох сторін, а тому не є підставою для зміни договору.

Частиною 2 статті 652 ЦК України встановлено: якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов’язує можливість зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Суд виходить з того, що повністю відсутня наявність умови 1 (в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане), оскільки будь-яких підстав вважати, що така зміна обставин не настане у сторін не було. Також, повністю відсутня умова 3 (виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору). Так, при укладанні кредитного договору позивач розраховував на отримання грошових коштів, а відповідач на повернення зазначених коштів із отриманням плати за їх використання. При подальшому виконанні договору співвідношення майнових інтересів сторін не змінюється, оскільки позивач від відповідача отримав те, на що розраховував, а відповідач у свою чергу, має право на отримання майнового інтересу, на який розраховував він. А тому до порушення співвідношення майнових інтересів призведе саме запропонована позивачем зміна умов кредитного договору.

Отже, відсутність в сукупності всіх чотирьох умов, передбачених ст. 652 ЦК України, доводить безпідставність вимог позивача.

Таким чином, світова фінансово-економічна криза, зростання курсу долару США, зменшення прибутків позивача та збільшення його витрат є лише передумовами до фактичної відсутності у позивача необхідних коштів, що за прямою вказівкою ст. 617 ЦК України не є підставою для невиконання зобов'язання та підставою для звільнення від відповідальності за його невиконання. Всі ризики, пов'язані з власною діяльністю та обов'язком повернення кредиту несе саме позивач, і підставу для звільнення його від виконання договору, зміни умов договору і його розірвання відсутні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на Закон України «Про захист прав споживачів», проте суд не бере їх до уваги, оскільки між сторонами виникли договірні відносини (щодо виконання договору), які перш за все регулюються нормами ЦК України, а не Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору  про надання кредиту, строк на який кредит може бути одержаний та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15, 23 цього Закону.

Договір про надання споживчого кредиту укладається в письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.

Отже, з урахуванням викладеного можна зробити висновок, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів»до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей Закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, оцінивши докази, які є у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на  вимогах закону, тому задоволенню не підлягають.

При поданні позову позивачем не був сплачений судовий збір відповідно до вимог ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки, як було встановлено судом, даний закон застосуванню не підлягає, тому відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України він повинен сплатити на користь держави судовий збір у розмірі 8,50 грн.

Керуючись ст. ст. 526, 617, 652 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 88, 57-60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Приват Банк», третя особа: ОСОБА_2, про захист прав споживача та зміну умов кредитного договору –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 8 гривень 50 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження –після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий