Справа № 2-93/11

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ  

іменем України

 28.04.2011

Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого -             судді Смирнової Є.П.,

при секретарі               Білоус О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві

справу за позовом

                                                            ОСОБА_1 до

                                                            ОСОБА_2,

                                                            ОСОБА_3,

                                                            ОСОБА_4,-

                                                            3-тя особа: Деснянська районна у м. Києві

                                                            Державна адміністрація, -

                                                            Про визнання осіб такими, що втратили право

користування жилим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

          28.07.2004 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просили визнати відповідача разом з донькою ОСОБА_3 та сином ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

           Свої вимоги від 28.07.2004 року ОСОБА_5 та ОСОБА_1 обґрунтовували тим, що  відповідно до ордеру № 2789 від 26.12.1967 року їм на сім’ю, яка на той час складалася із чотирьох осіб, була надана спірна двокімнатна квартира.

          На час пред’явлення ними позову до суду у 2004 році  на спірній житловій площі було зареєстровано п’ять осіб: вони - ОСОБА_1, ОСОБА_5, їх донька ОСОБА_2, та двоє неповнолітніх онуків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, але фактично у вказаній квартирі проживали лише  вони – позивачі у справі.          

Як зазначали позивачі, відповідач ОСОБА_2 з 1986 року в спірній квартирі не проживає, а її діти у спірному житлі взагалі ніколи не мешкали, а тільки були зареєстрованими.

Позивачі стверджували, що відповідач з 1986 року мешкає разом із своїм чоловіком – ОСОБА_6 та їх спільними дітьми у квартирі АДРЕСА_2. З цього часу в спірній квартирі відповідачка з дітьми не проживає, нею не цікавиться, не несе витрати по її утриманню.

Посилаючись на викладені обставини, вимоги ст.ст. 71, 72 ЖК України, а також на те, що відповідач ОСОБА_2 разом з дітьми з 1986 року на спірній житловій площі не проживає без поважних причин, добровільно залишила  квартиру і з цього часу в спірній квартирі  не проживає, квартирою не цікавиться, не несе витрати по її утриманню, позивачі  просили задовольнити  їх  вимоги.

          27.12.2004 року по даній справі було постановлено рішення, яким позов ОСОБА_5 та ОСОБА_1 задоволено. Визнано  ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням -  квартирою АДРЕСА_1 (а.с 64 т. 1).

В-подальшому, за заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, діючого  в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, про перегляд рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2004 року у зв’язку з нововиявленими  обставинами, ухвалою суду від 27.12.2005 року вказане рішення суду було скасовано, а справа  призначена до розгляду в загальному порядку (а.с. 126 т. 1).

Під час розгляду справи в суді один з позивачів - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1, про що зроблено відповідний актовий запис за № 12797 від ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 133 т. 1, а.с. 159, 190, 200 т. 2).

Крім того, за час слухання справи діти відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, досягли повноліття, у зв»язку з чим відповідними протокольними ухвалами суду від 27.03.2006 року та 15.07.2007 року були залучені до участі у справі у якості відповідачів ( а.с. 219 (зворот) том 1, а.с. 52 том 2).

21.03.2007 року по даній справі було винесено заочне рішення, яким задоволено позов ОСОБА_1 та визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 114, 115-116 т. 2).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 27.04.2007 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення від 21.03.2007 року  - відмовлено (а.с. 166-167 т. 2).

Як вбачається з ухвали Апеляційного суду м. Києва від 03.03.2008 року, колегією суддів було відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_6, а заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21.03.2007 року у даній справі залишено без змін (а.с. 322, 323-327 т. 3).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10.03.2009 року було відмовлено у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення від 21.03.2007 року (а.с. 42-43 т. 4).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07.04.2009 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення у справі  також було відмовлено (а.с. 68-69 т. 4).

Відповідно до ухвали Апеляційного суду м. Києва від 30.09.2009 року заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21.03.2007 року в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 було скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до того ж суду (а.с. 208, 209 т.4).

Крім того, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30.09.2009 року було відхилено апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, діючого в інтересах ОСОБА_2,  на ухвалу Деснянського районного суду м. Києві від 07.04.2009 року та вказану ухвалу залишено без змін (а.с.212, 213 т. 4).

Зрештою, ухвалою Верховного Суду України від 25.11.2009 року було частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21.03.2007 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03.03.2008 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. 279-280 т. 4).

21.01.2010 року матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, - третя особа: Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація, - про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, - повернути до Деснянського районного суду м. Києва  ( а.с. 1 т. 5).

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва  від 28.01.2011 року вказану справу прийнято до провадження та призначено до попереднього судового засідання ( а.с. 2 т. 5).

          15.03.2010 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшла апеляційна скарга представника ОСОБА_2 – ОСОБА_6 на ухвалу суду від 28.01.2010 року (а.с. 25-28 т. 5).

          23.03.2010 року, у зв’язку з надходженням вищевказаної апеляційної скарги, матеріали цивільної справи, були направлені до Апеляційного суду м. Києва (а.с. 44 т. 5).

          Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12.05.2010 року апеляційного скаргу ОСОБА_6, який діяв в інтересах ОСОБА_2, відхилено, а ухвалу судді Деснянського районного суду м. Києва від 28.01.2010 року залишено без змін (а.с. 77, 78-79 т. 5).

           У зв’язку з  надходженням запиту судді Верховного Суду України Мазурка В.А., матеріали справи були направлена до ВСУ для розгляду заяви ОСОБА_2 про виправлення описок в ухвалі суду від 25.11.2009 року.

Не погоджуючись з вимогами ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 23.06.2010 року звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про  визнання відсутності права на вимогу та припинення зловживання правом на звернення до суду (а.с. 99-131 т. 5).

          24.09.2010 року матеріали справи були повернуті до Деснянського районного суду м. Києва разом з ухвалою Верховного Суду України від 01.09.2010 року про виправлення описки в тексті ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 25.11.2009 року (а.с.171-172 т. 5).

          Під час розгляду справи Деснянським районним судом м. Києва було винесено дві ухвали від 30.09.2010 року та 01.10.2010 року про відмову в задоволення клопотань ОСОБА_2 про закриття провадження у справі (а.с. 219, 247-248 т. 5).          

Також, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 30.09.2010 року провадження по даній справі в частині вимог ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, було закрито (а.с. 218).

          Крім того, за результатами проведення попереднього розгляду справи ухвалою судді від 01.10.2010 року справу призначено до розгляду по суті (а.с. 277 т. 5).            

01.10.2010 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу суду від 30.09.2010 року (а.с. 2-3 т. 6).

          12.10.2010 року, у зв’язку з надходженням вищевказаної апеляційної скарги, матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація, - про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, були направлені до Апеляційного суду м. Києва (а.с. 15).

          Згідно ухвали судді Апеляційного суду м. Києва Наумчука М.І. від 15.10.2010 року, вказану справу будо повернуто до Деснянського районного суду м. Києва та надано строк до 26.11.2010 року для усунення недоліків, а саме: нерозглянутих судом зауважень ОСОБА_2 від 04.10.2010 року на журнал судового засідання (а.с. 16 т. 6).

          Під час перебування справи в Апеляційному суді м. Києва, 11.10.2010 року на адресу Деснянського районного суду м. Києва надійшла апеляційна скарга адвоката ОСОБА_7 на ухвалу районного суду від 01.10.2010 року та 19.10.2010 року вказану апеляційну скаргу було направлено до Апеляційного суду м. Києва для приєднання до матеріалів справи (а.с. 18, 20-23 т. 6).

          27.10.2010 року матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація, - про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, -  були повернуті до Деснянського районного суду м. Києва для усунення недоліків (а.с. 30 т. 6).

          Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26.11.2010 року в задоволенні зауважень на Журнал судового засідання від 01.10.2010 року, викладених представником ОСОБА_2 – ОСОБА_7, - відмовлено та задоволено викладені ОСОБА_2 зауваження на журнал судового засідання від 30.09.2010 року (а.с. 80 т. 6).      

30.11.2010 року, на виконання запиту Верховного Суду України № 6-575сно10 від 26.10.2010 року, матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація, - про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, були направлені до Верховного Суду України для розгляду заяви ОСОБА_7  про усунення помилок в ухвалі Верховного Суду України від 01.09.2010 року у справі № 6-20560св08 (а.с. 82-83 т. 6).

24.12.2010 року від ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_7 на адресу Деснянського районного суду м. Києва надійшли збільшення позовних вимог до зустрічного позову в прядку ст. 31 ЦПК України, в яких заявник та її представник  просять направити справу до Апеляційного суду м. Києва для вирішення питання підсудності справи, постановити ухвалу про поворот виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2004 року № 5024/04 в частині позовних вимог ОСОБА_5

Також, ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 просять визнати неправомірними дії  Деснянського районного суду м. Києва, Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1, ОСОБА_8, що виразилися в примусовому позбавленні ОСОБА_2  житла у позасудовому порядку, а саме: квартири АДРЕСА_1, що не пов’язано з примусовим виконанням рішень Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2004 року № 2-5024/04 та від 21.03.2007 року № 2-96/07, яких Деснянський районний суд м. Києва  на примусове виконання  не направляв.

Крім того, ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7, просять зобов’язати відповідачів повернути ОСОБА_2 жиле приміщення квартири АДРЕСА_1 або позачергово надати їй в Деснянському районі м. Києва рівноцінне впорядковане жиле приміщення, з урахуванням складу сім’ї та діючих норм жилої площі з безоплатною передачею його у її власність.

          01.03.2011 року матеріали вищевказаної цивільної справи були повернуті з Верховного Суду України до Деснянського районного суду м. Києва разом з ухвалою Верховного Суду України від 19.01.2011 року (а.с. 84-85, 86 т. 6).

          У зв’язку з наявністю апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу суду від 30.09.2010 року та апеляційної скарги адвоката ОСОБА_7 на ухвалу суду від 01.10.2010 року, матеріали справи 15.03.2011 року були направлені до Апеляційного суду м. Києва (а.с. 137 т. 6).

          30.03.2011 року матеріали справи були повернуті до Деснянського районного суду м. Києва разом з ухвалою Апеляційного суду м. Києві від 18.03.2011 року (а.с. 138, 140 т. 6).

          При новому розгляді справи позивач ОСОБА_1 позовні вимоги уточнила (а.с.49-50 т.6).

           В своїй заяві від 12.11.2010 року ОСОБА_1 просить визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право користування  квартирою АДРЕСА_1, на підставі ч.2 ст.405 ЦК України, а не на підставі ст.ст. 71,71 ЖК України, як зазначала раніше.

          При цьому  ОСОБА_1 вказує на те, що на підставі заочного рішення суду від 08.02.2005 року ОСОБА_2 та її діти  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відділом Деснянського РУ ГУ МВС України  були зняті з реєстраційного обліку у квартирі АДРЕСА_1.

          28.02.2005 року вказана квартира була приватизована нею та ОСОБА_5 в рівних частинах.

           Так як справа розглядається 6 років, неповнолітні діти набули статусу повнолітніх, які в цій квартирі від народження ніколи не проживали і не проживають на теперішній час, лише формально були зареєстровані за місцем реєстрації їх матері –ОСОБА_9, яка також з 1985 року на спірній житловій площі не проживає.

          Як вказує позивач,  крім того, що діти були зареєстровані за місцем реєстрації матері на спірній житловій площі у м.Києві, з 1991 року вони були зареєстровані за місцем проживання батька ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_2, яку останній отримав від держави, як військовослужбовець, на 4-х осіб: на себе, дружину ОСОБА_2 та дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Вказана квартира приватизованими ними  на всіх членів сім»ї у рівних частках.

Посилаючись на викладені обставини,  а також на те, що  з часу звернення до суду з даним позовом у 2004 році пройшло 6 років, за цей час спірна квартира була приватизована та змінився її статус, тому позивачка  просить задовольнити  її  вимоги на підставі ч.2 ст.405 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_8 уточнені позовні вимоги підтримала та просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 в судове засідання не з’явилися, про розгляд справи повідомлялись належним чином.

          При цьому суд враховує, що справа призначалась до розгляду неодноразово, в тому числі: на 20.04.2011 року та 28.04.2011 року, про що відповідач ОСОБА_2, яка є також позивачем за зустрічним позовом, та її представник ОСОБА_7 були повідомлені належним чином, що підтверджується корінцем про особисте отримання ОСОБА_7 телеграфного повідомлення для ОСОБА_2 про виклик в судові засідання. Однак в судове засідання позивач та його представник повторно  не з’явилися.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з’явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Як  встановлено судом, про розгляд справи 20.04.2011 року позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 були повідомлені належним чином. Однак, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 в судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи у їх відсутність до суду не надходило.

В зв’язку з неявкою ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_7  розгляд справи було перенесено на 28.04.2011 року, про що позивач за зустрічним позовом та її представник були повідомлені належним чином, однак, повторно в судове засідання не з’явилися. При цьому ОСОБА_2 та ОСОБА_7 надіслали до суду телеграми, в яких просять перенести судове засідання  у зв’язку з  хворобою позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 Однак, ОСОБА_2 доказів про поважність причини її повторної неявки суду не надала.

Причини неявки представника позивачки  ОСОБА_7 28.04.2011 року суд розцінює як неповажні.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає неявку позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_7 в судові засідання 20.04.2011 року та 28.04.2011 року як  повторну неявку без поважних причин та вважає можливим розглядати справу в їх відсутність.

Під час розгляду справи ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28.04.2011 року було відмовлено  у прийнятті збільшень позовних вимог ОСОБА_2 від 24.12.2010 року  в частині визнання неправомірними дій Деснянського районного суду м. Києва та Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, що виразилися у примусовому позбавленні ОСОБА_2 житла у позасудовому порядку, а саме: квартири АДРЕСА_1, що не пов’язано з примусовим виконанням рішень Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2004 року № 2-5024/04 та від 21.03.2007 року № 2-96/07, яких Деснянський районний суд м. Києва  на примусове виконання не направляв, а також про зобов’язання Деснянського районного суду м. Києва та Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації повернути ОСОБА_2 жиле приміщення квартири АДРЕСА_1 або позачергово надати їй в Деснянському районі м. Києва рівноцінне впорядковане жиле приміщення з урахуванням складу сім’ї та діючих норм жилої площі з безоплатною передачею його у її власність.

Решту збільшень позовних вимог  ОСОБА_2, заявлених до ОСОБА_1 та ОСОБА_10, прийнято до провадження ( а.с. 204-205 т. 6).

          Крім того, ухвалою суду від 28.04.2011 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_10, - третя особа: Деснянська районна у м. Києві державна адміністрація, - про  визнання відсутності права на вимогу та припинення зловживання правом на звернення до суду, а також про визнання дій неправомірними та зобов’язання повернути житлове приміщення, - залишено без розгляду (а.с. 206-208).

          Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання також не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином за останнім відомим місцем знаходження у республіці Польща, що підтверджується матеріалами доручень від 22.02.2010 року та 06.10.2010 року про вручення відповідачам копій позовної заяви, копій протоколів судового засідання та викликів (повідомлення) про день судового розгляду, а також допит в якості відповідачів, що були направлені через Головне управління юстиції у м. Києві до компетентного суду республіки Польщі (а.с. 9-16 т. 5, а.с. 32-39 т. 6).

          При цьому доручення про вручення ОСОБА_3 копії позовної заяви та виклику (повідомлення) про день судового розгляду, а також допит в якості відповідача, від 22.02.2010 року,  було повернуто до Деснянського районного суду м. Києва 27.08.2010 року разом з протоколом, згідно якого ОСОБА_3 заперечує проти наданих українським судом документів, оскільки вважає, що вони належним чином не оформлені. Крім того, ОСОБА_3  вважає, що позов заявлений не до неї. ( а.с. 187-210 т. 5).

Доручення про вручення ОСОБА_4 копії позовної заяви та виклику (повідомлення) про день судового розгляду, а також допит в якості відповідача, від 22.02.2010 року, 24.01.2011 року  також було повернуто до Деснянського районного суду м. Києва без виконання ( а.с. 87-109 т. 6).

Що стосується виконання доручення суду про вручення відповідачам копій позовної заяви, копій протоколів судового засідання та викликів (повідомлення) про день судового розгляду, а також допит в якості відповідачів, що були направлені через Головне управління юстиції у м. Києві до компетентного суду республіки Польщі від 06.10.2010 року, то як вбачається з повідомлення Головного управління юстиції у м. Києва за № 88-с-ін-88/10 від 22.04.2011 року, вказане доручення було отримано управлінням 18.10.2010 року (а.с. 183 т. 6).

          20.10.2010 року дане доручення було надіслано до Міністерства юстиції України для подальшого направлення до Республіки Польщі. 02.12.2010 року до Міністерства юстиції України було надіслано запит про надання інформації щодо стану виконання зазначеного доручення Деснянського районного суду м. Києва.

          22.12.2010 року Головним управління юстиції у м. Києві від Міністерства юстиції України отримано лист щодо направлення документів доручення 03.11.2010 року до Республіки Польща.

          Інша інформація стосовно виконання доручення суду про вручення відповідачам  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 копій позовної заяви, копій протоколів судового засідання та викликів (повідомлення) про день судового розгляду, а також допит в якості відповідачів, що були направлені через Головне управління юстиції у м. Києві до компетентного суду республіки Польщі, на даний відсутня.

          Відповідно до ст. 157 ЦПК України, суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів – одного місяця.

          У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п’ятнадцять днів.

          Враховуючи зазначену норму процесуального права, ту обставину, що дана справа перебуває на розгляді суду тривалий час – з 2004 року, а також те, що відповідачі по справі обізнані про наявність позову ОСОБА_1, що підтверджується їх чисельними зверненнями до судів різних інстанції, суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі доказами.

          При цьому суд враховує, що  неповнолітні ОСОБА_3, ОСОБА_6 під час розгляду справи в суді досягли повноліття та були притягнути у якості співвідповідачів по даній справі. Маючи цивільну дієздатність та будучи належним чином повідомлені про розгляд вказаної справи в суді через своїх батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_6, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не вчинили жодних дій по збереженню за ними право користування спірним житлом, жодних заперечень або пояснень по справі  суду не надали, з будь-якими клопотаннями до суду не зверталися, що суд розцінює як ігнорування ними судового процесу, зловживання стороною відповідачів своїми процесуальними правами та свідоме затягування розгляду справи.

          Представник третьої особи – Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації -  Гаврилюк М.Г. просить розглядати справу у її відсутність ( а.с. 157, 158 т. 6).

          Заслухавши пояснення представника позивача  ОСОБА_1 – ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного.

          Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 була отримана ОСОБА_5 на підставі ордеру № 2789 від 26.12.1967 року на сім’ю з 4-х осіб: на себе, дружину ОСОБА_1 та двох доньок ОСОБА_13 та ОСОБА_14 (а.с. 7 т.1).

          Як вбачається з пояснень представника позивача ОСОБА_8, вона проживала у спірній квартирі до 1979 року. ОСОБА_2 у 1983 році одружилася із ОСОБА_6 та у 1985 році виїхала разом з ним до м. Стрій Львівської області, де в 1991 році вони отримали житло та на теперішній час проживають за адресою: АДРЕСА_2.

          Однак, станом на 14.07.2004 року у спірній квартирі було зареєстровано п’ять осіб: ОСОБА_5, ОСОБА_1 – з 24.10.1968 року, їх дочка ОСОБА_2 – з 09.10.1979 року та двоє її дітей:  ОСОБА_3, 1986 року народження – з 04.11.1986 року, та ОСОБА_4, 1989 року народження, - з 07.02.1989 року ( а.с. 8).

           У липні 2004 року ОСОБА_5, ОСОБА_1 звернулись до Деснянського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_2, в якому просили визнати її разом з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1.

          27.12.2004 року по даній справі було постановлено рішення, яким позов ОСОБА_5 та ОСОБА_1 задоволено та визнано  ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 (а.с 64 т. 1).

          На підставі вказаного рішення суду відповідачів було знято з реєстраційного обліку за вищезазначеною адресою.

          28.02.2005 року квартира АДРЕСА_1 була приватизована ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в рівних долях, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло (а.с. 157).

          ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер та 12.07.2005 року був виписаний з спірного житлового приміщення (а.с. 133 т. 1, а.с. 81 т. 2).

          В подальшому, у зв’язку зі скасуванням рішення суду про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, реєстрацію відповідачів у спірній квартирі було поновлено та анульовано штамп про зняття їх з реєстраційного обліку в обліковій картці, що підтверджується висновком про результати розгляду скарги гр. ОСОБА_6 від 19.12.2006 року, затвердженим начальником Деснянського РУ ГУ МВС України в  м. Києві (а.с. 49-50 т.2).

          Згідно довідки форми № 3 ЖЄКу301 № 58 від 17.01.2007 року у спірній квартирі знову  зареєстровано чотири особи – позивач ОСОБА_1 та відповідачі по справі (а.с. 81 т. 2).

          Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_8 в судовому засіданні стверджує, що відповідач ОСОБА_2 з 1986 року, а відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з моменту їх народження, відповідно з 1986 року та 1988 року, в спірній квартирі не проживають, нею не цікавляться, не несуть витрат по її утриманню, перешкод в проживанні позивач їм не створювала, тому вважає, що відповідачі без поважних причин більше одного року не проживають в квартирі АДРЕСА_1, в зв’язку з чим втратили право користування нею.  

          Крім того, ОСОБА_8 вказує,  що відповідач  ОСОБА_2 з 1986 року мешкає разом із своїм чоловіком – ОСОБА_6 та їх спільними дітьми у квартирі АДРЕСА_2. Після запропонування покійним батьком приватизувати спірну квартиру, ОСОБА_2 відповіла категоричною відмовою, через що позивачі були змушені звернутися до суду з даним позовом.

          Суд вважає, що вказані доводи представника позивача знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.

Так, згідно ст. 405 ЦК України, член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено  домовленістю між ним і власником житла або законом.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 є донькою позивачки ОСОБА_1 та покійного ОСОБА_5, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – їх онуками. На підтвердження своїх вимог та доводів про те,  що відповідачі понад року в спірній квартирі не проживають, нею не цікавляться, не оплачують витрати по утриманню квартири, стороною позивача до суду були надані наступні докази: акти, складені ЖЕКом № 301 від 11.12.1997 року, 04.09.2002 року та від 07.07.2004 року, з яких вбачається, що ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживають у спірній квартирі з 1986 року; довідку, видану ЖЕКом № 301 за № 358 від 14.07.2004 року, відповідно до якої  відповідач ОСОБА_2 з заявами про неможливість проживання у спірній квартирі не зверталася; довідку поліклініки № 3 Деснянського району м. Києва за № 438 від 16.07.2004 року, згідно якої ОСОБА_2 протягом 2003-2004 років за медичною допомогою не зверталася; довідку ТОВ «УМКА» за № 5/13 від 28.05.1998 року, відповідно до якої ОСОБА_2 дійсно проживає у АДРЕСА_2 з 01.06.1998 року і разом з нею діти по грудень 1998 року; довідку ТОВ «УМКА» за № 17 від 01.03.2003 року, відповідно до якої ОСОБА_2 дійсно проживає разом з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з 01.03.2003 року  по 01.09.2003 року за адресою: АДРЕСА_2, та сплачує комунальні послуги; довідку будинкоуправління за № 1031 за 2002 р., видану на ім’я ОСОБА_6, про те, що він дійсно прописаний та проживає в АДРЕСА_2, разом з донькою ОСОБА_3, 1986 р.н., та сином ОСОБА_4, 1988 р.н.; довідку ф. № 3 по квартирі АДРЕСА_2; довідки спеціалізованої середньої школи № 4 м. Стрий  за №№ 173, 174 від 17 жовтня 1997 р. про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дійсно навчаються у вказаному навчальному закладі.

Відповідно до рішень Стрийського міськрайсуду Львівської області від 14.12.2009 року,  15.03.2010 року та 16.08.2010 р.  вищезазначені надані стороною позивача докази були визнані недостовірними, окрім довідки спеціалізованої середньої школи № 4 м. Стрий  за №№ 173, 174 від 17 жовтня 1997 р. про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дійсно навчаються у вказаному навчальному закладі (ас. 220-223, 253-254 т.5).

Крім того, вказаними рішеннями Стрийського міськрайсуду від 14.12.2009 року та 15.03.2010 року були визнані недостовірними: довідка, видана поліклінікою № 3 Деснянського району м. Києва від 19.01.2007 року за  № 49; довідка № 31/52ДРС-25 від 26.01,2007 р., видана Лівобережним поштамтом Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта», а також довідка № 46/400вх від 07.02.2007 року, яка видана Деснянським РУ ГУ МВС України м. Києві.

Під час розгляду справи, на підставі  запиту Стрийського МВВС ГУ МВС України у Львівській області № 2834/Ш-8 від 01.06.2010 року про відклик раніше наданих документів, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01.10.2010 року були повернуті наступні матеріали: лист Стрийського МВ ГУ МВС України у Львівській області від 21.03.2006 року за № 766; рапорт ДІМ Стрийського МВ ГУ МВС України у Львівській області О.О.Мотрунича; пояснення ОСОБА_16 від 21.03.2006 року, пояснення ОСОБА_17 від 21.03.2006 року, лист начальника Стрийського МВ ГУ МВС у Львівській області від 21.03.2006 року за № 765, якими був підтверджений факт проживання відповідачів у АДРЕСА_2  станом на березень 2006 року (а.с. 93-94, 293 т.5).  

Таким чином позивач фактично був позбавлений наданих ним доказів щодо непроживання відповідачів більше року без поважних причин у  квартирі АДРЕСА_1.

В той же час судом встановлено, що за скаргою представника позивача – ОСОБА_8 за дорученням Генеральної прокуратури України Військовою прокуратурою західного регіону України проводилась перевірка щодо правомірності дій службових осіб Будинкоуправління № 1 Самбірської КЕЧ району та дій громадянина ОСОБА_6 у ході приватизації квартири АДРЕСА_2, в результаті якої виявлені порушення вимог житлового законодавства України.

Як вбачається з повідомлення Військової прокуратури західного регіону України № 6/2969 від 17.11.2010 року при перевірці було встановлено, що  ОСОБА_6 на підставі рішення житлової комісії Стрийського гарнізону від 02.08.1989 року № 3 під час проходження військової служби у в/ч 68506 отримав квартиру АДРЕСА_2 на склад сім”ї – 4 чоловіки, відповідно до якого йому було видано ордер від 05.12.1989 року № 417.  Вказана обставина встановлюється з картки обліку жилої площі № 3542 та книги обліку жилої площі, яка підлягає заселенню у 1989-1991 роках. В-подальшому, 15.09.1995 року ОСОБА_6 звернувся із заявою до начальника Стрийського КЕЧ району про оформлення у власність (приватизацію) квартири АДРЕСА_2. До заяви ним особисто було надано довідку Будинкоуправління Стрийської КЕЧ району про склад сім’ї № 1805 від 26.06.1995 року, відповідно до якої у вказаній квартирі з 10.01.1991 року він проживав разом з дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_3, та на яких також здійснювалась приватизація. 25.10.1995 року Стрийською КЕЧ району громадянину ОСОБА_6 видано свідоцтво про право спільної власності на квартиру АДРЕСА_2 в рівних частках зі своїми дітьми: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Водночас, вивченням дублікатів реєстраційних документів Будинкоуправління № 1 Самбірської КЕЧ району встановлено, що їх зміст не відповідає фактичним обставинам розвитку подій. Зокрема, у документах форми №№ 16, 17, які відображають реєстрацію громадян за певним місцем проживання, виконані відмітки про реєстрацію у квартирі № АДРЕСА_2 громадянина ОСОБА_6 в одній особі та лише за період з 25.04.1996 року по 12.12.2005 року Наведені обставини вказують на фактичну реєстрацію з 10.01.1991 року ОСОБА_6 із своїми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_2 та наявність порушень вимог житлового законодавства України з боку службових осіб Будинкоуправління № 1 Самбірської КЕЧ району під час виготовлення дублікату реєстраційних документів форми №№ 16, 17  та внесення  неправдивих відомостей щодо фактичної реєстрації сім”ї ОСОБА_3 (ас.153 т.6).

Таким чином, при проведенні перевірки військовою прокуратурою західного регіону України фактично було встановлено, що квартиронаймач ОСОБА_6 разом з дітьми постійно з 1991 року були зареєстровані та проживали у квартирі АДРЕСА_2, де і використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду.

Судом також встановлено, що на час реєстрації за вищевказаною адресою ОСОБА_3 виповнилося 7 років, а ОСОБА_4  - 3 роки. Тобто, на час реєстрації  на житловій площі батька неповнолітні  за своїм правовим статусом не могли вільно обрати своє місце проживання та реєстрації. Це за них вирішували батьки дітей – ОСОБА_2 та ОСОБА_6

При цьому суд враховує, що реєстрація – це адміністративно-правові відносини, які регулюються не нормами житлового законодавства, а Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» від 11.12.2003 року, а також Настановою з питань оформлення документів  і контролю щодо реєстрації місця проживання та пересування фізичних осіб в Україні, затвердженою Наказом МВС України № 571 від 26.05.2004 року.

У ч. 2 п. 7 цієї Настанови зазначено, що «дітям до 15-ти років оформлення реєстрації здійснюється шляхом внесення відомостей до відповідної реєстраційної форми одного з батьків або законного представника».

Таким чином, суд вважає, що сама реєстрація фізичної особи не надає їй право на  житло.            

Суд також враховує, що відповідно до вимог ст. 160 Сімейного Кодексу України, ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків, або одного з них,  з ким вона проживає.

Як вбачається з ч.3 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає,…якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками.  У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно ч.2  цієї ж статті фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно ч.6 цієї ж статті зазначено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.

Статтями  12, 18  Закону України  «Про охорону дитинства» на батьків покладені права, обов»язки та відповідальність за виховання та розвиток дитини. Діти –члени сім»ї наймача або власника жилого приміщення, мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Як встановлено судом, за згодою батьків, неповнолітні були зареєстровані на житловій площі батька – ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2, яка в-подальшому була приватизована ОСОБА_6 у 1995 році, в тому числі  і на неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Судом також встановлено, що на час звернення ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до суду з даним позовом, ОСОБА_3 було неповних 18 років, а ОСОБА_4 - 16 років, тому згідно  вимог ч.2 ст.29 ЦК України вони мали право вільно обрати собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обрали своїм місцем проживання квартиру АДРЕСА_2. При цьому доказів того, що зазначені особи будь-яким чином намагались визначити своє місце проживання за  адресою спірної квартири, суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи,  неповнолітні діти відповідачки ОСОБА_2  навчалися у Спеціалізованій середній школі № 4 м. Стрий.

В-подальшому, ОСОБА_3 з 2004 року навчалася у Вищий Школі Готельного Бізнесу  і Туризму  у м. Ченстохові  в Польщі, строк навчання – 3 роки. В-подальшому, у 2008 році ОСОБА_3 вступила до Вроцлавського університету, бакалаврський строк навчання – 3 роки ( а.с. 75, 77, 79 т. 1, а.с. 182—193 т. 3, а.с. 189 т. 4).

Син відповідачки - ОСОБА_4 у 2004 році вступив до Інституту підприємництва та перспективних технологій при Національному університеті «Львівська політехніка», строком навчання до 30.06.2007 року (а.с. 75, 80-81 т. 1).

На теперішній час відповідачами не надано доказів того, що вони продовжують навчання.

Таким чином, відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 71 ЖК України, за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мало зберігатися житло протягом усього часу їх навчання. Оскільки відповідачі проживали та навчалися  у м. Стрий Львівської області, то за ними протягом цього часу навчання за кордоном має зберігатися жиле приміщення квартири АДРЕСА_2, співвласниками якого вони є, а не спірне житло.

Крім того, суд враховує, що відповідно до вимог ст. 64 ЖК України, члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються на рівні з ним усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти та батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано і інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Як встановлено судом, наймачем та власником спірної квартири на даний час є позивач ОСОБА_1 Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, які є  онуками позивача,  згідно ст. 64 ЖК України не є членами  сім’ї ОСОБА_1 При цьому суд враховує, що  позивач не визнає за  відповідачами  право користування спірною квартирою, посилаючись на те, що вони з часу народження  разом з нею не проживають і не ведуть спільне господарство.

Суд  також враховує, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, маючи цивільну дієздатність, не вчинили жодних дій по збереженню за ними право користування спірним житлом, не зверталися до ЖЕКу № 301 Деснянського району м. Києва та інших установ про збереження за ними спірного житла на час їх навчання, а також не вчиняли інші дії, які б свідчили про їх зацікавленість  щодо користування спірною квартирою.

          Заяви відповідачів від 30.08.2008 року до ЖЄКу-301 Деснянського району м.Києва та Деснянського РУ ГУ МВС України в м.Києві про створення їм перешкод у користуванні спірною квартирою суд до уваги не приймає, оскільки вказані звернення подані відповідачами під час  повторного розгляду справи в суді (а.с.120,121 т.5).

         Інших доказів того, що позивач створювала ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4   перешкоди в користуванні спірною квартирою,  або непроживання їх на спірній житловій площі з поважних причин, відповідачами не надано.

          Суд, також, не приймає до уваги надані ОСОБА_2 квитанції по оплаті квартплати та комунальних послуг по квартирі АДРЕСА_1, оскільки вони сплачені нею  вже після звернення позивачів до суду з даним позовом, а саме: у серпні, жовтні  2004 року та у грудні 2008 року – за період лютий 2005 року по лютий 2008 року ( за 36 місяців – 360 грн.) (а.с.105 т.5).

Таким чином, аналізуючи та оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4  більше року без поважних причин не проживають в квартирі АДРЕСА_1, нею не цікавляться, не несуть витрати по  її утриманню, тому втратили право користування нею.  

          Керуючись ст.ст. 4,10,57-60,79,88,213,214,218 ЦПК України, ст. 405 ЦК України, суд,- -

В И Р І Ш И В :

          Позов ОСОБА_1 задовольнити.

          Визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1.

          Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не бути присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя: