Справа № 2-а-3163/11

Постанова  

іменем України

 28.04.2011

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого – судді – Колегаєвої С.В.

при секретарі             -  Дігтяр О.В.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити певні дії, мотивуючи свої вимоги тим, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, інвалідом І групи від захворювання, пов"язаного із наслідками аварії на ЧАЕС, а тому звернувся до відповідача із заявою про переведення його на пенсію по інвалідності, але листом від 30.03.2011 року йому було в цьому відмовлено. На підставі викладеного він вимушений звернутися до суду з даним позовом, в якому просить визнати неправомірною відмову відповідача щодо переведення його на пенсію по інвалідності, зобов"язати відповідача перевести його на пенсію по інвалідності, а також зобов"язати відповідача призначити державну пенсію відповідно до вимог ст. 54 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яка повинна становити 10 мінімальних пенсій за віком, з 08.04.2011 року.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача – Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва – в судове засідання не з"явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду письмові пояснення, в яких просить проводити розгляд справи у його відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у його відсутність, за наявних у справі матеріалів.

Вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок по доказуванню правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на положення наведеної процесуальної норми, виходячи із суті позовних вимог, під час розгляду даної справи стороні відповідача необхідно довести правомірність своїх дій та бездіяльності.

          Відповідно до п. 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" у разі, якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, їй призначається одна пенсія за її вибором.

          Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, є інвалідом І групи, що підтверджується копіями посвідчень та не заперечується відповідачем, а також перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва.

          Позивач отримує пенсію за віком відповідно до вимог вищевказаного Закону "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", розмір якої станом на 30.03.2011 року становить 1.200 грн.

          Позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про переведення його на пенсію по інвалідності, але листом від 30.03.2011 року йому було відмовлено в переведенні на таку пенсію з підстав того, що це не є доцільним, оскільки призводить до зменшення розміру його пенсії.

          Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку, в тому числі, органів державної влади.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

          Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

          Розділ 8 даного Закону передбачає правила призначення та виплати пенсій і компенсацій особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3 і 4.

          Стаття 49 цього розділу визначає пенсії особам, віднесеним до вказаних категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров"ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

          Частиною 4 ст. 54 Закону (в редакції, що діяла до прийняття Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року) передбачено, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по І групі інвалідності – 10 мінімальних пенсій за віком; по ІІ групі інвалідності – 8 мінімальних пенсій за віком; по ІІІ групі інвалідності – 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам – 3 мінімальних пенсій за віком.

Статтею 50 Закону (в редакції, що діяла до прийняття Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року) визначено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах: інвалідам І групи – 100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідом ІІ групи – 75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам ІІІ групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу – 50 процентів пенсії за віком.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що доводи позивача про неправомірність дій відповідача в частині відмови в переведенні його на пенсію по інвалідності, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, є законними та обгрунтованими з підстав, наведених вище.

          Що стосується визначення розміру пенсії позивача, суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на необхідність застосування у спірних правовідносинах Постанови Кабінету Міністрів від 28.05.2008 року № 530 "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року № 654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення", оскільки, виходячи із приписів п. 1 та 6 ст. 92 Конституції України, ст. 71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", дія положень наведеного Закону не можу призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону. Абзацом 2 преамбули, частиною 3 ст. 4, п. 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, і те, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

          Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов"язкове пенсійне страхування", застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, з огляду на те, що зазначена стаття частиною 3 доповнена Законом України № 2505 від 25.03.2005 року (набрав чинності 31.03.2005 року), тоді як частина 3 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" змінена Законом України від 17.11.2005 року № 3108-15 (набрав чинності 13.12.2005 року).

Відповідно до ст. 62 Закону № 796-ХІІ роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

          Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень дає Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 року № 966-14, а також Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року № 2017-ІІІ, згідно ст. 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, в тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до ст. 28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

          Частиною 3 стаття 4 даного Закону передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

          Також позиція суду грунтується на нормах Конституції України, як нормах прямої дії, а саме: відповідно до частини3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 2 статті 8 Конституції встановлено вимогу щодо законів України, які приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

          Пунктом 3 частини 1 статті 85 та статтею 91 Конституції України до повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні віднесено прийняття законів. Виключно законами України встановлюється, зокрема, Державний бюджет України і бюджетна система (пункт 1 частини 2 статті 92 Конституції України).

          В частині 1 статті 96 Конституції закріплено положення про те, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 01 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

          Виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ст. 95 Конституції).

          При цьому, Конституцій Суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 09.07.2007 року № 6-рп2007 констатував: метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов"язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, в тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції).

          Оскільки предмет закону про Державний бюджет чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, то суд приходить до висновку, що цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов"язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачений іншими законами України (абзац 7, 8 пункту 4 вказаного Рішення КСУ).

          В Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров"я.

          Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, таким чином, звуження змісту та обсягу права, наданого Законом, є безпідставним.

          В Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 року вказано, що зі змісту наведених положень Конституції України та Бюджетного Кодексу України вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету, як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України – він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема, і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупиняти дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом регулювання інших законів України.

          Зокрема, в частині 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року зазначено про те, щоб визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", абзаців 2, 3, 4, 5, 6 та 7 ч. 1 та ч. 7 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

          Згідно із ч. 3 резолютивної частини Рішення КСУ від 09.07.2007 року положення пунктів 13 та 30 ст. 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

          З п. 5 Рішення КСУ вбачається, що Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про бюджет включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

          Відповідно до ч. 5 резолютивної частини Рішення КСУ Рішення КСУ у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв"язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

          Частина 3 ст. 150 Конституції України передбачає, що КСУ ухвалює рішення, які є обов"язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

          Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що реалізація особою права, яке пов"язане з отриманням бюджетних коштів і базується на нормах спеціальних нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов"язань судом, до уваги не приймаються.

          Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими, виходячи зі змісту ст. 3 та п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України.

          Враховуючи те, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту.

          Наділивши зазначеною соціальною гарантією осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильською катастрофи, держава таким чином взяла на себе публічне зобов"язання забезпечити належний матеріальний рівень цих осіб.

          Тобто, між позивачем і державною встановлено певний правовий зв"язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов"язання держави забезпечити соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

          Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції – права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов"язком держави.

          Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

          Відповідно до положень стаття 21 Конституції права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

          Стаття 64 Конституції передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

          Керуючись вимогами ч. 2 ст. 9 КАС України суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов"язковаість яких надана Верховною Радою України.

          Частина 4 статті 9 КАС України передбачає, що на адміністративні суди покладено обов"язок у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вище юридичну силу.

Суд також приймає до уваги, зокрема, рішення Конституційного Суду України “У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України “Про чинність Закону України “Про Рахункову палату”, офіційного тлумачення положень частини 2 статті 150 Конституції України, а також частини 2 статті 70 Закону України “Про Конституційний Суд України” стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень конституційного Суду України №15-рп/2000)”. Конституційний Суд України, зокрема, зазначає, що органи державної влади, орган Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Конституційний суд України в мотивувальній частині зазначає, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

Прояв зазначеного правового змісту дії рішення Конституційного Суду України у часі був покладений у пункт 3 резолютивної частини цього рішення.

Таким чином, враховуючи особливість юридичних наслідків визнання неконституційним нормативно-правового акту (яка проявляється в тому, що не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність) суд вважає, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії у часі не мають і не можуть у зв’язку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії відповідної правової норми, до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про її неконституційність.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд вважає, що дії суб’єктів владних повноважень, які були вчинені у відповідності до вимог законів, інших правових актів або їх окремих положень, до моменту визнання останніх неконституційними, є законними і такими, що відповідають вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.

Таким чином суд вважає, що відмова відповідача у переведенні позивача на пенсію по інвалідності не є правомірним, тобто таким, що відповідає нормам законів України та конституції України, як основного закону держави.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.          

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України судові витрати по справі суд відносить на рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 18, 71, 93, 94, 104, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Конституцією України, Законом України "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, рішеннями Європейського Суду з прав людини, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва щодо переведення ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов"язати Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва перевести ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов"язати Управління Пенсійного фонду України у Деснянському районі м. Києва призначити ОСОБА_1 державну пенсію, згідно ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що повинна становити 10 мінімальних пенсій за віком з 08 квітня 2011 року.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня її проголошення.  

Головуючий: