Справа № 2-505/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

           13.07.2011             року                                                                                  м. Ужгород

          Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі

головуючого                               - судді Деметрадзе Т.Р.,

при секретарі                                          Секереш О.В.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом Ужгородської міської ради та Управління майнової політики міста Ужгородської міської ради до ТОВ «С.А.М.С.», ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа: ТОВ «ІКС-ТРЕЙД»про застосування наслідків недійсності правочину,

В С Т А Н О В И В :

Ужгородська міська рада та Управління майнової політики міста Ужгородської міської ради звернулися у суд із позовом до ТОВ «С.А.М.С.», ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа: ТОВ «ІКС-ТРЕЙД»про застосування наслідків недійсності правочину. У позовній заяві зазначили, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 26.11.2007 року по справі №2/190 за позовом ТОВ «ІКС-ТРЕЙД» до КАТП-072801, ТОВ «С.А.М.С.», ДАК «НМАЦ»в особі філії «Закарпатський аукціонний центр»м. Ужгород, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Управління майнової політики міста Ужгородської міської ради та ДПІ в м. Ужгороді, яке набрало законної сили 19.06.2008 року було визнано недійсним проведений 29.05.2007 року аукціон з продажу майна КАТП-072801 в частині реалізації громадської вбиральні розташованої в АДРЕСА_1 та визнано недійсним договір купівлі-продажу громадської вбиральні від 04.06.2007 року. В свою чергу 16.04.2008 року рішенням Ужгородського міськрайонного суду по справі №2п-1204/08 за позовом ТОВ «ІКС-ТРЕЙД»було визнано неправомірною та скасовано нотаріальну дію вчинену 07.09.2008 року з видачі свідоцтва про придбання майна з публічних торгів (аукціонів) зареєстрованому в реєстрі за № 4061 та визнано недійсним саме свідоцтво, а також з метою реального виконання судового рішення по даній справі, ухвалою від 06.12.2007 року, були вжиті заходи забезпечення позову у вигляді заборони вчиняти будь-які дії спрямовані на реєстрацію чи перереєстрацію прав власності на громадську вбиральню розташовану за адресою м. Ужгород, вул. Фединця, 23а, яка діє до сьогодні.

          Вказали, що незважаючи на вказані судові рішення та існуючу заборону на відчуження громадської вбиральні, протягом 2009 року вона була декілька разів перепродана, а саме: за договором купівлі-продажу громадської вбиральні за АДРЕСА_1, укладеного між ТОВ «С.А.М.С» та ОСОБА_1 29.05.2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 920 та за договором купівлі-продажу вищевказаного майна, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25.09.2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1981.

          Зазначають, що спірне майно належить до об’єктів комунальної власності і єдиною повноважною на розпорядження цим майном особою є Ужгородська міська рада. Та обставина, що її рішення від 07.02.2007 року № 239 в частині, що стосується надання дозволу на реалізацію шляхом продажу з аукціону громадської вбиральні, було визнано нечинним згідно постанови господарського суду Закарпатської області від 13.08.2007 року по справі №2/118, вказує на відсутність правових підстав для вибуття зазначеного об’єкту нерухомості з комунальної власності та відсутність у КАТП-072801 необхідного обсягу дієздатності для укладення договору купівлі продажу. А з набранням 19.06.2008 року законної сили рішенням господарського суду Закарпатської від 26.11.2007 року єдиним правовим наслідком визнаного недійсним договору купівлі-продажу від 04.06.2007 року є повернення в попередній стан, тобто повернення громадської вбиральні до комунальної власності. Однак, внаслідок умисного невиконання ТОВ «С.А.М.С.» рішення суду та незаконного перепродажу об’єкта комунальної власності Ужгородська міська рада позбавлена можливості володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном.

          Відносно визнання недійсними подальших договорів купівлі-продажу, укладених між ТОВ «С.А.М.С.»та ОСОБА_1, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, то це є необхідним для відновлення публічного порядку та законності.

          Вказує, що відповідність правочину вимогам закону та його спрямованість на реальне настання наслідків передбачених ним, є необхідними умовами визнання останнього дійсним, а суперечність вимогам законодавства та відсутність реальних правових наслідків є підставою для визнання правочину недійсним.

Оспорювані договори купівлі-продажу були укладені виключно з метою приховування та маскування факту незаконного заволодіння майном, а також для реалізації схеми викупу земельної ділянки на позаконкурсній основі, а тому є нікчемними.

Вимоги про визнання недійсними вказаних договорів купівлі-продажу та повернення громадської вбиральні Ужгородській міській раді, базується на визнанні права власності абсолютним правом, яке не втрачається через незаконне вибуття речі з володіння власника і перехід у володіння інших осіб, а також на інтересах територіальної громади та необхідності забезпечення можливості реалізації проекту реконструкції квіткового ринку запроектованого в комплексі з громадською вбиральнею, в тому числі, для осіб з обмеженими можливостями.

Просять визнати недійсними договори купівлі-продажу громадської вбиральні, розташованої за адресою АДРЕСА_1 від 29.05.2009 року зареєстрований в реєстрі за № 920 та від 25.09.2009 року зареєстрований в реєстрі № 1981, анулювати правовстановлюючі документи на ім’я ОСОБА_2 за відповідним договором та зобов’язати останнього передати Ужгородській міській раді вказане нерухоме майно.        

У судовому засіданні представник Ужгородської міської ради позов підтримала повністю, посилаючись на викладені у позовній заяві обставини та просить його задовольнити.

Представник Управління майнової політики міста Ужгородської міської ради у судове засідання повторно не з’явився та не повідомив суду про причини неявки, що не перешкоджає розгляду справи.

          Представник відповідача ТОВ «С.А.М.С.»в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є добросовісними набувачами, а тому позивачі не вправі ставити вимог про витребування цього майна з володіння ОСОБА_2  Вказує, що на час укладення оспорюваних правочинів не існувало будь-яких перешкод щодо їх укладення, у тому числі заборон на їх відчуження,  як  це зазначалось позивачем.

          Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з’явився, водночас відповідно до наданих суду, письмових пояснень по суті позову, вказує, що 29.05.2009 року на підставі договору купівлі-продажу громадської вбиральні укладеного між ним та ТОВ «С.А.М.С.»він став власником нерухомого майна, яке 25.09.2009 року продав громадянину ОСОБА_2 Під час укладення обох договорів було досягнуто згоди по всім істотним умовам, вони укладались при повній правосуб’єктності сторін, за доброї волі, при відсутності наявних заборон чи застав на предмет договору, що в свою чергу перевірялось і нотаріусами, які посвідчували вказані договори. Таким чином позовні вимоги, щодо визнання договору купівлі-продажу громадської вбиральні від 25.09.2009 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1981 не підлягають до задоволення через відсутність підстав визнання такого правочину недійсним. Вважає, що оскільки жоден з позивачів не був стороною оскаржуваного правочину, то й не може звертатися з позовами про визнання їх недійсними.

          Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, натомість надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки: в позовній заяві не наведено жодних доказів та фактів, які могли би бути підставою для визнання договору купівлі-продажу громадської вбиральні від 25.09.2009 року недійсним, та жодної підстави, яка б могла надавати позивачам статус заінтересованої особи, яка виступає на захист порушуваних чи оспорюваних прав, а також не зазначено, в інтересах кого такі діють. На момент укладення ним договору купівлі-продажу у нього не було підстав вважати, що ОСОБА_1 не мав права продавати громадську вбиральню, оскільки всі необхідні витяги з реєстрів були ним надані та перевірені нотаріусом. Зазначив, що позивачі раніше знали про те, що він є власником оспорюваного майна, однак при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.09.2010 року, який підписувався управлінням майном міста Ужгородської міської ради, останнє не висловлювало жодних заперечень щодо належності на ній нерухомого майна, право власності на яке оспорюється. Вважає, що позовні вимоги щодо зобов’язання повернення ним майна Ужгородській міській раді не можуть бути задоволені, так як: він є добросовісним правонабувачем, право набуття сталося за відплатним договором, спірного майна вже не існує в натурі, майно вибуло з права власності позивача на підставі його волі та за його рішенням. З огляду на наведене, вважає, що позовна заява не підлягає до задоволення.

           Представник третьої особи ТОВ «ІКС-ТРЕЙД»у судовому засіданні позовні вимоги підтримала. Надала суду письмові пояснення та зазначила, що протягом 2006-2009 років ТОВ «ІКС-ТРЕЙД»являлось орендарем земельної ділянки та будівлі, яка є предметом оспорюваних правочинів. Вказала на наявність рішень судів, якими визнано недійсним проведений 29.05.2007 року аукціон в частині реалізації громадської вбиральні та договір купівлі продажу від 04.06.2007 року, а також щодо заборони її відчуження. Вважає, що встановлені даними рішеннями факти є підставою для витребування незаконно придбаного майна від останнього набувача та визнання недійсними договорів купівлі продажу, укладених не власниками, як таких, що спрямовані на незаконне заволодіння та знищення, пошкодження майна територіальної громади.  Додала, що у зв’язку з тим, що не являлись стороною по договору не могли звернути до виконання рішення суду щодо застосування наслідків недійсності правочину (реституцію). Просить позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

          Із матеріалів справи вбачається, що Ужгородська міська рада своїм рішенням від 7 лютого 2007 року, прийнятого за результатами розгляду листа Державної податкової інспекції в м. Ужгород, надала дозвіл на виділення  та реалізацію для погашення податкового боргу КАТП шляхом продажу з аукціону майна комунального підприємства –громадської вбиральні, розташованої по АДРЕСА_1.

          На підставі цього рішення міської ради, а також рішення ДПІ в м. Ужгород та акту опису активів від 27 лютого 2007 року Державною акціонерною компанією «Національна мережа аукціонних центрів»був проведений 29 травня 2007 року аукціон з продажу активів КАПТ, що знаходилися в податковій заставі, а саме будівлі громадської вбиральні по АДРЕСА_1. Переможцем аукціону стало ТОВ «С.А.М.С.», з яким  КАПТ уклало 4 червня 2007 року відповідний договір купівлі –продажу.

          На підставі результатів аукціону та договору купівлі –продажу приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_3 видано ТОВ «С.А.М.С.»свідоцтво від 7 вересня 2007 року про придбання майна з прилюдних торгів, а саме будівлі по АДРЕСА_1.

          Між тим, постановою господарського суду Закарпатської області від 13 серпня 2007 року за позовом ТОВ «Ікс-Трейд»було визнано нечинним рішення Ужгородської міської ради від 7 лютого 2007 року про надання дозволу на реалізацію шляхом продажу з аукціону громадської вбиральні по АДРЕСА_1.

          За позовом ТОВ «Ікс-Трейд»рішенням господарського суду Закарпатської області від 26 листопада 2007 року, яке набуло законної сили згідно постанови Вищого господарського суду України від 19 червня 2008 року був визнаний недійсним проведений 29 травня 2007 року аукціон з продажу спірного майна, а також визнаний недійсним договір купівлі –продажу від 4 червня 2007 року. Цим же рішенням зобов’язано сторони договору повернути все одержане за недійсним договором купівлі –продажу від 4 червня 2007 року.

          Однак, як встановлено судом, вказане рішення господарського суду від 26 листопада 2007 року не було виконано сторонами договору, а саме: ТОВ «С.А.М.С.»не передало КАПТ спірні приміщення, а КАПТ не повернуло ТОВ «С.А.М.С.»кошти, виручені від реалізації майна. При цьому, жодна із сторін договору виконавчий документ по цьому рішенню не звертала до виконання.

          Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 16 квітня 2008 року, яке набуло законної сили 18 липня 2008 року, визнано недійсним видане ТОВ «С.А.М.С.»свідоцтво призваного нотаріуса про придбання майна з публічних торгів.

          Разом з тим, ТОВ «С.А.М.С.»на підставі договору купівлі –продажу від 29 травня 2009 року продає спірні приміщення відповідачу ОСОБА_1, який 25 вересня 2009 року ці ж приміщення на підставі нотаріально посвідченого договору продав відповідачу ОСОБА_2

          Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсними вказаних вище договорів купівлі –продажу від 29 травня 2009 року та від 25 вересня 2009 року, позивачі вказують на те, що ці договори є такими, що порушують публічний порядок, оскільки: під час їх укладення спірні приміщення на підставі ухвал суду були під арештом; договори були спрямовані на незаконне заволодіння майном комунальної власності, а також для реалізації незаконного викупу земельної ділянки на позаконкурсній основі.

          Одночасно, суд вищезазначені доводи вважає безпідставними з огляду на наступні обставини.

          Відповідно до положень ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

          За змістом ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

          Відповідно до вимог ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»(далі –Закон).

          Вимогами ч. 7 ст. 3 Закону в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваних договорів, було передбачено, що зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна. Обмежень та винятків із цього правила Закон не передбачає.

          Згідно  ч. 5 ст. 4 Закону державна реєстрація прав на нерухоме майно територіальної громади здійснюється за заявою органу, уповноваженого управляти комунальним майном.

          Судом встановлено, що ні позивачі, ні КАПТ,  після набрання законної сили рішеннями господарського суду Закарпатської області  від 26 листопада 2007 року та Ужгородського міськрайонного суду  від 16 квітня 2008 року, якими визнані недійсними аукціон від 29 травня 2007 року, договір купівлі –продажу від 4 червня 2007 року та свідоцтво нотаріуса про придбання майна з прилюдних торгів від 7 вересня 2007 року, не звертали до виконання рішення судів, в тому числі і не зверталися в БТІ м. Ужгорода із заявою про реєстрацію права власності на комунальне майно, а саме на приміщення  вбиральні по АДРЕСА_1. Існування яких –небудь перешкод для здійснення позивачами реєстрації права власності після набуття законної сили відповідних рішень судів по справі не встановлено. При цьому, суд враховує, що державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється комунальним підприємством БТІ м. Ужгорода, яке створено Ужгородською міською радою та знаходиться в її прямому підпорядкуванні.           

Станом на 25 травня 2009 року, тобто на день укладення договору купівлі –продажу, за яким ТОВ «С.А.М.С.» продало, а відповідач ОСОБА_1 купив спірні приміщення, право власності було зареєстровано саме за ТОВ «С.А.М.С.». Тому, враховуючи вимоги ч. 7 ст. 3 Закону  при вирішенні даного спору слід віддати пріоритет відповідачам та вважати, що ТОВ «С.А.М.С.»було власником спірних приміщень і відповідно до закону вправі було вчиняти дії по його відчуженню.

Не знайшли свого підтвердження твердження позивачів про те, що спірні приміщення на момент укладення відповідачами договорів купівлі –продажу нерухомого майна були під арештом, в зв’язку з чим приміщення вбиральні по АДРЕСА_1 не могли бути предметом відчуження на той час.

Так, ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 6 грудня 2007 року по справі за позовом ТОВ «Ікс-Трейд»про визнання недійсним свідоцтва нотаріуса від 7 вересня 2007 року  про придбання майна з публічних торгів були вжиті заходи по забезпеченню позову шляхом заборони вчиняти будь –які дії спрямовані на реєстрацію чи перереєстрацію прав власності на громадську вбиральню, розташовану по АДРЕСА_1. Вказану ухвалу згідно її резолютивної частини направлено до виконання до міського відділу ДВС та КП «БТІ м. Ужгоода».

Ухвалою від 20 лютого 2008 року було виправлено описку в ухвалі від 6 грудня 2008 року про забезпечення позову в частині адреси приміщення з АДРЕСА_1.  Доказів щодо направлення вказаної ухвали органам, на яких покладено обов’язок щодо виконання ухвали про забезпечення позову, позивачі не надали.

Відповідно за вимог абзацу першого ч. 1 ст. 2 вказаного вище Закону в редакції, яка діяла на момент укладення спірних договорів,  державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень –це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

З цього випливає, що обмеження речових прав на нерухоме майно набувають чинності з моменту внесення відповідного запису в відповідний державний реєстр заборон на відчуження об’єктів нерухомого майна, а не з моменту винесення уповноваженим на те органом рішення про накладення арешту або іншого обмеження на нерухоме майно.

Із матеріалів справи вбачається, що під час укладення договорів купівлі –продажу від 25 травня 2009 року та від 29 вересня 2009 року записів про обмеження в розпорядженні приміщеннями по АДРЕСА_1 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна не було, що приватним нотаріусом ОСОБА_4 і було перевірено та підтверджено відповідними витягами з Єдиного реєстру.

Окрім цього, відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) –це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

Ужгородський міськрайонний суд своєю ухвалою 6 грудня 2007 року не накладав арешту на спірні приміщенні, не забороняв їх відчужувати, не накладав інших обмежень щодо розпорядження ними. Згідно ухвали суд заборонив вчиняти дії лише щодо реєстрації та перереєстрації прав власності і цю ухвалу для виконання направив саме БТІ м. Ужгород, на якого законом і покладено здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому, відповідно до Закону БТІ м. Ужгорода не наділені повноваженнями вносити записи в державний реєстр заборон відчуження об’єктів нерухомого майна і відповідно до Закону в цей реєстр дана ухвала не підлягала внесенню.

За вказаних вище обставин, суд вважає, що спірні приміщення на момент укладення оспорених договорів не перебували під арештом або забороною їх відчуження, внаслідок чого оспорювані договори купівлі –продажу не можуть бути визнані недійсними з цих підстав.

Щодо зміни адреси громадської вбиральні, яка є предметом оспорюваних договорів з з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1,  суд до уваги не бере, оскільки в обох договорах купівлі –продажу від 29 травня 2009 року та від 25 вересня 2009 року, які позивач просить визнати недійсними, зазначено, що предметом договору є громадська вбиральня по АДРЕСА_1. Зміна адреси, як встановлено судом, відбулася після укладення та нотаріального посвідчення цих правочинів.

Отже, зміна адреси жодним чином не впливає на дійсність оспорюваних договорів, оскільки така зміна відбулася після їх укладення. Відповідно ж до закону обставини, з якими закон пов’язує недійсність договору, мають існувати саме на момент укладення договору.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Між тим, позивачі не надали доказів того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 купили ці приміщення з метою приховання факту незаконного заволодіння майном. Слід також відмітити, що навіть при доведеності мети ОСОБА_2 у придбанні цих приміщень заради подальшого викупу земельної ділянки на позаконкурсній основі, оспорювані договори не можуть бути визнані судом недійсними, оскільки такий інтерес не суперечить вимогам законодавства.

Крім того, згідно ст.  658 ЦК України якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника бо особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Як вбачається з даної норми закону, якщо майно вибуло з володіння власника за його  волею, то в такому випадку власник не вправі вимагати його витребування, навіть у тих випадках, якщо його воля та волевиявлення суперечили актам цивільного законодавства, оскільки закон не містить обмежень з цього правила.

Судом встановлено, що спірні приміщення були продані ТОВ «С.А.М.С.»на підставі рішення Ужгородської міської ради від 27 лютого 2007 року,  яким було надано дозвіл на їх продаж для погашення податкової заборгованості КАПТ. Визнання в наступному нечинним цього рішення господарським судом не дає підстав стверджувати про те, що ці приміщення вибули з володіння міської ради та КАПТ поза їх волею, а тому суд констатує, що позивачі позбавлені права пред’являти вимогу про витребування майна  володіння ОСОБА_2

Будь-яких доказів про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знали або могли знати, що ТОВ «САМС»не вправі було продавати спірні приміщення, позивачами не доведено.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 10 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Позивачі ж вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння не заявляли, а згідно позовної заяви ними поставлено вимогу щодо покладення на ОСОБА_2 обов’язку передати міській раді спірні приміщення, тобто ними фактично поставлено вимогу про застосування реституції, що в даному випадку є неможливим, оскільки міська рада не була стороною укладеного з ОСОБА_2 договору і даний договір не визнаний судом недійсним.

Суд також констатує, що вимоги позивачів про анулювання правовстановлюючих документів на ім’я ОСОБА_2 також не можуть бути задоволені в силу того, що такий спосіб захисту цивільного права не передбачений ст. 16 ЦК України.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 58-60, 212-215 ЦПК України,

Р І Ш И В:

         У задоволенні позову Ужгородської міської ради та Управління майнової політики міста Ужгородської міської ради до ТОВ «С.А.М.С.», ОСОБА_1 та ОСОБА_2, третя особа: ТОВ «ІКС-ТРЕЙД»про застосування наслідків недійсності правочину - відмовити.

          Заходи забезпечення  позову встановлені ухвалою  Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області  від 28 березня 2011 року - скасувати.

          Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської  області через Ужгородський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                           Т.Р. Деметрадзе