_____________________________________________________________________________

                                                                                                         Справа№2-2775/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

          18.07.2011 року, Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого  - судді   Непоради М. П.

    при секретарі   -           Яіцької А. І., Єрьоменко Л.В.,

розглянувши  у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Одесі,  цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи –Одеська товарна біржа, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання угоди недійсною, визначення часток і визнання права власності на частку квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду  із позовом до відповідачів, в якому просить суд визнати договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, укладеному 22 квітня 1998 року на Одеській товарній біржі між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 недійсним, визначити, що їй та ОСОБА_7 належало право на рівні частки у спільному сумісному майні подружжя, визнати за нею право власності на Ѕ частку спірної квартири.

          В мотивування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що з 2 жовтня 1963 року по 11 лютого 1998 року вона та ОСОБА_7 перебували у шлюбі.

11 вересня 1996 року ОСОБА_7 за спільні сумісні кошти подружжя придбав АДРЕСА_1

11 лютого 1998 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було розірвано.

Позивач зазначає, що розподіл спільного майна подружжя вона з ОСОБА_7 не здійснювала.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер, та після його смерті відкрилася спадщина, про право на яку заявили діти ОСОБА_7, а також діти позивача, які також є спадкоємцями першої черги –ОСОБА_8 та ОСОБА_9

23.07.2010 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 була заведена спадкова справа № 21/2010, але право на спадщину за законом ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не отримали, оскільки ОСОБА_7 залишив заповіт, яким все своє майно, де б воно не знаходилось, та з чого б не складалось він заповів ОСОБА_2

Також, 23.07.2010 року позивачу стало відомо, що до складу спадкового майна АДРЕСА_1 не війшла, оскільки 22 квітня 1998 року на Одеській товарній біржі ОСОБА_7 уклав договір купівлі-продажу цієї квартири, згідно якого ОСОБА_7 продав вказану квартиру ОСОБА_3

Також позивач зазначила, що їй стало відомо, що неодноразово ця квартира відчужувалась, та на наступний час належить відповідачу ОСОБА_4

Позивач вважає, що вказана угода була укладена з грубим порушення вимог чинного законодавства щодо укладення договорів, які потребують нотаріального посвідчення, не відповідала вимогам законодавства про шлюб та сім'ю; порушила її право спільної сумісної власності на вказане майно, та на підставі цього вона змушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

Також позивач вказує, що оскільки угода відчуження спірної квартири не посвідчена нотаріально, відсутня її письмова згода на відчуження квартири, договір купівлі-продажу, укладений 22 квітня 1998 року на Одеській товарній біржі між ОСОБА_12 та ОСОБА_3 є недійсним.

Спірне майно належало позивачу та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, частки визначені не були та ОСОБА_7 не мав право відчужувати спільне сумісне майно без її згоди та без визначення часток.  

          У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її адвокат позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили  позов задовольнити.

           Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 та її представник позов не визнали, посилаючись на те, що позивачем пропущений трирічний строк позовної давності для вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, та договір купівлі-продажу був укладений ОСОБА_7 на законних підставах.

Треті особи, відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилися, з позовом ознайомлені, сповіщались належним чином про час та місце слухання справи, про причини своєї неявки  суду не повідомили, тому суд  вважає можливим слухати справу за їх відсутності, на підставі доказів, що зібрані по справі.

          Заслухавши думку, доводи та пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши всі докази зібрані у справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з обставин, встановлених під час судового розгляду справи.

          Правовідносини між сторонами регулюють вимогами КпШС України, ЦК УРСР (в ред. 1963 року), ЦК України ( в ред. 2004 року).

Судом встановлено, що 2 жовтня 1963 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_13 було укладено шлюб, який було розірвано 11 лютого 1998 року.

Згідно договору купівлі-продажу від 11 вересня 1996 року ОСОБА_7 придбав АДРЕСА_1 Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 1406, та зареєстрований в КП «ОМБТІ і РОН»за № 243 стр. 36 кн. 63 доп.

Згідно рішення Київського районного суду м. Одеси від 27.01.1998 року про розірвання шлюбу, судом було встановлено, що ОСОБА_7 з ОСОБА_1 сумісного господарства та подружніх відносин не підтримують вже більше року.

Зазначені обставини не спростовувались позивачем ОСОБА_1 в судовому засіданні, яка визнала, що на момент придбання ОСОБА_7 спірної квартири він знаходився в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_2

Судом встановлено, що ще до ухвалення рішення про розірвання шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_1 звернулись до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу  ОСОБА_14 та зробили спільні заяви, якими

- ОСОБА_1 заявила, що на майно: АДРЕСА_1, автомобіль марки ВАЗ-2105, двигун № НОМЕР_1 кузов № НОМЕР_2, 1987 року випуску, державний номер НОМЕР_5, металевий гараж на автостоянці НОМЕР_3 належних ОСОБА_7 претензій не має,

- ОСОБА_7 заявив, що на власність, а саме АДРЕСА_2 земельну ділянку НОМЕР_4, площею 0,0588 га зі будівлею, належну ОСОБА_1 претензій не має.

Вказані заяви зареєстровані в реєстрі за № 711 та 713 відповідно.

Також, 23.01.1998 року ОСОБА_1 в тій ж нотаріальній конторі зробила заяву, якою надала свій дозвіл на розірвання шлюбу з ОСОБА_7, заява зареєстрована в реєстрі за № 712.

Тобто, на думку суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 в досудовому порядку вирішили питання щодо поділу спільної сумісної власності подружжя, та суд не приймає до уваги посилання позивача в судовому засіданні про те, що вона не розуміла значення своїх дій, та вважала, що спірне майно ще являється сумісною власністю подружжя, так як відповідно до посадових інструкцій нотаріус роз'яснила їм наслідки зроблених заяв.

Ствердження позивача про відсутність її згоди на укладення ОСОБА_7 договору купівлі-продажу АДРЕСА_1 суду не доведено, та не підтверджується жодним доказом.

Згідно договору купівлі-продажу № 22816 від 22 квітня 1998 року укладеному на Одеській товарній біржі ОСОБА_7 продав ОСОБА_3 АДРЕСА_1 Згідно тексту договору купівлі-продажу належність майна ОСОБА_7 була перевірена.

Договір, у відповідності з вимогами, встановленими ст. 15 Закону України «Про товарну біржу»був укладений на Одеській товарній біржі та нотаріального посвідчення не вимагав. 25.05.1998 року до Постанови пленуму ВСУ від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»було внесено зміни, у яких була вирішена позиція суду з питань застосування ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу»та ст. 227 ЦК УПСР. В розумінні цих змін договір купівлі-продажу підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

На думку суду, в даному випадку, є усі необхідні правові підстави для визнання спірної угоди дійсною і виключає обставини щодо її недійсності. Діюче законодавство не визначає відсутність нотаріального посвідчення біржової угоди, яка підставу для визнання такої угоди недійсною.

Ст. 225 ЦК УРСР право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває право власності лише в тих випадках, коли згідно з ст. 145 ЦК УРСР власник не вправі витребувати від нього майно.

На момент укладання ОСОБА_7 в 1998 році договору купівлі-продажу ОСОБА_7 був законним власником спірної квартири та здійснення продажу цієї квартири повністю відповідає вимогам зазначеної норми права.

Згідно договору дарування від 21 травня 2001 року ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_5 прийняв в дар АДРЕСА_1. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_15 та зареєстрований в реєстрі за № 3143.

Згідно договору дарування від 12 жовтня 2004 року ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_6 прийняв в дар АДРЕСА_1. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_16 та зареєстрований в реєстрі за № 4757.

Згідно договору дарування від 22 жовтня 2004 року ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дар АДРЕСА_1. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_17 та зареєстрований в реєстрі за № 3649.

  Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку що всі укладені угоди між подальшими власниками АДРЕСА_1 законні, та укладені без порушення норм чинного законодавства.

Відповідно до п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції 2004 року) до позовів про визнання запере чуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Діючим на момент розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 законодавством встановлено трирічний строк позовної давності з питань розподілу спільного майна.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність –це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогами про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи те, що позивач звернулась з вимогами про визнання за нею права власності на Ѕ частину спірної квартири з підстав, передбачених ст.ст. 22,29 КпШС України 29 жовтня 2010 року, суд вважає за необхідне застосувати строки позовної давності так як строк давності з питань розподілу спірної квартири сплинув 11 лютого 2001 року.

Крім того, позивачем в судовому засіданні не доведено та не надано жодних доказів що вона дізналась про те, що спірна квартира не є спільною власністю подружжя лише в 2010 році, та ствердження позивача що вона протягом всіх цих років вважала що спірна квартира є спільною власністю подружжя є безпідставними.   

31 липня 2007 року ОСОБА_7 на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким, усе своє рухоме та нерухоме майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось  він заповів свої дружині ОСОБА_2

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та після його смерті відкрилась спадщина.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.   

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечувати захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійсненого проголошення Основним Законом України принципу верховенства права.

Рішення суду є законним тоді, коли суд, виконав всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, вирішив справу згідно  з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 Цивільного процесуального кодексу України, також правильно тлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, яке ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність або допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинами, які мають значення для вирішення справи, тому суд вважає вимоги позивача безпідставними та не підлягаючими задоволенню.

           На підставі наведеного, керуючись ст. 55 Конституції, ст. ст. 8, 15, 16, 60, 256, 267  Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 5, 8, 10, 15, 74-77, 174, 213, 215, 216, 218, 223 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 22,29 КпШС України, 145, 225, 227 ЦК УРСР, суд,  -

ВИРІШИВ:

            В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи –Одеська товарна біржа, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання угоди недійсною, визначення часток і визнання права власності на частку квартири, витребування майна з чужого незаконного володіння –відмовити.

            Апеляційна  скарга на рішення суду  може бути  подана до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом  10 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Уразі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя :                                            Непорада М.  П.

 ,   ,   ,