Дата документу  28.07.2011

                                                         Справа № 2-2961

       2011

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

"28" липня 2011 року                              м. Мелітополь

Суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Кучеренко В.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»про захист прав споживача та визнання незаконними дії банку щодо підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки по кредитному договору № ZPM0AU57223981 від 06.09.2007 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом про захист прав споживача та визнання незаконними дії банку щодо підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки по кредитному договору № ZPM0AU57223981 від 06.09.2007 року.

Однак поданий ОСОБА_1 позов підлягає поверненню позивачеві з наступних підстав.

Відповідно до ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Згідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» місцезнаходження юридичної особи –адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (далі –виконавчий орган).

Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву пред’явлено до Публічного акціонерного товариства «Приватбанк», який знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50.

В позовній заяві  ОСОБА_2 посилається на Закон України «Про захист прав споживачів», а отже вважає, що застосуванню підлягає ч.5 ст. 110 ЦПК України, відповідно до якої позов про захист прав споживачів можуть пред’являтись також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Однак таке посилання є хибним за наступними підставами.

Так дійсно, згідно п.2. та п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовом про захист прав споживачів»оскільки Закон України «Про захист прав споживачів»не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення —в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Однак відповідно до ст. 177 ЦК України речі, у тому числі гроші, та виконані роботи і надані послуги є різними видами цивільних прав і послуга, як об’єкт цивільних правовідносин –це діяльність, яка триває у часі і не має уречевленого результату або результат є невіддільним від самої діяльності.

Договори про надання послуг в системі договірних зобов’язань становлять самостійну групу цивільно-правових договорів, до яких договір банківського вкладу не відноситься.

Згідно ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором, отже, цей договір можу бути як відплатним, так і безвідплатним.

Як вбачається з укладеного між сторонами договору, кредит відповідачем надано на споживчі цілі (п.1.5 кредитного договору від 26.03.2008 року).

Згідно ст. 1 Закону України від 12 липня 2001 року «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за значенням кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів, віднесені до фінансових активів, а фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»визначено, що послуга –це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного  договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. У пункті 23 статті 1 зазначеного Закону, споживчий кредит –кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придання продукції.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими процентами.

Як зазначено в узагальненні судової практики Верховного суду України від 07.10.2010 року «Щодо розгляду цивільних справ, які виникли з кредитних правовідносин», з урахуванням викладеного можна зробити висновок, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів», до спорів, які виникають з кредити правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів про виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 109 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред’являються до суду за їх місцем знаходження.

Таким чином, оскільки місцезнаходженням відповідача є м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, відповідно до 109 ЦПК України позовна заява до відповідача повинна бути пред’явлена до суду за місцем знаходження відповідача  – юридичної особи.

Відповідно до ст. 115 ЦПК України, якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала.

Таким чином, суд вважає необхідним повернути ОСОБА_1  його  позовну заяву до Публічного акціонерного товариства «Приватбанк»про визнання кредитного договору недійсним, у зв’язку з її непідсудністю Мелітопольському міськрайонному суду.    

Керуючись ст. 97, 109, 115 ЦПК України, ст. 93 ЦК України,

                         У Х В А Л И В:

Повернути ОСОБА_1 позовну заяву до Публічного акціонерного товариства «Приватбанк»про захист прав споживача та визнання незаконними дії банку щодо підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки по кредитному договору № ZPM0AU57223981 від 06.09.2007 року.    

Повернути позивачеві позовну заяву разом з доданими до неї документами.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: