Справа № 2-а-219/08
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 лютого 2008 року 12 год. 13 хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючий - Шевчук С.М. та суддів Юрчука М.І., Боймиструка С.В., за участю секретаря судового засідання Паршутич С.Л. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: ОСОБА_1
відповідача: Служби безпеки України - представник Грабовська В.Ф. (копія довіреності в матеріалах справи);
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби Безпеки України про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення в сумі 22993 грн. 73 коп., суд,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Служби Безпеки України про стягнення компенсації за продовольче забезпечення в сумі 22993 грн. 73 коп.
Позивач у судовому засіданні надав пояснення, які повністю співпадають з позицією, яка викладена в позовній заяві. А зокрема пояснив, він є прапорщиком Служби Безпеки України та проходив службу у військовій частині А-2647 з 27 травня 2002 року по 31 грудня 2006 року. Продовольче забезпечення чи компенсацію за нього позивач не отримував в період з 27.05.2002 року по 31.12.2006 року. Вважає, що має право на отримання такої компенсації, оскільки згідно ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Сума заборгованості за вказаний період становить 22993,73 грн. Просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості.
Представник відповідача в судовому засіданні проти заявленого позову заперечила. Зокрема вказала, що позивач проходив військову службу в військовій частині А-2647 Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації Служби Безпеки України. Відповідач вказує, що за період служби позивачу з 27.05.2002 року по день звільнення з служби - 31.12.2006 року не виплачувалася грошова компенсація замість продовольчих пайків. Представник відповідача вказує, що позивачем порушено строк звернення до адміністративного суду. В обґрунтування правомірності дій Служби Безпеки України щодо невиплати компенсації за продовольче забезпечення позивачу, покликається на Закон України від 17.02.2000 року «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (яким було призупинено дію частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями грошової компенсації замість продовольчого пайка), на статтю 95 Конституції України передбачено, ч.2 ст. 4 Бюджетного кодексу України, ст. 18 Закону України «Про Службу безпеки України», відповідно до яких видатки держави визначаються законами про державний бюджет на відповідний рік, фінансування матеріально-технічного та соціально-побутового забезпечення Служби Безпеки України здійснюється за рахунок Державного бюджету.
Крім того, представник відповідача вказує, що на позивача не поширюється дія Постанови КМ України №426 від 29.03.2002 року.
Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Суд виходив з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1проходив військову службу у військовій частині А-2647 Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем і захисту інформації Служби Безпеки України з 27 травня 2002 року по 31 грудня 2006 року (а.с.26).
За період служби позивачу не виплачувалася грошова компенсація замість продовольчих пайків.
Згідно до вимог ст. 95 Конституції України, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Бюджетного Кодексу України, при здійсненні бюджетного процесу в Україні, положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та Закону про Державний бюджет України.
За вимогами ст. 21, 22 Бюджетного Кодексу України, відповідач є розпорядником (відповідного рівня) коштів бюджетного призначення і використовує кошти, які надійшли в порядку виконання Закону України "Про Державний бюджет України".
До 11 березня 2000 року частина 2 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачала, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” (від 17.02.2000 року, який вступив в дію 11.03.2000 року), дію ч.2 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них, було призупинено.
Таким чином, дію частини 2 ст.9 названого вище закону було призупинено впродовж з 11.03.2000 року - 2006 р.р.
Законом України від 03.11.2006 року №328-V було внесено зміни до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” - викладено статтю 9 вказаного закону в новій редакції та доповнено закон статтею 9-1. Вказані статті вступили в дію з 01.01.2007 року. Відповідно до внесених змін, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право лише на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів. При цьому, порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.
Законом України “Про державний бюджет України на 2007 рік” (від 19.12.2006 року), зупинено на 2007 рік дію пункту 2 ст. 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, яким передбачено право військовослужбовців на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Таким чином, з 01.01.2007 року виплата грошової компенсації за продовольче забезпечення не передбачена.
Законом України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” частина 2 ст.9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” в частині, що передбачала виплату грошової компенсації за речове майно, виключена.
З заперечень відповідача вбачається та не заперечується позивачем, що ОСОБА_1не отримував грошову компенсацію з 27.05.2002 року по день звільнення - 31.12.2006 року, що також підтверджується розрахунком компенсації, що поданий позивачем разом з позовною заявою (а.с.12-25).
З 11 березня 2000 року видача продовольчих пайків та виплата грошової компенсації замість них була призупинена згідно Закону України від 17.02.2000 року “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”.
Закон України від 11.03.2000 року “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” набув чинності з 11 березня 2000 року, неконституційним у встановленому порядку не визнаний та підлягає обов'язковому виконанню на території України. На день звернення позивача до суду зазначена норма закону не втратила свою силу та є чинною.
Законами України про Державні бюджети на 2002-2006 роки не були передбачені видатки з Державного бюджету на виплату грошової компенсації за продовольчі пайки. Відповідно до ст. 18 Закону України “Про Службу Безпеки України”, фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення СБУ здійснюється за рахунок Державного бюджету України. А відтак, відповідач є розпорядником бюджетних коштів, який здійснює видатки та платежі тільки в межах відповідних асигнувань, встановлених на поточний рік. Оскільки таких бюджетних асигнувань на виплату компенсації за продовольчі пайки з березня 2000 року по даний час для військових формувань Служби Безпеки України не було передбачено, то дії Служби Безпеки України та військової частини А-2647 по невиплаті грошової компенсації за продовольче забезпечення відповідають приписам закону, яким визначено видатки для Служби Безпеки України.
Посилання позивача на постанову КМ України №426 “Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації” не стосується предмету спору, оскільки встановлює норми раціонального харчування військовослужбовців та не поширюється на встановлення чи відміну пільг у вигляді продовольчих пайків.
Посилання позивача на статті 17, 22 Конституції України в частині забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей, та в частині, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до діючих законів не допускається зменшення змісту та об'єму існуючих прав і свобод, приймається судом до уваги. Проте, питання щодо відповідності нормативно-правових актів, якими зупинено дію норми Закону України про право військовослужбовців на грошову компенсацію замість продовольчих пайків, Конституції України, то вказане не відноситься до компетенції адміністративних судів.
Поряд з обумовленим, стягнення інфляційних витрат не відносяться до компетенції адміністративних судів, оскільки такі витрати є наслідком цивільного правопорушення, а отже, в судовій практиці визначені як різновид цивільної та господарсько-правової відповідальності.
Отже, з доказів по справі вбачається, що вина відповідача щодо ухилення від виплати такої компенсації відсутня.
У своєму запереченні відповідач зазначає про те, що позивач порушив строк звернення до суд, оскільки заявив вимогу за період 2002-2006 рік.
Кодекс адміністративного судочинства набув чинності з 01 вересня 2005 року. До набрання чинності зазначеного Кодексу, позивач мав би звернутися до суду за правилами глави 31-А ЦПК (1963 р.), статтею 248-5 якого передбачено двомісячний строк звернення до суду з моменту встановлення порушеного права.
Частиною 2 ст. 99 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Відповідач не наполягав на застосуванні наслідків, передбачених ст.100 КАС України.
За вище викладених обставин, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Служби безпеки України про стягнення компенсації за продовольче забезпечення в сумі 22993,73 грн.
Відповідач не надав суду доказів понесення витрат, а тому підстави для застосування ст. 94 КАС України у суду відсутні.
Керуючись ст.ст. 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Служби Безпеки України про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення в сумі 22993 грн. 73 коп. відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя: С.М.Шевчук
Судді: М.І. Юрчук
С.В.Боймиструк
Повний текст постанови складено та підписано 08.02.2008 року.
Постанова не набрала законної сили.
Головуючий суддя: С.М.Шевчук