Дата документу: 15.04.2011

Справа № 2-2597/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., при секретарі Польській В.О., за участі прокурора відділу прокуратури Запорізької області, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжя цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Запорізькій області, головного управління державного казначейства України у Запорізькій області про звільнення його від відбуття покарання, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

                                        В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Запорізькій області, головного управління державного казначейства України у Запорізькій області про звільнення його від відбуття покарання шляхом застосування до нього ст.2 Закону України „Про амністію” від 12.12.2008 року, стягнення матеріальної шкоди у розмірі 15 100 грн. та моральної шкоди у розмірі 250 000 грн. за рахунок коштів державного бюджету України, зазначивши, що 18.09.2003 року його було засуджено Шевченківським районним судом м.Запоріжжя за ст.186 ч.2 КК України до 4 років позбавлення волі з випробуванням на 2 роки. 26.02.2004 року постановою Комунарського районного суду м.Запоріжжя звільнення від відбування покарання скасовано та його направлено для відбуття покарання в місця позбавлення волі. За період відбуття покарання він позитивно характеризувався, мав заохочення, дотримувався вимог режиму закладу, після відбуття Ѕ строку покарання –2 років 13 днів на підставі постанови Запорізького районного суду Запорізької області від 09.08.2007 року невідбута частина покарання у вигляді позбавлення волі замінено більш м”яким покаранням у вигляді виправних робіт на строк 1 рік 10 міс 27 днів з відрахуванням на користь держави 10% заробітку.  Згідно зі ст.2 Закону України „Про амністію” від 26.12.2008 року він повинен був звільнений від покарання, оскільки відбув не менше половини призначеного строку основного покарання. На його звернення до кримінально-виконавчої інспекції Ленінського та Орджонікідзевського районів УДДУ ПВП, начальника управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Запорізькій області йому було відмовлено в звільненні  його від покарання за амністією з посиланням на те, що він не відбув двох третин призначеного строку покарання. Позивач вказує на те, що протиправними діями відповідача, а саме внаслідок незаконного позбавлення волі, а саме тримання поза межами призначеного покарання в установах виконання покарання,  йому було завдано матеріальної та моральної шкоди. Розмір матеріальної шкоди за весь період починаючи з 26.12.2008 року виходячи з середньомісячної заробітної плати, із розрахунку прожиткового мінімуму складає 15100 грн. Враховуючи характер моральних страждань, їх наслідки й інші негативні впливи внаслідок не звільнення його за амністією від кримінальної відповідальності завдану моральну шкоду оцінює у розмірі 250 000 грн. Позивач просить суд звільнити його від відбування покарання шляхом застосування до нього ст.2 Закону України „Про амністію” від 12.12.2008 року, стягнути з державного казначейства України на його користь завдану йому матеріальну шкоду у розмірі 15 100 грн, моральну шкоду у розмірі 250 000 грн. за рахунок коштів державного бюджету України.

У судовому засіданні представник позивача за дорученням просить суд задовольнити позов  ОСОБА_1 з підстав, зазначених у позові.

Представник відповідача –управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Запорізькій області проти позову заперечує, пояснивши, що ОСОБА_1  перебував на обліку РВ Ленінської КВІ УДДУ ПВП у Запорізькій області за постановою Запорізького районного суду від 09.08.2007 р., з 05.05.2008 р. позивач працевлаштувався до ЗГЕК ЗДІА, 17.03.2009 р. його було звільнено за ст.40 п.4 КЗпП України, за прогули.10.04.2009 р. позивачу було вручено направлення до центру зайнятості, на реєстрацію до центру зайнятості він не з”являвся, внаслідок чого проти нього було порушено кримінальну справу за ст.389 КК України. Після працевлаштування позивача до ПП „Ізюм” справу було направлено 05.10.2009 р. до Орджонікідзевського ВКВІ для виконання за територіальністю. Станом на день опублікування Закону України „Про амністію” - 26.12.2008 року  позивачем було відпрацьовано 6 місяців 26 календарних днів. Внаслідок того, що позивач не відпрацював на час опублікування Закону України „Про амністію” 2/3 призначеного строку покарання та порушував режим відбування покарання , він не підлягав звільненню від покарання за амністією.

Представник відповідача - головного управління державного казначейства України у Запорізькій області проти позову заперечує, надавши суду письмові заперечення.

Представник прокуратури Запорізької області проти позову заперечує, вважає що позовні вимоги  про стягнення матеріальної та моральної шкоди заявлені безпідставно, вимоги щодо звільнення від відбування покарання за амністією не можуть розглядатися у порядку цивільно-процесуального законодавства.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши та проаналізувавши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1  не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі вироку Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 18.09.2003 року ОСОБА_1   засуджено за ч.2 ст.186 КК України до 4 років позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки. Постановою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 26.02.2004 року за ухилення від відбуття покарання ОСОБА_1 направлено до місць позбавлення волі для відбуття призначеного покарання у вигляді позбавлення волі. Постановою Запорізького районного суду Запорізької області від 09.08.2007 року ОСОБА_1   на підставі ст.82 КК України невідбута частина покарання у виді позбавлення волі замінена на більш м”яке у вигляді 1 року 10 місяців 27 днів виправних робіт з відрахуванням 10% заробітку у дохід держави.

Відповідно до ст.8 Закону України „Про амністію” виконання цього Закону покладається на суди, питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, ініціативою прокурора, органів дізнання та досудового слідства, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого, підсудного чи засудженого, їх захисників чи законних представників. Порядок розгляду подань чи заяв щодо звільнення від покарання за амністією передбачений нормами кримінально-процесуального законодавства, тому провадження за позовними вимогами  позивача щодо звільнення його від покарання на підставі ст.2 Закону України „Про амністію” від 12.12.2008 року підлягають закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України.

Позивач в обґрунтування позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди посилається на Закон України „ Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” та ст.1176 ЦК України.

Відповідно до ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України, підставою виникнення права на відшкодування шкоди, що спричинено фізичній особі незаконними діями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, виникає в разі постановлення  судом виправдувального вироку, скасування незаконного вироку суду, закриття кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, а також у випадку закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст..101 п.5 КПК України органами дізнання є начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів –у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташування зазначених установ.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що посилання позивача в обґрунтування позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди завданої йому управлінням державного департаменту України з питань виконання покарань у Запорізькій області на вищезазначені норми законодавства є хибними.

В частині позовних вимог про стягнення 250 000 грн. на відшкодування моральної шкоди позивачу слід відмовити, оскільки ним не наведено жодних доказів наявності факту спричинення йому такої шкоди.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна із сторін має довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх висновків та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

          На підставі Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», 1176 ЦК України, керуючись ст.ст.10,11,60,209,212,214-215 ЦПК України, суд, -

                                                                      В И  Р І Ш И В :

Провадження за позовними вимогами ОСОБА_1 до Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Запорізькій області, головного управління державного казначейства України у Запорізькій області про звільнення його від покарання на підставі ст.2 Закону України „Про амністію” від 12.12.2008 року, - закрити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Запорізькій області, головного управління державного казначейства України у Запорізькій області про  стягнення матеріальної та моральної шкоди, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

    Суддя                                                                                            Рибалко Н.І.