№ 2-466/07
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2007 року Костянтинівський міськрайонньїй суд Донецької області
в складі:
головуючого судді Дзюба Н.А.
при секретарі Мумчан Г.П.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представників відповідача Ніколаєва О.С. Скоблякової О.В.
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Костянтинівка справу за позовом ОСОБА_1до Державного підприємства «Донецька залізниця» Міністерства транспорту і зв'язку України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
16 лютого 2007 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача у справі про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 15.10.1993 року працював на станції Костянтинівка ДП "Донецька залізниця" Міністерства транспорту і зв'язку України, наказом по підприємству від 09.10.2006 року звільнений з роботи за власним бажанням. Вважав звільнення з роботи незаконним, просив поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, у розмірі 5000 грн.
05.03.2007 року ОСОБА_1 подав додаткову позовну заяву, в якій просить поновити йому строк для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Посилався на те, що цей строк він пропустив з поважних причин, а саме через хворобу.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав свої позовні вимоги і просив поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, у розмірі 5000 грн. Посилався на ті ж самі обставини, що й у позовній заяві. Вказував також, що звільнення його з роботи є наслідком упередженого ставлення до нього з боку адмінстрації станції Костянтинівка.
Представник відповідача Ніколаєв О.С. у судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав і просив відмовити у задоволенні позову. Пояснив, що ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України і в зв'язку з тим, що він є інвалідом III групи адміністрація звільнила його з тієї дати, яку він вказав у заяві про звільнення. Вважаючи, що його звільнено незаконно, протягом двох тижнів позивач до адміністрації з заявою про відклик заяви про звільнення за власним бажанням не звертався, а також до теперішнього часу не звертався з питання оплати лікарняного. В день звільнення ОСОБА_1 не вийшов на роботу, знаходився у нетверезому стані, від медичного огляду відмовився, і не бажаючи бути звільненим за прогул, виявив бажання звільнитися за власним бажанням, про що власноручно написав заяву, вказав дату, ознайомився з наказом на звільнення, підписав його, при цьому не повідомив, що він знаходиться на лікарняному. Наступного дня для повного розрахунку не з'явився, в зв'язку з чим посвідчення і робочий одяг забрали працівники станцій у нього вдома. В цей день він також знаходився у
нетверезому стані. Раніше також мало місце з'явлення на роботі ОСОБА_1 у нетверезому стані. Вважав, що місячний строк для звернення до суду з зазначеним позовом ОСОБА_1 пропустив без поважних причин, тому просив в задоволенні позову відмовити у зв'язку з пропуском строку звернення до суду без поважних причин.
Представник відповідача Скоблякова О.В. в судовому засіданні дала пояснення, аналогічні поясненням Ніколаєва О.С, доповнивши пояснення тим, що розрахунок зі ОСОБА_1 був проведений в день написанням ним заяви про звільнення за власним бажанням, тобто 09.10.2006 року - був ознайомлений з наказом, отримав трудову книжку, про що свідчить його особистий підпис на наказі і особистій картці обліку, а остаточний розрахунок, тобто виплата заробітної плати, був проведений наступного дня - 10.10.2006 року. При написанні заяви про звільнення за власним бажанням з боку працівників станції ніякого тиску та погроз позивачеві не було.
Вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши надані сторонами докази суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підставах.
Суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач ОСОБА_1 працював на станції Костянтинівка ДП "Донецька залізниця" Міністерства транспорту і зв'язку України з 15.10.1993 року слюсарем-ремонтником III розряду. Вказана обставина визнана сторонами у справі.
Наказом начальника станції Костянтинівка від 09.10.2006 року № 36/ЛС ОСОБА_1 звільнений з займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
Трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору розглядаються безпосередньо в районних, міських чи міськрайонних судах.
При визнанні звільнення працівника незаконним на користь працівника з підприємства на підставі ст. 235 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Відшкодування власником або уповноваженим їм органом моральної шкоди працівникові передбачене ст. 237-1 КЗпП України і проводиться у випадку, якщо порушення його законних прав привели до моральних страждань, втраті нормальних життєвих зв'язків і вимагають від його додаткових зусиль для організації свого життя.
У справах про звільнення працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосерердньо до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки або з дня відмови від їх одержання - ст. 233 КЗпП України.
У разі пропуску з поважних причин строків звернення до суду, суд може поновити ці строки ( ст. 234 КЗПП України).
В судовому засіданні встановлено, що 06.10.2006 року позивач з'явився на роботу у нетверезому стані в зв'язку з чим начальником станції був відсторонений від роботи, про що був складений акт. В зв'язку з роботою по графіку п'ятиденного робочого тижня 07 та 08 жовтня 2006 року були вихідними. 09.10.2006 року позивач на роботу не з'явився в зв'язку з чим заступником начальника станції Приходько О.В. була написана доповідна записка на ім'я начальника станції. Адміністрація станції, знаючи, що позивач є інвалідом III групи, з метою з'ясування причини невиходу на роботу, вирішила відвідати його вдома. Комісія в складі помічника начальника станції з кадрових питань, голови профкому і начальника станції з притягненням працівників лінійного відділу міліції прибула по місту проживання ОСОБА_1 , де було виявлено, що останній знаходиться у нетверезому стані і по цій причині не вийшов на роботу. Від медичного огляду відмовився і попросив не звільняти його за прогул та пияцтво у зв'язку з тим, що він звільниться за власним бажанням. Про те, що він знаходиться на лікарняному, ОСОБА_1 комісію не попереджав. В той же день ОСОБА_1 власноручно написав заяву про звільнення за власним бажанням, його заява була задоволена і наказом № 36/ЛС від 09.10.2006 року був звільнений, з яким був ознайомлений, про що свідчить його підпис на наказі і в особистій картці обліку.
Ці обставини в судовому засіданні підтвердили представники відповідача, свідок ОСОБА_3, а також частково сам позивач, який не заперечував ці події, але вважав, що заяву про звільнення він писав внаслідок погроз з боку адміністрації станції Костянтинівка.
Судом встановлено, що заяву про звільнення за власним бажанням ОСОБА_1 написав щоб не бути звільненим за ст. 40 КЗпП України, а в п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду № 9 від. 06.11.1992 року (з наступними змінами) зазначено, що подача заяви з метою уникнути відповідальності не може розглядатися як змушення, в п. 17 цієї ж постанови вказується, що не допускається звільнення в період знаходження у відпустці або тимчасової непрацездатності, що передбачено ст. ст. 40, 41 КЗпП України та в інших випадках, якщо звільнення робиться за ініціативою адміністрації, а не за власною ініціативою.
Суд критично відноситься до пояснень ОСОБА_1 в тій частині, що при отриманні трудової книжки його змусили поставити дату 09.10.2006 року, а в дійсності він її отримав 17.10.2007 року, так як в своїх поясненнях він звернувся за юридичною допомогою раніше, маючи на руках трудову книжку.
Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що проживає по сусідству з позивачем і на початку жовтня 2006 року бачила як його силою виводили з двору і силою змусили сісти в машину "таксі", і зі слів дружини їй відомо, що за декілька днів до цих подій ОСОБА_1 знаходився на лікарняному.
Ці обставини спростовуються поясненнями самого ОСОБА_1 , який пояснив, що в автомобіль він сів добровільно, а дружини в цей час не було вдома, і на лікарняний він пішов в день цих подій, тобто з 09.10.2006 року.
Таким чином, в судовому засіданні позивачем доказів того, що він заяву про звільнення за власним бажанням писав внаслідок погроз з боку адміністрації станції Костянтинівка, не надано.
Разом з тим судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 пропустив встановлений ст. 233 КЗПП України місячний строк для звернення до суду з заявою про поновлення на роботі.
Так, з наказом № 36/ЛС від 09.10.2006 року позивач ознайомлений 09.10.2006 року, тоді ж йому вручено копію цього наказу, а також вручена трудова книжка, про що свідчить його особистий підпис на наказі і особистій картці обліку.
Таким чином, ОСОБА_1 мав право звернутися до суду з зазначеним позовом у строк до 09.11.2006 року включно.
Відповідно до роз'яснень, даних постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами), встановлений статтею 233 КЗпП строк звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У разі пропуску передбачених ст. 233 КЗпП строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд, відповідно до п.4 постанови з'ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обгрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав, не аналізуючи в рішенні обгрунтованості вимог по суті.
Посилання позивача на погане самопочуття та звернення до Краснолиманської транспортної прокуратури як на поважність пропуску строку звернення до суду з даним позовом, не можуть бути прийняті до уваги судом з наступних підстав.
Так, із копії листка непрацездатності вбачається, що ОСОБА_1 знаходився на амбулаторному лікуванні з 13.11.2006 року, тобто вже після закінчення місячного строку.
Звернення ОСОБА_1 до Краснолиманської транспортної прокуратури, як встановлено в судовому засіданні, після надання йому юридичної допомоги адвокатом, також не може бути визнане поважною причиною пропуску строку.
Таким чином, позивач не надав суду доказів, які б підтвердили, що в визначений ст. 233 КЗпП строк звернення з позовом до суду за вирішенням трудового спору він хворів чи знаходився на лікуванні.
З зазначених підстав суд приходить до висновку, що строк для звернення з позовом до суду ОСОБА_1 пропустив без поважних причин, підстави для його поновлення
відсутні, тому даний строк не підлягає поновленню, тому в задоволенні позову слід відмовити у зв'язку з пропуском строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.
На підставі ст. ст. 38, 232, 233, 235, 236, 237-1 КЗпП України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», керуючись ст. ст. 10, 15, 30, 60, 212-215 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Відмовити ОСОБА_1в поновленні строку для звернення до суду з позовом до Державного підприємства «Донецька залізниця» Міністерства транспорту і зв'язку України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.
В задоволенні позової заяви ОСОБА_1до Державного підприємства «Донецька залізниця» Міністерства транспорту і зв'язку України про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди відмовити в зв'язку з пропуском строку звернення до суду за вирішенням трудового спору без поважних причин.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви на апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до Апеляційного суду, або в прядку, передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.