Справа №22ц-1197/07                                                  Суддя першої інстанції Тихонова Н.С.

Категорія 34                                                Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

14 червня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого                                                                         Козаченка В.І.,

суддів:                                                                        Шолох З.Л.,  Данилової О.О.,

при секретарі судового засідання Негрун І.О.,

за участю: позивачки ОСОБА_1,  її представника ОСОБА_2.,  відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Ленінського районного суду м.  Миколаєва від 30 березня 2007 р. за по­зовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встано­влення факту,  що має юридичне значення,  та визнання права власності на частину жилого приміщення,

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2006 р.ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом до ОСОБА_3,  в якому зазначала,  що з грудня 1998 р. вона проживала однією сім'єю з відпові­дачем і вели спільне господарство,  а 11 грудня 1999 року шлюб зареєстрували у відділі РАГС Ленінського району м.  Миколаєва.

16 липня 1999 p.,  під час спільного проживання,  вони придбали квартиру АДРЕСА_1,  однак право власності на вказану квар­тиру відповідач зареєстрував на Південній товарній біржі та в Миколаївському МЕТІ на своє ім'я.

Посилаючись на викладені обставини та  ст.  74 СК України,  позивачка просила суд встановити факт її проживання однією сім'єю з відповідачем в період з грудня 1998 р. до 11 грудня 1999 р. і визнати за нею право власності на И> частину спірної квартири.

Рішенням Ленінського районного суду від 30 березня 2007 р. позов ОСОБА_1 задоволений частково. Встановлено факт її проживання однієї сім'єю з відповідачем в ука­заний період,  а решта її позовних вимог залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі позивачка,  посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи,  невірну оцінку зібраних доказів,  неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права,  просила скасувати оскаржене рішення в частині відмови в позові та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Вислухавши суддю - доповідача,  пояснення сторін та дослідивши надані сторонами докази,  колегія суддів вважає,  що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції,  в межах заявлених позовних вимог,  дослідив обставини спра­ви,  оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку,  що СК України,  а значить і  ст.  74 цього Кодексу,  набрали чинності лише з 01 січня 2004 р. А до цього часу питання набуття права власності на спільне майно регулювалось  ст.  112 ЦК України 1963 року та Законом України „Про власність" від 07 лютого 1991 року (з наступними змінами та до­повненнями,  далі - Закон).

Так,  відповідно до  ст.  17 вказаного Закону майно,  придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї,  є їх спільною сумісною власністю,  якщо інше не встановлено письмовою уго­дою між ними.

Проте,  позивачка не надала суду доказів створення з відповідачем в період з грудня 1998 року по грудень 1999 року спільного майна,  чи придбання відповідачем спірної квар­тири за її участю або внаслідок спільної праці,

В зв'язку з чим,  саме по собі перебування у фактичних шлюбних відносинах і про­живання однією сім'єю не може бути підставою для визнання за позивачкою права влас­ності на Уг частину вказаної квартири. Тому районний суд обґрунтовано відмовив у задо­воленні цієї частини позову ОСОБА_1

Разом з тим,  задовольняючи вимогу про встановлення факту її спільного проживан­ня з відповідачем у вказаний проміжок часу,  місцевий суд не звернув уваги на положення ч. 2  ст.  256 ЦПК України та роз'яснення,  викладені в п. 1 Постанови пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. (з наступними змінами) „Про судову практику в справах про встановлення фактів,  що мають юридичне значення",  згідно яких у судовому порядку можуть бути встановлені лише факти,  які породжують юридичні наслідки (вини­кнення,  зміну або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи).

В той же час,  зі змісту позовних вимог ОСОБА_1 та матеріалів справи вбача­ється,  що вона,  посилаючись на факт проживання однією сім'єю з відповідачем,  ставила за мету доведення свого права власності на частину спірної квартири.

Однак,  ч. 6  ст.  235 ЦПК України визначено,  що якщо під час розгляду справи у по­рядку окремого провадження виникає спір про право,  який вирішується в порядку позов­ного провадження,  суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам,  що вони мають право подати позов на загальних підставах.

За таких обставин,  рішення суду першої інстанції в частині встановлення юридично­го факту не можна визнати ні законним ні обґрунтованим.  В зв'язку з чим,  відповідно до вимог ч. 6  ст.  235 та ч. 1  ст.  310 ЦПК України,  воно підлягає скасуванню з залишенням без розгляду такої заяви позивачки.

Керуючись  ст.   ст.  307,  308,  310,  313-315 ЦПК України року,  колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м.  Миколаєва від 30 березня 2007 р. в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю скасувати,  а її заяву про встановлення такого юридичного факту залишити без розгляду.

В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення,  але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом<двох місяців.