Центрально-Міський районний суд м.Макіївки

                                                                                           Справа  № 2-51/11

Р І Ш Е Н Н Я

 ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

             15 липня 2011 року Центрально-Міський районний суд м. Макіївки Донецької області в складі : головуючого – судді Андрюшиної Л.А., при секретарі Свіягіній О.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Макіївці цивільну справу за позовом

     публічного акціонерного товариства “Кредитпромбанк        

до  ОСОБА_1, ОСОБА_2

про   стягнення суми заборгованості за кредитним

        договором ,-

та  за зустрічним позовом

     ОСОБА_1

до  публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»

                                                                      про  розірвання кредитного договору ,-                       

                                                                          В С Т А Н О В И В :

             Позивач ВАТ “Кредитпромбанк”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство  «Кредитпромбанк»звернулося до суду з позовом про стягнення з  відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 суми заборгованості за кредитним договором. В подальшому збільшили свої позовні вимоги, мотивуючи їх тим, що 20 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 30ДС/249/К12/2007-ИПК, відповідно до умов якого, банк надав, а відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6151500,00грн. на споживчі потреби із сплатою процентів за користування кредитом 13,53% річних. Відповідно до умов укладеного договору, заборгованість повинна сплачуватися щомісячно рівними частками шляхом внесення готівкою чи перерахуванням грошових коштів, але відповідач ОСОБА_1 проводив погашення кредиту несвоєчасно, чим порушив умови укладеного між сторонами договору. На підставі цього та відповідно до п.4.2 кредитного договору у них виникло право достроково стягнути кредитні кошти та проценти згідно до умов кредитного договору, незалежно від настання строку виконання зобов’язань. 20 грудня 2007 року, в забезпечення виконання обов’язків за кредитним договором, між банком та відповідачем ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір №30ДС/249/312/2007-ИПК, відповідно до умов якого банку було передано в іпотеку нерухоме майна, а саме житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності. Крім того, 20 грудня 2007 року,  в забезпечення виконання обов’язків за кредитним договором між банком та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений договір поруки №30ДС/249/П12/2007-ИПК, як форма забезпечення виконання обов’язків відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором. Згідно з п. 1.1, 1.3 договору поруки відповідачка ОСОБА_2 солідарно у тому ж обсязі на тих же умовах, та в ті ж строки, відповідає перед банком за зобов’язаннями відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором. У кожному випадку невиконання або неналежного виконання відповідачем своїх зобов»язань за кредитним договором, щодо своєчасності або повноти сплати процентів і повернення кредиту  згідно до п. 3.8 договору відповідач зобов»язаний сплатити банку за кожний день пеню у розмірі подвійної процентної ставки, встановленої у п.1.3 кредитного договору, від суми простроченого платежу. Відповідач з самого початку отримання кредитних коштів порушував свої обов»язки за кредитним договором внаслідок чого сума заборгованості зростала і на теперішній станом на 24 червня 2011 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед банком складає 249784,42грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту строкова –98475,00грн., заборгованість по тілу кредиту прострочена –46712,50грн., заборгованість за простроченими процентами –57165,90грн., заборгованість по пені –42885,22грн., заборгованість по штрафам –4545,80грн.. Відповідач неодноразово відповідач повідомлявся про наявність заборгованості за кредитним договором та необхідність її погашення, але вимогу позивача не було виконано, в зв’язку з чим вони вимушені звернутися до суду та просять стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 на їх користь заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 249784,42грн., а також судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1700грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00грн., сплачені позивачем при подачі позовної заяви до суду.

              У судовому засіданні представник позивача, що діє на підставі довіреності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі і просив суд їх задовольнити. Пояснення в обґрунтування позовних вимог дав аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, посилаючись на їх необґрунтованість, та просив у задоволенні зустрічного позову відмовити. В подальшому представник позивача в судове засідання не з»явився. Про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином. Суду надана заява з проханням розглянути справу за відсутністю їх  представника.

              Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Кредитпромбанк»про розірвання кредитного договору, мотивуючи свої зустрічні позовні вимоги тим, що в дійсно між банком та ним був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого, він отримав кредит в сумі 151500,00грн. на споживчі цілі. В зв»язку з важким матеріальним становищем він частково припинив сплачувати кредит за графіком та здійснював його погашення по мірі можливості. На теперішній час створилася певна заборгованість проти якої він не заперечує. Банк вирішив достроково стягнути суми заборгованості з нього у тому числі платежі майбутнього періоду строк сплати яких ще не настав і таким чином власним волевиявленням змінив кінцеву дату дії кредитного договору. Таким чином, банк позбавляє його права, як споживача, користуватися кредитними коштами до кінцевого строку зазначеному у кредитному договорі шляхом примусового стягнення з нього заборгованості. Однак, відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов»язки відповідно до договору, а банк скоротив цей строк. Він вважає, що банк не має права в подальшому, а саме після початку процедури примусового стягнення отримувати прибуток у вигляді відсотків, так як строк дії договору закінчився, тому кредитний договір повинен бути розірваним згідно до ст. 631 ЦК України, також враховуючи те, що правовідносини між сторонами будуть вже регулюватися рішенням суду та процедурою його виконання. Кредитний договір укладений між ними не містить його право на розірвання договору у разі дострокової вимоги банку про погашення кредиту, що на його думку, є несправедливим, а тому просить суд розірвати кредитний договір.  

              Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги позивача ПАТ «Кредипромбанк»визнав частково, а свої зустрічні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. В подальшому відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з»явився. Про день та час розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином.

              Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги ПАТ «Кредитпромбанк»не визнала та суду пояснила, що ніякого договору поруки з банком вона не укладала і підпис, яка мається на цьому договорі їй не належить, так як вона цей договір особисто не підписувала. В подальшому відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з»явилася. Про день та час розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином.               

              Представники відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 –ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які діють на підставі нотаріально посвідченої довіреності  в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримали у повному обсязі та суду пояснили, що позовні вимоги ПАТ «Кредитромбанк»щодо стягнення заборгованості з відповідачки ОСОБА_2 є неправомірними, оскільки вона договір поруки з банком не укладала та його не підписувала, в зв»язку з чим вона не можу бути відповідачем по справі.

          Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників і дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ПАТ «Кредитпромбанк»підлягають частковому задоволенню, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають  задоволенню з наступних підстав.

          Згідно ст. 526 ЦК України , зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається.        

          У відповідності зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа  /кредитодавець/ зобов’язується надати грошові кошти/кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

           З заяви ОСОБА_1 від 14 грудня 2007 року вбачається, що він звернувся до відповідача з проханням надати йому споживчий кредит у розмірі 151500,00грн. строком на 120 місяців на споживчі цілі під 13,53% річних для кредитів в національній валюті. В забезпечення за кредитом пропонується іпотека жилого будинку/а.с.5/. 20.12.2007 року відповідач ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами кредитування, що підтверджується повідомленням клієнта про умови кредитування/а.с.6/.

          Відповідно до кредитного договору №30ДС/249/К12/2007-ИПК від 20 грудня 2007 року встановлено, що між позивачем і відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір відповідно до якого сторонами були прийняті на себе взаємні зобов'язання, а саме: кредитор надав позичальникові кредит у розмірі 151500,00грн. строком до 19 грудня 2017 року включно, а останній був зобов’язаний повернути наданий кредит і сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 13,53% річних. Згідно п. 3.13. кредитного договору за ненадання банку, у встановленні цим договором строки будь-яких документів, обов»язковість надання яких передбачена пунктами 3.6,3.9,3.10,3.11 договору, позичальник зобов»язаний сплачувати штраф у розмірі 3% від суми отриманого кредиту згідно з цим договором. Відповідно до умов п.3.8 укладеного між сторонами кредитного договору, за порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитами, позичальник зобов2язаний сплатити банку пеню за кожний день прострочки у розмірі подвійної процентної ставки від суми простроченого платежу/а.с.7-9/.

Як встановлено в судовому засіданні, 20 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір №30ДС/249/312/2007-ИПК, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_1 у забезпечення виконання зобов’язання за вище вказаним кредитним договором, надав в іпотеку нерухоме майно, а саме житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1, який належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 20.11.2007 року/а.с.11-13/.

          Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов»язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (судсидіарну) відповідальність поручителя. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

З договору поруки №30ДС/249/П12/2007-ИПК від 20 грудня 2007 року вбачається, що між позивачем та відповідачкою ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Згідно п.1.1 вказаного договору, поручитель зобов»язується солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов»язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 30ДС/249/К12/2007-ИПК від 20.12.2007 року, укладеним між банком та позичальником/а.с.18-19/. В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 стверджувала, що нею особисто вище вказаний договір поруки не укладався і вона його не підписувала. Ці пояснення відповідачки ОСОБА_2 були також підтверджені в судовому засіданні поясненнями відповідача ОСОБА_1, який стверджував, що договір поруки був підписаний ним особисто, а не його матір»ю ОСОБА_2.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 826/02 від 19 травня 2011 року, підпис від імені ОСОБА_2 в договорі поруки № 30ДС/249/П12/2007-ИПК від 20 грудня 2007 року, розташований на лицевій стороні другого аркуша документа, у графі «Поручитель», у рядку : «…ОСОБА_2.»(а.с.100-101), - виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою/а.с.133-135/. Отже, в судовому засіданні належним доказом був підтверджений той факт, що відповідачка ОСОБА_2 договір поруки з позивачем не укладала, його не підписувала і жодних обов»язків щодо можливості солідарно відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання зобов»язань ОСОБА_1 за кредитним договором на себе не брала. На підставі викладеного, суд приходить до переконання про можливість взяти до уваги висновок судово-почеркознавчої експертизи, оскільки він є належним доказом по справі і суд не вбачає підстав ставити під сумніви достовірність його даних. Таким чином, суд вважає, що в задоволенні позову в частині солідарного стягнення з відповідачки ОСОБА_2 суми заборгованості за кредитним договором, укладеним між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки вона, як особа, котра не укладала договір поруки і яка не є поручителем не повинна відповідати за невиконання умов кредитного договору відповідачем ОСОБА_1.

Згідно з п.4.2. вище вказаного кредитного договору, у разі недотримання позичальником умов цього договору та/або іпотечного договору банк має право вимагати дострокового його розірвання, повернення одержаного кредиту, сплати нарахованих процентів за користування ним, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору.

Згідно уточненому розрахунку заборгованості за кредитним договором №30ДС/249/К12/2007-ИПК від 20.126.2007, загальна заборгованість за кредитним договором відповідача ОСОБА_1  перед позивачем складає 249784,42грн. з яких: заборгованість за тілом кредиту строкова –98475,00грн., заборгованість по тілу кредиту прострочена –46712,50грн., заборгованість за простроченими процентами –57165,90грн., заборгованість по пені –42885,22грн., заборгованість по штрафам –4545,80грн/а.с.143/.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо за договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

З копій наданих позивачем письмових вимог про виконання договірних зобов”язань, надісланих на адресу відповідача ОСОБА_1, та отриманих ним особисто, вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача ОСОБА_1 з вимогою погасити наявну заборгованість/а.с.21,22,24,27,28/. Заявами відповідача ОСОБА_1 від 25.07.2008р., 18.09.2008 року наданих ним на адресу позивача, підтверджується, що він визнавав той факт, що ним порушуються умови кредитного договору та брав на себе зобов»язання погасити виниклу заборгованість/а.с.25,26/.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено та підтверджено наданими належними письмовими доказами, що відповідач ОСОБА_1 дійсно отримав кредитні кошти у розмірі 151500,00грн., але свої зобов»язання по кредитному договору не виконував належним чином, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість.

Аналізуючи надані по справі докази, у їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором з урахуванням нарахованих процентів, пені та штрафу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору, суд приходить до переконання, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Підстави для зміни або розірвання договору передбачені ст. 651 ЦК України. Зокрема відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору. Позивач ОСОБА_1 суду не довів передбачених ст. 651 ЦК України підстав істотного порушення договору та не надав суду жодних доказів в обґрунтування зустрічних позовних вимог, а також взагалі не посилався на норму діючого цивільного законодавства, якою передбачені підстави для розірвання договору, в зв»язку з чим, суд приходить до переконання, що його зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

           Крім того, у відповідності зі ст.88 ЦПК України, стороні , на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов”язаних з розглядом справи , до яких також належать витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Отже, з  відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1700грн. сплачена позивачем при подані позовної заяви до суду та витрати на інформаційно –технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120грн..

          Керуючись ст.ст.525,526, 1 ст. 625, 627, ч.2 ст. 651, 1050, 1054  ЦК України, ст. ст. 10,11,60,88, 209,212,213-215,218 ЦПК України , суд , -

                                                                    В И Р І Ш И В :                                     

  Позовні вимоги публічного акціонерного товариства “Кредитпромбанк” задовольнити частково.

           Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства “Кредитпромбанк” заборгованість за кредитним договором № 30ДС/249/К12/2007-ІПК від 20 грудня 2007 року у загальному розмірі 249784,42грн., судовий збір у розмірі 1700,00грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120,00грн., а всього стягнути 251604,42грн..

          Відмовити публічному акціонерному товариству «Кредитпромбанк»у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2  у солідарному порядку з ОСОБА_1.

          В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про розірвання кредитного договору –відмовити.

         Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

                         Рішення надруковане в нарадчій кімнаті в 1-му екземплярі.

Суддя                                           Андрюшина Л.А.