Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
22.07.2011 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ЛЕСКА В.В., ЧУЖІ Ю.Г.
при секретарі МОЛНАР Е.А.
за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Стеблівської сільської ради Хустського району Закарпатської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Стеблівської сільської ради на рішення Хустського районного суду від 12 травня 2011 р., -
в с т а н о в и л а :
У серпні 2010 р. ОСОБА_1 подала позов до Стеблівської сільської ради Хустського району та сільського голови ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. У подальшому змінила вимоги, пред’явивши їх лише до сільради. Зазначала, що розпорядженням сільського голови ОСОБА_2 від 30.09.2008 р. № 62 вона була прийнята на посаду інспектора військово-облікового столу сільради на період декретної відпустки ОСОБА_3, а розпорядженням від 22.07.2010 р. № 40 – звільнена на підставі ст. 36 п. 2 КЗпП України у зв’язку із закінченням стокового трудового договору. Водночас позивачці з 21.07.2010 р. була надана чергова відпустка по 17.08.2010 р., крім того, з 22.07. по 10.08.2010 р. вона перебувала на лікуванні. Посилаючись на недопустимість звільнення працівника у періоди його тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці (ст. 40 ч. 3 КЗпП України), на відсутність у ОСОБА_2 у момент звільнення повноважень сільського голови, вважає звільнення незаконним. Діями відповідача, що призвели до втрати позивачкою заробітку, їй завдана і моральна шкода. Позивачка просила визнати незаконним та скасувати розпорядження Стеблівського сільського голови від 22.07.2010 р. № 40, поновити її на посаді інспектора військово-облікового столу Стеблівської сільради, стягнути з сільради: середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.07.2010 р. до дня поновлення на роботі, а також у відшкодування моральної шкоди – 5000,00 грн., витрат по оплаті правової допомоги – 1000,00 грн.
Рішенням Хустського районного суду від 12.05.2011 р. змінений позов задоволено частково і постановлено: визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора військово-облікового столу Стеблівської сільської ради Хустського району Закарпатської області; змінити запис у трудовій книжці ОСОБА_1 від 22.07.2010 р. «звільнена з роботи по ст. 36 п. 2 КЗпП України у зв’язку з виходом на основну роботу з декретної відпустки ОСОБА_3» та записати в трудову книжку «звільнена з роботи по ст. 40 ч. 1 КЗпП України з 10.01.2011 р. у зв’язку із скороченням чисельності апарату Стеблівської сільської ради згідно рішення четвертої сесії шостого скликання Стеблівської сільської ради Хустського району № 9 від 10 січня 2011 року»; стягнути із Стеблівської сільської ради: на користь ОСОБА_1 12675,00 грн. середньомісячного заробітку за вимушений прогул з 22.07.2010 р. по 10.01.2011 р. і 1000,00 грн. витрат на правову допомогу; «на користь держави 51,00 грн. державного мита та 120,00 грн.»; у задоволенні решти вимог – відмовлено. У частині стягнення заробітку за вимушений прогул в межах одного місяця у сумі 2234,80 грн. допущено негайне виконання рішення.
Відповідач рішення суду оскаржив, вказує на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апелянт вважає, що позивачку було звільнено з роботи з дотриманням вимог закону, чого суд, довільно змінивши підстави звільнення та провівши необґрунтовані розрахунки, не врахував. Просить рішення скасувати і відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
У письмових запереченнях на апеляцію позивачка просить апеляцію відхилити і водночас – змінити рішення, вказавши про звільнення на підставі ст. 40 ч. 1 КЗпП України з 25.03.2011 р. з відповідним стягненням оплати за вимушений прогул.
Заслухавши доповідь судді, пояснення Стеблівського сільського голови ОСОБА_5 і представника сільради адвоката ОСОБА_6, які апеляцію підтримали, позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката ОСОБА_7, які апеляцію не визнали, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.
Встановлено, що ОСОБА_1 30.09.2008 р. подала до Стеблівської сільради заяву, якою просила прийняти її на роботу інспектором військово-облікового столу на час декретної відпустки ОСОБА_3 (а.с. 29). Розпорядженням сільського голови ОСОБА_2 від 30.09.2008 р. № 62 позивачка була прийнята з 01.10.2008 р. інспектором ВОС сільради на час декретної відпустки ОСОБА_3 до дня фактичного виходу тої на роботу (а.с. 7, 27, 30). ОСОБА_3 21.07.2010 р. подала заяву про вихід на роботу з 22.07.2010 р. (а.с. 32), у зв’язку з чим розпорядженням сільського голови від 22.07.2010 р. № 40 ОСОБА_1 цим днем звільнено з роботи згідно із ст. 36 п. 2 КЗпП України, тоді ж видано трудову книжку, засвідчити письмово про ознайомлення із розпорядженням позивачка відмовилася (а.с. 6).
Поряд із цим, розпорядженням роботодавця від 21.07.2010 р. № 38 ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку за 2010 рік з 21.07. по 17.08.2010 р. з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної зарплати (а.с. 9). Листком непрацездатності серії АВА № 010745 стверджується, що ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні з 22.07. по 10.08.2010 р. (а.с. 11). Довідкою роботодавця від 13.08.2010 р. № 513 стверджується нарахування позивачці зарплати у 2010 р. за травень – 744,00 грн., за червень – 1539,00 грн., за липень – 2930,59 грн. (а.с. 10). З наданих апеляційному суду відомості про нарахування зарплати, протоколу № 3 від 23.11.2010 р. засідання комісії із соціального страхування сільради, листа відповідача від 18.07.2011 р. вбачається, що: зарплата за липень 2010 р. включала оклад (565,10 грн.), відпускні (962,64 грн.), матеріальну допомогу (1141,00 грн.), премію (483,85 грн.); у призначенні допомоги у зв’язку із тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 відмовлено у зв’язку із звільненням; розрахунок у зв’язку зі звільненням не проводився; ОСОБА_1 не складала Присягу посадової особи місцевого самоврядування, відповідний ранг їй не присвоювався, її посадова інструкція – відсутня.
Відповідно до Законів України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (зокрема, ст.ст. 1-3, 7, 10, 14), «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст.ст. 36, 54), «Про державну службу» (п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2493-III), ОСОБА_1 працювала на посаді в органі місцевого самоврядування. Водночас Присягу посадової особи місцевого самоврядування позивачка не складала, відповідний ранг їй не присвоювався (ст.ст. 11, 15 Закону № 2493-III). За таких обставин, до спірних правовідносин застосовуються загальні правила трудового законодавства, а справа розглядається в порядку цивільного судочинства.
З позивачкою був укладений строковий трудовий договір (ст. 23 ч. 1 п. 2, ч. 2, ст. 24 ч.ч. 1, 2, 3 КЗпП України). Збереження за особою, якій надана соціальна відпустка, на її період місця роботи (посади) гарантується (ст.ст. 2, 51 КЗпП України, ст.ст. 2, 17, 18, 20 Закону України «Про відпустки» (Закон № 504/96-ВР)), що має наслідком звільнення працівника, з яким укладено строковий договір, із посади у зв’язку з поверненням із відпустки працівника, який працював там до виходу у відпустку. Такий трудовий договір припиняється з підстав, установлених ст. 36 ч. 1 п. 2 КЗпП України (із закінченням строку, на який його за згодою працівника було укладено), тому нормами ст. 40 КЗпП України щодо розірвання з ініціативи роботодавця строкового трудового договору до закінчення строку його чинності спірні правовідносини не регулюються і посилання позивачки на них – необґрунтоване. Позивачка розуміла особливості трудового договору, а твердження про, буцімто, обіцянку забезпечити її роботою на посаді протягом трьох років не може бути взяте до уваги. Роботодавець поставив вимогу про припинення трудових відносин і для звільнення позивачки, строк дії трудового договору з якою закінчився, застосував належну правову норму, в цьому сенсі його дії відповідають вимогам закону. У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки перевищує строк договору, тоді датою звільнення є останній день відпустки (ст. 3 Закону № 504/96-ВР). Робота у вихідні дні забороняється, дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, до щорічної відпустки не включаються, у такому випадку відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена (ст. 5, ст. 11 ч. 2 п. 1 Закону № 504/96-ВР, ст.ст. 71, 78 КЗпП України). Тож відпустку позивачки належало продовжити на 20 днів тимчасової непрацездатності. Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМ України від 08.02.1998 р. № 100, матеріальна допомога та допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю при обчисленні середньої зарплати не враховуються (п. 4 ч. 1 пп. «б», ч. 2).
Таким чином, роботодавець мав передбачені законом підстави для припинення з позивачкою строкового трудового договору, однак, надавши їй напередодні щорічну відпустку, не вправі був визначити датою звільнення 22.07.2010 р., днем звільнення позивачки, з урахуванням тимчасової непрацездатності, є 06.09.2010 р. і у цьому розумінні звільнення з 22.07.2010 р. є незаконним.
За змістом КЗпП України (ст.ст. 47, 116), Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (ст. 4, ст. 27 ч. 2 п. 3, ст. 29 ч. 1 п. 3, ст. 34 ч. 1 п. 1, ст. 35 ч. 1 п. 1, ч. 2, ст. 50 ч. 1, ст. 51 ч. 1), розрахунок повинен бути проведений із працівником у день звільнення за усіма коштами, виплатами, що йому на цей день належать, включно із оплатою тимчасової непрацездатності. Роботодавець не виконав вимоги закону, оскільки у визначений ним день звільнення розрахунок саме у зв’язку із таким не провів, про нараховані кошти працівника письмово не повідомив, а як на визначену дату звільнення, так і на час закінчення відпустки рішення про відмову в оплаті позивачці тимчасової непрацездатності не приймалося. Поза тим, структура одержаних позивачкою коштів у зв’язку із наданням відпустки свідчить, що їй була виплачена зарплата за липень 2010 р. і решта належних по день закінчення відпустки коштів за винятком оплати тимчасової непрацездатності.
З доводами позивачки щодо відсутності на час звільнення службових повноважень у сільського голови ОСОБА_2 погодитись не можна. На час видання оспорюваного розпорядження рішення 2-го засідання 39-ї сесії 5-го скликання Стеблівської сільської ради від 27.05.2010 р. про дострокове припинення повноважень Стеблівського сільського голови ОСОБА_2 було зупинено ухвалою Хустського районного суду від 14.07.2010 р., що вбачається із постанови Хустського районного суду від 22.11.2010 р. (а.с. 49). Станом на липень 2010 р. ОСОБА_2 перебувала у штаті сільради як сільський голова, питання оплати праці не впливали на її статус і обсяг службових повноважень, тож доводи сторони позивачки з цього приводу необґрунтовані, а заперечення сторони відповідача – не спростовані. Понад те, суд першої інстанції теж не вказував на відсутність у сільського голови повноважень і позивачка це не оспорювала.
Суд розглядає цивільну справу в межах заявлених позивачем вимог, останній розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд і зобов’язаний належно довести свої вимоги, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляції та вимог, заявлених у суді першої інстанції, про задоволення позову рішення може бути прийняте лише за умови його обґрунтованості та доведеності (ст.ст. 10, 11, 57-60, 212-215, ст. 303 ч. 1 ЦПК України).
Суд першої інстанції наведеного не врахував, неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права і, крім іншого, вийшов за межі позову, змінивши, всупереч дійсним обставинам, підстави звільнення, із якими роботодавцем воно не пов’язувалося. Суд дійшов неправильного висновку, що мало місце звільнення з ініціативи роботодавця і саме як таке було незаконним, доводи позивачки про незаконність звільнення вірні по суті лише щодо його дати. Оскільки підстав для висновку, що трудові відносини фактично тривають, для поновлення позивачки на роботі, застосування ст. 40 ч. 1 п. 1 КЗпП України та стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу не було, некоректність розрахунків суду щодо стягнутих сум значення не має. Діючи на власний розсуд, позивачка не порушувала питання про дотримання роботодавцем спеціальних гарантій при звільненні, а на факт самостійного утримання малолітньої дитини посилалася лише в контексті обґрунтування вимоги про відшкодування моральної шкоди і відмову в її задоволенні не оскаржувала. Виходячи із своєї правової позиції, не ставила позивачка і питання про правильність розрахунку при звільненні, при цьому, вона не позбавлена права, за наявності для того підстав, звернутися до суду з відповідним позовом.
Відтак, рішення суду про визнання звільнення позивачки незаконним із наведених нею підстав, зміну записів у трудовій книжці, стягнення з відповідача втраченого заробітку та допущення негайного виконання рішення суду у певній частині слід скасувати, у позові ОСОБА_1 до Стеблівської сільради про поновлення на роботі та оплату часу вимушеного прогулу – відмовити. Водночас слід змінити дату звільнення, підстав для скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди немає, тому відповідно до ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Для зміни рішення на вимогу позивачки, яка апеляцію не подавала, правових підстав немає, положення ст. 303 ч. 3 ЦПК України у цьому випадку незастосовні. За правилами ст. 79 ч. 1, ч. 3 п. 2, ст.ст. 84, 88 ЦПК України, підстав для відшкодування позивачці, якій відмовлено в позові, витрат на оплату правової допомоги адвоката за рахунок відповідача, стягнення з нього інших судових витрат немає, тому в цій частині рішення суду теж підлягає скасуванню. В решті рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів –
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Стеблівської сільської ради Хустського району Закарпатської області задовольнити частково, рішення Хустського районного суду від 12 травня 2011 р. про визнання незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора військово-облікового столу Стеблівської сільської ради Хустського району Закарпатської області, зміну записів у трудовій книжці ОСОБА_1, стягнення із Стеблівської сільської ради на користь ОСОБА_1 12675,00 грн. середньомісячного заробітку за вимушений прогул, 1000,00 грн. витрат на правову допомогу, допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітку за вимушений прогул в межах одного місяця у сумі 2234,80 грн. та стягнення з відповідача інших судових витрат скасувати, у позові ОСОБА_1 до Стеблівської сільської ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити, змінивши дату звільнення позивачки з роботи з «22 липня 2010 року» на «6 вересня 2010 року», в решті рішення суду – залишити без змін.
Судові витрати компенсувати за рахунок держави.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді