01.07.2011                                                                                           Суддя: Грицаюк  Н.  М.

Справа №  2-1849/11

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м   У к р а ї н и

«01» липня  2011 р. Центрально - Міський районний суд міста Горлівки Донецької області  в складі:

             головуючого - судді  Грицаюк   Н.  М.

                           при секретарі –Котляревській   Г. С.

                         за участю  представника позивача   ОСОБА_1

                    представника    відповідача   Калініч А. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Горлівці цивільну справу за позовом ОСОБА_3   до  Державного  підприємства   „Артемвугілля”, що діє у інтересах свого структурного підрозділу шахти ім.. К. А. Румянцева  про відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою здоров’я на виробництві, -    

                                                    В С Т А Н О В И В

          Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що  він  з 14.06.2004р.  працював учнем  забійника    з   повним   робочим  днем   на шахті   ім..   К. А.    Румянцева   СП  ДП „Артемвугілля”,  а    15.07.2004р. був  переведений   на  посаду     підземного    забійника  6 розряду   Під   час      його   роботи   14.06.2010р.  відбувся  нещасний випадок в   результаті   чого   17.09.2010р. був   складений   акт       про  нещасний   випадок  на   виробництві   № 37,   форми   Н-1.11.10.2010р.  Обласною   МСЕК м.  Донецька  йому   було     встановлено   50% втрати     працездатності    у  зв’язку  з    нещасним   випадком  на   виробництві та   встановлено   ІІІ групу   інвалідності.

      Внаслідок стійкої втрати працездатності він змушений   був   змінити   свій  уклад  життя,  не може виконувати працю, пов’язану з будь –якими навантаженнями, а   також  працювати  на   посадах,   які      дозволяють    одержувати     великий     особистий     заробіток.   При   цьому    він  переносить    моральні     й    психічні   страждання,  його  не  залишає  почуття   дискомфорту, власної     неповноцінності   у  зв’язку   з    утратою його  організмом  значної   частини нормальних    життєвих  функцій   унаслідок   отриманого  ушкодження   здоров’я. Він позбавлений можливості  займатися улюбленими справами, мало зустрічається з друзями із-за хвороби, мало часу приділяє сім’ї. Не може   виконувати   важку  працю,  робити різких   рухів,  піднімати вагу   понад  5 кілограмів,  постійно   відчуває   задуху та головний   біль.  З  зв’язку  з  чим  змінився   повсякденний  уклад   його  життя.  Все   це   в   сукупності     вкрай    негативно   відбиваються     на    його   душевному     й  психічному  та   щиросердечному    стані,     загаюючи     щодня   йому     моральні   страждання,  тобто     моральну    шкоду. Крім  того,    постійно    проходить      курси   лікування    в   умовах  стаціонару та  амбулаторно   у  зв’язку   із    професійними   захворюваннями. Моральну шкоду  він оцінює в 71 475 гривень. Просить стягнути з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 71 475 гривен.

          Позивач   у   судове  засідання  не  з’явився.  Про  день  та  час   слухання  справи  був  повідомлений  належним   чином.

          Представник    позивача   просив  позов    задовольнити  у  повному  обсязі  на поновити  строк  звернення,  оскільки   позивачем  було   пропущено  з  поважних  причин,  оскільки  від  не знав  про  встановлений  законом   строк  звернення,  та  постійно  лікувався. Крім  того  позивачем   пропущений    строк в     тривалістю   кілько   днів.   

          Представник відповідача ДП „Артемвугілля” позов  не   визнав.   Заперечує     проти  задоволення  позовних   вимог, оскільки  позивач  не  надав   суду   доказів   про   останній  переніс  моральні  страждання в  зв’язку  з  ушкодженням   здоров’я,  крім  того,   ним  було   порушено   тримісячний  строк  звернення  до   суду  за   вирушенням   спору   про   відшкодування   моральної  шкоди. Та    не   навів   докази    якими   він   оперував при    визначення   суми  моральної  шкоди. Про   що    надав до   суду    заперечення.

          Вислухавши доводи сторін, вивчивши письмові докази та надавши їм оцінку в їх сукупності суд прийшов до наступного.

          Позивач працював з  14.04.2006р.   учнем  забійника    з   повним   робочим  днем   на шахті   ім..   К. А.    Румянцева   СП  ДП „Артемвугілля”, 17 вересня   2009 р. на  підприємстві   було  складено    акт  № 37 розслідування нещасного    випадку  на   виробництві 14.06.2010р. у   відношенні  ОСОБА_3 по     формі   Н-1.    

11.10.2010р.   згідно  довідки   МСЕК № 035632   встановлено   50%   втрати  професійної    працездатності    у  зв’язку  з   нещасним   випадком  на   виробництві та      надано  ІІІ  групу   інвалідності.

15.10.2010р. позивача  було   звільнено  з  роботи  за   ст. 40   ч. 2   КЗпП України   за станом    здоров’я.

          Проти  цих  обставин  сторони  не  заперечували.

          Відповідно до ст.. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення її права.

          Моральна шкода потерпілого від професійного захворювання полягає вчасності, в фізичній болі , духовному стражданні, які випробував позивач, у зв’язку з пошкодження здоров’я.

          Відповідно   до  статей  1, 3, 21, 43 ч.4, 46  ч. 1   та   ч. 2   Конституції  України,  Україна,  як   соціальна  держава,   зміст   і  спрямованість   якої визначають  права   і   свободи  людини та  їх гарантії, проголосити  право  громадян   на  належні,   безпечні  і  здорові   умови  раці,   соціальний  захист,  що  включає  право  на  забезпечення   їх  у  разі   повної,   часткової   або   тимчасової   втрати   працездатності ,   втрати   годувальника тощо.   Право  на   соціальний  захист  гарантується, зокрема,  загальнообов’язковим   державним   соціальним   страхуванням за  рахунок     страхових   внесків  громадян, підприємств, установ і  організацій,  а  також   бюджетних   та   інших  джерел   соціального  забезпечення.

          Окремим  видом загальнообов’язкового  державного соціального страхування ,  згідно  з   абзацом   п’ятим   частини  першої   статті  4 Основ   законодавства України  про  загальнообов’язкове   державне   соціальне  страхування   (далі  основи),  є  страхування   від   нещасного  випадку   на виробництві  та  професійного  захворювання,   як   спричинили  втрату   працездатності.

          Основами  передбачено  відшкодування   збитків,  заподіяних працівникові   каліцтвом чи   іншим   ушкодженням  здоров’я,  пов’язаним  з   виконанням  ним  своїх   трудових   обов’язків  (п.4ч.1 ст.25).

          Відповідно  до  ч.2 ст. 4  Закону  України  „Про  охорону  праці”  в  редакції   від  21 листопада  2002 року державна  політика  в  галузі  охорони  праці  базується,  зокрема.  На  принципах пріоритету   життя   здоров’я   працівників,   повної   відповідальності   роботодавця  за   створення належних,  безпечних і  здорових  умов  праці,   соціального  захисту   працівників,  повного відшкодування  шкоди   особам,  які   потерпіли  від  нещасних   випадків  на   виробництві  та  професійних  захворювань.

          З  урахуванням   конституційної   значущості   здоров’я як   невідчужуваного  та   непорушного  блага,  що  належить   людині   від   народження   і  охороняється  державою,   законодавець   урегулював  обсяг  та  характер відшкодування  шкоди,  заподіяної  працівникові   внаслідок ушкодження  його  здоров’я   нещасним   випадком   чи  професійним  захворюванням  і   передбачив   комплекс заходів,   спрямованих на  відшкодування   матеріальної  та  моральної  шкоди  застрахованим  і   членам   їх   сімей.

          У відповідності   зі   ст..   ст..  23, 1167   ЦК   України  моральна   шкода  потерпілого   від  нещасного   випадку   на  виробництві   або   в  слідство  профзахворювання  складається,  зокрема   у   фізичному   болю,   фізичних та   душевних  страждання,   яких   він   поніс   у  зв’язку   з   ушкодженням  здоров’я.

          Нещасний   випадок – це обмежена в   часі   подія  або   раптовий   вплив  на   працівника   небезпечного   виробничого  фактора   чи  середовища,  що   сталися  у  процесі   виконання   ним трудових   обов’язків,   внаслідок   яких   заподіяло   шкоду  здоров’ю   або   настала   смерть.

          До   професійного  захворювання  належить:   захворювання,  що   виникло  внаслідок   професійної  діяльності   застрахованого  та  зумовлюється  виключного   або   переважно  впливом   шкідливих   речовин  і   певних видів  робіт  та   інших   факторів,  пов’язаних   з   роботою.

          Разом з  тим, право    на   відшкодування   моральної  шкоди   виникло у  позивача   з  25 серпня   2010 року,  тобто   після набрання   чинності   Закону  України  №  717 від  23 лютого 2007 року  про    внесення  змін   до  Закону   України   „Про   загальнообов’язкове  державне   соціальне   страхування   від   нещасного   випадку   на   виробництві й  професійного  захворювання,   які   спричинили  втрати   працездатності”,  що   послужили  причиною  втрати  працездатності    „від  23 вересня 1999 року  з   наступними  змінами  і  доповненнями”,   котрим   включена   обов’язковість   Фонду   по  сплаті   моральної  шкоди.

          Так,   відповідно   до   ч. 2   ст. 153   КЗпП   України   забезпечення   безпечних   і   нешкідливих  умов   покладається   на  власника  або  уповноважений   ним   орган.

          Відповідно  до   ст.  237-1 КЗпП  України  відшкодування   власником   або   уповноваженим ним  органом   моральної  шкоди     працівнику   провадиться у  разі,   якщо   порушення   його  законних  прав призвели   до  моральних  страждань,  втрати нормальних   життєвих зв’язків   і   вимагають  від  нього   додаткових   зусиль  для  організації   свого  життя.

          У п. 13 вказаної   постанови   роз’яснено,  що відповідно  до ст..  237-1 КЗПП   за   наявності   порушення   прав  працівників  у  сфері  трудових   відносин,  зокрема   виконання   робіт у  небезпечних  для  життя  і  здоров’я умовах,  яке   призвело  до   його  моральних страждань,  втрати  нормальних   життєвих   зв’язків  чи   вимагає   від  нього  додаткових   зусиль для  організації   свого  життя,  обов’язок  по   відшкодуванню   моральної   (немайнової ) шкоди  покладається на  власника   або   уповноважений  ним  орган   незалежно   від   форми власності, виду   діяльності   чи   галузевої  належності.

Наведені   вище докази   свідчать  про  те, що  ушкодження  здоров’я,  заподіяне   позивачеві   під час   виконання   ним  трудових   обов’язків, незалежно   від   ступеня   втрати  професійної   працездатності  спричиняють йому   моральні   й   фізичні  страждання,  обмежують  його   можливість   вести  звичний спосіб  життя.   Як   наслідок,  моральна   шкода   заподіяна  умовами   виробництва,  спричинює  порушення  таких   особистих   немайнових  прав,  як   про  на  життя, право  на  охорону  здоров’я.

          Ушкодження   здоров’я  заподіяні  потерпілому   під  час   виконання   трудових  обов’язків,  незалежно   від   ступеня   втрати   професійної   працездатності  спричиняють   йому   моральні  та   фізичні   страждання. У  випадку   каліцтва  потерпілий   втрачає  працездатність  і  зазнає   значно  більшої моральної   шкоди,  ніж    заподіяна працівникові,  який   не   втратив   професійної   працездатності.

          Згідно  роз’яснення   Пленуму  Верховного  Суду   України,  які  викладені   в  постанові   від  31 березня  1995 р. „Про   судову  практику в справах   про  відшкодування   моральної   шкоди”,  де  зазначено,  що   під  моральною  шкодою  слід   розуміти   втрати  немайнового   характеру  фізичної   або    інших  негативних  явищ, заподіяних    фізичній  або  юридичній   особі   незаконними  діями  або    бездіяльність   інших  осіб.   Відповідно  до   чинного   законодавства  моральна  шкода   може   полягати,  зокрема у  моральних   переживаннях   у  зв’язку   з   ушкодженням   здоров’я (п.3) у   порушенні   нормальних  життєвих зв’язків,  неможливість  продовжування  активного   способу   життя,  при   настанні   інших  негативних   наслідків.

          Зазначені   обставини  наступили  в   позивача   у  зв’язку   із  втратою   працездатності,  що   було   встановлено  в   судовому   засіданні,  тому  суд  доходить   висновку  про  те,  зо  позивачеві   заподіяна  моральна  шкода. Таким  чином,   суд  вважає,  зо позивачеві   заподіяна  моральна   шкода   умовами   виробництва,  що   покладає   на   відповідача  обов’язок   відшкодувати  цю  шкоду.

          Пленум   Верховного   Суду   України у   своїй  постанові   № 4   від  31.03. 1995 року  „Про судову  практику   по  справах  про  відшкодування   моральної   (немайнової) шкоди зі   змінами,  вказав,  що   розмір відшкодування  моральної  (немайнової)   шкоди  суд    визнає  залежно   від  характеру  та  обсягу   страждань (фізичних,  душевних,  психічних тощо),  яких   зазнав   позивач,   характеру   немайнових   втрат (їх  тривалість,  можливості   відновлення тощо)  та  з  урахуванням   інших   обставин.

          Оскільки  Державне  підприємство „Артемвугілля”   не  забезпечила   небезпечні   умови  праці своєму  робітнику  ОСОБА_3, у зв’язку   з  чим   він   отримав  професійне   захворювання  та   встановлено   часткову   втрати   професійної   працездатності, моральну   шкоду   необхідно   стягнути  з  підприємства.  

          Таким   чином,  розв’язуючи  питання   про  розмір відшкодування моральної шкоди,   суд   ураховує  глибину   фізичних   та  моральних  страждань  позивача,   погіршення   стану   його   здоров’я,   ступень  втрати   професійної працездатності –50%  і  доходить   висновку  про  часткове   задоволення  позову   у  розмірі 15 000 гривен.

          Разом   з  тим,   відповідно   до   ст..  233 КЗпП  України  працівник  може   звернутися  з  заявою  про  вирішення  трудового  спору  безпосередньо  до  районного,   районного  в місті,  міського  чи   міськрайонного  суду  в   тримісячний   строк   з  дня,   коли він   дізнався   або  повинен   був   дізнатися про  порушення   свого  права.

Позивач звернувся  до   суду  з позовом   з   пропуском   тримісячного  строку, передбаченого  законом,  але   враховуючи,  що  ОСОБА_3  необізнаний   у  правових   питаннях, вважає можливим строк   позовної   давності   звернення   до   суду   поновити.

          Керуючись ст. ст.10-11, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК  України,  на  підставі   ст..   ст..  23, 1167   ЦК   України,   ст..  21, 31 Закону   України  „Про   загальнообов’язкове   державне   соціальне  страхування   від   нещасного   випадку  на   виробництві   й   професійного  захворювання,  які   спричинили   страту   працездатності”   ст..   ст..  223, 237-1 КЗпП України,  суд -

                                                 В И Р І Ш И В

               Позовні   вимоги    ОСОБА_3 задовольнити частково.

          Стягнути з Державного підприємства „Артемвугілля” що діє у інтересах свого структурного підрозділу шахти ім..  К. А. Румянцева на  користь    ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди заподіяної втратою здоров’я на виробництві  суму в розмірі  15 000    (п’ятнадцять    тисяч)  гривень.

          В іншій частині позову відмовити.  

      Стягнути  з  Державного підприємства „Артемвугілля” що діє у інтересах свого структурного підрозділу шахти ім..  К. А. Румянцева витрати пов’язані з розглядом справи в розмірі 30 (тридцять) гривень  на користь Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області.

                Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо  апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

           Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Cуддя                                                                                                    Н.  М.  Грицаюк