У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
Охрімчук Л.І., Лихути Л.М., Сеніна Ю.Л.
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування будинку і відшкодування шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання дійсним договору дарування будинку, захист честі,гідності та стягнення моральної шкоди ,-
в с т а н о в и л а :
В липні 2002 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з вказаним позовом,посилаючись на те, що в процесі віконання вироку суду, коли державним виконавцем був накладений арешт на майно відповідача ОСОБА_3 останній подарував належну йому частину будинку АДРЕСА_1 відповідачці ОСОБА_4 з метою приховати належне йому майно від примусового стягнення. Просили визнати договір дарування недійсним , стягнути на відшкодування моральної шкоди, заподіяної укладанням договору дарування, 3000 грн.
Відповідачі звернулись з вказаним зустрічним позовом , зазначив, що вони не порушували закон при укладанні договора дарування, позивачі в позовній заяві вказали неправдиві відомості про порушення закону при укладенні договору дарування, чим заподіяли моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду від 2 жовтня 2003 року , залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 31 березня 2004 року, позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково.Визнано недійсним з моменту укладення договір дарування від 28 травня 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 частини будинку АДРЕСА_1 . В решті позову та в зустрічному позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати ухвалені судові рішення та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає , виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Доводи скарги не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування судових рішень.
Згідно із ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а тому доводи касаційної скарги в цій частині також не можуть бути визнані як підстава для призначення справи до судового розгляду.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Cудової палати у цивільних справах Верховного Суду України, -
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відхилити, рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 2 жовтня 2003 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 31 березня 2004 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду України : Л.І.Охрімчук
Л.М.Лихута