У Х В А Л А

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

          05 серпня 2011 року                                                                                           м. Рівне

Колегія суддів  судової палати з розгляду  цивільних справ апеляційного суду Рівненської області  в складі суддів:                                        Боймиструка С.В., Мельника Ю.М., Рожина Ю.М.

          розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області на рішення  Рівненського міського суду Рівненської області від 07 червня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до  Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області  про визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА :

          Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 червня 2010 року зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача недоплачену щомісячну державну допомогу до пенсії як дитині війни за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року  з урахуванням вже виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.          

          В апеляційній скарзі на рішення суду відповідач вказував на його незаконність. Зазначав, що всі кошти отримані із Держбюджету на ці цілі виплачені дітям війни, а тому  вважає свої дії правомірними. Просив оскаржуване рішення  скасувати та відмовити позивачеві в позові.

          Колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

          Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач  знаходиться на обліку у відповідача і згідно ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" має право на отримання від відповідача підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

          При цьому місцевий суд обґрунтовано врахував, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України, п. 12 ст. 71 та ст. 111 Закону  "Про Державний бюджет України на 2007 рік", якими було зупинено у 2007 році дію ст.. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" та врахував, що рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 № 10-пр/2008 визнано неконституційними зміни до ст.. 6  ЗУ  "Про соціальний захист дітей війни", що внесені п. 41 розділу 2 ЗУ " Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України " від 28 грудня 2007року.

          Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

          Із урахуванням зазначеного суд прийшов до вірного висновку, що з моменту визнання неконституційними законів, які зупиняли дію ст. 6 Закону "Про соціальний захист дітей війни" і до кінця року, тобто з 9 липня по 31 грудня 2007 року та  з 22 травня по 31 грудня 2008 року відповідач був зобов’язаний нараховувати та виплачувати  підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст. 6 Закону  "Про соціальний захист дітей війни".

          Також Законом України „Про державний бюджет на 2009 рік” не передбачено обмежень чи зупинення дії положень про соціальні виплати, визначених Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, а тому нарахування та виплата у 2009 році позивачу підвищення до пенсії повинно здійснюватися відповідно до норм Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Окрім того, колегія суддів прийшла до висновку, що місцевий суд за аналогією закону, згідно ч. 7 ст. 9 КАС  правильно застосував до спірних правовідносин мінімальний розмір пенсії за віком визначений в ст.28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого ч. 1 цієї статті.

          Колегія суддів відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС переглядала  постанову  суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, в якій відповідач  на застосуванні наслідків пропущення строку звернення до  суду з позовом , як передбачено ст. 100 КАС , не наполягав, а тому постанова суду в цій частині апеляційним судом не перевірялася.

          Враховуючи, що рішення місцевого суду було ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, колегія суддів підстав для  задоволення апеляційної скарги не вбачає.

          Керуючись  ч.1 ст. 195, ст. 197,  п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200,  п.1 ч.1 ст. 205,  ст.206 КАС України ,   колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Рівне Рівненської області відхилити, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 червня 2010 року  - залишити без змін.

Ухвала  суду апеляційної інстанції  набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання  нею законної сили.

          Судді:

___________________________________________________________________________________________________

          Справа №  22-а-2561/11                                                         Головуючий в суді 1 інст.:  Кучина Н.Г.

                                                                                             Суддя-доповідач:  Боймиструк С.В.