Справа № 2-30/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2011 Городоцький районний суд Львівської області

в складі головуючого судді:Струс Л. Б.

при секретарі:

з участю адвоката

представника позивачки                             Цап І. М.

ОСОБА_3

ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Городку цивільну справу за позовом  ОСОБА_5    до  ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа Великолюбінська селищна рада Городоцького району Львівської області  про визнання договору найму житлового приміщення недійсним, суд, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_5 23.09.2009р. звернулася  до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа Великолюбінська селищна рада про визнання недійсним договору найму житлового приміщення №16 від 8.12.2004 року, що укладений між нею та ОСОБА_7 щодо найму житлового приміщення в будинку АДРЕСА_1.

Свої вимоги в основному мотивувала тим, що жодних дій спрямованих на укладення договору найму житлового приміщення №16 від 8.12.2004р. не вчиняла, даного договору не підписувала, про його існування дізналася лише в судовому засіданні 11.08.2009р., такий не відповідає вимогам закону щодо волевиявлення сторін та істотним умовам щодо платності, а тому його слід визнати недійсним.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_5 позовні вимоги підтримала, пояснила, що не підписувала договору найму житлового приміщення №16 від 8.12.2004р., про такий дізналася в судовому засіданні 11.08.2009р., просить визнати його недійсним.

На підтримку позову в суді висловився представник позивачки ОСОБА_4, який покликаючись на мотиви та обставини викладені в позові просить про задоволення вимог.

Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в суді позов заперечили, мотивуючи тим, що позивачці було відомо про договір найму житлового приміщення №16 від 8.12.2004р., такий вона особисто підписала, просять в задоволенні позову відмовити.

На відмову в задоволенні позову в судовому засіданні висловився адвокат відповідачів ОСОБА_3, мотивуючи тим, що даний договір особисто підписувався позивачкою та ОСОБА_7, що підтверджується висновком експертизи, а тому вимоги позивачки є безпідставними,  необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Представник третьої особи Великолюбінської селищної ради ОСОБА_8 в суді при вирішенні справи покладається на розсуд суду.

Суд, заслухавши пояснення сторін,  представника третьої особи, дослідивши зібрані у справі та перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності  вважає, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.   

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.  

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.    

Відповідно до положень ст.202 ЦК України  правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків.

Загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину,  відповідно до ст.203 ЦК України є:  зміст правочину не може суперечить Цивільному кодексу, іншим  актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин,  повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;  волевиявлення  учасника правочину має бути вільним і відповідати  його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 810 ЦК України,  за договором найму житла одна сторона – власник житла передає або зобов»язується передати другій стороні житло для проживання в ньому на певний строк за плату.

В силу ст.61 ЖК України користування житловими приміщеннями здійснюється на підставі договору найму. Оскільки договір найму є концесуальним, то необхідною умовою його укладення є наявність згоди сторін за всіма істотними умовами договору.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що 8.12.2004р. між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено типовий договір №16 найму житлового приміщення, а саме однієї кімнати площею 14 кв.м., що в житловому будинку АДРЕСА_1. За умовами цього договору ОСОБА_7 зобов»язався надати ОСОБА_5 постійно в найм приміщення кімнати безкоштовно (п.п.3,4 цього договору) (а.с.-16).  

Судом встановлено, що при вчиненні сторонами правочину  були додержані загальні вимоги,  що є необхідними для чинності правочину.

В цілому зміст типового договору №16 найму житлового приміщення від 8.12.2004р. не суперечить вимогам ЦК України. ОСОБА_7 мав необхідний обсяг цивільної дієздатности, його волевиявлення було вільним і відповідало його внутрішній волі, що підтверджується договором, поясненнями відповідачів.

Суд не приймає до уваги та критично розцінює пояснення позивачки ОСОБА_5 про те, що вона не підписувала договору найму житлового приміщення №16 від 8.12.2004 року, бо ці пояснення спростовуються, висновком судово-почеркознавчої експертизи №3769/10 від 23.05.2011р. (а.с.-65-67) за яким  підпис від імені ОСОБА_5, розташований в розділі  «підписи сторін: навпроти слова «Наймач» типового договору №16 найму житлового приміщення, а саме кімнати площею 14 кв.м. в житловому будинку по АДРЕСА_1, укладеного 8.12.2008р. виконаний ОСОБА_5, підпис від імені ОСОБА_7, виконаний ним же.

Щодо твердження ОСОБА_5 про недотримання істотних умов типового договору №16 найму житлового приміщення від 8.12.2004р. то, такі не можуть братися до уваги,  є безпідставними так як істотні умови були досягнуті сторонами договору, що відповідає їх внутрішньому волевиявленню, - п.4 договору, де чітко досягнуто згоди по такій істотній умові як оплата, та сторонами досягнуто згоди про безкоштовне використання найманого житлового приміщення.

За нормами ст.ст.215, 216 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину (стороною) сторонами вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5-6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов”язані з його недійсністю.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, правочин  може  бути  визнаний  недійсним  лише з підстав, визначених законом,  та із  застосуванням  наслідків  недійсності, передбачених законом.     У разі якщо під час розгляду  спору  про  визнання  правочину недійсним   як   оспорюваного   та   застосування  наслідків  його недійсності  буде  встановлено  наявність  підстав,   передбачених законодавством,  вважати такий правочин нікчемним,  суд,  вказуючи про нікчемність такого правочину,  одночасно  застосовує  наслідки недійсності нікчемного правочину.

Аналізуючи зібрані та перевірені в судовому засіданні докази, суд вважає, що при обставинах, які склалися між сторонами по справі, підстав визнавати недійсним типовий договір №16 найму житлового приміщення від 8.12.2004р., що укладений між ОСОБА_7 і ОСОБА_5 не має, оскільки такий не суперечить нормам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, такий  вчинений при необхідному обсязі цивільної дієздатності, відповідає волевиявленню  учасників правочину та їх внутрішній волі, вчинений у формі встановленій законом, спрямований на реальне настання правових наслідків.

Таким чином, оскільки судом не встановлено підстав визначених ст.215 ЦК України для визнання недійсним типового договору №16 найму житлового приміщення від 8.12.2004 року, укладеного між ОСОБА_7 і ОСОБА_5, а позивачкою, її представником  на підтвердження своїх вимог не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх позовних вимог, вказані ними обставини не знайшли підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити за безпідставністю та недоведеністю позовних ввимог.

За наведеного та керуючись  ст.ст. 3, 10, 11, 15, 60, 159, 212-215 ЦПК України, ст.ст.202, 203, 205, 215, 216, 810 ЦК України, ст.ст.61-63 ЖК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” суд, -   

в и р і ш и в :

 В задоволенні позову  ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 третя особа великолюбінська селищна рада Городоцького району Львівської області- відмовити за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.  

Апеляційна  скарга  на  рішення  суду  може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Львівської області.  Особи,  які брали  участь  у справі,  але  не  були  присутні  у  судовому  засіданні  під  час проголошення судового рішення,  можуть  подати  апеляційну  скаргу до протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

.

СуддяЛ. Б. Струс