Справа № 2-340/11

Р І Ш Е Н Н Я  

Іменем України

19.07.2011  Центрально-Міський  районний суд м.Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді                      Черкасенко Т.  Г

при секретарі                              Пластун  І.  О.,

з участю позивача ОСОБА_5,

представника позивача - адвоката ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача – адвоката ОСОБА_21,

третіх осіб:  ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши   в відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Комунальне підприємство „Житлово-експлуатаційна організація № 20”, Криворізьке міське управління ГУМВС України в Дніпропетровській області про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням,  суд –  

В С Т А Н О В И В:

 ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Комунальне підприємство „Житлово-експлуатаційна організація № 20”, Криворізьке міське управління ГУМВС України в Дніпропетровській області про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що відповідно до Договору найму жилого приміщення в будинках місцевих Раз народних депутатів, державних підприємств, кооперативних і громадських організацій Української РСВ від 25 квітня 1989 року ОСОБА_2 на сім,ю, яка складається з трьох чоловік, в тому числі з позивачки ОСОБА_5 та сина сторін – ОСОБА_6 було отримано в користування на умовах найму житлового приміщення – двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, жилою площею 29,62 кв.м.

          У вказаній квартирі позивач мешкала до липня 2007 року з сином ОСОБА_6, 1975 року народження.

          У вказаній квартирі був також зареєстрований відповідач ОСОБА_2 – колишній чоловік позивачки, який не проживав в даній квартирі з моменту розірвання шлюбу між ним та позивачкою,  а саме – з вересня 1997 року і до моменту звернення позивачки з даним позовом до суду, тобто до 17 березня 2006 року.

          Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 забрав з квартири свої особисті речі і за даною адресою більше не з.являвся. Місце знаходження відповідача позивачу відоме не було, проте вона чула, що він створив іншу сім,ю. Вона з сином залишились проживати в спірній квартирі, вона сама сплачувала всі комунальні платежі.

          Позивач вважає, що відповідач не користувався житловим приміщенням в період з 1997 року по березень 2006 року, тобто понад встановлені в законі шість місяців, протягом яких за ним зберігалося право на житло, без поважних причин, у зв.язку з чим він втратив право користування спірним житловим приміщенням на момент звернення позивача з даним позовом.

          В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

          Представник позивача – ОСОБА_1 також позовні вимоги позивача ОСОБА_5 підтримав.

          Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав і суду пояснив, що він постійно проживав в спірній квартирі АДРЕСА_1 до звернення позивачки з позовом до суду і проживав там на момент її звернення, сплачував комунальні послуги за квартиру.

Більш того, як пояснив відповідач, з 2002-2003 років був поділений особовий рахунок в спірній квартирі і він отримав в користування одну кімнату площею 12,5 кв.м. і до винесення судом заочного рішення по даній справі приватизував частину квартири, що договорить про те, що він не відмовлявся від своєї квартири, користувався нею, а тому не втратив право користування на вказане житло.

Проте, в судовому засіданні він також зазначив, що з 2001 року він доглядав за своєю хворою матір,ю, яка потребувала стороннього догляду, що підтверджує довідкою Новгородківської центральної районної лікарні, а тому він на протязі тижня перебував у матері, а на вихідні дні приїздив до спірної житлової квартири.

          Представник відповідача -  ОСОБА_21 також позовні вимоги не визнала.

          Третя особи -  ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є власниками спірної квартири на теперішній час на підставі договору купівлі-продажу спірної квартири, в судовому засіданні, кожний окремо суду пояснили, що  на протязі всього часу, як вони звернулись до позивача ОСОБА_5 з метою придбання спірної квартири, неодноразового приходу в спірну квартиру, і до теперішнього часу, вони ні разу не бачили в спірній квартирі відповідача ОСОБА_2 не бачили його речей, він ніколи не приходив в дану квартиру, не намагався вселитися в неї. Перш ніж придбати спірну квартиру, вони інтересувались у сусідів будинку, де знаходиться квартира, хто в ній проживає і сусіди відповідали, що в квартирі проживає лише ОСОБА_5 зі своїм сином. Ніхто із сусідів не говорив, що в квартирі живе відповідач. Сусіди говорили, що колись давно в квартирі ОСОБА_5 жила зі своїм чоловіком. Але після того, як вони розірвали шлюб, ОСОБА_2  пішов із квартирі  до іншої жінки, забравши свої особисті речі.

          В зв.язку з викладеним, треті особи – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вважають, що відповідач втратив право на проживання в спірній квартирі.

          Представник  КП „ЖЄО № 20” Алімагомедова Г.И. просила розглядати справу за її відсутності.

          Представник  КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області також в судове засідання не з.явився, суд вирішив розглянути справу за відсутності представника КМУ.

          Суд, вислухавши сторони, представників сторін, третіх осіб, свідків – ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,  ОСОБА_13, ОСОБА_14,  ОСОБА_15,  ОСОБА_16, вивчивши письмові матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню за наступних підстав.  

          Як встановлено в судовому засіданні, відповідно до Договору найму жилого приміщення в будинках місцевих Раз народних депутатів, державних підприємств, кооперативних і громадських організацій Української РСВ від 25 квітня 1989 року ОСОБА_2 на сім,ю , яка складається з трьох чоловік в тому числі з позивачки ОСОБА_5 та сина сторін – ОСОБА_6 було отримано в користування на умовах найму житлового приміщення – двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, жилою площею 29,62 кв.м., що вбачається з копії Договору найма ( а.с. 6 – 7 том 1).

          У вказаній квартирі позивач мешкала до липня 2007 року з сином ОСОБА_6, 1975 року народження.

          ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що вбачається з копії свідоцтва про смерть ( а.с.42 том 2).

          У вказаній квартирі був також зареєстрований відповідач ОСОБА_2, шлюб з яким позивач ОСОБА_5 розірвала, що вбачається з копії Свідоцтва про розірвання шлюбу

( а.с.10 том 1).

Як встановлено в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_2  не проживав в спірній квартирі з моменту розірвання шлюбу між сторонами, а саме – з вересня 1997 року і до моменту звернення позивачки з даним позовом до суду, тобто до 17 березня 2006 року.

          Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 забрав з квартири свої особисті речі і за даною адресою більше не з.являвся.

          Факт не проживання відповідача ОСОБА_2 за даною адресою підтверджується Актом від 9 лютого 2006 року. складеним мешканцями сусідніх квартир  ні ОСОБА_22, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та  засвідченим майстром КЖП № 2, яке було на той момент житлово-експлуатаційною організацією за місцем знаходження квартири ( а.с.9 том 1), а також підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_12

Так, свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що з відповідачем ОСОБА_2 вона працювала на заводі „Криворіжсталь”, але в різних цехах. При цьому вони в один і той самий час і в одному тому ж транспорті їздили на роботу. З 1997 року вона була знайома також з позивачкою і до 2006 року, двічі на тиждень вона  приїздила в спірну квартиру до колишньої дружини відповідача – позивачки ОСОБА_5, оскільки остання на дому займалась пошиттям одягу, і вона шила в неї різний одяг.  За весь цей час вона ніколи не бачила в квартирі відповідача ОСОБА_2 Вона бачила в квартирі позивачки лише її сина ОСОБА_6 Від позивачки вона взнала, що зі своїм чоловіком ОСОБА_2 вона розірвала шлюб і вони не живуть разом, чоловік пішов з квартири.  Свідок ОСОБА_9 пояснила, що бачила відповідача в місті разом з іншою жінкою.

Свідок  ОСОБА_10 суду пояснила, що була сусідкою позивачки з 2002 року доки позивачка не продала свою квартиру, їх квартири знаходились на одній площадці в будинку і вона зареєстрована в АДРЕСА_3 з 16 березня 2003 року, що вбачається з її паспорту.  ОСОБА_10 пояснила суду, що позивачка шила одяг вдома і вона постійно, часто, майже 3-4 рази на тиждень приходила до позивачки шити собі одяг, ОСОБА_5 пригощала її чаєм, вони постійно спілкувались. Двері завжди у всіх кімнатах квартири були відкриті. ОСОБА_10 ніколи не бачила відповідача в квартирі позивачки. ОСОБА_10 питала в неї за її чоловіка і позивачка їй розповіла, що вони розірвали з чоловіком шлюб і він пішов з квартири жити до другої жінки.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що з 27 грудня 1994 року зареєстрована та проживає в АДРЕСА_4, що вбачається з її паспорту. ОСОБА_11 суду зазначила, що відповідач ОСОБА_2 жив в спірній квартирі до вересня 1997 року, а з вересня 1997 року не жив і не живе взагалі. Вона спілкувалась з позивачкою завжди по-сусідські, шила в неї різний одяг для себе, вони бачились приблизно один раз на тиждень в квартирі позивачки, проте ОСОБА_2 ні в спірній квартирі, ні взагалі в будинку, з вересня 1997 року вона ніколи не бачила. Вона зазначила, що інколи бачила ОСОБА_2 в місті в селищі Карачуни з іншою жінкою.

Свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що жила з позивачкою по-сусідству в одному під,їзді  з лютого 2001 року по серпень 2009 року і ніколи в квартирі позивачки чи навіть в будинку відповідача ОСОБА_2 не бачила. В квартирі позивачки бачила лише сина позивачки ОСОБА_6 та її невістку.  Коли приходила до позивачки в квартиру, то всі кімнати квартирі були відкриті.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що  позивачка ОСОБА_5 її рідна сестра, суду пояснила, що відповідач після розлучення з позивачкою пішов зі спірної квартири до іншої жінки. Вона говорила з відповідачем і він їй повідомив, що у його нової дружини „своє діло” і пропонував їй йти до неї працювати на підприємство робити штучні квіти, але ОСОБА_12 не погодилась.

Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що жив по-сусідству з позивачкою ОСОБА_5 з 1982 року на одному поверсі, на одній площадці, в одній „ перегородці”, а зареєстрований він в квартирі АДРЕСА_2 з 11 червня 1991 року, що вбачається із паспорта. ОСОБА_13 суду пояснив, що знає сторони по справі як  колишніх сусідів. Вони жили в квартирі АДРЕСА_1 разом зі своїм сином ОСОБА_17 до 1997 року.  З  квартири було чути як вони скандалили між собою. Потім в 1997 році відповідача ОСОБА_2 свідок перестав бачити в будинку. В квартирі бачив лише сина позивачки з невісткою та дитиною.  Речей ОСОБА_2 також в спірній квартирі не бачив. Йому відомо, що сторони розірвали шлюб. Після чого бачив відповідача ОСОБА_2 випадково в селищі Карачуни двічі. Він ніколи не бачив, щоб ОСОБА_2 намагався вселитися в спірну квартиру, щоб позивачка міняла замки на вхідних дверях квартири. Вже в 2008 році, коли замок на „перегородці”, що збудована ним розтрощився від часу, він особисто змінив його на інший. Він дійсно підписував Акт про не проживання відповідача в спірній квартирі з вересня 1997 року, цей акт підтверджує. Бувало він заходив в квартиру ОСОБА_5, то всі кімнати в квартирі були відчинені, замків на кімнатах квартири не бачив.   

Свідок ОСОБА_13 суду пояснив, що як відповідач ще жив в квартирі до 1997 року, то він спілкувався з ним, навіть колись просив в користування інструмент для роботи, він чув і бачив як відповідач сварився зі своїм сином, а в 1997 році відповідача в квартирі не стало.

Таким чином, як безпірно встановлено в судовому засіданні, з 1997 року в спірному приміщенні проживали лише позивач з сином, а відповідач ОСОБА_2 не проживав в спірній квартирі, де також були відсутні будь-які його речі, та ніхто йому перешкоди в проживанні у вказаній квартирі не чинив. Спроб вселення він не вживав.

           Суд вважає, що відповідач не користувався житловим приміщенням в період з 1997 року по березень 2006 року, тобто понад встановлені в законі шість місяців, протягом яких за ним зберігалося право на житло, без поважних причин, у зв.язку з чим він втратив право користування спірним житловим приміщенням на момент звернення позивача з даним позовом.

          Що стосується заяв відповідача про те, що з 2001 року він доглядав за своєю хворою матір,ю, яка начебто потребувала стороннього догляду, що підтверджується довідкою  Новгородківської центральної районної лікарні ( а.с.48 том 1), суд вважає, що  вказаний факт не може бути взято до уваги як доказ поважності не проживання ОСОБА_2 в спірному приміщенні з наступних підстав.

          Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до п. 18 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83, чинного на момент виникнення існування спірних правовідносин, передбачено, що лише міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії встановлюють потребу у соціальній допомозі, що була б спрямована на полегшення наслідків погіршення здоров,я ( ...постійний догляд тощо).

          Аналогічна норма міститься і в нині діючому Положенні про медико - соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, пунктом якого передбачено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину час її настання, професію, з якою пов.язане ушкодження здоров,я, а також ступінь втрати професійної працездатності працівника, які одержали ушкодження здоров,я, пов.язане з виконанням ними трудових обов.язків.

          Таким чином, за відсутності у ОСОБА_18 інвалідності та висновку МСЕК про потребу в сторонньому догляді, довідка лікарні не є допустимим засобом доказування потреби особи в сторонньому догляді, а тому не може бути доказом потреби матері ОСОБА_2 в такому догляді і як наслідок, доказом поважності його не проживання в квартирі.

          Суд критично оцінює вище зазначену  довідку лікарні, оскільки в ній немає посилань на жодний первинний медичний документ. На запит суду з приводу надання відповідних документів чи зазначення їх для суду, листом № 816 від 6 червня 2011 року головний лікар Новгородківської центральної районної лікарні відповідь, що документи про хвороби ОСОБА_18 не збереглися, а тому надати їх неможливо,  Новгородківська ЦРЛ не має відомостей про те, хто здійснював догляд за хворою ОСОБА_18 ( а.с.138 том 2).

          Більш того, на запит суду до селищного голови Новгородківської селищної ради Новгородківського району кіровоградської області, останній надав відповідь № 01-16/208 від 8 червня 2011 року, що  ОСОБА_18, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала з 2001 до 2007 року одна за адресою: АДРЕСА_5 ( а.с.143 том 2).

          Крім  того, як пояснив сам відповідач ОСОБА_2 у його матері ОСОБА_18 крім відповідача було ще  шестеро дітей, з яких на вказаний період в живих залишилось п.ятеро, включаючи відповідача. При чому з решти дітей та онуків дві доньки та троє онуків на той час постійно проживали в одному населеному пункті з нею, а саме в смт. Новгородка, які мали реальну можливість доглядати ОСОБА_18, якщо вона вимагала такого догляду.

          Відповідач ОСОБА_2 не надав суду жодного доказу проживання в смт Новгорода в зв.язку з доглядом за матір,ю. Проте суд неодноразово пропонував йому надати такі докази.

          Свідок  ОСОБА_19, якого просив допитати відповідач в підтвердження своїх заперечень за позовом, суду пояснив, що він з відповідачем друзі, разом працювали, при тому випадково зустрічались з 1997 року. Зазначив, що живе в сусідньому будинкуАДРЕСА_6 з будинком АДРЕСА_1, де знаходиться спірна квартира, заявив, що часто бачив відповідача в будинку АДРЕСА_1 в 2005-2006 роках і що відповідач йому повідомив, що він живе в спірній квартирі. Але, до таких пояснень суд відноситься критично, приймаючи до уваги  дружні стосунки відповідача та свідка ОСОБА_19, а також той факт, що даний свідок взагалі не проживає в будинку АДРЕСА_1,   крім того пояснення свідка повністю спростовуються поясненнями вище зазначених свідків, мешканців будинку АДРЕСА_1.

          Свідок ОСОБА_16, якого також просив допитати відповідач, суду зазначив спочатку, що він був сусідом матері відповідача в смт. Новгорода через 5 хат від її будинку, пояснив, що бачив, як відповідач приїздив до своєї матері і здійснював за нею догляд в будні дні, а на вихідні їхав додому. При цьому зазначив, що він особисто з матір,ю відповідача не спілкувався, в її будинку не був ні разу, інших родичів матері відповідача в смт. Новгорода не знає. Проте свідок не зміг суду пояснити на підставі чого він зробив такий висновок, що ОСОБА_2 доглядав свою матір, приймаючи до уваги, що як зазначено вище він є сусідом через 5 хат і ніколи в будинку не був, з матір,ю відповідача не спілкувався.

          Таким чином, судом не встановлено в судовому засіданні поважних причин для не проживання відповідача в спірному жилому приміщенні понад встановлені в законі строки збереження права на житло.

            Відповідно до ч.1,2 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім,ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім,ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем. А в разі спору - судом.

          Жодних заяв про збереження за ОСОБА_2 права на спірне жиле приміщення понад встановлені строки відповідач до наймодавця не подавав, поважних причин не проживання в квартирі не мав.

          Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки. Провадиться в судовому порядку.

          Таким чином, в зв.язку з відсутністю відповідача в спірному жилому приміщенні понад шість місяців без поважних причин на момент звернення з цим позовом ОСОБА_2 підлягає визнанню таким, що втратив право на користування житловим приміщенням в судовому порядку.

          Крім того, що до тверджень відповідача про поділ особових рахунків та начебто отримання  ним в користування однієї кімнати площею 12,5 кв.м зі сплати за неї, що на його думку, зберігало за ним право на спірне приміщення, то такі твердження також суд вважає необґрунтованими за наступних підстав.

          Відповідно до ст.. 103 ЖК України договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім,ї і наймодавця, за винятком випадків, передбачених основами житлового законодавства Союза РСР і союзних республік, іншими законодавчими актами Союзу РСР і цим Кодексом.

          Відповідно до ст.. 104 ЖК України член сім,ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім,ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення,  яке відповідає вимогам ст.. 63 цього Кодексу. У разі відмовлення членів сім,ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.

          Отже, підставою одержання окремого приміщення в користування та зміни умов договору найму жилого приміщення є не поділ особових рахунків, а згода членів сім,ї наймача, укладення ними окремих договорів найму щодо виділення приміщень та відповідність виділеного приміщення вимогам ст. 63 ЖК України.

          Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 2 від 12 квітня 1985 року „ про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами житлового кодексу України”, передбачено: „ ... в силу ст.. 104 ЖК України суд вправі задовольнити вимоги члена сім,ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього. Може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше встановленого для надання одній особі. При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім,ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього.

          Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік, як такого, що потребує поліпшення житлових умов.

          Копія витягу з протоколу № 30 від 14 серпня 2002 року засідання громадської комісії з житлових питань при виконкомі Центрально-міської районної ради та рішення виконкому № 132 від 21 серпня 2002 року про затвердження протоколу ( а.с. 106-107 том 2) не може бути доказом зміни умов договору найму жилого приміщення та поділу приміщень, оскільки не тягнуть за собою автоматичну зміну умов договору найму жилого приміщення. Вказані рішення могли бути лише підставою для вирішення питання про поділ квартири та зміну умов договору найму, яке так і не було вирішено, оскільки договір найму на змінених умовах , як встановлено в судовому засіданні та підтвердили сторони, сторонами по справі не укладався.

          Таким чином, нема підстав для висновку про поділ спірної квартири та користування нею на змінених умовах.

          Крім того, твердження про поділ квартири спростовується поясненнями свідків – сусідів позивача, які, кожний окремо, підтвердили, що єдиними мешканцями спірної квартири в обох кімнатах були лише позивач та її син, які користувалися всією квартирою.

          Часткова сплата відповідачем за комунальні послуги також не є підставою для збереження за ним права на спірне жиле приміщення, оскільки вирішальним в цьому питанні є факт, тривалість та причини не проживання особи в спірному приміщенні, відсутність в ньому особистих та інших речей, а не факт внесення квартирної плати.

          Приватизацію відповідачем в травні 2006 року частини квартири ( а.с.115, 117 том 2), як підставу для збереження за відповідачем права на спірне жиле приміщення, суд також не може прийняти до уваги, оскільки як встановлено в судовому засіданні, постановою Центрально-міського райсуду м. Кривого Рогу від 14 грудня 2006 року по справі № 2-а-104/06  визнано незаконним та недійсним розпорядження Органу приватизації УЖКХ виконкому криворізької міської ради від 6 березня 2006 року № Ц71 про передачу у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 і визнано незаконним Свідоцтво про право власності на житло( а.с.115 том 2), що підтвердили сторони в судовому засіданні.

          Що стосується позовних вимог про зобов.язання сектору у справах громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Центрально-Міського районного відділу КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області зняти з реєстрації відповідача  ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1, то в цій частині позову слід відмовити на тих підставах, що  ОСОБА_2 в 2007 році знятий з реєстраційного обліку          за адресою: АДРЕСА_1 на підставі  заочного рішення Центрально-Міського райсуду м. Кривого Рогу від 14 червня 2006 року ( а.с. 35-36) і після скасування вище зазначеного заочного рішення ухвалою Центрально-Міського райсуду м. Кривого Рогу від 23 травня 2007 року ОСОБА_2 не звертався до  сектору у справах громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Центрально-Міського районного відділу КМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області в установленому законом порядку про відновлення  даної реєстрації до теперішнього часу.  

Керуючись ст. ст. 10,11,60 ЦПК України, а також ст.ст. 71, 72 ЖК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Комунальне підприємство „Житлово-експлуатаційна організація № 20”, Криворізьке міське управління ГУМВС України в Дніпропетровській області про визнання таким, що втратив право користування жилим приміщенням, задовольнити частково.

          Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 станом на 17 березня 2006 року.

          В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в Апеляційний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:Т. Г. Черкасенко