Справа № 2-1168/11

Р І Ш Е Н Н Я

                                                  І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

16 травня 2011 року                                                                                 місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого –судді – Пахолюка А.М.,

при секретарі –Павловій Н.А.,

з участю:

представника позивача  - ОСОБА_1,

представника відповідача  - Плеханова О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про визнання недійсними пункту 4.6., додатку №1 до кредитного договору №152/м від 26 липня 2007 року, зобов’язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

          ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»про визнання недійсними пункту 4.6., додатку №1 до кредитного договору №152/м від 26 липня 2007 року, зобов’язання вчинити дії.

           Свої вимоги обґрунтовує тим, що 26.07.2007 року між ним та ЗАТ КБ «Приватбанк»укладено кредитний договір за №152/м, за яким позивачу наданий кредит в розмірі 58000,00 доларів США під 14% річних з кінцевим терміном повернення 25.07.2012 р.

Зазначає, що при наданні банком та отриманні ним кредиту порушено норми цивільного законодавства, Закону України «Про банки і банківську діяльність»та Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупні вартість кредиту, оскільки банк односторонньо збільшив відсоткову ставку, що призвело до збільшення сукупно вартості кредиту на 1226,40 доларів США. Тому на підставі ст.ст.203, 215, 651 ЦК України вважає недійсними п.п.4.6. кредитного договору та додаток №1 до нього.

         На підставі наведеного, просить суд, визнати недійсним п.п. 4.6. укладеного між сторонами 26.07.2007 року кредитного договору за №152/м, додаток №1 до нього від 26.07.2007 року, зобов?язати відповідача здійснити перерахунок сплачених ним грошових коштів згідно додатку №1 від 26.07.2007 року та п.п. 4.6. договору та зобов?язати відповідача зарахувати зайво сплачені кошти на погашення тіла кредиту, а також зобов?язати відповідача скласти новий графік погашення кредиту та стягнути з відповідача понесені судові витрати в справі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених в позовній заяві. Просив суд, позов задовольнити.

            Представник відповідача Плеханов О.М. в судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив, що оспорюваний кредитний договір з додатками укладено відповідно до вимог закону і підстав для визнання його недійсним немає. Крім того, просив суд застосувати строки позовної давності згідно поданої банком заяви та відмовити в задоволенні позову.     

        Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Серед таких вимог у частині 1 вказаної статті зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.1 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку   з   клієнтом   регулюються   законодавством України,  нормативно-правовими актами Національного банку  України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.  

         Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.           

Судом встановлено, що 26.07.2007 року між ним та ЗАТ КБ «Приватбанк»(який змінив назву на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк») укладено кредитний договір за №152/м, за яким позивачу наданий кредит в розмірі 58000,00 доларів США під 14% річних з кінцевим терміном повернення 25.07.2012 р.    (а.с. 8-11).

Згідно п.п. 4.6. кредитного договору позичальник сплачує банку винагороду за розрахункове-касове обслуговування в розмірі 3 % від суми кредиту. Винагорода може бути сплачена як одноразово при першому погашенні відсотків по кредиту, в дату зазначену в графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток №1 до даного договору) так і щомісяця в дату сплати відсотків по кредиту, зазначену в графіку погашення кредиту відсотків і винагороди (додаток №1 до даного договору) (а.с. 9 зворот).

Із додатку №1 від 27.07.2007 року до зазначеного кредитного договору вбачається, що сторони погодили дату здійснення платежів, загальну суму внеску, суму кредиту до погашення, суму відсотків до погашення, сальдо по кредиту та розмір винагороди за розрахункове-касове обслуговування (а.с. 11).          

Згідно вимог п.п.3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені постановою Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року (далі - Правила), банки зобов'язані в кредитному договорі або  додатку  до нього  надавати  детальний  розпис  сукупної  вартості  кредиту  з урахуванням процентної  ставки  за  ним,  вартості  всіх  супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача зазначивши таке:      значення процентної  ставки  та порядок обчислення процентних доходів; перелік, розмір і  базу  розрахунку  всіх  комісій  (тарифів) банку,  що  пов'язані  з  наданням,  обслуговуванням  і погашенням кредиту,  у  тому  числі  комісії  за   обслуговування   кредитної заборгованості,   розрахунково-касове  обслуговування,  здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача,  які виникають на користь третіх осіб згідно з  вимогами  законодавства України  та/або  умовами кредитного договору (страхові платежі під час  страхування  предмета  застави,   життя   та   працездатності споживача,  розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної  валюти  для  погашення  кредиту  та процентів    за   користування   ним,   біржові   збори,   послуги  реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Форма відображення зазначених у п.п.3.1. Правил відомостей відображена у таблиці визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, яка є додатком до Правил.

Враховуючи інформацію, наведену банком у додатку №1 до кредитного договору, суд вважає, що відповідач під час укладення договору не в повній мірі надав позивачу інформацію щодо сукупної вартості кредиту та супутніх послуг, як це вимагає п.п. 3.1. Правил.

Однак позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ст..257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.                

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності і просив суд відмовити в позові з цієї підстави (а.с.38).  

Судом встановлено, що кредитний договір №152/м укладений між сторонами 26.07.2007 року, додаток  №1 до договору укладено 26.07.2007 року. Факт підписання договору та додатків до нього не заперечив й представник позивача в судовому засіданні.

Отже, позивач з моменту підписання договору, додатку до нього отримав від банку інформацію про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, а відтак мав можливість дізнатися про неповноту надання відповідачем такої інформації.

Із матеріалів справи вбачається, що після укладення договору, з вересня 2007 року позивач за власною згодою здійснював погашення кредиту на умовах, визначених в кредитному договорі з додатками до нього, що підтверджується довідкою ПАТ КБ «Приватбанк»від 16.05.2011 року (а.с.43-44). Такі дії позивача свідчать про погодження ним при здійснення платежів з умовами кредитування, розмірами та строками повернення кредитних коштів.  

 Враховуючи наведене, а також ту обставину, що оспорюваний договір з додатками був підписаний позивачем у липні 2007 року, однак він звернувся до суду із даним позовом лише в грудні 2010 року (а.с. 3), то суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити у зв’язку із спливом трирічного строку позовної давності.               

Крім того, позивачем та його представником не наведено суду підстав для поновлення ОСОБА_3 строку для звернення до суду із даними позовними вимогами і не доведено належними доказами факт вчинення відповідачем будь-яких дій, які згідно  ст. 264 ЦК України є підставою для переривання перебігу позовної давності.     

             Керуючись ст.ст. 3, 8, 10, 14, 15, 30, 60, 61, 62, 88, 213, 214, 215 ЦПК України,    на підставі  вимог ст.ст. 3, 12, 257, 265, 267, 526, 527, 533, 1046, 1054 Цивільного кодексу України, Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року, суд,-

В И Р І Ш И В :

           В позові ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»про визнання недійсними пункту 4.6., додатку №1 до кредитного договору №152/м від 26 липня 2007 року, зобов’язання вчинити дії  –відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.   

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.   

Суддя Луцького міськрайонного  суду                                                              А.М. Пахолюк