Справа №2-95/2009 p.

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2009 року Таращанський районний суд Київської області в складі:

головуючого: судді Потеряйко С.А.

при секретарі: Іванченко Т.Е.. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тараща справу за позовом МП ТОВ «Соляріс» до ОСОБА_1 про стягнення боргу та зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «Соляріс», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, суд-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримала та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором безвідсоткової цільової позики в розмірі 38468, 73 грн, оскільки останній не повернув позивачу заборгованість при звільненні з роботи.

Представник відповідача та відповідач в судовому засіданні позов не визнали та просять суд визнати недійсним договір безвідсоткової цільової позики від 12.09.2007 року, який укладений між МП ТОВ «Соляріс» та відповідачем по справі, як такий, що був укладений під впливом тяжкої обставини. Представник відповідача суду пояснила, що дійсно відповідач працював у позивача водієм-експедитором. Засновником вказаного підприємства являється брат третьої особи по справі ОСОБА_3

З ОСОБА_2 (третьою особою в справі) відповідач перебував у шлюбі. В період їх спільного сумісного проживання, ОСОБА_2 неодноразово позичала гроші у свого брата, оскільки займалася підприємницькою діяльністю. Гроші видавалися їй, а записувалися на ім’я відповідача, який кожен місяць із своєї заробітної плати сплачував дані борги. У 2006 році стосунки між ОСОБА_2 та відповідачем по справі погіршилися, вона забравши дітей, пішла проживати до іншого чоловіка. Відповідач намагався повернути дружину та дітей, зберегти сім’ю. Проте, це не дало позитивних результатів. Працювати разом із братом колишньої дружини відповідач не зміг і тому повідомив керівництво, що має намір звільнитися. На момент його звільнення, за їх сім’єю числилася заборгованість за позику, яку вони взяли на відкриття магазину в м.Тараща. Відповідачу запропонували підписати договір позики на суму несплаченої заборгованості. Не маючи юридичної освіти, перебуваючи у депресивному стані, не розуміючи наслідків від даного зобов’язання, відповідач погодився підписати договір позики з умовою, що його звільнять із займаної посади за власним бажанням. Представник відповідача вважає, що заборгованість за даним договором позики повинні повернути ОСОБА_2 та її довіритель солідарно, оскільки вони позичали кошти для своєї сім’ї, для розвитку їх сімейного бізнесу.

Третя особа позов МП ТОВ «Соляріс» просить суд задовольнити та в судовому засіданні пояснила, що дійсно з відповідачем перебувала в шлюбі. Під час їх спільного сумісного проживання вони неодноразово брали кошти у її брата ОСОБА_4, які повертали частково щомісяця. Проте, стверджує, що на відкриття їх магазину кошти вони брали, але повернули.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що його батьки (ОСОБА_2 та ОСОБА_1), перебуваючи в шлюбі дійсно позичали кошти у ОСОБА_3, проте дати суду відповідь чи поверталися гроші за договором позики, сказати не може.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 1988 року по 16.05.2007 рік.

В період їх спільного сумісного проживання, ОСОБА_2 неодноразово позичала гроші у свого брата ОСОБА_3, який є засновником МП ТОВ «Соляріс», оскільки займалася підприємницькою діяльністю, а відповідач працював на даному підприємстві водієм-експедитором. Гроші видавалися їй, а записувалися на ім’я відповідача, який кожен місяць із своєї заробітної плати сплачував дані борги. У 2006 році стосунки між ОСОБА_2 та відповідачем по справі погіршилися, вона забравши дітей, пішла проживати до іншого чоловіка. Відповідач намагався повернути дружину та дітей, зберегти сім’ю. Проте, це не дало позитивних результатів. Після розірвання шлюбу, працювати разом із братом колишньої дружини відповідач не зміг і тому повідомив керівництво, що має намір звільнитися. На момент його звільнення, за їх сім’єю числилася заборгованість за позику, яку вони взяли на відкриття магазину в м.Тараща. Відповідачу запропонували підписати договір позики на суму несплаченої заборгованості.

12.09.2007 року між відповідачем та МП ТОВ «Соляріс» договір безвідсоткової цільової позики. Згідно з умовами даного договору позивач позичив відповідачу безвідсоткову цільову позику в розмірі 55673 грн, а останній зобов’язувався повернути дані кошти до 11.09.2009 року.

Відповідно до видаткового касового ордеру від 13.09.2007 року відповідач отримав вище зазначену суму.

Відповідно до прибуткових касових ордерів від 28.09.2007 року, 18.10.2007 р, 05.11.2007 р відповідач повернув позивачу 10000 грн, 9173 грн, 9000 грн відповідно.

Згідно наказу №9 від 02.10.2007 року відповідач був звільнений з посади водія-експедитора за власним бажанням.

Дане встановлено з пояснень сторін, свідків, матеріалів даної справи, матеріалів цивільної справи № 2-11/08 про поділ спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2, вивчених в судовому засіданні.

В судовому засіданні відповідач стверджував, що кошти неодноразово позичалися в позивача, він повертав кошти на підприємство, згідно усної домовленості із ОСОБА_4 На підтвердження своїх доводів, відповідач надав до суду накладні про отримання та повернення коштів, з яких вбачається що станом на 01.01.2007 року заборгованість відповідача перед МП ТОВ «Соляріс» становила 62743 грн, а на 12.09.20)7 року залишок боргу становив 55673 грн.

Крім того, відповідач стверджував, що не маючи юридичної освіти, перебуваючи у депресивному стані в зв’язку з тим, що сім’я розпалася і всі зусилля щодо її збереження є марними, не розуміючи наслідків підписання такого договору позики, вважаючи, що кошти, які вони позичали з дружиною на розвиток їх підприємницької діяльності будуть віддавати разом, відповідач погодився підписати договір позики з умовою, що його звільнять із займаної посади в МП ТОВ «Соляріс» за власним бажанням. Станом на 12-13 вересня 2007 року він не отримував коштів в МП ТОВ «Соляріс» в розмірі 55673 грн.

Дані обставини в судовому засіданні не були спростовані представником позивача, третьою особою.

Крім того, в судове засідання для з’ясування обставин в справі викликалися головний бухгалтер МП ТОВ «Соляріс», ОСОБА_3, генеральний директор даного підприємства. Дані особи в судове засідання не з’являлися.

Відповідно до ч. 5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно ст.233 ЦК України, правочин який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Враховуючи обставини справи та докази добуті в судовому засіданні, враховуючи вимоги ч.2 ст.1051 ЦК України, суд вважає, що слід відмовити в задоволенні позову позивача.

Керуючись ст.ст.10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст.215, 233, 1046, 1047, 1051 ЦК України, ст.ст. 60, 69-71 СК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову МП ТОВ «Соляріс» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_1 до МП ТОВ «Соляріс», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору недійсним задовольнити.

Визнати договір № 8 від 12.09.2007 року безвідсоткової цільової позики, укладений між МП ТОВ «Соляріс» та ОСОБА_1 недійсним.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Таращанський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.