Справа № 2-384/07

 

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

м.  Ковель                                                                                                11 липня 2007 року

Ковельський міськрайонний суд під головуванням

судді                                                Панасюка С. Л.

за участю секретаря                       Віндюк Н.І.

позивача                                         ОСОБА_1

представника позивача       ОСОБА_5

відповідача                                    ОСОБА_2

представника відповідачів   ОСОБА_6

третьої особи,  яка заявляє

самостійні вимоги                          ОСОБА_4.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ковелі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди,  позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2,  ОСОБА_3,  ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди

 

встановив:

 

ОСОБА_1  звернулась в суд з позовом    до ОСОБА_2,  ОСОБА_3. про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Вимоги були обґрунтовані тим,  що чоловіку позивача ОСОБА_7. належало право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 1000 кв.м. ,  на якій він був розташований. У травні 2000 року відповідач ОСОБА_2.  звернувся до ОСОБА_7 з пропозицією відчужити йому будинок,  а він взамін придбає для нього та його сім'ї,  яка складалася з дружини ОСОБА_1  та дочки ОСОБА_4,  двокімнатну квартиру АДРЕСА_2. З цією метою ОСОБА_2.  уклав з власником вказаної квартири попередній договір,  яким був закріплений намір останнього продати квартиру і обов'язок ОСОБА_2 сплатити за неї гроші. Про факт укладення зазначеного договору ОСОБА_2.  повідомив ОСОБА_7 ,  що і спонукало його в червні 2000 року переселитися з своєю сім'єю у названу квартиру. Після того як ОСОБА_7 та його сім'я виселились з будинку ОСОБА_2,  не питаючи ні в кого дозволу,  не виконавши умови вказаного вище попереднього договору,  зніс будинок ОСОБА_7 і звів свій. У лютому 2001 року під приводом,  що до новозбудованого будинку йому необхідно підвести газ,  він наполіг на тому,  щоб ОСОБА_7. продав йому земельну ділянку,  на якій був розташований будинок останнього. Будучи впевненим,  що ОСОБА_2.  передасть йому у власність вказану вище квартиру,  ОСОБА_7. погодився і 2 лютого 2001 року уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки з дружиною ОСОБА_2 ОСОБА_3. Після укладення договору відповідачі стали проживати у збудованому ними будинку і проживають у ньому до

 

цього часу. ОСОБА_2.  так і не виконав умови укладеного ним попереднього договору,  що,  кінець кінцем,  призвело до того,  що ОСОБА_7.  разом з дружиною та дочкою був на початку 2004 року виселений з квартири,  про яку йшлося вище. Натомість,  ОСОБА_2,  в черговий раз запевнивши,  що він вирішить проблему,  в яку потрапила сім'я ОСОБА_7 ,  надав їй для проживання кімнату АДРЕСА_1,  в якій ОСОБА_1  та ОСОБА_4 проживають досі. Таким чином,  ОСОБА_2.  та ОСОБА_3 протиправно знищили належний ОСОБА_7.  житловий будинок,  не надавши йому жодної компенсації за нього,  без будь-якого дозволу і без дотримання встановленого порядку,  позбавивши тим самим його та членів його сім'ї ОСОБА_1  та ОСОБА_4.  житла. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7.  помер і позивач прийняла у встановленому порядку спадщину після нього,  в тому числі і право пред'явити позов про відшкодування завданої знесенням будинку майнової шкоди. Вартість знесеного житлового будинку позивач визначає у 28807 грн.,  які просить стягнути з відповідачів солідарно. Протиправними діями відповідачів позивачу була заподіяна також моральна шкода,  яка полягає у переживаннях внаслідок втрати житла,  відчутті незахищеності і невпевненості у своєму майбутньому. Моральну шкоду позивач визначає у 30000 грн.,  які просить стягнути з відповідачів.

ОСОБА_4.  вступила у справу як третя особи,  яка заявляє самостійні вимоги,  пред'явивши позов до ОСОБА_2,  ОСОБА_3. та ОСОБА_1  про відшкодування майнової шкоди,  обгрунтувавши його тими ж обставинами,  що і ОСОБА_1  Вважає,  що їй,  як спадкоємцю ОСОБА_7. ,  яка вважається такою,  що прийняла спадщину,  оскільки була на момент її відкриття неповнолітньою,  належить право на половину вартості відшкодування майнової шкоди,  завданої знищенням будинку. Просить стягнути солідарно в її користь з ОСОБА_2 та ОСОБА_3. 14403 грн. 50 коп.

Відповідач ОСОБА_2.  позов не визнав повністю і заперечив його тим,  що у лютому 2001 року ОСОБА_7.  продав його сім'ї земельну ділянку площею 1000 кв.м. ,  розташовану по вул.  Липинськото,  17 в м.  Ковелі,  яка на момент придбання була порожньою. Будинку ОСОБА_7. він не зносив. На придбаній земельній ділянці він збудував власний будинок,  в який вселився з сім'єю. Ніяких зобов'язань передОСОБА_7 ,  як і перед його спадкоємцями,  він не має. У квартиру,  а потім у кімнату в гуртожитку,  сім'ю ОСОБА_7.  вселив внаслідок своєї доброти. Просить у позовах відмовити повністю.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала повністю і заперечила його тим,  що у лютому 2001 року ОСОБА_7.  продав її сім'ї земельну ділянку площею 1000 кв.м. ,  розташовану по АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу підписувала вона. На придбаній земельній ділянці вони збудували власний будинок,  в якому проживають зараз. Будинком і земельною ділянкою займався ОСОБА_2,  а тому нічого конкретного вона не знає. Просить у позовах відмовити повністю.

Позов обґрунтований і його слід задовольнити повністю.

Згідно ч.1,  ч.2  ст.  440 ЦК України (1963 року) шкода,  заподіяна особі або майну громадянина,  а також шкода,  заподіяна організації,  підлягає відшкодуванню особою,  яка заподіяла шкоду,  у повному обсязі,  за винятком випадків,  передбачених законодавством Союзу РСР.

Той,  хто заподіяв шкоду,  звільняється від її відшкодування,  якщо доведе,  що шкоду заподіяно не з його вини.

Згідно  ст.  440-1 ЦК України (1963 року) моральна (немайнова) шкода,  заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи,  яка порушила їх законні права,  відшкодовується особою,  яка заподіяла шкоду,  якщо вона не доведе,  що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

 

Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог,  характеру діяння особи,  яка заподіяла шкоду,  фізичних чи моральних страждань потерпілого,  а також інших негативних наслідків,  але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до  ст.  60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,  крім випадків,  встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивач ОСОБА_1  та третя особи,  яка заявляє самостійні вимоги,  ОСОБА_4.  довели,  що відповідачі ОСОБА_2.  та ОСОБА_3 протиправно знищили належний ОСОБА_7.  житловий будинок АДРЕСА_1,  не надавши йому жодної компенсації за нього,  без будь-якого дозволу і без дотримання встановленого порядку,  позбавивши тим самим його та членів його сім'ї ОСОБА_1  та ОСОБА_4 житла.

Та обставина,  що названий будинок існував і належав ОСОБА_7.  підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 07 лютого 1990 року,  зареєстрованим в реєстрі за № 462,  оглянутою в судовому засіданні інвентаризаційною справою,  показаннями свідків ОСОБА_8. ,  ОСОБА_9,  ОСОБА_10.

Доведено в судовому засіданні також те,  що ОСОБА_7.  та члени його сім'ї ОСОБА_1  та ОСОБА_4.  виселились з вказаного будинку у 2000 році і причиною цього стала досягнута міжОСОБА_7  та відповідачами ОСОБА_2  та ОСОБА_3. домовленість про відчуження земельної ділянки,  на якій цей будинок був розташований. Замість належного ОСОБА_7.  житлового будинку вказані відповідачі мали придбати для нього та його сім'ї квартиру АДРЕСА_2,  чого в підсумку так і не зробили. Ці обставини визнав у власноручному письмовому поясненні ОСОБА_2,  що видно з оглянутого в судовому засіданні відмовного матеріалу № 3585.

Відповідачі ОСОБА_2.  та ОСОБА_3 мали намір збудувати на придбаній земельній ділянці новий житловий будинок для своєї сім'ї і цей намір реалізували. Внаслідок реалізації цього наміру названий вище житловий будинок ОСОБА_7.  був знищений.

Відповідачі ОСОБА_2.  та ОСОБА_3 не довели,  що будинок був знищений самим ОСОБА_7  У останнього не було жодної розумної підстави так діяти,  тим більше,  що такі дії вимагали значних витрат. Показання свідка ОСОБА_11.  цієї обставини не доводять,  він вказує на те,  що ОСОБА_7.  був присутній під час знесення,  і лише припускає,  що він цим знесенням керував. До того ж,  ці показання не підтверджуються жодним іншим доказом і суперечать обставинам справи.

Інтерес у знищенні будинку ОСОБА_7.  мали лише відповідачі ОСОБА_2.  та ОСОБА_3,  яким необхідно було збудувати на його місці власний будинок,  ОСОБА_7,  не отримавши на момент знесення будинку жодної компенсації за нього,  не міг такого інтересу мати.

Та обставина,  що ОСОБА_7.  було відомо про знесення його будинку має вплив лише на перебіг позовної давності і не може зробити це знесення правомірним.

Відповідачі ОСОБА_2.  та ОСОБА_3 не довели,  що ОСОБА_7.  давав дозвіл на знесення належного йому будинку,  так само як не довели,  що ними дотриманий встановлений порядок цього знесення,  не представивши щодо цього жодного доказу.

Викладене дозволяє зробити висновок,  що будинок ОСОБА_7.  знищений саме відповідачами ОСОБА_2  та ОСОБА_3 і зробили вони це протиправно,  не надавши йому жодної компенсації за нього,  без будь-якого дозволу і без дотримання встановленого порядку,  позбавивши тим самим ОСОБА_7.  та членів його сім'ї ОСОБА_1  та ОСОБА_7.  житла.

Щодо строку позовної давності,  то він позивачем та третьою особою пропущений,  однак,  є підстави для його поновлення.

ОСОБА_7.  довідався або міг довідатися про порушення свого права та про особу,  яка його порушила,  не пізніше січня 2001 року,  оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки укладався в лютому цього року і будинок на цей час,  як слідує з показань позивача,  уже був знесений. Таким чином,  строк позовної давності сплив у січні 2004 року (в той час,  коли вже діяв Цивільний кодекс України 2003 року,  отже,  відповідно до  ст.  6 його Прикінцевих та перехідних положень,  щодо позовної давності мають діяти його норми).

Згідно ч. 5  ст.  267 ЦК України 2003 року якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності,  порушене право підлягає захисту.

Відповідачі,  зокрема відповідач ОСОБА_2,  фактично визнаючи свій обов'язок передОСОБА_7  та його правонаступниками,  надавали їм право користування жилими приміщеннями,  останній раз їм було надано право проживання у кімнаті АДРЕСА_1,  в якій ОСОБА_1  та ОСОБА_4.  проживають досі. До того ж,  останні,  як і ОСОБА_7. ,  постійно отримували запевнення у вирішенні проблеми і отриманні належного відшкодування. Викладеним позивач та третя особа пояснюють причини пропущення строку позовної давності.

Зазначені причини слід визнати поважними,  оскільки такі дії відповідачів викликали у ОСОБА_7.  та його правонаступників обгрунтовані переконання у визнанні свого права на відшкодування,  хоча вони його в позасудовому порядку так і не отримали. Тому,  порушене право позивача та третьої особи підлягає захисту.

Отже,  відповідачі завдали майнову шкоду ОСОБА_7. ,  протиправно знищивши належний йому на праві власності житловий будинок,  і зобов'язані відшкодувати цю шкоду його правонаступникам,  а саме,  позивачу та третій особі.

ОСОБА_7.  помер ІНФОРМАЦІЯ_1,  що підтверджується довідкою відділу РАЦСу по місту Ковелю № 512/3-3/1 від 16 вересня 2005 року.

Позивач прийняла у встановленому порядку спадщину після нього,  подавши заяву до нотаріальної контори відповідно до  ст.  1269 ЦК України.

Третя особа ОСОБА_4.  вважається такою,  що прийняла спадщину після ОСОБА_7. ,  оскільки на час відкриття спадщини була неповнолітньою (ч. 4  ст.  1268 ЦК України).

Згідно ч. 1  ст.  1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Отже,  позивач і третя особа мають право вимагати відшкодування у рівних долях і позов останньої,  в тому числі і до відповідача,  є обгрунтованим.

Згідно висновку № О-107 судової будівельно-технічної експертизи вартість житлового будинку АДРЕСА_1 з надвірними будівлями,  який належав ОСОБА_7. ,  станом на 01 травня 2007 року,  виходячи з технічного стану,  який він мав у січні 2001 року згідно інвентаризаційної справи № 1185 Волинського обласного бюро технічної інвентаризації,  становить 28807 гривень.

Отже,  розмір заподіяної відповідачами шкоди становить 28807 гривень і саме ця сума має бути відшкодована в користь позивача та третьої особи в рівних долях кожній,  а саме по 14403 грн. 50 коп. Позов ОСОБА_1  в частині відшкодування майнової шкоди слід задовольнити частково,  а саме,  стягнути в її користь 14403 грн. 50 коп.,  а позов третьої особи

 

ОСОБА_4.  слід задовольнити повністю,  стягнувши в її користь з ОСОБА_2 та ОСОБА_3. 14403 грн. 50 коп.

Відповідачі ОСОБА_2.  та ОСОБА_3 не представили доказів,  які б заперечили названу суму збитку.

Згідно  ст.  451 ЦК України 1963 року особи,  які спільно заподіяли шкоду,  несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.  Тому,  названа сума збитків має бути стягнута з ОСОБА_2 та ОСОБА_3. солідарно.

Суд вважає переконливими твердження позивача,  що внаслідок знищення відповідачами ОСОБА_2  та ОСОБА_3. житлового будинку,  який був єдиним житлом,  на яке вона мала право користування,  їй завдана моральна шкода,  яка полягає у переживаннях внаслідок втрати житла,  відчутті незахищеності і невпевненості у своєму майбутньому. Названі протиправні дії відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3. безумовно і беззаперечно прямо зумовили для позивача вказані наслідки,  що не може бути спростовано.

Враховуючи характер та обсяг страждань,  яких зазнав позивач,  а також виходячи із засад розумності,  виваженості та справедливості,  суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди у 15000 грн.,  тобто в меншій сумі,  ніж просив позивач.

До стягнення,  з ОСОБА_2 та ОСОБА_3. присуджена уся сума завданих ними майнових збитків і частково моральних тому усі судові витрати мають бути в підсумку покладені на них.

Зокрема,  це стосується понесених позивачем витрат на оплату судової будівельно-технічної експертизи в сумі 552 грн.,  витрат на оплату судового збору в сумі 258 грн.,  витрат на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 30 грн.,  всього витрати в сумі 840 грн.,  які слід стягнути з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3. в її користь,  в рівних долях з кожного.

Керуючись  ст.   ст.  10,  60,  61,  79,  88,  209,  212,  213,  214,  215,  223 ЦПК України,  на підставі ч.1,  ч.2  ст.  440,   ст.  440-1,   ст.  76 ЦК України (1963 р.),   ст.  6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України,  ч. 5  ст.  267,  ч. 1  ст.  1267,  ч. 4  ст.  1268,   ст.  1269 ЦК України,  суд

 

вирішив:

 

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Позов ОСОБА_4 задовольнити повністю.

Поновити строк позовної давності щодо вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2,  ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,  визнавши поважними причини його пропущення.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 у відшодування завданої майнової шкоди 14403 (чотирнадцять тисяч чотириста три) гривень 50 коп.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 у відшодування завданої моральної шкоди 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 у відшодування завданої майнової шкоди 14403 (чотирнадцять тисяч чотириста три) гривень 50 коп.

Стягнути  з  ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь

 

 ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у сумі 840 (вісімсот сорок) грн.,  в рівних долях з кожного.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в дохід держави судові витрати у сумі 38 (тридцять вісім) грн. 57 коп.,  в рівних долях з кожного.

В задоволенні решти вимог позивача ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд в такому порядку:

заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення;

апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження,  але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк,  рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку . У разі подання апеляційної скарги рішення,  якщо його не скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.