Справа  2-340/11  року                                                                            

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

22 липня 2011 року Судацький міський суд Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді Сича М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Еміралієвої М.С.,

представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Судаку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення авансу, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання попереднього договору купівлі-продажу та розписки  до нього недійсними,

В С Т А Н О В И В:  

У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення авансу, посилаючись на те, що 02 січня 2009 року між ним та відповідачем був укладений попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0556 га. та розташованих на ній господарських будівель, жилого будинку та недобудованої до нього прибудови. За вказаним договором під час його підписання позивач передав відповідачу 32 000 дол. США в якості авансу та зобов’язався сплатити в рахунок майбутньої угоди частками до 31 грудня 2009 року грошові кошти в сумі 320 000 дол. США, а відповідач отримав аванс та зобов'язався оформити повний пакет необхідної документації на земельну ділянку, із збільшенням її площі до 0,07 га., розташовані на ній будівлі, в тому числі дозвільні документи на користування селищними комунальними мережами: водопровід, каналізацію, електроенергію в строк до 15 листопада 2009 року.  

На виконання умов вказаного попереднього договору ОСОБА_1 22 травня 2009 року передав ОСОБА_3 за розпискою 59 700 дол. США.

Визначаючи всі істотні умови договору купівлі-продажу сторони домовилися про укладення основного договору до 31 листопада 2009 року та визначили попереднім договором відповідальність за ухилення кожною із сторін від укладення основного договору, зокрема, покладення на продавця обов'язку сплатити неустойку в розмірі 100 % суми невиконаного зобов’язання.

Відповідач в односторонньому порядку ухилився від укладення договору купівлі-продажу жилого будинку на умовах, викладених у попередньому договорі, у встановлений строк необхідну документацію на земельну ділянку та розташовані на ній будівлі не підготував.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_3 на його користь 729015 грн. авансу та неустойку у розмірі 100 % від суми невиконаного зобов’язання, а усього 1 458 030 грн.

ОСОБА_3 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання попереднього договору купівлі-продажу та розписки  до нього недійсними.

Мотивував позовні вимоги тим, що попередній договір повинен був оформлений у нотаріальному порядку, оскільки основний договір купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку підлягає оформленню у нотаріальному порядку, а тому він є нікчемним з моменту укладення та підлягає визнанню його недійсним.

Розписка складена їм 22 травня 2009 року про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 59 700 дол. США є недійсною, оскільки кошти за нею не отримував, посилаючись на безгрошовість розписки та укладення її під впливом обману.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх збільшити з урахуванням наданого курсу гривні до долару США на день розгляду справи, вимоги за зустрічним позовом вважає надуманими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник відповідача та відповідач із позовом не погодились. Визнають, що за укладеним попереднім договом, на який посилається позивач, ОСОБА_3 отримав 32 000 дол. США. Проте зазначають, що за розпискою від 22 травня 2009 року кошти відповідач не отримував, розписка укладена під впливом обману, оскільки ОСОБА_1 в день її складання перебував за кордоном України в м. Москві Російської Федерації.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у позовах доводи, суд дійшов висновку, що основний позов та зустрічний позов підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 02 січня 2009 року уклали в простій письмовій формі попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0556 га. та розташованих на ній господарських будівель, жилого будинку та недобудованої до нього прибудови (арк. справи 11).

За умовами вказаного договору ОСОБА_1 зобов’язався сплатити в рахунок майбутньої угоди частками до 31 грудня 2009 року грошові кошти в сумі 320 000 дол. США, а відповідач зобов'язався оформити повний пакет необхідної документації на земельну ділянку, із збільшенням її площі до 0,07 га., розташовані на ній будівлі, в тому числі дозвільні документи на користування селищними комунальними мережами: водопровід, каналізацію, електроенергію в строк до 15 листопада 2009 року.  

За вказаним договором під час його підписання позивач передав відповідачу 32 000 дол. США в якості авансу, що сторонами не оспорюється.

ОСОБА_1 22 травня 2009 року на виконання умов попереднього договору  передав також ОСОБА_3 59 700 дол. США., про що свідчить розписка складена в простій письмовій формі (арк. справи 12).

Попередній договір - це договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Відповідно ст.209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

В силу вимог ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основной договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.   

Частиною 3 ст. 640 ЦК України визначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.   

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового  комплексу,  житлового  будинку  (квартири)  або  іншого нерухомого  майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.   

Таким чином, спірний попередній договір підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, враховуючи, що за умовами основного договору до покупця ОСОБА_1 переходить  земельна ділянка та нерухоме майно, яке на ній розташоване, що в установленому законом порядку підлягає нотаріальному посвідченню.

В силу ч. 1 ст. 220 ЦК Украиїни у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За таких обставин, з урахуванням норм закону, які регулюють спірні правовідносини, позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання попереднього договору купівлі-продажу недійсним підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.1212, 1213 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.   

Враховуючи, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 у вигляді  авансу за попереднім договором купівлі-продажу, який за своєю формою є нікчемним, грошові кошти в розмірі 32 000 дол. США,  які  були набуті без достатньої правової підстави, тому вони підлягають  поверненню ОСОБА_1 в повному обсязі.

 Згідно частин 1, 2 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.   

Частиною  3  ст.  10  ЦПК  України  встановлено,  що  кожна  сторона  повинна  довести  суду  ті  обставини,  на  які   вона  посилається,   як   на  підставу  своїх  вимог  і  заперечень.   

Згідно ст. 545 ЦК України зобов’язання  припиняється  виконанням,  проведеним належним  чином. Якщо боржник  видав  кредитору  в  посвідчення  зобов’язання  борговий документ,  то  кредитор,  приймаючи  виконання,  повинен  повернути  цей  документ, а при неможливості   повернення   зазначити   про  це  в   розписці,  що  ним  видається.  Розписка може   бути  замінена   написом  на  борговому  документі,  що  повертається.     

Таким   чином,   відповідно  до  вимог   закону,   факт  повернення  боргу  за договором  позики    або  його   безгрошовість   має   доводити   позичальник.   

За правилами ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що між сторонами виникли договірні відносини, які підтверджуються розпискою, власноруч написаною відповідачем. Того факту, що розписка написана ним особисто, добровільно, без примушування чи якогось впливу не спростовано та підтверджено в судовому  засіданні поясненнями позивача за зустрічним позовом.  

Оскільки у добровільному порядку ОСОБА_3 гроші, отримані за розпискою від 22 травня 2009 року, не повернув, то відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України суд дійшов висновку про примусове стягнення з нього боргу на користь позивача у розмірі 59 700 дол. США.

Твердження ОСОБА_3 про те, що він не брав у ОСОБА_1 кошти в сумі 59 700 дол. США, є неспроможними, оскільки спростовуються матеріалами справи, зокрема розпискою про отримання грошей. У матеріалах справи відсутні будь-які докази про безгрошовість укладеного договору. Крім того, на протязі тривалого часу – з 2009 року до 2011 року, відповідач не оспорював договір, а лише з поданням позову ОСОБА_1 почав заперечувати його за безгрошовістю.

Посилаючись на безгрошовість договору, позивач за зустрічним позовом не довів також, що розписка була написана ним під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості або під впливом тяжкої обставини, при такому положенні зустрічний позов в частині визнання розписки недійсною не підлягає задоволенню, у зв’язку з його необґрунтованістю.

Нормами статті 635 ЦК України передбачено, що сторона, яка ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Встановлено, що відповідно до умов попереднього договору від 02 січня 2009 року року, укладеного між сторонами, передбачено відповідальність відповідача ОСОБА_3 за ухилення від виконання умов попереднього договору, а саме сплату неустойки у розмірі 100% від отриманої суми за договором.

У відповідності до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або нерухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Ознакою завдатку є те, що він одночасно виступає і способом платежу і способом забезпечення виконання зобов'язання.

Судом встановлено, що відповідно до умов попереднього договору від 02 січня 2009 року та розписки від 22 травня 2009 року, ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_3 аванс у розмірі 91 700 дол. США.

Частина 2 статті 570 ЦК України встановлює презумпцію авансу, якщо в правочині не визначено, що така сума є завдатком.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати. У разі видачі авансу кредитор не може бути зобов'язаний до повернення авансу у подвійному розмірі і, відповідно, до відшкодування збитків.

Отже, що в цьому випадку відсутні передбачені законом підстави для стягнення із відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 100 % від сплаченої суми авансу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що сплачені ОСОБА_1 в рахунок виконання попереднього договору платежі є авансовими, а тому повинні повертатися у тому розмірі, в якому вони надавалися, що виключає можливість задоволення його позову в цій частині позовних вимог про стягнення неустойки від суми невиконаного зобов’язання.

Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

За таких обставин, суд стягуючи грошові кошти за попереднім договором та розпискою до нього в сумі 91 700 дол. США, враховує наданий представником позивача за основним позовом курс гривні до долара США на день розгляду справи – 7, 9711 грн. та вважає за можливе задовольнити позов в цій частині шляхом стягнення грошової суми в розмірі 730 949, 87 грн.    

В задовлення позовних вимог щдо стягнення судових витрат відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

Керуючись  ст.ст. 16, 202, 209, 570, 635, 640, 656, 657, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 10, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України,  суд,

В И Р І Ш И В :

 Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення авансу задовольнити частково.

Стягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму авансу у розмірі 730 949, 87 грн. та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі - 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі - 120 грн.,  а усього у сумі – 732 769, 87 (сімсот тридцять дві тисячі сімсот шістдесят дев’ять гривень вісімдесят сім копійок) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання попереднього договору купівлі-продажу та розписки до нього недійсними задовольнити частково.

Визнати попередній договір купівлі-продажу від 02 січня 2009 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 недійсним.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії через Судацький міський суд шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                                                                       М. Сич