Справа № 2а-19/11 р.

Постанова

Іменем України

     13 квітня 2011 року                                       

Козятинський міськрайоний суд  Вінницької області

               В складі: головуючого –судді:         Проця В.А.

               при секретарі                                       Медик Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Козятині справу за адміністративними позовами за адміністративними позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду в Козятинському районі про стягнення заборгованості по невиплаченій в повному обсязі щомісячної грошової надбавки до пенсії, як «дитині війни»,-

Встановив:

    Позивачі звернулись в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду в Козятинському районі про стягнення заборгованості по невиплаченій в повному обсязі щомісячної грошової надбавки до пенсії, як «дитині війни».

    В обґрунтування позову вони вказали, що є «дітьми війни», згідно визначення, вказаного в  ст. 1 Закону України «Про соціальний  захист дітей  війни» і  мають право  на  пільги,  передбачені   цим  Законом, зокрема, посилаючись на ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивачі зазначили, що вони мають право на отримання щомісячної доплати до пенсії, у розмірі 30% надбавки до пенсії, як «дитині війни».

    Проте, в 2006-2010 роках їм така допомога не виплачувалась або виплачувалась не в повному обсязі.

    Також, позивачі просять суд поновити строк на звернення до суду за захистом порушеного права з 01.01.2006 року, оскільки він пропущений з поважних причин –незнання про наявне право.

    Крім того вказали, що бездіяльність відповідача грубо порушила їхні законні права та позбавила  права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача.

    В судове засідання позивачі не з’явились, однак, подали на адресу суду письмові заяви про слухання справи без їхньої участі та підтримання позову.

   Представник відповідача в судове засідання, також, не з’явився, однак, подав на адресу суду письмові заперечення, в яких вказав, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

    Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України», здійснює свої повноваження  на підставі п. 15  Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.

    Управління здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного фонду України, при цьому, згідно з п. 10 Положення, кошти Пенсійного фонду України використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Бюджет Пенсійного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України.

    Відповідно до ст. 6 Конституції України, органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до Законів України.

    Законом  України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено фінансування  виплат із коштів Державною бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, який затверджує Кабінет Міністрів України, а тому, Управління не має законних підстав для проведення виплат, передбачених ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни», у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

    Суд ухвалив, справу розглядати в порядку письмового провадження.

    Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов слід задовольнити частково.

    Судом встановлено, що позивачі є «дітьми війни», згідно визначення, вказаного в  ст. 1 Закону України «Про соціальний  захист дітей  війни» і  мають право  на  пільги,  передбачені   цим  Законом, зокрема, посилаючись на ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивачі зазначили, що вони мають право на отримання щомісячної доплати до пенсії, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

   Проте, в 2006-2010 роках позивачам така допомога не виплачувалась або виплачувалась не в повному обсязі.

    Також, позивачі просили суд поновити строк на звернення до суду за захистом порушеного права з 01.01.2006 року, оскільки він пропущений з поважних причин –незнання про наявне право.

    Крім того, вказали, що бездіяльність відповідача грубо порушила їхні законні права та позбавила  права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача.

    Ухвалою суду від 4 березня 2011 року адміністративні позови  позивачів до Управління Пенсійного фонду в Козятинському районі про стягнення заборгованості по невиплаченій в повному обсязі щомісячної грошової надбавки до пенсії, як «дитині війни»в частині позовних вимог за період з 01 січня 2006 року до кінця березня 2010 року, включно, залишено без розгляду.

    Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

    Згідно з частинами 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.

    Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

    Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

    Разом з тим, згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок, дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.

    Поряд з цим у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань.

    Суд вважає необхідним зазначити, що посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги, оскільки реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі, й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

    Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не  можуть бути скасовані при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних, законів не допускається і звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

    Враховуючи те,  що позивачі є «дітьми війни», вони наділені державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

    Наділивши «дітей війни»зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є «дітьми війни», тобто, між позивачами і державою встановлено певний правовий зв’язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист «дітей війни».

    Ч. 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

    Ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум»визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім’ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також, стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, формування Державного бюджету Украйні та місцевих бюджетів.

    Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.        

    При цьому, ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 2 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

    Розмір виплати такого підвищення, не обмежувався Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», а тому, виплата підвищення до пенсії, як «дитині війни»в 2010 році у меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 Закону є неправомірною.

    Крім того, відповідачем, в порушення ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов'язку щодо нарахування та виплати позивачам доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.  А відсутність коштів у відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачам виплат, гарантованих їм Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності відповідача.         

    Згідно п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 162 КАС України , у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, зобов’язання відповідача вчинити певні дії.   

    Таким чином, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративних позовах доводи позивачів є обгрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково за виключенням тих, які залишенні без розгляду.

    Керуючись ст.ст. 19, 22, 46 Конституції України, ст.ст. 1, 6, 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ст. 2 ЗУ «Про прожитковий мінімум»,  ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 71, 158-163 КАС України, суд, -

Постановив:

    Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Козятинському районі щодо нарахування і виплати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3  30% надбавки до пенсії, як «дітям війни»з 01 січня 2006 року  до даного часу.

    Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Козятинському районі протягом п’яти календарних днів з дня набрання даною постановою чинності нарахувати та виплатити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 30% надбавку до пенсії, як «дітям війни», відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2010 року,  включно, з врахуванням раніше виплачених сум.

    На постанову може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Козятинський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

            Суддя:  (підпис)

           Згідно оригіналу.

            Суддя:

            Секретар: